Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №260/5984/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 жовтня 2026 рокум. Ужгород№ 260/5984/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 40108913) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в якому просить:

1. Визнати протиправним бездіяльність Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки в кількості 150 календарних днів, яке було частково виконано 28 липня 2026 року Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області за рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 у адміністративній справі №260/3015/24 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року, як такою що виконана не у повному обсязі.

2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену суму грошової компенсації за невикористану відпустку у кількості 150 календарних днів у розмірі 29 632,50 гривень.

3. Визнати протиправним бездіяльність Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції.

4. Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Закарпатській області виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції за період з 14.04.2023 року по 14.10.2023 року, у розмірі 94 784,00 грн. (дев`яносто чотири тисячі сімсот вісімдесят чотири гривні).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання рішення суду відповідач 28.07.2026 виплатив йому 65 162,33 грн. компенсації за 150 невикористаних днів відпустки, однак, на його думку, розрахунок проведено виходячи із заниженого середньоденного заробітку 434,41 грн. замість 631,96 грн., у зв`язку з чим утворилася недоплата в розмірі 29 632,50 грн. Крім того, позивач вказує, що остаточний розрахунок при звільненні своєчасно проведений не був, а кошти виплачені лише 28.07.2026 після судового розгляду, у зв`язку з чим, посилаючись на статті 116, 117 КЗпП України, положення Закону України «Про відпустки», Закону України «Про Національну поліцію», Порядку №260 та правові висновки Верховного Суду, вважає, що має право на компенсацію за затримку розрахунку в межах шестимісячного строку, яку розраховує виходячи із середньоденного заробітку 631,96 грн. та 150 днів затримки, у сумі 94 784 грн., з урахуванням принципу пропорційності до суми невиплачених коштів.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11 вересня 2026 року представником відповідача подано до суду заяву про залишення позовної заяви без руху.

В обґрунтування заяви представник відповідача зазначив, що вимога позивача про стягнення грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 94 784,00 грн. не є вимогою про стягнення заробітної плати, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати. У зв`язку з цим, на думку відповідача, пільга, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», на зазначену позовну вимогу не поширюється, а тому позивач зобов`язаний сплатити судовий збір за вимогу про компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви. Для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно було надати суду оригінал доказу сплати (доплати) судового збору у розмірі 1064,96 грн. Недоліки позовної заяви усунуто в строк, наданий судом.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року продовжено розгляд справи №260/5984/26 в порядку спрощеного позовного провадження.

У поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги не визнав та зазначив, що грошова компенсація за 150 невикористаних днів відпустки була нарахована у розмірі 84 626,40 грн., з якої утримано ПДФО у сумі 15 232,75 грн. та військовий збір у сумі 4 231,32 грн., а позивачу фактично виплачено 65 162,33 грн. Відтак, на думку відповідача, позивач помилково визначив розмір середньоденної заробітної плати шляхом ділення фактично отриманої після оподаткування суми на кількість днів відпустки, оскільки для такого розрахунку слід виходити з нарахованої, а не виплаченої після утримання податків суми.

Щодо компенсації за затримку розрахунку відповідач послався на частину першу статті 117 КЗпП України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності дотримання принципів співмірності, розумності та справедливості при визначенні її розміру. Відповідач вважає, що заявлена позивачем сума 94 784 грн. є явно неспівмірною із сумою заборгованості, оскільки спір стосувався лише компенсації за невикористані дні відпустки, тоді як грошове забезпечення та вихідна допомога при звільненні були виплачені, а також звернув увагу на те, що позивач під час проходження служби не звертався до відповідача з вимогою про виплату компенсації за невикористані відпустки.

З огляду на зазначене, представник відповідача вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 94 784 грн. не відповідає характеру заборгованості, періоду затримки та поведінці сторін, а тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В подальшому представником відповідача подано до суду додаткові пояснення до яких долучив довідку про одноденне грошове забезпечення ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України.

14 квітня 2023 року позивача звільнено зі служби в поліції. На момент звільнення у ОСОБА_1 залишилися невикористаними дні щорічних відпусток за 2015 рік – 3 календарні дні, за 2018 рік – 15 календарних днів, за 2019 рік – 11 календарних днів, за 2020 рік – 21 календарний день, за 2021 рік – 35 календарних днів, за 2022 рік – 42 календарні дні та за 2023 рік – 23 календарні дні, а всього 150 календарних днів.

У зв`язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані дні відпустки позивач звернувся до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі №260/3015/24 позов ОСОБА_1 задоволено. Серед іншого, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки: за 2015 рік у кількості 3 календарні дні, за 2018 рік у кількості 15 календарних днів, за 2019 рік у кількості 11 календарних днів, за 2020 рік у кількості 21 календарних днів, за 2021 рік у кількості 35 календарних днів, за 2022 рік у кількості 42 календарних днів, за 2023 рік у кількості 23 календарних днів (загальна кількість – 150 днів невідбутої частини відпустки). Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 260/3015/24 - без змін.

На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 у адміністративній справі №260/3015/24 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області 28 липня 2026 року виплачено позивачу 65 162,33 грн. грошової компенсації за 150 календарних днів невикористаної відпустки. Позивач зазначає, що вказана сума відповідає 434,41 грн. за один день, тоді як, на його думку, для розрахунку компенсації підлягав застосуванню середньоденний заробіток у розмірі 631,96 грн., визначений, зокрема, у довідці №360/106/5-23 від 10 травня 2023 року.

Не погоджуючись із розміром виплаченої грошової компенсації, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII; у редакції, чинній на момент звільнення зі служби в поліції позивача) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч.1, 3 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (ст.60 Закону №580-VIII).

Згідно зі ст.92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1-4 ст.93 Закону №580-VIII встановлено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до ч. 9, 10 ст. 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами 1, 2 ст. 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС України із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Так, приписами абз.1 п.8 розділу III Порядку №260 (в редакції, чинній до внесення змін наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2023 №903, тобто, чинній на момент звільнення позивача) поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

Водночас, положеннями абз.7 та 8 п.8 розділу III Порядку №260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Надалі, приписами абз.7-10 п.8 розділу III Порядку №260 (в редакції, чинній після внесення змін наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2023 №903) встановлено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадку призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день призупинення, крім премії.

Отже, норми Порядку №260 в редакції, чинній до внесення змін наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2023 №903, тобто, чинній на момент звільнення позивача, регулювали питання виплати поліцейським грошової компенсації за невикористану виключно в році звільнення відпуску.

Стосовно виплати поліцейським грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, Верховний Суд зазначав, що через відсутність правового врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки при вирішенні спору слід застосовувати приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки» (п. 60 постанови від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, постанови від 23.10.2019 у справі №826/8185/18).

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» і ч.1 ст.83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки (п.62 постанови Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, враховуючи практику Верховного Суду, колегія суддів зауважує, що законом не виключаються випадки, коли відпустка за попередні роки не буде використана поліцейським. При цьому, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку за попередні роки. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

З огляду на не врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку №260, на момент звільнення позивача зі служби в поліції, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки регулюється приписами КЗпП України, Закону України «Про відпустки» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100.

Відповідно до п.2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100 (далі - Порядок №100; у редакції, чинній на момент звільнення позивача), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Підпунктом «б» п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено, що заробітна плата позивача за 12 календарних місяців згідно довідки про доходи позивача з квітня 2022 року по березень 2023 року становить 202667,94 грн.

Застосовуючи правила підрахунку середньої заробітної плати за Порядком №100, суд враховує вимоги Порядку №260 щодо особливостей обрахунку грошового забезпечення поліцейських з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Колегія суддів зазначає, що загальна кількість календарних днів з 01.04.2022 по 31.03.2023 становить 365 днів.

Відтак, середньоденна заробітна плата позивача за 12 календарних місяців становить 555,25 грн. (202667,94 грн. / 365 календарних днів).

Отже, грошова компенсація, що повинна була бути нарахована ОСОБА_1 при звільненні за 150 днів невикористаної щорічної та додаткової відпустки, становить 83287,50 грн. (555,25 грн. х 150 днів).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 260/3015/24, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки: за 2015 рік у кількості 3 календарні дні, за 2018 рік у кількості 15 календарних днів, за 2019 рік у кількості 11 календарних днів, за 2020 рік у кількості 21 календарних днів, за 2021 рік у кількості 35 календарних днів, за 2022 рік у кількості 42 календарних днів, за 2023 рік у кількості 23 календарних днів.

Загальна кількість днів невикористаної відпустки складає 150 днів.

Так, на виконання рішення суду від 06 січня 2025 року у справі № 260/3015/24, ОСОБА_1 було нараховано суму компенсації за невикористані 130 днів дні відпустки в розмірі 84 626, 40 грн., оскільки за 2023 рік при звільненні в дисциплінарному порядку позивач отримав компенсацію за 20 днів невикористаної відпустки у розмірі 9446, 00 грн.

Загальна сума за 150 днів відпустки, яка була виплачена позивачу, становить 94 072,40 грн.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем здійснено правильний розрахунок та виплату компенсації за невикористані дні відпустки.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає наступне.

Так, за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, правильним є твердежння, що норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.

Як уже зазначалось вище Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 13.04.2023 №68 о/с, відповідно до частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області, звільнено зі служби в поліції за п.6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), з 14 квітня 2023 року.

Вказаний наказ було оскаржено позивачем та скасовано рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року у справі № 260/3124/23, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року.

Рішення суду було виконано, шляхом видання наказу ГУНП в Закарпатській області №163 о/с від 30.08.2023 року, поновивши позивача на службі, з 15.04.2023 року.

В подальшому, наказом ГУНП в Закарпатській області № 167 о/с від 04.09.2023 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням з 04.09.2023 року.

Остаточний розрахунок із позивачем проведено відповідачем 28 липня 2026 року, відтак, відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо обов`язку виплатити працівнику при звільненні всі належні йому суми а тому із відповідача належить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог статті 117 КЗпП України.

Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до п.1 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95 року. Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:

а) надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами) (далі - відпустка), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;

л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою КМ України №100 від 08.02.1995 року:

абз.1. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки;

абз 4. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Визначаючи середньоденний заробіток, позивач виходив з того, що такий встановлений рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року, у адміністративній справі 260/3124/2: «Відповідно до довідки ГУНП в Закарпатській області про середню заробітну плату № 360/106/5-23 від 10.05.2023, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 631,96 грн. (18642,93 + 18642,93 / 59), а середньомісячна заробітна плата – 18642,82 грн. (631,96 * ((28 + 31) / 2).».

Відповідно до пункту 7 розділу 1 «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260). Тобто, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100 з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 року у справі №160/2867/19.

Відтак з урахуванням положень ст.117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців, тобто з 14.04.2023 року по 14.10.2023 року, що становить 184 календарних днів.

Відповідно розмір стягнення становить 116280,64 грн. (631,96 грн. х 184 календарних днів).

При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченого грошового забезпечення 84626,40 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 116280,64 грн, що перевищує розмір невчасно виплаченої компенсації за невикористану відпустку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

Згідно розрахункового листа, позивачу до виплати при звільненні нараховано 84626,40 грн.

Отже відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума 84626,40 грн., у співвідношенні до загальної суми становить 72,7% (84626,40 грн. х 100 / 116280,64 грн.).

Відповідно, відсоток середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення за шість місяців від загальної суми становитиме 61 523,39 грн. (84 626,40 грн. х 69,83%).

Таким чином, ця сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є співмірною та обґрунтованою з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму та відповідно підлягає виплаті позивачу.

При цьому суд вважає, що належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.04.2023 року по 14.10.2023 року у розмірі 61 523,39 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

З урахуванням викладеного, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 122, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 40108913) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області, яка полягає у непроведенні повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ракоці, буд. 13, код ЄДРПОУ 40108913) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2023 року по 14.10.2023 року у розмірі 61 523,39 грн. (шістдесят одна тисяча п`ятсот двадцять три гривні 39 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 40108913) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 532,48 грн. (п`ятсот тридцять дві гривні 48 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич