Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №159/2530/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/2530/26Головуючий у 1 інстанції: Окостень І. В.

Провадження № 22-ц/802/1150/26 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів – Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,

секретар Власюк О. С.

з участю:представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 подану її представником ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2026 року в складі судді Окостень І. В.,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2026 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (надалі – АТ «ПУМБ») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що між АТ «ПУМБ» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №2001481004001 від 09.12.2019 за яким позичальнику було видано кредитну картку з кредитним лімітом у сумі 30000,00 грн., який пізніше було збільшено до 37000,00 грн. Відповідач своїх зобов`язань за кредитними договорами не виконав, у зв`язку з чим станом на 01.03.2026 заборгованість за кредитним договором становить 51 049,93 грн, з яких 30 139,94 грн борг за тілом кредиту, 20 909,99 грн заборгованості за процентами. На підставі вищевикладеного позивач просив суд, стягнути з відповідача загальну суму заборгованості у розмірі 51 049,93 грн., та сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2026 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № 2001481004001 від 09.12.2019 у загальному розмірі 50 720 грн 07 коп, з яких: 30 000 грн тіло кредиту, 20 720,07 грн заборгованість за процентами.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «ПУМБ» 2 645 грн 20 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, безпідставно відхиливши клопотання сторони відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності. Вказує, що до матеріалів справи не додано доказів укладення договору, а заява про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту не доводять укладання між сторонами договору кредитування. Зауважує, що публічна пропозиція АТ «ПУМБ» не була підписана відповідачкою. Заперечує правильність проведеного судом розрахунку заборгованості.

Позивач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2019 ОСОБА_2 підписала заяву № 2001481004001 про приєднання до договору комплексного обслуговування фізичних осіб, у якій просила відкрити поточний рахунок НОМЕР_1 у гривні, надати банківську карку та встановити кредитний ліміт в сумі 30000 грн.

При цьому, сторони погодили, що розрахунковий день та платіжна дата для сплати кредиту - 30 число кожного місяця, процентна ставка за користування кредитним лімітом 47,88%, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюється відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної картки.

Згідно з довідкою про збільшення кредитного ліміту по договору № 28334851000026201 ОСОБА_2 встановлений кредитний ліміт у розмірі 30000,00 грн., 10.07.2020 збільшено на 35000,00 грн.; 22.04.2021 збільшено на 36000,00 грон.; 20.05.2021 збільшено на 37000,00 грн.

З виписки за рахунком ОСОБА_2 у період з 2019-2022 років використовувала кредитні кошти, частково повертала їх.

За розрахунком банку заборгованість відповідача за кредитним договором № 001481004001 станом на 01.03.2026 (включно) становить 51049,93 грн, яка складається з: 30139,94 грн заборгованість за сумою кредиту, 20909,99 грн заборгованість за відсотками.

02 березня 2026 року АТ «ПУМБ» направило ОСОБА_2 письмову вимогу (повідомлення) № КНО-44.2.2/5510 про сплату вказаної заборгованості. Одночасно банк попередив ОСОБА_2 про примусове стягнення боргу в судовому порядку.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 30 000,00 грн та за процентами у розмірі 20 720,07 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду щодо наявності заборгованості за кредитним договором, однак не погоджується із складовими цієї заборгованості, порядком її обчислення та розміром, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 09.12.2019 між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2001481004001 у виді заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

АТ «ПУМБ» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_2 кредит, що підтверджується випискою/особовим рахунком ОСОБА_2 , що є первинними банківськими документами, оскільки виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної катки відповідача, зокрема баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної з коштами операції).

З розрахунку заборгованості наданого АТ «ПУМБ» вбачається, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, належним чином не виконала, у зв`язку з чим, утворилась заборгованість за кредитним договором № 2001481004001 від 09.12.2019.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що кредитний договір №2001481004001 від 09.12.2019 укладений у спосіб, визначений чинним законодавством та матеріалами справи безспірно стверджується дійсність грошової вимоги АТ «ПУМБ» по стягненню заборгованості за тілом кредиту.

Доводи відповідача про відсутність в матеріалах справи належних доказів, якими є первинні документи, є безпідставними і спростовуються матеріалами справи.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо розміру отриманого та погашеного тіла кредиту за кредитним договором.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).

Таким чином, у ОСОБА_2 наявна заборгованість за тілом кредиту у розмірі 30000грн., вказана сума підлягає стягненню з неї на користь АТ «ПУМБ».

У позовній заяві АТ «ПУМБ» просило, крім тіла кредиту стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.

Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.

Із змісту заяви №2001481004001 від 09.12.2019 вбачається, що сторони погодили розмір кредитного ліміту 30 000 грн, річну процентну ставку за користування кредитом 47,88%, розрахунковий день, платіжну дату - 30 число місяця.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18, пункти 53,53) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Строк повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки. У межах цього строку позичальник зобов`язаний повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми, передбачені ст. 625 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Таким чином, в частині вимог про стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, після спливу строку кредитування, який обмежений строком дії картки, слід зазначити, що банк як кредитор позбавлений права нараховувати відсотки та інші платежі, передбачені кредитним договором, після спливу строку кредитування, що відповідає вище наведеному правовому висновку.

Згідно з положеннями статей 1048-1052, 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору щодо яких сторони повинні дійти згоди в належній формі виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

У заяві №2001481004001 від 09.12.2019 визначено річну процентну ставку за користування кредитом 47,88%, проте зазначено, що: «строк дії кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюються відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної картки».

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Паспорт споживчого кредиту як невід`ємні частини кредитного договору.

Колегія суддів зауважує, що надану позивачем Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з огляду на її мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, адже матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці документи і їх зміст розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи 09.12.2019 заяву на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі N 342/180/17 (провадження N 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 16 липня 2024 року в справі N 686/9664/21, від 13 січня 2025 року в справі N 336/6542/21.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року в справі N 393/126/20 вказано, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем із надання споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є Паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з Паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

З поданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що розрахунок заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом проведений за період з 30.12.2019 по 28.02.2023, проте з заяві №2001481004001 від 09.12.2019 відсутні положення, що строку кредитування, тобто строку в межах якого позичальник зобов`язаний був повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 12.10.2026 роз`яснено позивачу право подати до суду належні докази на підтвердження факту видачі кредитної картки № НОМЕР_2 (строку її дії) на виконання умов підписаної відповідачем заяви № 2001481004001, однак ПАТ «ПУМБ» вказаних доказів суду не подав.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зважаючи на фактичні обставини цієї справи, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду про наявність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді строк кредитування.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо строку кредитування, тобто строку в межах якого позивач мав право нараховувати відповідачу проценти за користування кредитом, апеляційний суд позбавлений можливості встановити правильність визначеного позивачем та підтвердженого судом першої інстанції строку, протягом якого повинні були нараховуватися відсотки за кредитним договором № 2001481004001 від 09.12.2019, а відтак, здійснити розрахунок загальної суми заборгованості по процентах.

З огляду на викладене вище, відсутні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості по процентами у розмірі 20720,07 грн. у зв`язку з недоведеністю строку дії кредитного договору.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «ПУМБ» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту в розмірі 30000грн.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення заборгованості є безпідставними, виходячи з наступного.

Кредитний договір № 2001481004001, заборгованість за яким позивач просить стягнути з відповідача, був укладений 09.12.2019.

Позивач пред`явив позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 10.12.2019 по 28.02.2023, останнє використання кредитної картки 20.12.2021.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12.03.2020).

Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №27/55(914/4078/21).

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови № 211 починається саме з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася і триває на цей час.

Отже, у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Такий правовий висновок щодо обчислення та перебігу позовної давності висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що 04.09.2025 набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025, який відновлює перебіг строків позовної давності. З розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено норму, що зупиняла строки на час воєнного стану (пункт 19).

Як визначено вище, в заяві № 28334851000026201 від 09.12.2019 сторони погодили, що розрахунковий день та платіжна дата для сплати кредиту - 30 число кожного місяця, тому у разі не внесення відповідного платежу у відповідача з 1 числа наступного місяця виникає прострочення.

Вирішуючи питання про переривання перебігу позовної давності, суду слід враховувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу, належить, зокрема, добровільна часткова сплата боржником основного боргу. Проте вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває позовну давність, дії, вчинені без волевиявлення боржника або без належного підтвердження такого волевиявлення (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 161/20278/14-ц).

З виписки/особового рахунку ОСОБА_2 вбачається, що відповідач часткова сплачувала отримані в борг кошти, остання сплата відбулася 20.12.2021, що не заперечується сторонами, тому перебігу позовної давності почався саме з цієї дати.

З урахуванням встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за договором № 28334851000026201 від 09.12.2019 станом на дату подання позовної заяви до суду 29.04.2026 не закінчився, тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно не врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимог АТ «ПУМБ».

Посилання представника відповідача у апеляційні скарзі на судову практику Верховного Суду, зокрема постанову Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 755/12543/21 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 520/1235/19 апеляційний суд відхиляє, оскільки у провадженні Верховного Суду не перебувала справа № 755/12543/21, а також і справа № 520/1235/19 не перебувала у провадженні Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення шляхом зменшення суми заборгованості, стягнутої з відповідача на користь АТ «ПУМБ» за кредитним договором № 2001481004001 від 09 грудня 2019 року з 50720,07 грн до 30000 грн.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду АТ «ПУМБ» сплатило судовий збір у сумі 2662,40 грн., а відповідачем при зверненні з апеляційною скаргою 3968 грн.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, тому пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 3000 грн з заявленої суми 51049,93 грн, що становить 58,77 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1564,69 грн (2662,40грн х 58,77%) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

Крім того, у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги на 40,85% підлягає стягненню з АТ «ПУМБ» на користь відповідача витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1620,93 грн (3968 грн. х 40,85%).

Керуючись статтями 268, 367, 368, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 подану її представником ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2026 року змінити, виклавши його резолютивну частину у новій редакції.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829) заборгованість за кредитним договором № 2001481004001 від 09 грудня 2019 року у розмірі 30 000 грн (тридцять тисяч гривень).

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829) 1564,69 грн. витрат зі сплатою судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 1620,93 грн. витрат зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: