Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №704/1405/25 — Черкаський апеляційний суд

Суд: Черкаський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: надання послуг

Дата: 06 жовтня 2026 р.

Справа: №704/1405/25

Суддя: Новіков О. М.

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1445/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №704/1405/25 Категорія: 304090000Дьяченко Д.О.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачНовіков О. М.,

суддіВасиленко Л. І., Фетісова Т. Л.,

секретар Костенко А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Миланича Андрія Михайловича на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 30 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в :

21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 158 635,50 грн., з яких: 144 595,05 грн. – сума основного боргу, 10 210,04 – сума інфляційних втрат, 3 830,41 грн. – три відсотки річних.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 1 586,35 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що 18 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у відповідності до якого остання отримала готівкою грошові кошти в сумі 124 000,00 грн. на строк до 18 грудня 2024 року. Факт отримання коштів в сумі 124 000,00 грн. у борг підтверджується фотокопією розписки, оскільки оригінал розписки втрачено.

Також, за договором позики від 24 серпня 2023 року ОСОБА_2 отримала від позивача готівкою грошові кошти в сумі 500 доларів США на строк до 01 вересня 2024 року.

Сума позики за даним договором в гривневому еквіваленті визначається на дату повернення, зазначену в борговій розписці станом на 01 вересня 2024 року і становить 20 595,05 грн. Факт укладення договору, передачі та отримання грошових коштів 24 серпня 2023 року підтверджується оригіналом розписки.

Станом на момент звернення до суду з позовом, відповідач своїх зобов`язання з повернення коштів не виконала, тому права позивача є порушеними та підлягають судовому захисту.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 30 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за розпискою від 24 серпня 2023 року в сумі 20 595,05 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3 245,00 грн. та 250,91 грн. судового збору.

В решті задоволення позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 13 053,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики від 18 грудня 2022 року, суд мотивував свій висновок відсутністю у позивача оригіналу розписки від 18 грудня 2022 року, а факт виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем в даному випадку не може підтверджуватися показаннями сторони та свідків. При чому судом враховано заперечення відповідача щодо факту отримання коштів за вказаною розпискою.

Позовні вимоги в частині стягнення боргу за договором позики від 24 серпня 2023 року суд визнав доведеними, тому стягнув на користь позивача суму неповернутих грошових коштів. При цьому в стягненні інфляційних втрат та 3 % річних судом було відмовлено з підстав запровадження в Україні воєнного стану та застосуванням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких в період дії воєнного стану в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Миланич А. М. просить скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 30 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за розпискою від 18 грудня 2022 року в розмірі 124 000,00 грн. та в частині відмови в стягненні 3 % річних і інфляційних втрат та часткового задоволення вимог про витрати на правничу допомогу. Просить ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Крім того, просить здійснити перерозподіл судових витрат у справі, стягнувши з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач визнав позов частково, не оспорював справжність розписки від 18 грудня 2022 року та не надав доказів відсутності боргу. Суд фактично застосував надмірно формальний підхід до оцінки доказів та безпідставно поставив можливість захисту права позивача у залежність виключно від наявності оригіналу боргової розписки. Тому рішення суду в частині відмови в стягненні основного боргу за розпискою від 18 грудня 2022 року не може визнаватися законним та підлягає скасуванню.

Щодо відмови в задоволенні вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, зазначено, що суд не врахував тієї обставини, що правовідносини між сторонами виникли на підставі розписки між двома фізичними сторонами. Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК має чітко обмежену сферу дії та не поширюється на договори позики (розписки) між фізичними особами, чого судом не було враховано.

Крім того, судом не було враховано весь обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, не надано належної оцінки детальному опису виконаних адвокатом робіт, не досліджено співмірності кожної з послуг, які визначені позивачем в розмірі 25 000,00 грн. та безпідставно задовольнив таку вимогу позивача частково лише на суму 3 245,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 – адвоката Тригуб О. М. вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення. Зазначено, що у позивача відсутній оригінал боргової розписки, наявна лише фотокопія розписки. Відповідач категорично заперечує факт укладення договору позики від 18 грудня 2022 року, тому суд обґрунтовано відмовив в стягненні коштів в цій частині, оскільки позовні вимоги в даному випадку є недоведеними. Оскільки суд відмовив в стягненні основного боргу за розпискою від 18 грудня 2022 року, тому вимоги ст. 625 ЦК України, які є додатковими, також не підлягають застосуванню до розписки від 18 грудня 2022 року.

Щодо розписки від 24 серпня 2023 року, то суд правильно застосував норми п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та врахував, що позивач просив стягнути 3 % річних та інфляційні втрати за період воєнного стану, однак під час дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язань за договорами позики.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування немає.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо не оскаржуваної частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

У даній справі ОСОБА_1 оскаржує рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення основного боргу за розпискою від 18 грудня 2022 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних щодо невиконання відповідачем зобов`язань по поверненню коштів за розписками від 18 грудня 2022 року та від 24 серпня 2023 року та в частині часткового відшкодування витрат на правничу допомогу та судового збору.

В частині задоволення позову про стягнення основного боргу за розпискою від 24 серпня 2023 року рішення суду не оскаржується.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, ОСОБА_1 стверджує, що 18 грудня 2022 року ОСОБА_2 отримала від нього готівкою грошові кошти в сумі 124 000,00 грн. на строк до 18 грудня 2024 року. В підтвердження даної обставини до позовної заяви додано фотокопію розписки. Позивачем повідомлено, що оригінал даної розписки втрачено.

Крім того, згідно з оригіналом розписки від 24 серпня 2023 року ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 в борг 500 доларів США і зобов`язалася їх повернути до 01 вересня 2024 року.

Станом на момент звернення позивача із вищевказаним позовом, відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо повернення коштів не виконала, тому стягнення коштів суми позики з урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснюється в судовому порядку.

Такими є встановлені фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

У частині 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Щодо рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів за договором позики від 28 грудня 2022 року.

Звертаючись до суду з позовом в цій частині, позивач в підтвердження своїх позовних вимог надав до суду фотокопію розписки від 18 грудня 2022 року та вказав, що оригінал розписки втрачений.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 звернуто увагу судів на те, що поясненнями третьої сторони та показаннями свідків не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа – розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань. Наявність боргової розписки у позивача підтверджує наявність боргу.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вже зазначено в постанові апеляційного суду, позивач в підтвердження своїх позовних вимог надав фотокопію розписки від 18 грудня 2022 року. Оригінал розписки в матеріалах справи відсутній.

Оскільки у позивача відсутній оригінал розписки від 18 грудня 2022 року, а факт виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем у даному випадку не може підтверджуватись показаннями сторони та свідків, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині через не доведення ОСОБА_1 належними доказами факту отримання відповідачем коштів в розмірі 124 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не оспорював справжність розписки від 18 грудня 2022 року, а відтак визнав борг є безпідставними, оскільки під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 позов визнала лише частково в частині укладення договору позики у формі розписки від 24 серпня 2023 року, в іншій частині позовні вимоги не визнала та заперечувала проти отримання коштів 18 грудня 2022 року, про що правильно зазначено судом в мотивувальній частині рішення. Більше того, у відзиві на апеляційну скаргу, сторона відповідача підтвердила свою позицію, якої дотримувалася під час розгляду справи в районному суді та категорично заперечила факт отримання коштів за розпискою від 18 грудня 2022 року.

В даному випадку, при втраті оригіналу розписки, тягар доказування обґрунтованості позовних вимог покладений в першу чергу на позивача, який не підтвердив належними та допустимими доказами факту отримання від нього коштів відповідачем.

Оскільки рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення коштів (основної суми боргу 124 000,00 грн.) за договором позики від 18 грудня 2022 року є законним та обґрунтованим, тому підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання зобов`язань за вказаним договором також немає.

Щодо рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання зобов`язань за договором позики від 24 серпня 2023 року.

Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та підлягає виконанню у встановлений строк (термін), що встановлений договором.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання. На вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим ЗУ «Про затвердження Указу Президента «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан з 05.00 год.24 лютого 2022 року і його дія продовжена і на даний час.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог позовної заяви про стягнення з ОСОБА_2 інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 01 вересня 2024 року по 20 жовтня 2025 року, оскільки згідно положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідач звільняється від відповідальності за стягнення таких заходів грошової відповідальності, нарахованих з 24 лютого 2022 року.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена в його постанові від 04 червня 2025 року у справі № 752/30967/21 (провадження № 61-134св25). У зазначеній справі, за позовом фізичної особи до фізичної особи про стягнення боргу за договором позики, 3% річних та інфляційних втрат, касаційний суд дійшов висновку про неправомірне не врахування судами першої та апеляційної інстанцій положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які необґрунтовано стягнули на користь позивача платежі, передбачені статтею 625 ЦК України за час дії в Україні воєнного стану.

Доводи апеляційної скарги про те, що дія положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень не розповсюджується на договори позики, що укладені у формі розписки є безпідставними та спростовуються вище приведеними мотивами постанови апеляційного суду.

Щодо рішення суду в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Надаючи оцінку висновку суду про розподіл судових витрат, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції вимог ст. 141 ЦПК України та вважає, що суд врахувавши обставину часткового задоволення позовних вимог, застосувавши принцип пропорційності частки задоволених та залишених без задоволення вимог, дійшов обґрунтованого висновку про розподіл судових витрат у визначених судом сумах, що були стягнуті на користь сторін.

Доводи апеляційної скарги щодо оскарження рішення суду в цій частині відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Миланича Андрія Михайловича – залишити без задоволення.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 30 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua