Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №344/4315/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Суд: Івано-Франківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 22 жовтня 2026 р.

Справа: №344/4315/25

Суддя: Барков В. М.

Справа № 344/4315/25

Провадження № 22-ц/4808/1918/26

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Максюти І. О.,

Пнівчук О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Боднарчука Андрія Михайловича на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 16 жовтня 2025 року у складі судді Бородовського С. О., ухвалене у м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року позивач ОСОБА_2 пред`явив до відповідачки ОСОБА_1 позов про зменшення розміру аліментів на утримання дитини.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 10 серпня 2023 року з нього на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 10 000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Вказував, що на момент ухвалення судового рішення, він був військовослужбовцем ЗСУ, виконував бойові завдання та отримував високу заробітну плату, міг вчасно та у повному обсязі сплачувати аліменти на утримання сина. Однак, станом на день подання позову його майнове становище значно погіршилося у зв`язку із погіршенням стану здоров`я та звільненням з особового складу ЗСУ, що напряму впливає на його рівень заробітної плати і можливість сплачувати аліменти у попередньо визначеному розмірі.

Позивач ОСОБА_2 зазначав, що йому було встановлено ряд діагнозів, в результаті яких він 19 листопада 2024 року був виключений зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення.

Посилаючись на те, що він ніде не працює та не має достатніх засобів для належного виконання рішення суду, позивач ОСОБА_2 просив суд змінити розмір аліментів на утримання дитини та зменшити їх з 10 000 грн. щомісячно до 1 500 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Постановлено змінити розмір аліментів, визначений рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 серпня 2023 року, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1 500 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнення аліментів в новому розмірі розпочато з часу набрання судовим рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21 липня 2026 року заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду у даній справі від 16 жовтня 2025 року залишено без задоволення.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду представник ОСОБА_1 адвокат Боднарчук А. М., посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне і необ`єктивне з`ясування обставин справи, а також на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позов та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 5 000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Представник скаржниці вказує на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не взято до уваги того, що позивач не надав доказів його скрутного матеріального становища і неможливості надання матеріальної допомоги сину.

Адвокат Боднарчук А. М. вважає, що прохання позивача зменшити розмір аліментів до 1 500 грн. суперечить ефективному захисту порушених прав відповідачки, оскільки визначені аліменти у такому розмірі будуть недостатніми для задоволення матеріальних потреб сина.

Представник відповідачки Соботяк В. П. звертає увагу апеляційного суду й на те, що позивач є особою працездатного віку, на утриманні інших осіб немає, будь-яких інших належних доказів про погіршення його матеріального стану з моменту стягнення аліментів не надав, а тому факт проходження ним лікування не може слугувати самостійною підставою для зменшення розміру аліментів.

Більш того, вважає, що наведені позивачем обставини на підтвердження заявлених вимог не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за рішенням суду розміру аліментів.

Позивач ОСОБА_2 правом подачі відзиву на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Боднарчука А. М. не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Боднарчука А. М. підлягає до задоволення з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції на підставі долучених позивачем доказів погіршення його стану здоров`я та звільнення з військової служби, беручи до уваги відсутність спростування таких доказів відповідачкою, прийшов до висновків про наявність підстав для зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідачки, з 10 000 грн. до 1 500 грн.

Однак, погодитись із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 10 серпня 2023 року з позивача ОСОБА_2 на користь відповідачки ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 10 000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття (а.с.10-11).

Згідно довідки № 838 від 31 березня 2023 року ОСОБА_2 в період з 07 травня 2022 по даний час брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи на території Чернігівської області та м. Бахмут Донецької області (а.с. 12).

Згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 № 8678 від 30 квітня 2024 року грошове забезпечення ОСОБА_2 за період січень-квітень 2024 року становило 343 362,48 грн. (а.с. 13).

Долученими до матеріалів справи копіями довідок та медичних висновків підтверджується, що позивачу ОСОБА_2 з лютого 2024 року встановлено ряд діагнозів, зокрема: змішаний тривожно-депресивний розлад з інсомнією, проявами емоційно-вольової нестійкості асоційований зі стресом, періодичний правобічний блефароспазм, вертеброгенна люмбалгія лівобічна (а.с. 14-21).

Також встановлено, що 14 жовтня 2024 року позивач був направлений на проходження ВЛК, за наслідком якого 22 жовтня 2024 року йому видано Свідоцтво про хворобу № 1699-п, яким встановлено, що позивач на підставі статті 17-а графи ІІІ Розкладу хвороб – непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку (потребує одного супроводжуючого) (а.с.20-21).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19 листопада 2024 року позивач ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення (а.с. 22).

Згідно із частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3статті 181 СК України).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів – це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

В частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дозволяє дійти висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 691/926/20.

Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Колегія суддів вважає, що зазначені обставини при розгляді даної справи судом першої інстанції в повній мірі не були враховані.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається, обґрунтовуючи позовні вимоги про зменшення розміру стягуваних з позивача аліментів, позивач ОСОБА_2 , як платник аліментів, просив зменшити розмір їх стягнення, посилаючись на погіршення стану здоров`я, істотне погіршення матеріального становища у зв`язку із звільненням з військової служби, а також на відсутність працевлаштування.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 надав довідки військової частини про його участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та про матеріальне забезпечення станом на січень-квітень 2024 року, копії довідок та медичних висновків про встановлення йому відповідних діагнозів з лютого 2024 року, копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19 листопада 2024 року про виключення зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення.

Аналізуючи надані позивачем докази в їх сукупності, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру аліментів з 10 000 грн. до 1 500 грн.

З огляду на обставини справи та надані докази, колегія суддів вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів істотного погіршення свого матеріального стану у порівнянні з тим, яким він був на момент ухвалення судовим рішенням від 10 серпня 2023 року.

Так, згідно з долучених до матеріалів справи копій довідок та медичних висновків вбачається, що позивачу ОСОБА_2 з лютого 2024 року встановлено ряд діагнозів, зокрема: змішаний тривожно-депресивний розлад з інсомнією, проявами емоційно-вольової нестійкості асоційований зі стресом, періодичний правобічний блефароспазм, вертеброгенна люмбалгія лівобічна. Виписками з медичної карти стаціонарного хворого підтверджується, що позивач ОСОБА_2 в період лютого-жовтня 2024 року проходив лікування у відповідних медичних установах. Проте, в зазначених медичних документах не вказано про те, що це обмежує загальну працездатність позивача чи позбавляє можливості працювати. Більш того, наявність вказаних діагнозів не звільняє його від обов`язку утримувати неповнолітню дитину.

Вирішуючи питання щодо спроможності позивача надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої дитини, колегія суддів не вбачає наявності обставин, які б перешкоджали ОСОБА_2 сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина у більшому розмірі, ніж 1 500 грн., який він погоджувався сплачувати.

При цьому слід зазначити, що доказів на підтвердження своїх реальних доходів суду першої та апеляційної інстанцій позивач не надав. Не надано ним також і доказів витрат на лікування.

Апеляційний суд зауважує, що обов`язок утримувати дитину не залежить від бажання чи можливостей батьків враховуючи загальне правило, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття навіть у тому разі, коли виконання цього обов`язку може призвести до неповного задоволення їх власних матеріальних і духовних потреб.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в прямому переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 (провадження № 61-22317св19).

Водночас, серед іншого, колегія суддів зауважує, що змінилася економічна ситуація в країні, значно зросли ціни на продукти харчування, одяг, взуття, ліки, житлово-комунальні послуги, разом із тим потреби дитини із віком змінилися та збільшилися в силу її росту та розвитку, змінився прожитковий мінімум для дитини, а обов`язок по утриманню дитини не може бути покладений виключно на матір.

Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Розмір аліментів на дитину має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку є безумовним правом дитини, визначеним законом, яке захищається в судовому порядку саме в її інтересах.

Аналізуючи зазначені норми закону, колегія суддів виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я та розвитку дитини.

Однак таке забезпечення є мінімальною гарантією утримання дитини, застосування якої можливе за певних об`єктивних обставин, підтверджених відповідними доказами і інтереси дитини і її право на достатній рівень матеріального забезпечення не можуть бути обмежені рівнем цієї мінімальної гарантії, а аліменти можуть бути стягнені з одного із батьків і в більшому розмірі, зокрема і наближеному до розміру прожиткового мінімуму.

Колегія суддів вважає, що зменшення розміру аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10 000 грн. до 1 500 грн. на цей час призведе до погіршення матеріального забезпечення дитини з урахуванням того, що відповідачка також несе такий обов`язок нарівні з батьком, працює і отримує відповідний дохід.

Водночас, виходячи з принципів розумності та справедливості, з врахуванням встановлених обставин справи, матеріального становища позивача, його фізичного стану, розміру прожиткового мінімуму, встановленого на дитину відповідного віку, та обов`язку утримання дітей в рівній мірі як матері так і батька, беручи до уваги інтереси дитини, її рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, а також приймаючи до уваги часткове визнання позову відповідачкою ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру стягуваних з позивача ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10 000 грн. до 5 000 грн.

Колегія суддів зауважує, що такий розмір аліментів є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, суд першої інстанції не повністю з`ясував обставини та неправильно застосував норми матеріального права, надав неправильну правову оцінку доводам та доказам позивача, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене судове рішення суду першої інстанцій необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Боднарчука Андрія Михайловича – задовольнити.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 16 жовтня 2025 року – скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів – задовольнити частково.

Змінити розмір аліментів, визначений рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 серпня 2023 року у справі № 344/13681/22, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5 000 (п`ять) грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.

Судді В. М. Барков

І. О. Максюта

О. В. Пнівчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua