Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №541/2152/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/2152/24 Номер провадження 22-ц/814/2230/26Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Панченка О.О.,

суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.

при секретарі Чемерис А.К.

за участю представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Шестакова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Жаги Едуарда Григоровича на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2026 року ухвалене у складі судді Городівського О.А., повний текст судового рішення виготовлено – дати не вказано

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю,-

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У червні 2024 року адвокат Жага Е.Г. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю.

Обгрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначав, що з 2006 року між сторонами склалися близькі стосунки, а з 2012 року вони почали спільно проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки.

Під час спільного проживання, 07 листопада 2013 року, сторонами було спільно придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за вищевказаною адресою, право власності на який зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 за спільною згодою сторін. Будинок потребував ремонту, у зв`язку з чим позивач та відповідач за рахунок спільних коштів та спільної праці здійснили його капітальне облаштування, зокрема заміну вікон і дверей, проведення внутрішніх ремонтних робіт, облаштування системи опалення, даху, побудову гаража, літньої кухні, огорожі, придбання побутової техніки та меблів.

Позивачка мала у власності квартири, частина яких була продана у 2017 році, а отримані кошти вкладені у придбання та облаштування спірного будинку, що підтверджується договорами купівлі-продажу та платіжними документами. Під час спільного проживання сторони мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати, разом оплачували комунальні платежі, витрати на утримання будинку, ремонт, харчування та відпочинок.

Сторони проживали як сім`я, що може бути підтверджено показаннями сусідів і свідків, спільним користуванням майном, взаємною турботою один про одного, спільним лікуванням, веденням спільного господарства та іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Починаючи з вересня 2023 року між сторонами виник конфлікт щодо прав на спірне домоволодіння, у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду за захистом свого порушеного права. Враховуючи, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а спірне майно було набуте за час такого спільного проживання за спільні кошти, позивач просила суд встановити факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнати спірний житловий будинок об`єктом спільної сумісної власності сторін.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю – задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харкова, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцем м. Коломак Харківської області, проживаючим за адресою: АДРЕСА_2 , однією сім`єюбез реєстрації шлюбу з січня 2017 року по 2022 рік.

Відмовлено у задоволенні позовної вимоги щодо визнання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,9 кв. м, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заходи забезпечення позову вжиті на підставі ухвали суду від 29 липня 2024 року у виді заборони ОСОБА_1 здійснювати будь-які дії пов`язані з реєстрацією права власності та інших речових прав щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 – скасовано.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 – адвокат Жага Е.Г. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в чатині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо визнання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,9 кв. м, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю – задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що судом першої інстанції не повно, було з`ясовано всі обставини справи, а саме надані позивачем докази, у вигляді чеків, квитанцій виписок з банківської карти.

Не було надано належної оцінки показам свідків. Зроблені висновки суду першої інстанції, щодо наявності збільшення вартості майна не відповідають обставинам справи, адже це не було предметом позову з яким позивач ОСОБА_2 зверталася до суду.

Крім того, в рішенні суду першої інстанції, не має обґрунтування та посилання на докази, які стали підставою для встановлення факту проживання позивачки ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 до 2022 року, адже в судовому засіданні було встановлено та не заперечувалося відповідачем, що фактично сторони припинили проживати в липні 2024 року, тому вказане не відповідає обставинам справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Шестакова О.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 починаючи з 2006 року з перервами виникали близькі відносини, що визнаються сторонами по справі.

07 листопада 2013 року ОСОБА_1 , згідно договору купівлі-продажу, набуто право власності на житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та в цілому складається з: житлового будинку А-1, житловою площею 31,6 кв. м, загальною площею 53,9 кв. м, погріба б, сараю Б, вбиральні Г, споруд № 1-5, розташованого на приватизованій земельній ділянці площею 0,0593 га, кадастровий номер 5310900000:50:004:0137 (а.с. 13-14, том 2).

Того ж дня, 07 листопада 2013 року, ОСОБА_1 було придбано земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,0593 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5310900000:50:004:0137, що підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2013 (а.с. 15-16, том 2).

В подальшому відповідачем ОСОБА_1 було укладено договори із підприємствами, які надають комунальні послуги у м. Миргород та розпочато ремонт будинку, а саме осучаснення системи опалення, заміни радіаторів опалення, підлоги, вікон, покриття даху тощо. Дані факти підтверджуються наданими до суду копіями договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 25.11.2013 (а.с. 17-18, том 2), договору №10194 про користування електричною енергією від 26.11.2013 (а.с. 19-20, том 2), типового договору №1772 про надання населенню послуг з газопостачання від 02.12.2013 (а.с. 21-23, том 2), будівельного паспорту на будівництво зблокованої будівлі гаражу та господарчого сараю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24-32, том 2) та іншими платіжними документами та виписками по банківських рахунках (а.с. 33-150, том 2).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 29 січня 2017 року в іншій частині позовних вимог відмовлено з підстав недоведеності.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погоджується з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини.

З аналізу положень ч.2 ст. 3 та ст.. 74 СК України вбачається, що для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу вирішальним є не формальний характер їхніх стосунків, а наявність сукупності об`єктивних ознак сімейних відносин, зокрема: постійного спільного проживання, ведення спільного побуту, наявності взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, а також сприйняття таких осіб оточенням як сім`ї.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21) вказано, що «встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

З матеріалів справи та наданих в суді першої інстанції свідками показань вбачається, що твердження позивачки ОСОБА_2 про проживання з відповідачем ОСОБА_1 однією сім`єю з 2012 року не знайшли належного та допустимого підтвердження.

Надані позивачкою докази за цей період не свідчать про її постійне проживання з відповідачем, ведення спільного господарства чи наявність спільного бюджету.

Навпаки, з досліджених судом доказів вбачається, що до 2017 року позивачка постійно проживала у місті Харкові, мала окреме житло та самостійно вела побут, тоді як відповідач проживав у місті Миргороді. Такі обставини свідчать про відсутність у сторін до 2017 року усталених сімейних відносин у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17 (провадження №61-46210св18) сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 (провадження №61-5296св19) показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15 (провадження №61-30273св18) спільна присутність на святах та пересилання коштів не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18) сам собою факт періодичного спільного відпочинку не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц зроблено такі висновки:

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК) (п. 41).

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини (п. 43).

З наведених обставин справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_2 вказувала на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу їй необхідно для визнання за нею права власності на частину житлового будинку загальною площею 53,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , так як вказаний будинок був відремонтований в період спільного проживання з відповідачем, і відповідно є об`єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_1 .

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що вказаний житловий будинок був відремонтований та облаштований за рівнозначним залученням коштів позивача та відповідача. Також матеріали справи не містять даних на підтвердження факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю між вказаними особами до 2017 року. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Таким чином, вказані позивачем обставини та надані нею докази не можуть однозначно свідчити про те, що між нею та ОСОБА_1 склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Судом першої інстанції обгрунтовано враховано правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої при вирішенні питання про правові наслідки фактичних шлюбних відносин визначальним є період набуття спірного майна (постанова від 30.10.2019 у справі №643/6799/17). Оскільки спірне домоволодіння було набуте відповідачем 07.11.2013 року, тобто до встановленого судом періоду фактичного проживання сторін однією сім`єю, правові підстави для визнання цього майна спільною сумісною власністю відсутні.

У сукупності зазначені обставини дають підстави дійти висновку, що між сторонами фактичні сімейні відносини без реєстрації шлюбу виникли саме з 29 січня 2017 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги та питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, доводи викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Отже, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Жаги Едуарда Григоровича слід залишити без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2026 року без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесені сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Жаги Едуарда Григоровича залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2026 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак