Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №160/1596/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них

Дата: 22 жовтня 2026 р.

Справа: №160/1596/26

Суддя: Конєва Світлана Олександрівна

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 рокуСправа № 160/1596/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення №360/975 від 04.07.2025р. в частині, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.01.2026р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства оборони України та, з урахуванням виправленого адміністративного позову від 17.02.2026р., просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, що стосується ОСОБА_1 , оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.07.2025 №360/975, про призначення ОСОБА_1 , як дружині та законному представнику неповнолітньої дитини загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року в якому настала смерть;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як дружині та як законному представнику неповнолітньої дитини загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 внаслідок захворювання та причини смерті, пов`язаних із захистом Батьківщини, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року та Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в розмірі 15 000 000 грн у відповідній частці та здійснити доплату належної одноразової грошової допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є дружиною загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 поблизу м. Лиман, Краматорського району, Донецької області, що підтверджено свідоцтвом про смерть від 02.10.2024р., згідно лікарського свідоцтва про смерть причиною його смерті стала: атеросклеротична хвороба серця, згідно протоколу штатної ВЛК регіональної ВЛК №590 від 13.02.2025р. – захворювання, яке призвело до смерті та причина смерті, ТАК, пов`язані з захистом Батьківщини. Позивачка зазначила, що вона є законним представником неповнолітньої дитини померлого – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та у зв`язку з наведеними обставинами звернулася до відповідача про призначення одноразової грошової допомоги (далі – ОГД) їй та неповнолітній доньці за загиблого чоловіка та батька доньки, подавши через відповідний орган ТЦК та СП заяву на виплату із повним пакетом документів. 26.08.2025р. їй була здійснена виплата ОГД у розмірі 1 135 500,00 грн. на її банківський рахунок. Оскільки позивачка вважала, що така ОГД їй була виплачена не у повному обсязі згідно до постанови КМУ №168 ( не у розмірі 15 000 000 грн.) нею було подано звернення до Міністерства оборони України про здійснення перерахунку ОГД виходячи із 15 000 000 грн., передбаченої постановою №168. Міністерством оборони України на згадане звернення було надано відповідь згідно якої було зазначено про відсутність підстав для виплати ОГД відповідно до постанови КМУ №168 та правомірність прийняття оспорюваного рішення відповідно до постанови КМУ №975 від 25.12.2013, оскільки смерть військовослужбовця ОСОБА_2 настала у зв`язку з захворюванням, пов`язаних із захистом Батьківщини. З зазначеним рішенням позивачка не згодна, вважає, що воно прийняте з порушенням норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Ухвалою суду від 05.03.2026р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та зобов`язано відповідача протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності прийняття оспорюваного рішення, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, зазначеною ухвалою суду з метою вирішення клопотання позивачки про поновлення строку звернення до суду з цим позовом у порядку ст.80 КАС України у відповідача були витребувані докази про дату вручення (доведення до відома) під особистий підпис позивача про отримання оспорюваного рішення МОУ від 04.07.2025 №360/975.

Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті фактично 06.03.2026р., що підтверджується змістом довідки про доставку електронного листа та є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 КАС України, наявної у справі.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду 23.03.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем було подано до суду відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що з аргументами позивачки про те, що вона має право на отримання ОГД внаслідок смерті ОСОБА_2 відповідно до п.2 постанови КМУ №168 у розмірі 15 000 000,00 грн. у відповідній частці відповідач не погоджується, оскільки згідно до витягу з протоколу 20 РВЛК №590 від 13.02.2025р. смерть військовослужбовця ОСОБА_2 настала в результаті «Гостра серцево-судинна недостатність. Атеросклеротична хвороба серця». Причина смерті – захворювання, яке призвело до смерті та причина смерті, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини за що передбачена виплата ОГД згідно до абз.2 пункту 5 Постанови КМУ №975 та п.п. «а» п.1 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ – у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть), відповідно, представник відповідача вважає, що оспорюване рішення про виплату позивачці та її неповнолітній доньці ОГД є правомірним. Представник відповідача також зазначив у відзиві на позов, що позивачка подавала заяву про виплату їй ОГД відповідно до постанови №975, із заявою про виплату ОГД згідно до п.2 постанови КМУ №168 не зверталася, тому задоволення вимог буде передчасним.

Також з метою вирішення клопотання позивачки про поновлення строку звернення до суду з цим позовом на виконання вимог ухвали суду в частині витребування доказів про дату вручення (доведення до відома) під особистий підпис позивача про отримання оспорюваного рішення МОУ від 04.07.2025 №360/975 представником надано відповідь ІНФОРМАЦІЯ_3 за №984/6205 від 16.03.2026р., у якій повідомлено, що оспорюване рішення від 04.07.2025р. №360/975 доведено до заявниці ( ОСОБА_1 ) засобами телефонного зв`язку.

Тобто, ІНФОРМАЦІЯ_4 дати, коли була повідомлена позивачка про наявність оспорюваного рішення, не вказано взагалі.

За викладених обставин, суд вважає за необхідне розглянути клопотання позивачки про поновлення строку звернення до суду з цим позовом за наявними у справі матеріалами та спираючись на обставини, які викладені у цьому клопотанні (через не надання відповідачем відомостей про дату, коли саме спірне рішення було доведено до її відома).

Так, зі змісту клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, остання посилається на те, що нею пропущений строк звернення до суду, встановлений ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України з підстав вжиття заходів досудового врегулювання спору шляхом подання звернення (через адвоката) до Міністерства оборони України, відповідь на яке було надано листом №220/13/25325 від 23.09.2025р., тому просила відраховувати строк звернення саме з цієї дати, визнавши припини пропуску цього строку поважними та поновити їй строк звернення до суду з цим позовом.

Розглянувши вищенаведене клопотання позивачки, вивчивши надані докази на підтвердження причин поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом, які у ньому викладені, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску позивачкою строку звернення до суду з цим позовом та поновити його через вжиття нею заходів досудового врегулювання спору шляхом звернення позивачки (через адвоката) до відповідача, відповідь на яке останнім була надана 23.09.2025р., виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В той же час, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень – ч.4 ст.122 наведеного Кодексу.

Отже, із аналізу наведених процесуальних приписів слідує, що у разі, якщо позивач скористався правом досудового порядку вирішення спору, то строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня вручення позивача відповідного рішення (відповіді на звернення) та становить тримісячний строк.

Як встановлено судом із матеріалів справи, предметом спору у даній справі є рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом за №360/975 від 04.07.2025р.

Спірне рішення було доведено до відома позивачки через ІНФОРМАЦІЯ_4 засобами телефонного зв`язку ( відповідь №984/6205 від 16.03.2026р.), при цьому, дату, коли цей факт відбувся останнім зазначено не було.

Відповідно, оскільки позивачка отримала ОГД у розмірі 1 135 500,00 грн. на її банківський рахунок за вказаним оспорюваним рішенням 26.08.2025р., що нею підтверджено у позові та у клопотанні про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, відтак, відлік 6 -ти місячного строку звернення до суду з цим позовом, встановлений ч.2 ст. 122 КАС України для позивачки розпочався з 27.08.2025р.

Між тим, як свідчать додані до матеріалів справи копії звернення позивачки (через адвоката) остання скористалася правом досудового вирішення спору та не погодившись із виплаченою сумою ОГД, подала заяву про перегляд розміру ОГД, у відповідь на який Міністерством оборони України листом №220/13/25325 від 23.09.2025р. було надано Витяг з протоколу засідання Комісії від 04.07.2025р. №360/975.

Таким чином, враховуючи наведене слід дійти висновку, що позивачка довідалася про наявність оспорюваного рішення із вищенаведеного листа відповідача – 23.09.2025р. та з наступної дати - 24.09.2025р. для неї розпочався початок відліку 3-місячного строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, встановлений ч.4 ст.122 КАС України з урахуванням того, що остання скористалася своїм правом на процедуру досудового вирішення спору.

За таких обставин, з урахуванням отримання позивачкою оспорюваного рішення 23.09.2025р. (про що сама позивачка зазначила у клопотанні), остання мала б звернутися з цим позовом до адміністративного суду у тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч.4 ст.122 КАС України, тобто у строк, починаючи з 24.09.2025р. до 24.12.2025р. включно.

Проте, зазначений адміністративний позов подано позивачкою до адміністративного суду 22.01.2026р., що підтверджується відомостями з системи «Електронний суд».

Таким чином, суд констатує, що позивачкою вищенаведений строк звернення до суду з цим адміністративним позовом є пропущеним.

Згідно ч.1 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Враховуючи те, що позивачка скористалася досудовим врегулюванням спору для вирішення цього питання та пропуск цього строку звернення до суду із цим позовом не є значним (пропущено лише 28 днів), суд вважає за можливе визнати ці причини поважними та поновити зазначений строк на звернення до суду з цим адміністративним позовом на підставі ч.1 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, суд у контексті вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом зазначає, що звернення позивачки із заявами/адвокатськими запитами не змінює моменту, з якого така особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, що підтверджено і правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25.06.2025 у справі №380/6445/24 та від 10.06.2026р. у справі №240/23206/24.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об`єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 23.10.2026р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 23.10.2026р.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 23.10.2026р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивачка у справі – громадянка України ОСОБА_1 є дружиною померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , про що свідчить зміст копії паспорту позивачки НОМЕР_1 від 10.12.1998р. та копії Свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 від 18.06.1994р.

Від шлюбу позивачка має неповнолітню доньку – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 08.08.2014р., де батьком значиться ОСОБА_2 .

Далі, станом на 28.09.2024р. ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 на посаді помічника начальника зв`язку відділення зв`язку та інформаційних систем штабу, військове звання – капітан, про що свідчить копія Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_4 від 02.11.2024р. №315.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_4 від 22.02.2025р. №2764 ОСОБА_2 дійсно у період з 01.12.2023 по 10.12.2023 брава безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районі населеного пункту Водяне Покровського району Донецької області.

ОСОБА_2 помер у період дії воєнного стану – 28.09.2024р., що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 02.10.2024р. та сповіщенням про смерть №100 від 30.09.2024р. поблизу м. Лиман, Краматорського району Донецької області.

Згідно з довідкою про причину смерті (до форми №106/о №636) від 30.09.2024р. – причина смерті ОСОБА_2 – Атеросклеротична хвороба серця.

Відповідно до копії Витягу з протоколу засідання штатної 20 Регіональної ВЛК (протокол №590 від 13.02.2025р.) захворювання капітана ОСОБА_2 1971 року народження, гостра серцево-судинна недостатність. Атеросклеротична хвороба серця, призвело до смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, копією свідоцтва про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть – захворювання, яке призвело до смерті, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Надалі, позивачка звернулася у встановленому порядку до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про нарахування та виплату їй та її неповнолітній доньці – ОСОБА_3 , одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю її чоловіка та батька її доньки - військовослужбовця ОСОБА_2 .

На банківський рахунок позивачки – ОСОБА_1 26.08.2025р. було здійснено зарахування коштів за призначенням платежу «одноразова грошова допомога за загиблого в/сл. ОСОБА_2 у сумі 1 135 500,00 грн.

Вважаючи, що одноразова грошова допомога є невиплаченою у повному обсязі згідно з постановою КМУ №168 (через адвоката) подала звернення до Міністерства оборони України про здійснення доплати одноразової грошової допомоги їй та її доньці.

Листом від 13.01.2026р. №220/13/402 Міністерство оборони України на вказане звернення надало відповідь, у якій зазначено про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого військовослужбовця відповідно до постанови КМУ 3168 та правомірності виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ №975, оскільки смерть військовослужбовця ОСОБА_2 настала у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

Згідно копії Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 4 липня 2025р. №360/975 видно, що згаданою комісією було призначено одноразову грошову допомогу відповідно до постанови КМУ №975: «Батьку, дружині та дочці померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини капітана ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_5 від 02.10.2024 – в розмірі 3/4 частки від 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб та 1 січня календарного року, в якому настала смерть (2024), в сумі 1703250 грн. у рівних частках кожному».

Не погоджуючись з вищенаведеним рішенням комісії, позивачка звернулася до суду з позовом, оскільки вважає, що спірна виплата має бути проведена відповідно до постанови КМУ №168 та Закону №2011-ХІІ з розрахунку 15 000 000 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Спірним ключовим питанням, яке має бути вирішено при розгляді даної справи, чи мають члени сім`ї загиблого внаслідок загального захворювання військовослужбовця право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ №168 у розмірі 15 000 000 грн.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ст. 41 Закону №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною 1 ст. 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) регламентовано, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пп. 1 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Звідси слідує, що подія смерті військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби і подія смерті військовослужбовця під час проходження військової служби є визначеними законом підставами для призначення допомоги.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги визначено у ст. 16-1 Закону № 2011-XII. За приписами вказаної норми у випадках, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Підпунктом «а» п. 1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Пунктом 3 ст. 16-2 Закону №2011-XII передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1, 6 ст. 16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно до п. 9 ст. 16-3 Закону №2011-XII, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання приписів п. 2 ст. 16-2 та п. 9 ст. 16-3 Закону №2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25.12.2013 № 975, якою затверджено відповідний Порядок (надалі - Порядок № 975, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

За пунктом 4 Порядку одноразова грошова допомога призначається у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві

Відповідно до приписів пункту 5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть);

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168, у редакції, чинній станом на час звернення позивача із заявою про виплату допомоги), пунктом 2 якої установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Також пунктом 2 Постанови №168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Отже, Постанова КМУ №168 є нормативно-правовим актом, який встановлює право на отримання одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, у період дії воєнного стану. При цьому виплата збільшеного до 15 000 000 грн розміру одноразової допомоги згідно пункту 2 Постанови №168, передбачена для сімей військовослужбовців лише у двох випадках: 1) у разі загибелі військовослужбовця; 2) у разі, якщо військовослужбовець помер внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок (у постановах від 29.03.2024 (справа № 440/3321/23) від 21.08.2024 (справа № 160/20229/22), від 18.11.2024 (справа №240/1743/24), відповідно до якого питання розміру допомоги визначається окремо та залежить від окремих чинників (умов), а саме:

- у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби (абзац 1 пункту «а» частини першої статті 16-2 Закону №2011-ХІІ);

- у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби (абзац 2 пункту «а» частини першої стаття 16-2 Закону №2011-ХІІ);

- у розмірі 15 000 000 грн на період дії воєнного стану для сімей загиблих осіб (абз. 1 п. 2 Постанови КМУ №168). Також, сімей осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва) (абзац шостий пункту 2 Постанови КМУ №168).

Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24 сформулював такі висновки:

1. Положення пункту 2 Постанови № 168 підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з положеннями Закону № 2011-XII та не можуть тлумачитися відокремлено від нього.

2. Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168, виникає у разі загибелі військовослужбовця в період дії воєнного стану, а також у разі смерті військовослужбовця, щодо якої встановлено причинний зв`язок із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.

3. Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, якщо матеріалами справи не підтверджено обставин, з якими зазначена постанова пов`язує виникнення права на відповідну виплату.

4. Смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості призначення одноразової грошової допомоги, якщо за медичними документами встановлено, що така смерть, незалежно від безпосереднього клінічного механізму її настання, перебуває у причинному зв`язку з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, визначених пунктом 2 Постанови № 168.

5. За відсутності підстав для застосування пункту 2 Постанови № 168 питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги вирішується відповідно до положень Закону № 2011-XII та Порядку № 975, з урахуванням установлених ними підстав та умов надання відповідних соціальних гарантій.

Застосовуючи наведені висновки в контексті обставин конкретної справи, Верховний Суд зауважив, якщо причиною смерті військовослужбовця було загальне захворювання, а згідно з висновком Центральної військово-лікарської комісії захворювання та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини, то саме по собі встановлення зв`язку захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини не означає, що така смерть є загибеллю у розумінні абзацу першого пункту 2 Постанови № 168. За чинного законодавства поняття «загибель» має самостійне юридичне значення і не охоплює кожен випадок смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану чи при виконанні обов`язків військової служби.

Водночас, якщо не встановлено та немає доказів причинного зв`язку смерті військовослужбовця з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони, то за таких обставин, передбачені пунктом 2 Постанови № 168 підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн відсутні.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.06.2026 у справі №620/10029/24 також наголосила, що смерть військовослужбовця від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби або із захистом Батьківщини, також породжує права членів його сім`ї на соціальний захист і така смерть може бути підставою для призначення одноразової грошової допомоги за Законом № 2011-XII та Порядком № 975 якщо встановлено передбачені цими нормативно-правовими актами умови.

Наведений правовий висновок Верховного Суду було зроблено і у його постанові, прийнятій у часі пізніше, від 15.07.2026р. у справі №160/22825/25.

Також Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що чинним законодавством України передбачено три розміри одноразової грошової допомоги, для кожного із яких чітко визначені на законодавчому рівні умови призначення та виплати.

Отже, із аналізу наведених норм чинного законодавства та судової практики слідує, що на відміну від Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, Постанова № 168 містить звужений перелік підстав для виплати допомоги у збільшеному розмірі, через те, що розмір допомоги у сумі 15 000 000 грн передбачений лише на період дії воєнного стану та виключно для сімей загиблих військовослужбовців, а також померлих, але внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців.

Так, як свідчать встановлені вище обставини цієї справи, відповідно до копії Витягу протоколу засідання штатної 20 Регіональної ВЛК (протокол №590 від 13.02.2025р.) захворювання капітана ОСОБА_2 1971 року народження, «Гостра серцево-судинна недостатність. Атеросклеротична хвороба серця», призвело до смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, копією свідоцтва про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть – захворювання, яке призвело до смерті, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Також і згідно копії довідки про причину смерті (до форми №106/о №636) від 30.09.2024р. – причина смерті ОСОБА_2 – Атеросклеротична хвороба серця.

В свою чергу, матеріали справи не містять доказів причинного зв`язку смерті військовослужбовця ОСОБА_2 саме з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони саме 28.09.2024 ( день його смерті) – позивачкою таких доказів суду не надано.

Отже, як відповідачу, так і до суду позивачкою бути подані документи, в яких відсутні будь-які відомості про отримання військовослужбовцем ОСОБА_2 за період проходження служби поранень (контузії, травми, каліцтва), від яких могла настати його смерть, а 20 Регіональною військово-лікарською комісією встановлено, що причиною смерті останнього стало саме – захворювання «Гостра серцево-судинна недостатність. Атеросклеротична хвороба серця».

Враховуючи вищезазначене, норми законодавства, що регулюють визначені підстави призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом №2011-ХІІ, Порядком №975 та Постановою КМУ №168, у їх сукупності, а також враховуючи фактичні обставини справи, які свідчать про те, що смерть військовослужбовця пов`язана саме із захворюванням, а не настала внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), оскаржуване рішення відповідачем прийнято правомірно, в межах повноважень та у спосіб, визначений нормами чинного законодавства, у зв`язку із чим обґрунтовані правові підстави для його визнання протиправним та скасування у суду відсутні.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак, у ході судового розгляду цієї справи протиправність оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 04.07.2025р. №360/975 з урахуванням аналізу встановлених судом обставин та вищенаведених норм чинного законодавства жодними належними, достатніми та достовірними доказами, позивачем та його представником не доведена.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом аргументи позивачки та її представника стосовно того, що вона має право на отримання ОГД внаслідок смерті її чоловіка військовослужбовця ОСОБА_2 під час дії воєнного стану відповідно до п.2 Постанови КМУ №168 у розмірі 15 000 000 грн. з тих підстав, що його смерть пов`язана із захистом Батьківщини, з огляду на наступне.

Як зазначив Верховний Суд у своїх постанова від 16.06.2026р. у справі №620/10029/24 від 15.07.2026р. у справі №160/22825/25 сам по собі висновок ВЛК про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 постанови КМУ №168; право на отримання ОГД, передбаченої п.2 постанови КМУ №168, виникає лише у разі загибелі військовослужбовця в період воєнного стану, а також у разі смерті військовослужбовця, щодо якої встановлено причинний зв`язок саме із пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманим під час захисту Батьківщини, а не із захворюванням.

За таких обставин та враховуючи, що військовослужбовець ОСОБА_2 ( чоловік позивачки) помер внаслідок захворювання – причина смерті - «Гостра серцево-судинна недостатність. Атеросклеротична хвороба серця» (копія Витягу із засідання 20 РВЛК від 13.02.2025 №590), а не із пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), позивачка права на отримання ОГД, передбаченої постановою КМУ №168 у розмірі 15 000 000 грн. не має.

В той же час, за відсутності підстав для застосування п.2 постанови КМУ №168 питання призначення та виплати ОГД вирішено відповідачем відповідно до Закону №2011-ХІІ та Порядку №975 правомірно.

Усі інші аргументи позивача та його представника вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Окрім того, враховуючи те, що права та інтереси позивача у спірних правовідносинах відповідачем не були порушені, оскільки на нарахування та виплату ОГД, передбаченої пунктом 2 Постанови КМУ №168 у розмірі 15 000 000 грн. позивачка відповідного права не набула (таке право на виплату ОГД у зв`язку зі смертю, причиною якої є захворювання військовослужбовця - «Гостра серцево-судинна недостатність. Атеросклеротична хвороба серця» не передбачене), тому суд приходить до висновку, що і позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй таку ОГД, також задоволенню не підлягають.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд дійшов до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення зазначеного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачці слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи те, що суд не знайшов обґрунтованих підстав для задоволення позову, понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064,96 грн. понесені нею згідно квитанції №7464-3061-5733-3371 від 17.02.2026р. не підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача – суб`єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення №360/975 від 04.07.2025р. в частині, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва

Оригінал: reyestr.court.gov.ua