Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №160/17910/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 рокуСправа № 160/17910/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

24 червня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправними та скасувати рішення від 22.04.2026р. №262140018630 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , з врахування до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення 3-х річного віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , період роботи з 11.07.1981р. по 23.01.1989р. ( запис 2-6) згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 , та період роботи з 01.07.2000р. по 07.09.2006р.

Позов обґрунтований тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням від 22.04.2026 №262140018630 протиправно відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, не зарахувавши до страхового стажу періоди роботи та догляду за дитиною до досягнення трирічного віку. Позивачка зазначає, що її трудова діяльність підтверджується записами трудової книжки, а недоліки її оформлення не можуть покладатися на працівника та позбавляти його права на пенсійне забезпечення. Вважає, що з урахуванням спірних періодів має 23 роки страхового стажу, достатнього для призначення пенсії, а відмова відповідача є формальною та порушує її право на соціальний захист.

Ухвалою суду від 29.06.2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем 29.06.2026 року через підсистему “Електронний суд” отримано копію ухвали про відкриття провадження у справі від 29.06.2026 року, а також позовної заяви. 16.07.2026 відповідачем надано до суду матеріали пенсійної справи позивача, правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 15.04.2026 звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням від 22.04.2026 №262140018630 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_1 про відмову в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, який за розрахунком відповідача становить 17 років 3 місяці 26 днів. До страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною, народженою 10.02.1985, до досягнення трирічного віку через відсутність відмітки про отримання паспорта чи інформації про здійснення догляду в заяві; період роботи з 11.09.1981 по 23.01.1989 — через відсутність назви організації в записі про прийняття на роботу; період роботи з 01.07.2000 по 07.09.2006 — через відсутність відомостей про роботу та сплату страхових внесків у системі персоніфікованого обліку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно даних трудової книжки НОМЕР_1 від 31.07.1981 року :

- 11.09.1981 року прийнята на посаду лаборанта (Наказ №232 від 10.09.1981 року, запис №3);

- 25.04.1983 переведена на посаду секретаря навчальної частини (диспетчера) (Наказ №123 від 25.04.1983 рік, запис № 4);

- 09.04.1984 переведена на посаду техніка (Наказ № 82 від 09.04.1984 року, запис № 5);

- 23.01.1989 року Звільнена за ст. 36 п. 5 КЗПП УССР (Наказ № 2 від 20.01.1989 року, запис № 6);

- 16.02.2000 року ЗАТ «ФПФККУ» прийнята на посаду менеджера (Наказ № 2-к від 15.02.2000 року, запис № 15);

- 07.09.2006 року Звільнена за власним бажанням (Наказ №7 від 7.09.2006, запис № 17).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті першої Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для осіб, які досягли 60-річного віку у 2023 році, необхідний страховий стаж становить «не менше 30 років».

Згідно з частиною другою статті 26 Закону №1058-IV, за відсутності необхідного стажу для призначення пенсії після досягнення 60 років особи, які досягають 63-річного віку у 2026 році, мають право на пенсію за наявності страхового стажу «від 23 до 33 років». Частина третя цієї статті передбачає, що за відсутності стажу, встановленого її частинами першою та другою, особам, які досягають 65-річного віку починаючи з 2028 року, пенсія призначається за наявності страхового стажу «від 15 до 25 років».

До набрання чинності Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII « Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), що втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції № 162).

Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Також, згідно п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За змістом п.2.2-2.4 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

До трудової книжки вносяться:

Відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;

відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п.4 Постанови КМ України №301 від 27 квітня 1993 р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд також звертає увагу, щодо відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 11.09.1981р. по 23.01.1989р який зазначений у трудовій книжці, зумовлена тим, що у трудовій книжці за спірний період не зазначена назва підприємства.

Як уже зазначено судом , відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Суд зауважує, що наявні у трудовій книжці записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, оцінені судом у сукупності, підтверджують період трудової діяльності позивача з 11.09.1981 по 23.01.1989..

У постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Крім того, згідно з приписами частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Отже, у разі наявності сумнівів або необхідності уточнення певних даних щодо періодів роботи позивача пенсійний орган мав можливість скористатися своїми правами, передбаченими частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV, та звернутися з відповідними запитами до підприємства-роботодавця, архівної установи тощо.

Щодо незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 01.07.2000 по 07.09.2006 у зв`язку з відсутністю відомостей у системі персоніфікованого обліку суд зазначає таке.

Правове регулювання порядку зарахування зазначеного періоду до страхового стажу необхідно розмежовувати залежно від часу виконання роботи — до та після набрання чинності Законом №1058-IV, тобто до та після 01.01.2004.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, установлених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності та господарювання. Відповідно до статті 62 цього Закону та пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як установлено судом, трудова книжка позивачки НОМЕР_1 від 31.07.1981 містить записи про прийняття її на роботу до ЗАТ «ФПФККУ» з 16.02.2000 та звільнення 07.09.2006 із зазначенням реквізитів відповідних наказів. Отже, період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 підтверджується записами трудової книжки та підлягає зарахуванню до страхового стажу за правилами законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV. Сама лише відсутність відомостей про цей період у системі персоніфікованого обліку не спростовує відомостей трудової книжки та не є достатньою підставою для його незарахування.

Натомість зарахування періоду роботи з 01.01.2004 по 07.09.2006 регулюється положеннями Закону №1058-IV. Частиною першою статті 24 цього Закону визначено, що страховий стаж становить період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом частини другої цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними системи персоніфікованого обліку.

Водночас відповідно до статей 17 та 20 Закону №1058-IV у редакціях, чинних у спірний період, обов`язок нараховувати та сплачувати страхові внески за найманих працівників покладався на роботодавця-страхувальника. Неналежне виконання роботодавцем цього обов`язку не повинно спричиняти позбавлення працівника права на врахування підтвердженого періоду роботи. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі №482/434/17.

При цьому відсутність у системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу та сплату внесків сама собою не встановлює причин такої відсутності. Відповідач повинен був оцінити надані позивачкою записи трудової книжки та, за необхідності, скористатися передбаченими частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV повноваженнями щодо витребування документів і перевірки відповідних відомостей. Формальне посилання лише на відсутність даних персоніфікованого обліку без з`ясування цих обставин не є достатнім обґрунтуванням прийнятого рішення.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно було відмовлено в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.07.2000 по 07.09.2006 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 31.07.1981.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, суд зазначає наступне.

За змістом пункт «ж» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується, серед іншого, також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно із частиною другою статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

У пункті 11 Порядку №637 зазначено про те, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку.

Пункт 11 вказаного Порядку №637 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2010 року №233 «Про внесення змін до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачав, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або виписки із паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть), а також документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала (виписка із трудової книжки, довідка органів управління житловим фондом чи довідка сільської, селищної Ради народних депутатів).

Таким чином, до страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за які щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01 січня 2004 року (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Так, до 01 січня 2004 року до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв`язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також, до трудового стажу до 01 січня 2004 року включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Відповідно до копії свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 06.04.1985 року позивач є матір`ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач відмовив в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з тих підстав, що свідоцтво про народження НОМЕР_2 , не містить відмітку про отримання паспорта.

Суд зауважує, що доказів неправдивості або недостовірності відомостей, що зазначені у вказаному свідоцтві, матеріали справи не містять, відповідач такі не наводить.

В оскаржуваному рішенні відповідачем не аргументовано необхідність подання свідоцтва про народження дитини з обов`язковим штампом про отримання паспорта з посиланням на відповідні вимоги законодавства.

Проте, відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Водночас судом установлено, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 31.07.1981 позивачка перебувала у трудових відносинах у період з 11.09.1981 по 23.01.1989. За результатами дослідження зазначених записів суд дійшов висновку про протиправність незарахування відповідачем цього періоду до страхового стажу позивачки та наявність підстав для його зарахування.

Судом установлено, що період із 10.02.1985 до досягнення дитиною трирічного віку повністю охоплюється підтвердженим трудовою книжкою періодом роботи позивачки з 11.09.1981 по 23.01.1989, незарахування якого суд визнав протиправним. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім установлених законом винятків. Отже, зазначений час підлягає врахуванню у складі періоду роботи та не підлягає повторному зарахуванню як період догляду за дитиною. За таких обставин підстав для задоволення вимоги про його окреме зарахування немає.

З огляду на встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 262140018630 від 2204.2026 року підлягає скасуванню.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та надану правову оцінку доказам, суд доходить висновку про наявність підстав для зарахування позивачу періодів роботи з 11.09.1981 по 23.01.1989 та з 01.07.2000 по 07.09.2006 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 31.07.1981 до страхового стажу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Як вбачається з матеріалів позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується квитанцією № 2223740625 від 19.06.2026 року.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 665,6 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення від 22.04.2026р. №262140018630 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , з врахування до страхового стажу період роботи з 11.09.1981р. по 23.01.1989р. та період роботи з 01.07.2000р. по 07.09.2006р. згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 .

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витрати з оплати судового збору в сумі 665,6 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.О. Юрков