Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №696/684/26 — Черкаський апеляційний суд

Суд: Черкаський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №696/684/26

Суддя: Новіков О. М.

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2027/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №696/684/26 Категорія: на ухвалуБілопольська Н.А.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кам`янського районного суду Черкаської області від 02 липня 2026 року про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання,-

в с т а н о в и в :

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала про те, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син є повнолітнім та продовжує навчання у ВСП «Тальнівський будівельно-економічний фаховий коледж Уманського національного університету» на комерційній основі. Відповідач є працездатною особою та має стабільне грошове забезпечення як військовослужбовець, а тому має можливість брати участь в утриманні сина.

Просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі частки з усіх видів грошового забезпечення відповідача до закінчення навчання сином, або до досягнення останнім 23 років.

Ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 02 липня 2026 року зупинено провадження у справі № 696/684/26 (провадження № 2/696/536/26) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України - до звільнення ОСОБА_2 з військової служби.

Ухвала суду мотивована тим, що з надісланої стороною відповідача до суду довідки військової частини НОМЕР_1 від 18 червня 2026 року за № 282 вбачається, що старший солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 27 червня 2025 року по теперішній час.

Отже, враховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця ОСОБА_2 щодо продовження розгляду справи, оскільки він заявив клопотання про зупинення провадження у справі, суд вважав, що наявні підстави для задоволення його клопотання про зупинення провадження у справі до звільнення з військової служби.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що ухвала є незаконною та постановленою з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції обмежився лише встановленням факту проходження відповідачем військової служби за контрактом та не з`ясував чи має відповідач можливість брати участь у розгляді справи як безпосередньо, так і через свого представника, а також чи перебуває він безпосередньо у зоні бойових дій та характер виконуваної ним роботи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам.

В силу ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Положеннями ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

В Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який було затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", та який діє до цього часу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України).

ЄСПЛ вказував на те, що Держави-члени Конвенції зобов`язані організувати свої судові системи таким чином, щоб їхні суди могли гарантувати право кожного на остаточне рішення у спорах щодо цивільних прав та обов`язків протягом розумного строку (див. рішення ЄСПЛ у справі Comingersoll S.A. v. Portugal, [ВП], 2000, § 24).

Розумність тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та відповідно до таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також питання, що стали предметом спору й вирішення яких мало значення для заявника (див. рішення ЄСПЛ у справах: Frydlender v. France, [ВП], 2000, § 43; Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 128; Nicolae Virgiliu Tгnase v. Romania, 2019, § 209, Bieliсski v. Poland, 2022, §§ 42-44).

ЄСПЛ звертає увагу, що незважаючи на те, що національні органи влади не можуть нести відповідальність за поведінку відповідача, тактика затягування, яку використовує одна зі сторін, не звільняє органи влади від обов`язку забезпечити проведення судового розгляду в розумні строки (див. рішення ЄСПЛ у справі Mincheva v. Bulgaria, 2010, § 68).

Навіть у правових системах, що застосовують принцип, згідно з яким процесуальна ініціатива покладається на сторони провадження, позиція останніх не звільняє суди від обов`язку забезпечити швидкий судовий розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справах: Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 129; Tierce v. San Marino, 2003, § 31).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що справи про захист прав дітей повинні розглядатися якомога швидко (див. рішення ЄСПЛ у справах: Hokkanen v. Finland, 1994, § 72; Niederboster v. Germany, 2003, § 39).

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 зробила правовий висновок, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Водночас, у пунктах 98-100 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі [на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України]. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства».

Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (пункт 112 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).

Загальні засади регулювання сімейних відносин (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного та сімейного законодавства (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

В ухвалі від 18 січня 2024 року у справі № 683/2078/23 Верховний Суд вказав, що тривале, на невизначений час зупинення провадження у справі щодо зміни розміру аліментів на утримання дитини не відповідає правам та інтересам дітей щодо належного утримання, гарантованим як внутрішнім законодавством, так і міжнародними актами.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23 зазначив, що суд також бере до уваги те, що у справі, яка стосується аліментів на утримання дитини, суд і сторони справи повинні забезпечити реалізацію найкращих інтересів дитини. Незважаючи на те, що позивачем у такій справі є один із батьків, а відповідачем - інший, інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків.

Вирішуючи питання про зупинення на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України провадження у справі щодо стягнення аліментів на утримання дитини з підстав перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан, суд має враховувати, зокрема, чи є належні докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження, чи мав можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог. Не враховуючи ці обставини, обов`язкове зупинення провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини, хоч і відповідатиме певним інтересам відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, але може шкодити захищеним інтересам дитини у передбаченому законом утриманні з боку такого відповідача.

Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2025 року в справі № 760/21770/24 критично оцінив аргументи, зазначені у касаційній скарзі про те, що відповідач, виконуючи свій конституційний обов`язок із захисту України, не може реалізувати процесуальні права й обов`язки, зазначивши, що інтереси відповідача під час усього провадження у справі представляє адвокат, він самостійно підписував заяву з процесуальних питань, подану до суду першої інстанції.

У постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 Верховний Суд зазначив, що зупинення провадження у справі на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя.

У даному випадку позов хоч і стосується права на отримання аліментів, повнолітньою дитиною, яка продовжує навчання, однак повнолітній син сторін у справі є непрацездатним, оскільки здобуває освіту і не має можливості працювати для власного утримання.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК, у спірних правовідносинах, що стосуються утримання дитини, суду необхідно забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами дитини, яка має право на розгляд протягом розумного строку справи, що стосується майнових прав дитини та забезпечення її належного матеріального утримання одним з батьків, та гарантіями одного з батьків, який проходить військову службу, на зупинення провадження у справі на час проходження військової служби, змагальність та диспозитивність цивільного судочинства.

Предметом розгляду у цій справі є стягнення аліментів на утримання сина, який досяг повноліття та продовжує навчання.

Згідно копії довідки ВЧ НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 з 27.056.2025 року по теперішній час. (а.с. 57 зворот).

Зупиняючи провадження у справі суд першої інстанції керувався п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.

Разом з тим, практика Верховного Суду вказує на те, що під час застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини (в даному випадку повнолітнього сина, який не працює у зв`язку із навчанням) і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану.

Так, предметом розгляду є питання утримання вже повнолітньої особи, проте законодавець визначає її як «дитину» в розумінні родинного зв`язку та визначає обов`язок обох батьків щодо її утримання до закінчення навчання.

Однак, поза увагою суду першої інстанції залишилися питання щодо додержання балансу інтересів між правами дитини, яка продовжує навчання і інтересами батька, який є військовослужбовцем.

Колегія суддів звертає увагу на те, що положення сімейного законодавства визначаються право на матері на звернення до суду з позовом про стягнення з батька аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Право на отримання таких обмежується строком навчання та за загальним правило аліменти, що сплачуються один із батьків на користь іншого є власністю дитини.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що зупинення провадження фактично унеможливлює на невизначений строк розгляду справи, яка безпосередньо стосується прав та інтересів повнолітнього сина, який продовжує навчання і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, відтерміновуючи отримання аліментів, які є необхідними для реалізації сином сторін права на освіту, що має домінувати над інтересами кожного з його батьків.

Відповідно до довідок виданих ВСП «Тальнівський будівельно-технічний фаховий коледж УНУ» від 24.04.2026, ОСОБА_3 є студентом ІІ курсу, денного відділення спеціальності 121 «Інженерія програмного забезпечення» термін навчання з 01.09.2025 по 30.06.2028 року.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси відповідача у суді представляє адвокат Поліщук А.Ю., що свідчить про те, що ОСОБА_2 в особі свого представника може доводити свою позицію перед судом щодо спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі про стягнення аліментів, оскільки вказане не узгоджується із завданням цивільного судочинства на своєчасний розгляд справи, суперечить принципу верховенства права та моральним засадам суспільства.

Суд першої інстанції на зазначене та вимоги закону уваги не звернув та дійшов передчасних висновків про наявність підстав для зупинення провадження у справі.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У зв`язку з наведеним, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Кам`янського суду Черкаської області від 02 липня 2026 року – скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку та за умов, визначених статтею 389 ЦПК України.

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua