Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №755/5973/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/5973/25

Провадження №: 2/755/2418/26

"26" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі головуючого - судді Коваленко І. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» (код ЄДРПОУ: 39606435; місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: відомості відсутні, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, -

В С Т А Н О В И В:

Рух справи та процесуальні дії суду

14 квітня 2025 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» в особі представника Ярмолицької Олени Анатоліївни звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в загальному розмірі 15 021,46 грн, яка складається з: основної заборгованості - 13 136,66 грн, 3% річних - 658,42 грн та інфляційних втрат - 1 226,38 грн, а також витрати на сплату судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2025 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Яровенко Н. О.

На виконання вимог частини шостої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом було направлено запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі.

Згідно з відповіддю Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 129542372 від 16 квітня 2025 року, місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року під головуванням судді ОСОБА_2 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2025 року № 2645/0/15-25, розпорядженням керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва № 1236 від 27 березня 2026 року було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи.

14 квітня 2026 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу передано в провадження судді Коваленко І. В.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року під головуванням судді Коваленко І. В. вказану цивільну справу прийнято до свого провадження, розгляд справи ухвалено продовжити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання у справі не проводилося та особи, які беруть участь у справі, не викликалися. Судовий розгляд здійснювався на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України.

Щодо процесуального статусу відповідача та належного повідомлення

Суд направляв за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Тим самим суд у повному обсязі виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Як убачається з матеріалів справи, надіслані судом копії документів повернулися на адресу суду без вручення адресату з відміткою оператора поштового зв`язку Акціонерного товариства «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання» від 19 червня 2025 року (штриховий кодовий ідентифікатор відправлення 0610257216708).

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України, судова повістка, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного провадження без виклику сторін - копія ухвали про відкриття провадження та копія позовної заяви з додатками, надсилаються за адресою зареєстрованого місця проживання чи перебування фізичної особи, яка не має статусу підприємця.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України зобов`язаний протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання задекларувати або зареєструвати його.

За змістом пунктів 4 та 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265, особа може зареєструвати своє місце проживання лише за однією адресою. За адресою задекларованого або зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та здійснюється вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частиною першою статті 131 ЦПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не перебуває.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що надсилання листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в цьому випадку - суду. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи впродовж розумного строку. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді виконанню обов`язку суду розглянути справу та вирішити спір.

Однак із гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи впродовж розумного строку, так і право відповідача знати про судове провадження, розпочате проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належним чином надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. У свою чергу, особа, яка зареєструвала своє місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено пунктами 108 та 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270.

Отже, для добросовісного адресата існує чіткий механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того, проживає він за певною адресою чи ні. Натомість у суду немає жодного інструменту забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою.

З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем через власну бездіяльність не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до частини дев`ятої статті 130 ЦПК України, особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. У судовій практиці повернення листів за закінченням строку зберігання, якщо їх було надіслано на правильну та актуальну адресу, прирівнюється до відмови від їх отримання.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи за її зареєстрованим місцем проживання, суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідача повністю дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв чи клопотань від відповідача до суду не надійшло, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити її правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Доводи позовної заяви

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою закріплений особовий рахунок № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), за яким проводяться нарахування за надані житлово-комунальні послуги.

Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13 лютого 2015 року № 61 за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» закріплено на праві господарського відання об`єкти житлового та нежитлового фонду комунальної власності територіальної громади міста Києва, передані до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Зокрема, багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 наведений у додатку до вказаного розпорядження.

Пунктом 4 розпорядження передбачено, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» забезпечує належне утримання та експлуатаційне обслуговування житлового і нежитлового фонду та елементів зовнішнього благоустрою.

Позивач зазначає, що відповідач отримує від позивача житлово-комунальні послуги, а саме послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Послуги надаються відповідно до типового переліку, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» та постановою КМУ від 5 вересня 2018 року № 712 «Про затвердження Правил надання послуг з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком». Також тарифи затверджені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 668 від 6 червня 2017 року.

Відповідач не оплачує надані житлово-комунальні послуги в повному обсязі. Актів-претензій від відповідача щодо ненадання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій чи будь-яких зауважень щодо їхньої якості чи кількості на адресу позивача не надходило.

У зв`язку з цим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка разом із нарахованими 3% річних та інфляційними втратами становить предмет позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин у їх сукупності, суд встановив таке.

Рішенням Київської міської ради від 9 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» створено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» та віднесено його до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 6 січня 2015 року № 4 затверджено Статут Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва».

Відповідно до пункту 2.2 Статуту Підприємства, предметом діяльності є утримання житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за Позивачем на праві господарського відання, а також надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг.

На підставі розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13 лютого 2015 року № 61 будинок АДРЕСА_2 , який у числі інших об`єктів житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва переданий до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, з 16 лютого 2015 року закріплений на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», що підтверджується витягом з Акта приймання-передачі від 1 квітня 2015 року.

Відповідно до пункту 4 вказаного розпорядження, обов`язком Позивача є забезпечення належного утримання та експлуатаційного обслуговування житлового і нежитлового фонду та елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно з Актом приймання-передачі житлових будинків, які передаються безоплатно на праві господарського відання з балансу КП «Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва» на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», позивачу передано на баланс на праві господарського відання будинок АДРЕСА_2 .

Згідно з відомостей Реєстру територіальної громади міста Києва та інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи № 129542372, місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене свідчить про те, що відповідач є споживачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території, які за вказаною адресою надає позивач.

Суд встановив, що згідно з наданою позивачем Довідкою про нарахування та сплату за особовим рахунком № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), основна заборгованість відповідача за отримані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період із 1 липня 2018 року по 31 грудня 2024 року становить 13 136,66 грн.

Відповідач доводів позивача про вказану заборгованість не спростувала, контррозрахунку заборгованості та доказів сплати суду не надала, факт ненадання позивачем відповідних послуг або надання їх неналежної якості не довела.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Правовідносини у сфері споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статті 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил від власної назви чи імені.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

За змістом статті 68 Житлового кодексу України, наймач (власник) зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

За змістом статей 150, 156, 162 Житлового кодексу України, власник житлового будинку (квартири), а також члени його сім`ї, які проживають разом з ним, зобов`язані своєчасно сплачувати за комунальні послуги та утримувати будинок.

Факт відсутності договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг (відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15).

Із зазначеного вбачається, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.

При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач зверталася до позивача із заявами чи актами-претензіями з приводу неправомірного нарахування їй заборгованості.

Доказів, які б спростували визначений позивачем розмір заборгованості, відповідачем під час судового розгляду справи не надано, як і не надано допустимих доказів належного виконання зобов`язань з оплати за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або оплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач набув право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за спожиті послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійсненні ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 913/618/21, у справах про стягнення заборгованості доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Відповідач розрахунку позивача не спростувала, контррозрахунку заборгованості чи доказів сплати заборгованості не подала, факт ненадання позивачем відповідних послуг або відмови від отримання таких послуг не довела.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача 13 136,66 грн заборгованості за спожиті житлові послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

Щодо нарахувань на підставі статті 625 ЦК України

Позивач також просить стягнути з відповідача три відсотки річних у сумі 658,42 грн та інфляційні втрати у сумі 1 226,38 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена пунктом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три відсотки річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнового інтересу та матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-котрого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (висновок Верхового Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 7 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц).

Водночас суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком трьох відсотків річних та інфляційних втрат з огляду на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Починаючи з 24 лютого 2022 року та на час звернення з цим позовом до суду, в Україні введено воєнний стан.

Таким чином, три відсотки річних та інфляційні втрати за послуги ЖКГ могли бути розраховані за період до 24 лютого 2022 року, а їх нарахування поновилося лише з 30 грудня 2023 року (дати набрання чинності) на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», якою скасовано зазначену заборону.

Суд критично оцінює наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки його виконано шляхом додавання всіх сум заборгованості за весь період та множення отриманої суми на загальний коефіцієнт інфляції за весь часовий проміжок, а також на загальну кількість днів прострочення.

Проте платежі за житлово-комунальні послуги є періодичними (щомісячними), тому три відсотки річних та інфляційні втрати мають розраховуватися за кожним щомісячним платежем окремо, з урахуванням строків його внесення, фактично здійснених частин погашення боргу та з обов`язковим виключенням періоду дії мораторію (з 24.02.2022 по 29.12.2023).

За таких обставин, зважаючи на відсутність деталізованого помісячного розрахунку цих сум за періоди, коли нарахування було дозволене, суд доходить висновку, що позивач на виконання вимог статті 77 ЦПК України не надав належних та обґрунтованих доказів на підтвердження точного розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних.

Самостійно здійснити такий розрахунок суд позбавлений можливості через відсутність у матеріалах справи необхідних первинних бухгалтерських даних щодо помісячного нарахування та оплати. Тому у задоволенні цієї частини позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 35649 від 18 березня 2025 року.

За результатами розгляду справи позовні вимоги задоволено частково: загальний розмір заявлених позовних вимог становить 15 021,46 грн (100%), а розмір задоволених вимог (сума основного боргу) становить 13 136,66 грн.

Математичний розрахунок відсотка задоволених вимог становить:

(13136,66 / 15021,46 х 100 %=87,4526 %).

Таким чином, на підставі статті 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 2 648,07 грн (3028,00 ? 87,4526%). Решта суми судового збору покладається на позивача.

Керуючись ст. 68 Житлового кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 541, 610, 612, 625, 901, 903 Цивільного кодексу України, статтями 4, 5, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статтями 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 128, 130, 131, 141, 247, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період із 1 липня 2018 року по 31 грудня 2024 року в розмірі 13 136,66 грн (тринадцять тисяч сто тридцять шість гривень 66 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» витрати на сплату судового збору в розмірі 2 648,07 грн (дві тисячі шістсот сорок вісім гривень 07 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частина друга статті 273 ЦПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» (місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г, код ЄДРПОУ: 39606435).

Відповідач: ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі: НОМЕР_5, паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП: відомості відсутні, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення складено та підписано 26 жовтня 2026 року.

Суддя: І. В. Коваленко