Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №551/154/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 551/154/26 Номер провадження 22-ц/814/2948/26Головуючий у 1-й інстанції Рябченко В.В. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Панченка О.О., Чумак О.В.,

за участю секретаря судового засідання Топтун Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України, в інтересах якого діє представник Лисенко Володимир Юрійович, на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 02 квітня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання в одній сім`ї і факту перебування на утриманні померлого згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання в одній сім`ї і факту перебування на утриманні померлого згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказала, що разом з ОСОБА_2 проживали і були членами однієї сім`ї у будинку, що на даний час належить заявниці на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 серпня 2021 року № 797 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 16 травня 2025 року ОСОБА_2 оголошено померлим.

Заявниця посилалася на те, що від встановлення даних фактів залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявниці, як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, а саме отримання виплат передбачених законодавством.

Враховуючи викладене, просила суд встановити факт проживання членами однієї сім`ї ОСОБА_1 , 1975 року народження, і її неповнорідного брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановити факт перебування ОСОБА_1 , 1975 року народження, на утриманні померлого неповнорідного брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 02 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено юридичний факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її неповнорідного брата – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в АДРЕСА_1 .

Встановлено юридичний факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні померлого її неповнорідного брата – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судові витрати по справі покладено на заявника ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

З рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 02 квітня 2026 року не погодилась заінтересована особа - Міністерство оборони України, в інтересах якого діє представник Лисенко В.Ю., та оскаржив його в апеляційному порядку подавши до суду апеляційну скаргу, в якій просив суд оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, висновки суду суперечать нормам матеріального права, що є підставою для його скасування.

Зауважив, що факт спільного проживання в одному місці не свідчить про спільне проживання саме як сім`ї.

Вказав, що заявниця не надала жодних належних доказів щодо підтвердження факту спільного проживання, а місцевим судом цього врахованого не було.

Посилався на те, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував, що у заявниці фактично виник спір, зокрема, з органом, який призначає та виплачує відповідну допомогу, і який заперечує проти такого факту, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Омельницький С.Ю., просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 02 квітня 2026 року – без змін.

Зазначила, що спір про право між ОСОБА_1 та скаржником Міністерством оборони України відсутній, оскільки, спір про право на отримання одноразової грошової допомоги можливий лише між отримувачами такої допомоги, тоді як заінтересована особа у справі не є таким отримувачем.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала щодо апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін.

Представник заявниці – адвокат Омельницький С.Ю. у судовому засіданні у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Інші учасники справи, будучи належим чином повідомлені про час, дату та місце проведення судового засідання, на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення заявниці та її представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є неповнорідними сестрою і братом та походять від однієї матері – ОСОБА_3 .

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 16 травня 2025 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2026, заяву ОСОБА_1 задоволено, оголошено померлим її брата - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , українця, громадянина України, уродженця села Михайлики Шишацького району Полтавської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , датою смерті ОСОБА_2 визнано вважати ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцем смерті ОСОБА_2 визнано вважати населений пункт Новогродівка Покровського району Донецької області, встановлено що загибель ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 в населеному пункті Новогродівка Покровського району Донецької області під час безпосередньої участі у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, у складі військової частини НОМЕР_1 .

Також судом встановлено, що 17 лютого 2026 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про смерть брата – ОСОБА_2 .

Згідно з акту про встановлення проживання однією сім`єю, складеного 22 липня 2025 року комісією Михайликівського старостинського округу виконавчого комітету Шишацької селищної ради Полтавської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані та проживали разом по АДРЕСА_1 , вели спільне господарство з 26 травня 1992 року по 13 червня 2023 року по день мобілізації ОСОБА_2 до Збройних Сил України.

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 24 липня 2025 року ОСОБА_2 за період з грудня 2023 року по червень 2024 року перераховував кошти на утримання сестри загальний розмір яких становить 326 000,00 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо спору про право

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

При розгляді цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, провадження № 14-40цс25).

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що заінтересована особа обґрунтовує наявність спору про справо тим, що від встановлення факту визнання заявниці членом сім`ї померлого військовослужбовця залежить виникнення її права на отримання статусу члена сім`ї загиблого захисника України та на отримання одноразової грошової допомоги, а також заперечує проти встановлення такого факту.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність спору про право, який виключає можливість розгляду заяви в порядку окремого провадження, з огляду на таке.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 вказала, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права. Спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін; спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв`язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Grzeda v. Poland», № 43572/18, § 257, від 15 березня 2022 року).

У цій справі предметом судового розгляду є встановлення юридичного факту, необхідного заявниці для подальшої реалізації її прав у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, а не безпосереднє вирішення питання про надання їй відповідного статусу, призначення чи виплату одноразової грошової допомоги.

На етапі встановлення юридичного факту перебування особи на утриманні публічно-правовий спір між особою та суб`єктом владних повноважень, який вирішує питання призначення одноразової грошової допомоги, ще не виник, а заперечення такого суб`єкта щодо доведеності відповідного факту самі собою не свідчать про існування спору про право.

Публічно-правовий спір може виникнути (але не обов`язково) у тому випадку, якщо після встановлення судом факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця суб`єкт владних повноважень відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, які не пов`язані з доведеністю факту утримання.

Спір щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23.

При цьому між заявником та суб`єктом призначення грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця не може бути спору, оскільки такий суб`єкт не є отримувачем допомоги (пункт 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).

Враховуючи викладене, наявність заперечень заінтересованої особи Міністерства оборони України не означає існування спору про право, оскільки така заінтересована особа не має права і не може бути отримувачем такої допомоги, натомість наділена повноваженнями лише приймати рішення про здійснення такої виплати.

За таких обставин, з огляду на відсутність установленого спору про суб`єктивне право, який потребує вирішення в порядку позовного провадження, колегія суддів приходить до переконання, що наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для залишення заяви без розгляду з підстав, передбачених частиною шостою статті 294 та частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Щодо встановлення юридичного факту перебування на утриманні

Предметом розгляду в цій справі є встановлення факту проживання сестри та брата (військовослужбовця) однією сім`єю та перебування сестри на утриманні свого брата, який загинув при виконанні обов`язків військової служби.

Метою встановлення юридичного факту ОСОБА_1 вказала отримання виплат передбачених законодавством.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилалася на положення підпунктів 1-3 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким визначений перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Також, посилалася на статтю 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», згідно з якою члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом до існування.

При цьому за змістом частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 вказаного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.

Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби не може становити менше 15 млн. грн.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

У вищевказаній нормі права зазначено, що утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби (частина друга статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та деяких інших осіб»).

Частиною четвертою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначений перелік непрацездатних членів сім`ї. Зокрема, непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Тобто непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, сестри: 1) які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років, водночас сестрам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; 2) незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює (пункти «а», «д» частини четвертої вищевказаної норми права).

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975; у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_2 ).

Положеннями пункту 9 Порядку № 975 встановлено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, належать, зокрема, утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнений з військової служби, та деяких інших осіб».

Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

На вищевказаному наголошено, зокрема, у пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25).

Системний аналіз наведеного вище законодавства дає підстави для висновку, що на дату смерті ОСОБА_2 законодавець передбачив, що повнолітня сестра загиблого військовослужбовця має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, якщо вона була утриманцем загиблого, тобто мала право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Водночас право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до зазначеного Закону повнолітня сестра має у випадку, якщо, в розумінні цього закону, була непрацездатним членом сім`ї загиблого військовослужбовця та перебувала на його утриманні.

Наведені вище висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, сформованими у постановах від 31 березня 2026 року в справі № 754/15529/24, від 08 квітня 2026 року в справі № 274/5542/24, від 26 травня 2026 року у справі № 748/3246/25.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на момент загибелі ОСОБА_2 була повнолітньою та працездатною. Жодних доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних осіб, що мають право на призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до вимог статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави для встановлення факту перебування заявниці на утриманні загиблого брата відсутні.

Щодо інших доводів апеляційної скарги

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18)).

Про необхідність встановлення вищевказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї неодноразово вказував Верховний Суд, зокрема у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

Судом першої інстанції встановленою та підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 24 липня 2025 року, що ОСОБА_2 за період з грудня 2023 року по червень 2024 року перераховував кошти на утримання сестри, загальний розмір яких становить 326 000,00 грн.

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 24 липня 2025 року вбачається, що серед переказів фіксуються перекази в сумі від 20 000,00 грн і більше.

Наявність окремих грошових переказів, зокрема у значних сумах, сама по собі не свідчить про існування спільного бюджету, ведення спільного господарства та здійснення спільних витрат.

За таких обставин, надані докази в частині переказів коштів свідчать лише про окремі факти фінансової підтримки, але не підтверджують ведення спільного господарства.

Апеляційний суд зауважує, що сам факт проживання за однією адресою заявниці та її неповнорідного брата ОСОБА_2 без доведення факту ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні саме як сім`ї.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що сам факт проживання заявниці та її неповнорідного брата за однією адресою не підтверджує їхнього спільного проживання як сім`ї є слушними.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги встановлені обставини та наведені мотиви, колегія суддів в апеляційній інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення заяви про встановлення факту спільного поживання та перебування на утриманні.

З огляду на вище вказане, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Міністерства оборони України, в інтересах якого діє представник Лисенко В.Ю., слід задовольнити частково, а рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 02 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання в одній сім`ї і факту перебування на утриманні померлого згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відмовити.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України, в інтересах якого діє представник Лисенко Володимир Юрійович – задовольнити частково.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 02 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання в одній сім`ї і факту перебування на утриманні померлого згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді О.О. Панченко

О.В. Чумак