Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №160/13397/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокуСправа № 160/13397/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262340033018 від 06.01.2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням трудового (страхового) стажу згідно з записів у трудовій книжки серії НОМЕР_1 та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 01.09.1989 по 03.04.1995 рр. на підприємстві “Токмакское райпо” (мовою оригіналу), яке далі було реорганізоване у Токмацьку райспоживспілку.

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу в сумі 4 000,00 тис.грн

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01.01.2026 року вона звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду поданої заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №262340033018 від 06.01.2026 року про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 01.09.1989 року по 03.04.1995 року на підприємстві «Токмакское райпо» (мовою оригіналу), мотивуючи це тим, що найменування підприємства, зазначене на печатці при звільненні, не відповідає найменуванню підприємства, зазначеному під час прийняття на роботу. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки обставини її трудової діяльності у спірний період підтверджуються записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , яка є основним документом, що підтверджує трудову діяльність працівника до запровадження персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб.На підтвердження своєї позиції позивач зазначає, що запис про прийняття її на роботу до «Токмакское райпо» міститься у трудовій книжці, а на тій самій сторінці наявний запис про реорганізацію підприємства, у зв`язку з чим подальше використання іншого найменування та печатки підприємства при оформленні звільнення саме по собі не свідчить про відсутність трудових відносин у спірний період. Отже, на думку позивача, відмінність у найменуваннях підприємства зумовлена його реорганізацією, а не відсутністю факту роботи. Крім того, позивач наголошує, що трудова книжка містить відповідні записи про прийняття на роботу та звільнення, підписи відповідальних осіб і відбитки печаток, а записи внесені у хронологічній послідовності. При цьому недоліки оформлення запису про реорганізацію підприємства, зокрема відсутність зазначення номера та дати відповідного наказу, не можуть покладатися на працівника та позбавляти його права на зарахування фактично відпрацьованого періоду до страхового стажу, оскільки обов`язок належного ведення трудових книжок покладається на роботодавця. Позивач також зазначає, що зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо неправомірності відмови у призначенні пенсії, однак відповіді на це звернення не отримала. У зв`язку з цим 02.02.2026 року нею через представника було подано скаргу до Пенсійного фонду України на рішення про відмову у призначенні пенсії. Оскільки скаргу не було розглянуто у встановлений строк, 13.03.2026 року представник позивача направив адвокатський запит №7 щодо стану її розгляду та надання відповіді. Листом від 23.04.2026 року №2800-030201-8/29225 Пенсійний фонд України повідомив про відсутність підстав для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, посилаючись на недотримання вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок у частині оформлення запису про перейменування підприємства. На переконання позивача, відповідач формально підійшов до оцінки поданих документів, не врахував наявні у трудовій книжці відомості про реорганізацію підприємства та безпідставно поклав на неї негативні наслідки недоліків оформлення кадрових документів роботодавцем. Унаслідок неврахування періоду роботи з 01.09.1989 року по 03.04.1995 року загальна тривалість страхового стажу позивача була визначена як недостатня для призначення пенсії за віком. Посилаючись на статтю 46 Конституції України, статті 24, 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, позивач вважає, що рішення відповідача від 06.01.2026 року №262340033018 прийняте без належного врахування обставин її трудової діяльності та поданих документів, а тому підлягає визнанню протиправним і скасуванню з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком із зарахуванням спірного періоду роботи до страхового стажу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом на надання відзиву не скористався.

Водночас, 29.06.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшла заява про долучення доказів до матеріалів адміністративної справи №160/13397/26. У поданій заяві відповідач просив долучити до матеріалів справи пенсійну справу ОСОБА_1 на виконання ухвали суду.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.01.2026 року звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду поданої заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 06.01.2026 року прийнято рішення №262340033018 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Як убачається зі змісту зазначеного рішення, на час звернення позивача за призначенням пенсії необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку становив 32 роки. Водночас за результатами опрацювання поданих документів відповідач визначив страховий стаж ОСОБА_1 у розмірі 30 років 3 місяців 24 днів, що, на думку пенсійного органу, було недостатнім для призначення пенсії.

Основною підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало незарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 01.09.1989 року по 03.04.1995 року на підприємстві «Токмакское райпо» (мовою оригіналу). Відповідач зазначив, що найменування підприємства, відбиток печатки якого міститься у записі про звільнення позивача, не відповідає найменуванню підприємства, зазначеному в записі про прийняття на роботу, а запис про перейменування підприємства не містить номера та дати відповідного наказу (розпорядження).

Разом із тим судом установлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач у спірний період перебувала у трудових відносинах із підприємством «Токмакское райпо». У трудовій книжці наявні записи про прийняття на роботу 01.09.1989 року та звільнення 03.04.1995 року за власним бажанням. Запис про звільнення засвідчено печаткою Токмацької райспоживспілки.

При цьому, як зазначено позивачем у позовній заяві та підтверджується змістом трудової книжки, у ній також міститься запис щодо реорганізації підприємства. Позивач наполягає, що відмінність у найменуваннях підприємства зумовлена зміною його організаційного статусу, а тому сама по собі наявність різних найменувань у записах про прийняття на роботу та звільнення не спростовує факту здійснення нею трудової діяльності протягом спірного періоду.

З матеріалів пенсійної справи також убачається, що Пенсійним фондом України під час розгляду скарги позивача було підтверджено факт наявності у трудовій книжці записів про прийняття її на роботу з 01.09.1989 року до «Токмакское райпо» та звільнення 03.04.1995 року за власним бажанням. Водночас листом Пенсійного фонду України від 23.04.2026 року №2800-030201-8/29225 позивача повідомлено про відсутність підстав для зарахування цього періоду до страхового стажу через недотримання вимог щодо оформлення запису про перейменування підприємства.

Не погоджуючись із рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач через свого представника звернулася до Пенсійного фонду України зі скаргою від 02.02.2026 року, а згодом, 13.03.2026 року, представником позивача було направлено адвокатський запит №7 щодо розгляду цієї скарги. За результатами розгляду зазначених документів Пенсійний фонд України надав відповідь листом від 23.04.2026 року №2800-030201-8/29225, у якій фактично підтримав позицію територіального органу щодо незарахування спірного періоду роботи.

19.05.2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262340033018 від 06.01.2026 року, зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 та зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.09.1989 року по 03.04.1995 року, а також стягнути на її користь судові витрати.

26.06.2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало до суду заяву про долучення до матеріалів адміністративної справи №160/13397/26 пенсійної справи позивача та інших документів на виконання ухвали суду. До заяви, зокрема, додано матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

Отже, предметом спору у цій справі є правомірність рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком з огляду на незарахування до її страхового стажу періоду роботи з 01.09.1989 року по 03.04.1995 року через недоліки оформлення запису про зміну найменування підприємства, а також наявність правових підстав для зобов`язання відповідача зарахувати цей період до страхового стажу та повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена конституційна норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень не лише дотримуватися визначеної законом процедури прийняття рішень, а й забезпечувати обґрунтованість таких рішень, належне з`ясування фактичних обставин та врахування документів, які мають значення для реалізації прав особи.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою його надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та своєчасно.

Отже, під час вирішення цього спору суд має перевірити правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262340033018 від 06.01.2026 року з урахуванням фактичних обставин справи, змісту документів, поданих позивачем для підтвердження страхового стажу, та положень законодавства, що регулює порядок призначення пенсії за віком.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право є однією з основних соціальних гарантій держави, а його реалізація не може залежати виключно від формального підходу органу державної влади до оцінки документів, які підтверджують трудову діяльність особи.

Водночас реалізація права на пенсійне забезпечення здійснюється за умов та в порядку, визначених спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV право на призначення пенсії за віком визначається з урахуванням досягнення встановленого пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу. Для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років у 2025 році необхідно було мати не менше 32 років страхового стажу.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.01.2026 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.01.2026 року №262340033018 їй відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.

Згідно з відомостями пенсійної справи, відповідач визначив страховий стаж позивача у розмірі 30 років 3 місяців 24 днів. При цьому до страхового стажу не було зараховано період роботи з 01.09.1989 року по 03.04.1995 року на підприємстві «Токмакское райпо» (мовою оригіналу). Підставою для незарахування зазначеного періоду відповідач визначив невідповідність найменування підприємства, зазначеного під час прийняття на роботу, найменуванню підприємства, печатка якого міститься у записі про звільнення, а також відсутність номера та дати наказу про перейменування підприємства.

Таким чином, вирішальним для правильного розгляду справи є встановлення того, чи могли виявлені недоліки оформлення трудової книжки бути достатньою правовою підставою для незарахування до страхового стажу позивача періоду її трудової діяльності тривалістю понад п`ять років.

Щодо правового значення трудової книжки для підтвердження страхового стажу.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 цього Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними системи персоніфікованого обліку, а за періоди до її запровадження - на підставі документів та в порядку, визначених законодавством, що діяло раніше.

Отже, законодавець прямо передбачив можливість підтвердження періодів трудової діяльності, які мали місце до запровадження персоніфікованого обліку, документами, оформленими відповідно до законодавства, чинного на час здійснення такої діяльності.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення закріплені в Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

З огляду на зазначене, трудова книжка є основним документом для підтвердження трудової діяльності позивача у спірний період, який передував запровадженню системи персоніфікованого обліку. Тому її зміст має оцінюватися з урахуванням усіх внесених записів, їх послідовності, змісту та наявних реквізитів, а не лише на підставі окремої формальної невідповідності.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 звернув увагу на те, що працівник не може нести відповідальність за неналежне ведення трудової книжки, якщо відповідні обов`язки покладено на роботодавця. Ця правова позиція має значення для оцінки доводів відповідача у цій справі, оскільки підставою для незарахування спірного періоду визначено недоліки оформлення запису про зміну найменування підприємства.

Зазначений підхід узгоджується з принципом правової визначеності та необхідністю забезпечення ефективної реалізації права особи на соціальний захист. Якщо трудова книжка містить відомості про прийняття на роботу, звільнення та інші обставини трудової діяльності, пенсійний орган повинен оцінити їх у сукупності й установити, чи свідчать вони про фактичне перебування особи у трудових відносинах.

Подібний правовий підхід викладено Верховним Судом також у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, в якій суд виходив із необхідності оцінювати документи, що підтверджують трудовий стаж, з урахуванням суті відомостей про трудову діяльність особи, а не лише формальних недоліків їх оформлення.

Крім того, у постанові від 04.07.2023 року у справі №580/4012/19 Верховний Суд наголосив, що окремі недоліки трудової книжки, за оформлення якої відповідає роботодавець, не можуть самі по собі бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист, якщо такі недоліки не спростовують факту її трудової діяльності.

Суд ураховує наведені правові висновки під час вирішення цієї справи, оскільки спір також стосується відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу з мотивів недотримання формальних вимог до оформлення трудової книжки.

Водночас суд зазначає, що наведена судова практика не означає безумовного зарахування будь-якого періоду роботи за наявності трудової книжки незалежно від змісту її записів. У кожному конкретному випадку належить з`ясувати, чи містяться в документі відомості, які дають змогу встановити факт роботи та її тривалість, і чи наявні об`єктивні докази недостовірності цих відомостей.

У справі, що розглядається, відповідач не навів обставин, які б самі по собі свідчили про фіктивність записів про прийняття позивача на роботу 01.09.1989 року та звільнення 03.04.1995 року. В основу відмови покладено невідповідність найменувань підприємства та відсутність номера і дати наказу про зміну його найменування.

За таких обставин суд вважає, що наведені відповідачем зауваження до оформлення трудової книжки не є достатніми для висновку про відсутність трудових відносин між позивачем та підприємством у спірний період.

Щодо оцінки записів про реорганізацію та зміну найменування підприємства.

Як убачається з матеріалів справи, позивач посилається на те, що підприємство «Токмакское райпо», до якого її було прийнято на роботу, надалі було реорганізовано у Токмацьку райспоживспілку. На підтвердження своїх доводів позивач посилається на записи, наявні у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Відповідач, своєю чергою, у листі Пенсійного фонду України від 23.04.2026 року №2800-030201-8/29225 зазначив, що запис про перейменування підприємства внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, оскільки в ньому не зазначено номер та дату відповідного наказу (розпорядження).

Проте сама по собі відсутність окремих реквізитів наказу в записі про зміну найменування підприємства не спростовує наявності інших записів у трудовій книжці, які підтверджують початок та завершення трудової діяльності позивача на відповідному підприємстві.

Суд звертає увагу, що трудова книжка повинна оцінюватися як цілісний документ. Відомості про прийняття на роботу, зміну найменування підприємства та звільнення мають оцінюватися у взаємозв`язку, а не ізольовано одна від одної.

Відповідач не навів переконливих доводів, чому відмінність у найменуваннях підприємства за наявності запису про зміну його найменування повинна мати наслідком повне неврахування майже п`яти років і семи місяців трудової діяльності позивача.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач застосував надмірно формальний підхід до оцінки документів позивача, не надавши належного значення їх змісту та сукупності відомостей, які в них містяться.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області покладено обов`язок довести, що рішення від 06.01.2026 року №262340033018 прийняте з дотриманням установлених законом вимог, на підставі повного та об`єктивного дослідження документів і з належним урахуванням усіх обставин, які мають значення для призначення пенсії.

Суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності рішення не може вважатися виконаним лише шляхом наведення формального переліку недоліків у документах. Суб`єкт владних повноважень повинен обґрунтувати, чому встановлені недоліки перешкоджають підтвердженню відповідних юридично значущих фактів та чому наявні документи не можуть бути взяті до уваги.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач визнав наявність у трудовій книжці позивача записів про прийняття на роботу та звільнення, однак відмовив у зарахуванні відповідного періоду через розбіжність у найменуваннях підприємства та недоліки оформлення запису про зміну його найменування.

Водночас належного обґрунтування того, чому ці обставини спростовують сам факт трудової діяльності позивача, відповідач не навів.

Суд також ураховує, що Пенсійний фонд України листом від 23.04.2026 року №2800-030201-8/29225 підтримав позицію територіального органу щодо відсутності підстав для зарахування спірного періоду. Проте наведена відповідь фактично відтворює аргументи щодо недоліків оформлення трудової книжки та не усуває необхідності оцінки її записів у сукупності.

Таким чином, відповідач не довів належними та достатніми аргументами правомірність виключення спірного періоду трудової діяльності позивача зі страхового стажу.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси.

Частиною другою статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а також зобов`язати відповідача вчинити певні дії.

Ефективний судовий захист у цій справі передбачає не лише формальне скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, а й усунення наслідків неправомірного неврахування періоду трудової діяльності позивача під час визначення її страхового стажу.

Судом установлено, що період роботи ОСОБА_1 з 01.09.1989 року по 03.04.1995 року не було зараховано до страхового стажу з підстав, які не є достатніми для спростування відомостей трудової книжки про здійснення позивачем трудової діяльності.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.01.2026 року №262340033018 із зобов`язанням відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.09.1989 року по 03.04.1995 року на підприємстві «Токмакское райпо» (мовою оригіналу), яке надалі було реорганізоване у Токмацьку райспоживспілку, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням установлених судом обставин.

Зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача має здійснюватися з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та без повторного використання формальних підстав, визнаних судом недостатніми для неврахування спірного періоду трудової діяльності.

При цьому суд виходить із того, що орган Пенсійного фонду України наділений повноваженнями щодо визначення права особи на пенсію та обчислення її розміру. Суд, зі свого боку, перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень і визначає спосіб захисту, необхідний для поновлення порушеного права.

У цій справі позовні вимоги стосуються скасування рішення про відмову, зарахування конкретного періоду роботи до страхового стажу та повторного розгляду заяви про призначення пенсії. Тому саме такий спосіб захисту відповідає предмету спору та забезпечує поновлення права позивача на належний розгляд питання про пенсійне забезпечення.

Оцінивши докази в їх сукупності, перевіривши доводи позивача та відповідача, а також застосувавши норми матеріального і процесуального права, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.01.2026 року №262340033018 прийняте без належного врахування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про зарахування періоду трудової діяльності позивача до страхового стажу.

Відмова у зарахуванні періоду роботи з 01.09.1989 року по 03.04.1995 року ґрунтується на формальних недоліках оформлення трудової книжки, які за встановлених у справі обставин не спростовують відомостей про трудову діяльність позивача та не можуть бути достатньою підставою для позбавлення її права на належний розгляд питання про пенсійне забезпечення.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача, зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу та повторного розгляду заяви про призначення пенсії за віком.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1064,96 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1064,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд повинен установити їх зв`язок із розглядом справи, перевірити документальне підтвердження, а також оцінити обґрунтованість і співмірність заявленого розміру з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, витраченого часу та значення справи для сторони.

Як убачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн. На підтвердження заявленої вимоги надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 14.05.2026 року, відповідно до якого до складу таких послуг включено правовий аналіз документів, консультування, опрацювання законодавства та судової практики, а також складення позовної заяви.

Вирішуючи питання щодо розміру витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд ураховує, що предметом спору є правомірність рішення органу Пенсійного фонду України про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з незарахуванням окремого періоду роботи до страхового стажу. Справа потребувала аналізу норм пенсійного законодавства та документів, що підтверджують трудову діяльність позивача, однак не характеризується значним обсягом фактичних обставин або складністю правових питань, які вимагали б проведення численних процесуальних дій.

Суд також бере до уваги, що заявлена сума 4000 грн охоплює декілька видів робіт, зокрема правовий аналіз документів, консультування, опрацювання законодавства та судової практики, а також підготовку позовної заяви. Водночас окремі з наведених робіт за своїм змістом є взаємопов`язаними та становлять складові єдиного процесу підготовки й обґрунтування позову. За таких обставин заявлена сума потребує оцінки з погляду реального обсягу виконаної роботи та її співмірності зі складністю цієї адміністративної справи.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2021 року у справі №200/10801/19-а наголосив, що принцип співмірності витрат на професійну правничу допомогу застосовується з урахуванням установлених КАС України критеріїв, а обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання. Водночас вирішення питання про компенсацію витрат має ґрунтуватися на конкретних обставинах справи та належних доказах.

У постанові від 18.05.2022 року у справі №640/4035/20 Верховний Суд також зазначив, що оцінка співмірності витрат на правничу допомогу має здійснюватися з урахуванням критеріїв, визначених статтею 134 КАС України, а висновок про неспівмірність повинен бути належно обґрунтованим і спиратися на відповідні докази та доводи сторін.

Суд ураховує наведені правові позиції та зазначає, що визначення суми витрат, яка підлягає компенсації, має ґрунтуватися не лише на вартості послуг, погодженій між адвокатом і клієнтом, а й на оцінці обсягу фактично виконаних робіт, їх необхідності для розгляду справи та пропорційності заявленої суми предмету спору.

З огляду на характер спірних правовідносин, обсяг підготовлених матеріалів, зміст заявлених адвокатом послуг та відсутність потреби у виконанні значного обсягу складних процесуальних дій суд доходить висновку, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному заявленому розмірі 4000 грн не відповідатиме критеріям розумності та пропорційності.

При цьому суд не ставить під сумнів право позивача самостійно погоджувати з адвокатом вартість правничої допомоги, однак зазначає, що домовленість між клієнтом та адвокатом щодо розміру гонорару сама по собі не зумовлює обов`язку іншої сторони компенсувати його в повному обсязі.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги характер спору, обсяг наданої правничої допомоги, зміст підготовлених документів та критерії співмірності, визначені статтями 134, 139 КАС України, суд вважає обґрунтованим стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн, що, на переконання суду, є співмірним зі складністю справи та фактичним обсягом виконаної адвокатом роботи.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262340033018 від 06.01.2026 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1989 року по 03.04.1995 року на підприємстві «Токмакское райпо» (мовою оригіналу), яке надалі було реорганізоване у Токмацьку райспоживспілку, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.01.2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна