Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №160/27180/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокуСправа № 160/27180/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом адвоката Бута Вадима Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Бута Вадима Анатолійовича (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №104650027603 від 07.07.2026 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 29.06.2026;

- встановити судовий контроль у формі надання звіту Головним УПФУ в Дніпропетровській області щодо виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивач зазначив, що позивач досягла свого пенсійного віку та 29.06.2026 звернулась з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до Головного управління пенсійного фонду України у Київській області та надала всі необхідні документи.

07.07.2026 відповідачем було винесено рішення, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії. На думку позивача, відповідач безпідставно зарахував період проживання у зоні лише по 31.08.1990, тоді як згідно з довідкою міграційної служби вона була прописана в смт Поліське по 11.12.1991. Представник позивача вважає, що факт проживання у зоні було перевірено під час видачі посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яке є єдиним документом, що підтверджує статус та надає право на пільги, у тому числі на зниження пенсійного віку, з посиланням на постанову Верховного Суду України від 21.11.2006 у справі № 21-1048во06.

Ухвалою суду від 07.09.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження надати суду відзив на позовну заяву, пенсійну справу позивача в межах предмета позову, детальний розрахунок страхового стажу та документи, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву та витребувані документи не надав, про поважність причин їх ненадання суду не повідомив.

Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , свідоцтва про народження та свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

Позивачу видано посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_4 (категорія 2) від 23.07.2010 як особі, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення. Посвідчення безстрокове.

Згідно з довідкою Іванківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № Т-36/6/80.3230-23/80.3230/33-23 від 15.03.2023, виданою на підставі талонів архівної адресно-довідкової картотеки, позивач була прописана за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.08.1977 по 11.12.1991.

Згідно зі свідоцтвом про неповну середню освіту НОМЕР_5 від 14.06.1990 позивач у 1990 році закінчила Поліську середню школу № 1 Поліського району Київської області.

Згідно з архівною довідкою Закладу фахової передвищої освіти «Перший Київський фаховий медичний коледж» від 26.06.2026 № 100/26 позивач навчалася у Першому Київському медичному училищі з 01.09.1990 (наказ про зарахування № 329 від 07.08.1990) по 01.07.1993 за денною формою навчання за спеціальністю «Сестринська справа».

29.06.2026 позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву розглянуто відповідачем.

Рішенням відповідача № 104650027603 від 07.07.2026 позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, визначеного законодавством. У рішенні зазначено, що:

- вік заявника на дату звернення (29.06.2026) становить 50 років 8 місяців 21 день;

- період проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення зараховано з 26.04.1986 по 31.08.1990, оскільки з 01.09.1990 заявник навчалася в м. Києві, що станом на 01.01.1993 становить 4 роки 4 місяці 6 днів і дає право на цей вид пенсії;

- з урахуванням зарахованого періоду проживання заявник має право на зниження пенсійного віку на 8 років, тобто у 52 роки;

- страховий стаж заявника становить 32 роки 6 місяців 21 день.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, у тому числі у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються форми і види пенсійного забезпечення.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені статтею 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-XII).

За приписами частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII потерпілим від Чорнобильської катастрофи – особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, – вік виходу на пенсію зменшується на 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.

Згідно з приміткою до частини першої статті 55 Закону № 796-XII початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною другою статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Згідно з частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону № 1058-IV і цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, тривалість якого визначається залежно від року звернення (з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року – не менше 33 років). Знижений пенсійний вік для жінок цією нормою передбачено лише для жінок 1961 року народження і старших, тож для позивача, яка народилася у 1975 році, базовим є вік 60 років.

З аналізу наведених норм слідує, що для осіб, які проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, законодавець встановив граничну величину зниження пенсійного віку – не більше 9 років від віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV. Обмеження «не більше 9 років» стосується загальної величини зниження (початкової та додаткової разом), а не лише додаткових років. Такий висновок узгоджується з тим, що період проживання, який враховується для зниження, обмежений станом на 1 січня 1993 року і з моменту аварії не може перевищувати 7 років, тож обмеження лише додаткових років дев`ятьма роками втратило б сенс. Аналогічно Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23 щодо зони гарантованого добровільного відселення застосував обмеження «не більше 6 років» до зниження пенсійного віку загалом. Отже, найменший вік, з якого така особа може набути права на пенсію за віком із застосуванням статті 55 Закону № 796-XII, становить 51 рік (60 - 9).

Між сторонами виник спір щодо тривалості періоду проживання позивача у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, а отже – щодо величини зниження пенсійного віку. При цьому сам статус позивача як потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 2, її проживання у зоні з моменту аварії (що дає право на початкову величину зниження – 4 роки) та достатність страхового стажу відповідачем не заперечуються.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Навіть у разі зарахування до періоду проживання у зоні всього часу, на який посилається позивач (з 26.04.1986 по 11.12.1991, тобто 5 повних років 7 місяців 15 днів), величина зниження пенсійного віку становила б 9 років (4 роки початкової величини + 5 років за 5 повних років проживання), що є максимально можливим зниженням для цієї категорії осіб. У такому разі право на пенсію за віком виникло б у позивача не раніше досягнення нею 51 року, тобто не раніше 08.10.2026.

Станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії (29.06.2026) та станом на дату прийняття оскарженого рішення (07.07.2026) позивачу виповнилося 50 років 8 місяців, що менше навіть від найменшого можливого зниженого пенсійного віку. Отже, незалежно від вирішення питання про зарахування спірного періоду з 01.09.1990 по 11.12.1991, на дату звернення позивач не набула права на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, а відмова відповідача з підстави недосягнення пенсійного віку відповідає вимогам закону.

Крім того, суд зазначає, що для цілей статті 55 Закону № 796-XII вирішальне значення має факт постійного проживання (роботи) особи у відповідній зоні, а не лише факт її реєстрації (прописки). Згідно з архівною довідкою № 100/26 від 26.06.2026 з 01.09.1990 позивач навчалася за денною формою у м. Києві, тобто за межами зони радіоактивного забруднення. Доказів фактичного постійного проживання в смт Поліське у період з 01.09.1990 по 11.12.1991 позивач не надала. Посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує статус позивача і проживання у зоні з моменту аварії, проте не визначає тривалості такого проживання, від якої залежить величина зниження пенсійного віку. Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23 зазначив, що наявність посвідчення не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, а період перебування особи за межами зони (робота в іншій місцевості) виключає фактичне проживання у зоні відселення.

Посилання представника позивача на постанову Верховного Суду України від 21.11.2006 у справі № 21-1048во06 суд відхиляє, оскільки висновок про посвідчення як документ, що підтверджує статус особи, не суперечить наведеним вище висновкам суду: статус позивача відповідачем не заперечувався, а відмову зумовлено недосягненням пенсійного віку. Доводи позову про проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення суд також не бере до уваги, оскільки вони не відповідають підставам позову та матеріалам справи, згідно з якими позивач проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення.

Суд також зазначає, що це рішення не позбавляє позивача права звернутися до органів Пенсійного фонду України з новою заявою про призначення пенсії після досягнення віку, що дає право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, з наданням документів на підтвердження тривалості проживання у зоні радіоактивного забруднення.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно.

За правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України). Суд вважає, що правомірність оскаржуваного рішення підтверджується наявними у справі доказами.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що рішення відповідача № 104650027603 від 07.07.2026 прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, тож підстави для його скасування відсутні. Оскільки вимога про зобов`язання відповідача призначити пенсію з 29.06.2026 є похідною, вона також не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову відсутні також підстави для встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України.

Вирішуючи справу, суд враховує положення пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, згідно з яким пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Інші доводи позову наведених висновків суду не спростовують.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір у сумі 1064,96 грн, що підтверджується квитанцією від 01.09.2026 № 3956-2335-2488-5264.

При цьому відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У зв`язку з цим суд роз`яснює позивачеві право звернутися до суду з заявою про повернення помилково або надміру сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 241– 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову адвоката Бута Вадима Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427; місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.О. Свергун