Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 22 жовтня 2026 р.
Справа: №160/5280/26
Суддя: Конєва Світлана Олександрівна
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 рокуСправа № 160/5280/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
02.03.2026р. (згідно відомостей Укрпошти) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку;
- зобов`язати відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення позивача з військового обліку.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він 01.01.2025р. був виключений з військового обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі (досягненням 40 років), і підстав для його автоматичного взяття на обік у відповідача не було, оскільки з 01.01.2015р. він набув статус особи, яка вже не є військовозобов`язаним, вважає, що відповідачем було поставлено на військовий облік позивача автоматично безпідставно, на його заяву про внесення відомостей до відповідного Реєстру щодо внесення відомостей про виключення з військового обліку відповідно до відомостей, які містяться у його військовому квитку, відповідач відповідного рішення не прийняв, такі зміни до Реєстру не вніс, що, на переконання позивача, є протиправною бездіяльністю відповідача. Окрім того, позивач зазначив, що він був саме виключений (не знятий) з військового обліку, тому повторному взяттю на такий облік уже не підлягає, відтак, вимога ТЦК та СП знову стати на військовий облік до особи, виключеної з такого обліку 01.01.2015р., без його згоди, є незаконною та такою, що порушує її конституційні права і свободи, оскільки звужує та обмежує зміст і обсяг існуючих прав, свобод людини, вважає, що у даному випадку було порушено принцип незворотності дії нормативно-правового акту в часі всупереч рішенню Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп, у зв`язку із чим становище позивача було погіршене, такий принцип не може бути застосований про що зазначив Європейський суд з прав людини (Scoppola v.Italy, заява №126/05, п.102-111). У додаткових поясненнях від 09.04.2026р. позивач послався на ті ж самі обставини та підстави, які викладені у позові.
Ухвалою суду від 30.03.2026р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, та запропоновано, зокрема, відповідачеві – протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали суду надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази, які свідчать про розгляд заяви позивача від 04.02.2026р. по суті або правомірності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 06.03.2026р. (адміністративний позов з додатками), 31.03.2026р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
Станом на момент розгляду даної справи 23.10.2026р. відповідачем – ІНФОРМАЦІЯ_2 відзиву на позов у встановлений судом строк не надано про причини його не надання суд не повідомлено.
У відповідності до вимог ч.6 ст.162, ч.2 ст.175 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи наведене, ненадання відповідачем відзиву на позов та витребуваних судом документів у встановлений судом строк без поважних причин, строки вирішення спору, встановлені ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу без відзиву на позов за наявними у справі матеріалами згідно до вимог ч.6 ст.162 та ч.2 ст.175 наведеного Кодексу.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 23.10.2026р. через велику завантаженість суду адміністративними справами військовозобов`язаних та військовослужбовців, перебування судді Конєвої С.О. у щорічних чергових відпустках, що об`єктивно унеможливлювало здійснення адміністративного судочинства у даний період, розгляд даної справи було продовжено відповідно до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 23.10.2026р.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 23.10.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Позивач у справі - ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 16.10.2000р., про що свідчить зміст копії паспорта позивача серії НОМЕР_1 від 09.10.2019р., наявних у справі.
За відомостями, які містяться у копії Військового квитка позивача серії НОМЕР_2 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 18.10.1993р., йому було присвоєне звання «солдат гвардії», у розділі ІУ «Служба в запасі» зазначено склад – солдати, категорія обліку – 2.
Також у зазначеному Військовому квитку позивача міститься штамп такого змісту: «Виключений з військового обліку за досягненням граничного віку – ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
Відповідно, позивач вважає, про що зазначив і у позові, що він з 01.01.2015р. є виключеним з військового обліку, як такий, що досягнув граничного віку перебування у запасі (40 років) та саме з 01.01.2015р. не має статусу військовозобов`язаного.
У подальшому, позивачем у мобільному застосунку Резерв+ було сформовано електронний військово-обліковий документ (далі – еВОД) зі змісту якого встановлено, що позивач – ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний в ІНФОРМАЦІЯ_6 ( ОСОБА_2 ), звання – солдат, стрілецькі, стрілець, номер в реєстрі Оберіг – 211120201425076300026, ВОС 100915, дата уточнення даних – 27.12.2025р., що підтверджується змістом еВОД позивача, копія якого наявна у справі.
23.01.2026р. та 04.02.2026р. позивач звертався до відповідача із заявами про внесення змін до реєстру «Оберіг» зазначивши статус позивача як особи, виключеної з військового обліку 01.01.2015р.
У відповідь на заяви позивача, відповідач листами від 10.02.2026р. №1/288, №1/289 повідомив позивача про те, що згідно змін до діючого законодавства з 22.07.2014р. (п.2, ч.2, ст.28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 автоматично поновлено на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно, на дату надання відповіді, останній перебуває на військовому обліку у відповідача, персональні дані не оновлював, військово-лікарську комісію не проходив.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення його з військового обліку, звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з частинами третьою, сьомою, дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з частинами першою, п`ятою статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу; які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.
Відповідно до частини шостої статі 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.
Відповідно до пункту 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок 1487), військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Пунктом 22 Порядку № 1487 визначено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII.
Приписами статті 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (28.01.2014), було визначено, що запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Статтею 32 Закону № 2232-XII, у редакції, що діяла на момент досягнення позивачем 40 років (28.01.2014), було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі - Закон №1169-VII, який набрав чинності 01.04.2014) було внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII, зокрема, частину другу статті 28 Закону № 2232-XII викладено у такій редакції: «Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд - до 50 років».
Законом України від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 1604-VII, який набрав чинності 13.08.2014), було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, зокрема, у пункті 2 частини другої цифри « 50» замінено цифрами « 60».
Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону № 2232-XII військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання.
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-XII взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають, зокрема, громадяни України, які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку. Частиною 5 ст. 37 цього Закону визначено перелік підстав для зняття з військового обліку військовозобов`язаних, серед яких досягнення граничного віку перебування в запасі відсутнє.
Із системного аналізу вищенаведених приписів слідує, що на момент виключення позивача з військового обліку та проставлення штампу з відміткою: «Виключений з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку», у даному випадку граничного віку перебування в запасі 40 років - 01.01.2015р. діяли вищенаведені приписи щодо перебування військовозобов`язаних у запасі другого розряду (до яких відноситься позивач, який має звання солдат) граничний вік яких становить 60 років.
Разом з тим, як установлено зі змісту копії паспорту позивача, який народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , позивач граничного віку перебування в запасі 60 років не досяг станом на 01.01.2015р., а відповідно, останній був виключений з військового обліку протиправно.
Згідно з пп. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII) основними засадами ведення Реєстру є обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей, а також повнота та актуалізація відомостей Реєстру.
Відповідно до ч. 8, 9 ст. 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Згідно з п. 143 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, громадяни України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, які не перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та резервістів, беруться на такий облік на підставі відомостей, отриманих Міноборони шляхом електронної інформаційної взаємодії.
Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає у невчиненні ним юридично значущих та обов`язкових дій, які він відповідно до закону зобов`язаний був вчинити. Відтак, для визнання бездіяльності протиправною суд насамперед має встановити наявність у суб`єкта владних повноважень відповідного обов`язку.
Спірними у цій справі правовідносинами є бездіяльність відповідача щодо невнесення до Реєстру «Оберіг» відомостей/інформації про виключення позивача з військового обліку у зв`язку із досягненням ним граничного віку перебування в запасі (40 років).
Разом з тим, враховуючи, що позивач станом на 01.01.2015р. (дату виключення його з військового обліку) не досягнув граничного віку перебування у запасі (60 років), що було передбачено Закон № 1604-VII, який набрав чинності 13.08.2014, та діяв станом на 01.01.2015р. (момент спірних правовідносин), суд приходить до висновку, що з набранням чинності указаних змін до Закону №2232-ХІІ позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду, відповідно, поновлення позивача з перебуванням його в запасі на військовому обліку, є правомірним та таким, що відповідає вимогам вищенаведеного чинного законодавства.
Що стосується доводів позивача та його представника з приводу незворотності дії в часі, внесеними Законами №1169-УІІ та №1604-УІІ, що виключає їх можливість застосування до спірних правовідносин та неможливість поширення їх дії на осіб, виключених з військового обліку на законних підставах, суд вважає їх помилковими, з огляду на таке.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.
Унесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.
У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.
Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.
Окрім того, у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами у цій справі правовідносини виникли у 2026 році, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.
Аналогічні правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 09 квітня 2026 року у справі №280/6524/24, які викладені у подібним правовідносинах, відтак, є застосовними і до спірних правовідносин в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Слід також зазначити, що як на час проставлення штампу у військовому квитку позивача (виключення з військового обліку за досягненням граничного віку) станом на 01.01.2015р., так і на час звернення позивача до відповідача із заявами від 23.01.2026, від 04.02.2026р., позивач 60-річного віку не досяг, а тому граничного віку перебування в запасі не набув. Відтак підстава для виключення з військового обліку, передбачена п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII, щодо позивача відсутня, а сам позивач є військовозобов`язаним та підлягає військовому обліку за місцем проживання.
Оскільки Реєстр призначений для збирання, зберігання, обробки та використання актуальних, повних і достовірних даних про військовозобов`язаних, внесення до нього відомостей про виключення позивача з військового обліку за досягненням граничного віку суперечило б чинному правовому регулюванню та фактичному правовому статусу позивача.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що обов`язок вчинити дії, про які просить позивач у цьому позові, у відповідача відсутній, а тому його бездіяльність не може бути визнана судом протиправною.
За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи – ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.
Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Разом з тим, з урахуванням встановлених судом обставин у цій справі, які наведені вище, протиправна бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах жодними належними, достатніми та допустимими доказами позивачем та його представником не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи позивача та його представника з приводу того, що ТЦК та СП не може висувати вимоги до виключеної з обліку особи стати на облік знову без його згоди, оскільки така згода військовозобов`язаного щодо постановлення його на військовий облік вищенаведеними приписами законодавства не передбачена, навпаки, вищенаведеними законодавчими нормами постановлення на військовий облік є конституційним обов`язком громадян України, які не досягли граничного віку перебування в запасі (60 років).
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що станом на 01.01.2015р. (на момент проставлення штампу про виключення позивача з військового обліку) ст.28 Закону №2232-ХІІ діяла у редакції Закону №1604-ХІІ, де граничний вік перебування військовозобов`язаного (2 розряду) у запасі був визначений – 60 років, якого позивач станом на 01.01.2015 року не досяг, відповідно, не міг бути виключений з військового обліку саме з підстав - досягненням граничного віку (п.2 ч.2 ст.28 згаданого Закону).
Також судом враховується і те, що відповідні заяви позивача відповідач розглянув та прийняв за ними мотивовані рішення, оформлені листами від 10.02.2026р. за №1/288, №1/289, які позивачем не оспорювалися у судовому порядку, тому суд вважає, що бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах відсутня, а навпаки, відповідач вчинив активні дії, направлені на вирішення спірного питання та прийняв мотивовані рішення з цього приводу.
Інші аргументи позивача, уважно вивчені судом, однак не заслуговують на увагу суду, оскільки вищенаведених висновків суду та правових висновків Верховного Суду не спростовують.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши правомірність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах за критеріями, визначеними у ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що протиправна бездіяльність відповідача щодо невнесення до Реєстру «Оберіг» інформації про виключення позивача з військового обліку судом не виявлена, а позивачем жодними доказами не підтверджена, обов`язок виключити позивача з військового обліку з підстав досягнення граничного віку перебування у запасі 40 років у відповідача відсутній, оскільки такий граничний строк станом на 01.01.2015р. мав становити не 40, а 60 років (п.2 ч.2 ст.28 Закону №2232-ХІІ у редакції станом на 01.01.2015р.), якого позивач не досяг, тому у суду не має жодних правових підстав робити висновок про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв не межах повноважень та у не спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не підтверджено та не доведено жодними доказами, порушення відповідачем прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, а тому обґрунтовані підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною у цій справі, у адміністративного суду відсутні.
За таких обставин, з урахуванням того, що суд не знайшов обґрунтованих правових підстав для задоволення основної позовної вимоги (визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невнесення до відповідного Реєстру інформації про виключення позивача з військового обліку), тому і у задоволенні позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, які носять похідний характер від основної вимоги, позивачеві також слід відмовити.
Окрім того, судом враховується і правова позиція ЄСПЛ, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Приймаючи до уваги все вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову у цій справі, тому у задоволенні цього позову позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн. сплаченого згідно платіжної інструкції №2.541749469.1 від 21.02.2026р. не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача – суб`єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 138, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва
Оригінал: reyestr.court.gov.ua