Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №260/6558/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/6558/26

Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, буд. 14, код ЄДРПОУ 43316386), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063), про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач), у якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

2. Зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вжити невідкладних заходів щодо повного виконання судового рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року №260/23/21.

Позивач обґрунтовує позов тим, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року у справі №260/23/21 було видано виконавчий лист від 17.05.2021 року №260/23/21/2021, який 19.07.2021 року він пред`явив до примусового виконання. 20.07.2021 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження №66132216, однак 29.09.2021 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю фінансування боржника. Постановою начальника відділу від 12.11.2021 року зазначене рішення про повернення виконавчого документа скасовано, проте надалі, за твердженням позивача, державним виконавцем не вживалося належних заходів для забезпечення виконання судового рішення. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки відповідач не забезпечив ефективного, своєчасного та повного виконання виконавчого документа, зокрема не перевірив виконання рішення боржником, не наклав передбачених законом штрафів за його невиконання без поважних причин та не звернувся до правоохоронних органів у встановленому законом порядку. На думку позивача, така тривала бездіяльність порушує його право на виконання остаточного судового рішення та суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і практиці Європейського суду з прав людини.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) викликом учасників справи. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Витребувано у відповідача та зобов`язано надати суду до 05.10.2026 року належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №66132216.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2026 року було повторно витребувано від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №66132216.

19 жовтня 2026 року до суду від відповідача надішли витребувані копії матеріалів виконавчого провадження №66132216.

У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позову, зазначаючи, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження №66132216, а постанову про повернення виконавчого документа від 29.09.2021 року скасовано 12.11.2021 року за результатами перевірки. Боржник здійснив перерахунок пенсії позивача та облікував заборгованість у розмірі 119329,65 грн., однак її виплата залежить від надходження бюджетного фінансування. Відповідач стверджує, що невиплата коштів зумовлена обставинами, які не залежать від державного виконавця, а тому відсутність підстав для накладення штрафу на боржника не свідчить про протиправну бездіяльність. Крім того, 16.10.2026 року відповідач звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення шляхом стягнення суми заборгованості на користь позивача. На обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на положення Закону України «Про виконавче провадження», Бюджетного кодексу України та правові висновки Верховного Суду, зокрема у постанові від 13.11.2025 року у справі №260/9788/23, і вважає, що вжив передбачених законом заходів для виконання судового рішення.

Ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі від 25 вересня 2026 року була надіслана третій особі Головному управлінню Пенсійного фонду України в Закарпатській області в його електронний кабінет та доставлено останньому 25.09.2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявною у матеріалах справи.

Третя особа правом подання пояснень не скористалася.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, суд встановив наступне.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі №260/23/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, за участі третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії було задоволено частково. Зокрема, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як державного органу України, залученого до процедури призначення, обчислення, перерахунку пенсій осіб, звільнених з військової служби, по відмові у здійсненні обчислення і перерахунку з 01.04.2019 року пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки №ХР№16922 від 19.11.2020 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , про грошове забезпечення станом на 05.03.2019 року за посадою, яку займав ОСОБА_1 перед звільнення з військової служби, які передбачені згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №740 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», оформленій листом за вих. №2818-3178/К-02/8-0700/20 від 21.12.2020 року; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо повернення до ОСОБА_1 довідки №ХР№16922 від 19.11.2020 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку пенсії, оформлене листом за вих. №0700-1507-8/44035 від 02.12.2020 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийняти видану ІНФОРМАЦІЯ_2 довідку №ХР№16922 від 19.11.2020 року (за формою передбаченою додатком №2 до постанови КМУ від 13.02.2008 року №45) про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року та здійснити обчислення і перерахунок з 01.04.2019 року основного розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки №ХР№16922 від 19.11.2020 року про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року, що підлягає врахуванню для перерахунку пенсії ОСОБА_1 , у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 оку №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положень постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також здійснити виплату перерахованої пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум). У задоволенні інших позовних вимог було відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі №260/23/21 без змін.

Рішення набуло законної сили 27.04.2021 року.

17 травня 2021 року Закарпатським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист від 05.02.2021 року №260/23/21/2021.

20 липня 2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Гаринець Олександром Івановичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №66132216. В пункті 2 постанови якої зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

29 вересня 2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Хабаровим Валерієм Валерійовичем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

12 листопада 2021 року начальником відділу Південно-Західного МРУ МЮ Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Овчинніковим Віктором Вікторовичем винесено постанову про скасування процесуального документа, зокрема постанову про повернення виконавчого документа стягувану від 29.09.2021 року.

17 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо виконання виконавчого провадження №66132216. У заяві позивач зазначив, що з 20.07.2021 року відкрите виконавче провадження за №66132216 та просив надати інформацію про вжиті заходи з 20.07.2021 року, тобто за понад 5 років, щодо повного виконання судового рішення у справі за №260/23/21.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами статті 129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).

Згідно статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

- проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

- звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ;

- із заявою (поданням) про роз`яснення рішення;

- про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ;

- із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

- здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення встановлено нормою ст.63 Закону, відповідно до якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Положенням ст.75 вказаного Закону передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, виконавець на підставі вимог спеціального закону проводить перевірку виконання боржником рішення, звертається до суду із заявою про зміну порядку і способу виконання рішення, а також накладає на боржника стягнення у вигляді штрафу.

У разі виконання рішення немайнового характеру за яким боржник повинен самостійно вчинити дії, виконавець після закінчення строку для виконання рішення, зазначеного у постанові про відкриття провадження, у разі невиконання боржником рішення - виносить постанову про накладення штрафу та встановлює вимогу виконати рішення протягом 10 робочих днів. Якщо після закінчення цього строку рішення не було виконано, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, в тому числі накладає штрафу на боржника за повторне невиконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2021 року старшим державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №66132216.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області надано лист за №0700-0404-5/28537 від 26.07.2021 року, у якому повідомлено відповідача, що стягувачу 06.05.2021 року виконано перерахунок пенсії в добровільному порядку, згідно рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/23/21. Також в даному листі зазначено, що з 01.06.2021 року виплата пенсії стягувачу здійснюється з урахуванням вищенаведеного судового рішення. Нарахована заборгованість в розмірі 119329,65 грн. за період з 01.04.2019 року по 31.05.2021 року облікована в електронній пенсійній справі стягувача та буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України.

29 вересня 2021 року старшим державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

12 листопада 2021 року начальником відділу Південно-Західного МРУ МЮ Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області винесено постанову про скасування процесуального документа, зокрема постанову про повернення виконавчого документа стягувану від 29.09.2021 року.

Разом з цим, суд зауважує, що починаючи з 12 листопада 2021 року відповідачем не вчинено жодних виконавчих дій, передбачених ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII.

Докази того, що така тривалість невиконання рішення суду в частині здійснення перерахунку пенсії обумовлена поважними причинами в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність у виконавчому провадженні ВП №66132216 щодо невжиття заходів на виконання рішення суду Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року у справі №260/23/21.

Як встановлено з матеріалів виконавчого провадження №66132216 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського МРУ МЮ було винесено вимогу державного виконавця від 07 жовтня 2026 року №7-66132216/4280, в якій вимагається від Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області надати Відділу примусового виконання рішень інформацію про стан виконання виконавчого листа №260/23/21 із зазначенням узагальненої суми нарахувань, фактично виплачених коштів та загального розміру невиплаченої заборгованості перед ОСОБА_1 , актуальної станом на жовтень 2026 року.

16 жовтня 2026 року відповідач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про зміну порядку і способу виконання рішення №260/23/21.

Щодо вчинення відповідачем таких дій після звернення позивача до суду, суд зазначає наступне.

Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність протиправної бездіяльності з огляду на вчинення державним виконавцем виконавчих дій у жовтні 2026 року, зокрема направлення 07.10.2026 року вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та подання 16.10.2026 року заяви про зміну порядку і способу виконання судового рішення.

Як встановлено судом, зазначені дії вчинені після звернення позивача до суду з цим позовом, предметом якого є оскарження тривалої бездіяльності відповідача під час здійснення виконавчого провадження №66132216.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Отже, визначальне значення має не лише факт учинення окремих виконавчих дій, а й своєчасність їх учинення та достатність для забезпечення належного виконання судового рішення.

Саме по собі вчинення відповідачем окремих виконавчих дій після звернення позивача до суду не спростовує доводів про бездіяльність, яка мала місце до їх вчинення, та не усуває необхідності надати їй правову оцінку.

При цьому суд бере до уваги, що направлення вимоги боржнику та звернення до суду із заявою про зміну порядку і способу виконання рішення є діями, спрямованими на подальше виконання судового рішення. Однак їх вчинення на відповідному етапі виконавчого провадження саме по собі не доводить, що до цього відповідач належним чином, своєчасно та послідовно реалізовував надані йому законом повноваження.

Таким чином, оцінюючи правомірність поведінки відповідача, суд має виходити з обставин, які існували протягом усього спірного періоду, зокрема тривалості невчинення належних виконавчих дій, причин такої бездіяльності та часу, коли відповідач фактично розпочав уживати додаткових заходів. Подальші дії відповідача можуть бути враховані судом при визначенні належного способу захисту порушеного права, проте не можуть автоматично свідчити про правомірність його попередньої поведінки.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити невідкладних заходів щодо повного виконання судового рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року №260/23/21, суд зазначає наступне.

Пунктом 16 частини 3статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 вказаного Закону).

Частинами першою та другою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З аналізу вказаних норм слідує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений держаним виконавцем.

Отже, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для застосування штрафу, державний виконавець зобов`язаний не лише встановити сам факт невиконання рішення, а й встановити причини та впевнитися у відсутності поважних причин його невиконання.

Обираючи належний спосіб захисту, суд враховує, що частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначенізаконом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до частини 1статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що для ефективного та належного способу захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати його у межах виконавчого провадження №66132216 вчинити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» виконавчі дії, спрямовані на забезпечення виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 260/3645/22, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Керуючись ст.ст.72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, буд. 14, код ЄДРПОУ 43316386), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063), про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у виконавчому провадженні №66132216 щодо невжиття заходів на виконання рішення суду Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі №260/23/21.

Зобов`язати Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у межах виконавчого провадження №66132216 вчинити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» виконавчі дії, спрямовані на забезпечення виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі №260/23/21, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЯ. М. Калинич