Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №2-347/11 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

22 вересня 2026 року

м.Харків

справа № 2-347/11

провадження № 22-ц/818/2759/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Гєрцика Р.В.,Тичкової О.Ю.

заучастю секретаря – Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», Акціонерне товариство «Універсал Банк» про захист права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2011 року, постановлене під головуванням Нікуліної Л.П., -

вс т а н о в и в:

У березні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа – Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», в якому просила визнати за нею право власності на 3/4 квартири АДРЕСА_1 , а також витребувати у її розпорядження 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння відповідача.

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2011 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Витребувано у розпорядження ОСОБА_1 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 . Зобов`язано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності ОСОБА_1 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати сумі 194,67 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду у розмірі 120,00 гривень..

В апеляційній скарзі АТ «УніверсалБанк», яке не брало участь у справі, але вважає, що рішення суду безпосередньо впливає на його права та обов`язки, не погодившись з рішенням суду першої інстанції просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що 04.12.2007 року між ВАТ “ВТБ Банк” та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 97 760 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 04.12.2007 року було укладено договір іпотеки, в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний об`єкт нерухомості належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири укладеного 04.12.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ..Крім того в забезпечення виконання зобов`язань позичальника між ВАТ “ВТБ Банк” та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням суду від 13.12.2010 року позов було задоволено. Стягнуто з солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 536 207, 14 грн. та судові витрати. 21.10.2020 року між АТ “ВТБ Банк” та АТ “УніверсалБанк” укладено договір про відступлення прав вимоги. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 28.12.2020 року замінено первісного стягувача АТ “ВТБ Банк” на його правонаступника АТ “УніверсалБанк” у справі за позовом АТ ВТБ Банк до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення про стягнення заборгованості за кредитним договором. Однак нещодавно, а саме 28.01.2026 року Банку стало відомо з реєстру речових право на нерухоме майно, що право власності на предмет іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_2 , майдан Конституції 2/2 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11.09.2018 року, ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04.12.2018 року та на підставі заочного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22.11.2011 року. Крім того звертає увагу на те, що незважаючи на статус іпотекодержателя, ВАТ ВТБ Банк не було залучено до участі у справи, в рамках розгляду яких вирішувалось питання щодо власника майна, яке було передано в іпотеку банку.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право власності ОСОБА_1 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 було порушено: спірна частина квартири належить на праві власності позивачці, проте вибула з її володіння проти її волі. Суд вважає, що право власності ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 та її витребуванням на користь позивачки з незаконного володіння, а також шляхом зобов`язання КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на частки квартири АДРЕСА_1 та зареєструвати за нею право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного м. Харкова від 15 червня 2007 у цивільній справі №2-630/07 усунено ОСОБА_1 від спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 . За ОСОБА_3 визнано право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування як спадкоємця 4 черги після смерті ОСОБА_5 .

04.12.2007 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за яким право власності на спірну квартиру перейшло до відповідача - ОСОБА_2 . На момент укладення цього договору правовстановлюючі документи на спірну частину квартири відповідали вимогам чинного законодавства.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 червня 2007 року змінено та скасовано в частині визнання за ОСОБА_3 права власності порядку спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги після смерті ОСОБА_5 на частки квартири АДРЕСА_1 . Відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , про визнання за ним права на спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги після смерті ОСОБА_5 . Задоволено зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно та визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом як спадкоємця першої черги після смерті батька ОСОБА_5 на частки квартири АДРЕСА_1 на підставі ст.1261 ЦК України.(ас - 4-9).

Як на підставу заявлених вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що рішенням Дзержинського району м. Харкова від 15.06.07 року у цивільній справі №2-630/07 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадщину та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності, первісний позов ОСОБА_3 було задоволено, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 – відмовлено. Зазначеним рішенням суду за ОСОБА_3 визнано право власності на 51/100 частки житлового будинку АДРЕСА_3 та на частки спірної квартири АДРЕСА_1 . 15.10.07 року представником ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Ухвалами апеляційного суду Харківської області було поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі. Не зважаючи на той факт, що рішення у справі було оскаржене в апеляційному порядку, ОСОБА_3 отримав у Дзержинському районному суді м. Харкова рішення у цій справі з позначкою „набуло чинності” та зареєстрував його в КП „Харківське міське бюро технічної інвентаризації”. 04.12.07 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за яким право власності на спірну квартиру перейшло до відповідача - ОСОБА_2 .. Рішенням від 04.06.08 Апеляційного суду Харківської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.06.07 року змінено, зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено, ОСОБА_1 отримала право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Позивачка посилається на те, що ОСОБА_2 отримав спірну квартиру від особи, яка не мала права його відчужувати, а тому, відповідно до ст. 388 ЦК, ОСОБА_1 , як власник, має право витребувати свою частку від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 19.10.2010 року позивачка подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій окрім заявлених раніше позовних вимог просила захистити її право власності на спірну квартиру шляхом визнання цього права, а також просила зобов`язати КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 та зареєструвати за нею право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 .

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В ч.1 ст.317 ЦК України зазначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У частині другій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною першою статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника на підставі обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Дзержинського районного м. Харкова від 15 червня 2007 у цивільній справі №2-630/07 усунено ОСОБА_1 від спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 . За ОСОБА_3 визнано право власності на 3/4частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування як спадкоємця 4 черги після смерті ОСОБА_5 .

04.12.2007 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за яким право власності на спірну квартиру перейшло до відповідача - ОСОБА_2 . На момент укладення цього договору правовстановлюючі документи на спірну частину квартири відповідали вимогам чинного законодавства.

Також 04.12.2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №132Ф-ІК від 04 грудня 2007 року відповідно до якого ОСОБА_2 надано кредитні кошти у розмірі 97760 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення взятих на себе зобов`язань 04.12.2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №132Ф-ІК/21, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 червня 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 червня 2007 року змінено та скасовано в частині визнання за ОСОБА_3 права власності порядку спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги після смерті ОСОБА_5 на частки квартири АДРЕСА_1 , відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , про визнання за ним права на спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги після смерті ОСОБА_5 .. Задоволено зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно та визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом як спадкоємця першої черги після смерті батька ОСОБА_5 на частки квартири АДРЕСА_1 на підставі ст.1261 ЦК України.

21.10.2020 року між ВАТ «ВТБ Банк» та АТ «Універсал Банк» укладено договір про відступлення прав вимоги, в тому числі за кредитним договором №132Ф-ІК від 04 грудня 2007 року, що був укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 ..

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2026 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Акціонерне товариство «Універсал Банк» на стороні відповідача.

З матеріалів справи убачається, що позивачка ОСОБА_1 набула спірні частки квартири у власність в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до вимог Цивільного кодексу України спадкове майно належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Станом на час укладення договору купівлі-продажу від 04.12.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 своєї згоди на продаж належної їй частки квартири не надавала.

Таким чином вказане майно вибуло із володіння власника поза її волею.

Враховуючи, що рішення суду, за яким ОСОБА_3 набув право власності на 3/4 частки спірної квартири скасовано, у зв`язку з чим він не мав права відчуження вказаного майна ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки спірне майно вибуло із її володіння поза її волею.

Та обставина, що між відповідачем та «ВТБ Банк», правонаступником якого є апелянт, укладено договір іпотеки, не впливає на висновки суду про наявність підстав для витребування у добросовісного набувача квартири, яка вибула із власності позивачки поза її волею, з огляду на фактичні обставини справи.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Р.В. Гєрцик

О.Ю. Тичкова