Вирок від 11 жовтня 2026 р. у справі №755/15601/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/15601/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ "12" жовтня 2026 р.

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12026100000000668 від 25.06.2026 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

-вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 02.04.2026 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 369-2 КК України до п`яти років позбавлення волі без конфіскації майна, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, будучи суб`єктом декларування та суб`єктом відповідальності за корупційні правопорушення відповідно до положень Закону України «Про запобігання корупції», умисно вніс завідомо недостовірні відомості до щорічної декларації за 2024 рік, не зазначивши відомостей про об`єкт нерухомого майна вартістю 3 665 289 грн.

Так, наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 09.06.2022 № 1240-к оголошено наказ Міністерства юстиції України від 08.06.2022 № 2268/5, відповідно до якого ОСОБА_4 з 10.06.2022 призначено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

ОСОБА_4 присвоєно шостий ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби.

Відповідно до положень Закону України «Про державну службу» та пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_4 належав до осіб, на яких поширювалися вимоги антикорупційного законодавства, зокрема обов`язок щорічного декларування майна, доходів та інших відомостей, визначених законом.

10.06.2022 ОСОБА_4 було ознайомлено з вимогами та обмеженнями щодо прийняття і проходження державної служби відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, визначені цим Законом, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 46 зазначеного Закону у декларації підлягають відображенню відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності або перебувають у їхньому володінні чи користуванні.

18 березня 2025 року, не пізніше 10 год 08 хв, ОСОБА_4 , перебуваючи на робочому місці у Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції за адресою: м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15, за допомогою електронного ключа та пароля здійснив автентифікацію у персональному електронному кабінеті Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Під час заповнення щорічної декларації за 2024 рік ОСОБА_4 , будучи обізнаним із порядком її заповнення та подання, діючи умисно, вніс до розділу 2.2 «Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування» позначку «Відсутня інформація для декларування у цьому розділі».

Надалі до розділу 3 «Об`єкти нерухомості» ним внесено позначку «Відсутня інформація для декларування у цьому розділі».

Водночас обвинувачений умисно не зазначив відомостей про квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 3 665 289 грн, яка протягом звітного 2024 року перебувала у користуванні ОСОБА_4 та члена його сім`ї - ОСОБА_6 , з якою він спільно проживав без реєстрації шлюбу, та належала на праві власності ОСОБА_7 .

Продовжуючи реалізацію свого умислу, ОСОБА_4 18.03.2025 о 10 год 08 хв, підтвердивши повноту та достовірність внесених відомостей і ознайомившись із попередженням про відповідальність за подання недостовірних відомостей, подав щорічну декларацію за 2024 рік, у якій містилися завідомо недостовірні відомості.

Загальна сума розбіжностей між задекларованими та достовірними відомостями становила 3 665 289 грн, що відповідає передбаченим ч. 1 ст. 366-2 КК України межам кримінальної відповідальності.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується в умисному внесенні суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», що відрізняються від достовірних на суму від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України у редакції Закону України № 1576-IX від 29.06.2021.

Під час досудового розслідування між прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за участю захисника ОСОБА_5 укладено угоду про визнання винуватості відповідно до положень статей 468-470, 472 КПК України.

За умовами зазначеної угоди ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, погодився з формулюванням обвинувачення, правовою кваліфікацією своїх дій та визначеним сторонами покаранням.

Сторони погодили призначення ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн, із позбавленням права обіймати посади державної служби строком на один рік.

Крім того, угодою передбачено зобов`язання обвинуваченого протягом одного року з моменту набрання вироком законної сили здійснити благодійний внесок у розмірі 100 000 грн на рахунок військової частини НОМЕР_1 для підтримки Сил оборони України.

Під час укладення угоди сторони врахували характер кримінального правопорушення, ступінь його суспільної небезпечності, особу обвинуваченого, його щире каяття, добровільне визнання винуватості, а також суспільний інтерес у забезпеченні швидкого та ефективного кримінального провадження.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав укладену угоду про визнання винуватості та просив суд затвердити її, зазначивши, що угода відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства, укладена добровільно, а визначене сторонами покарання є законним та обґрунтованим.

Прокурор також просив долучити до матеріалів кримінального провадження характеризуючі та інші процесуальні документи.

Під час судового засідання прокурор звернув увагу на надходження до Київської міської прокуратури звернення військової частини щодо можливості спрямування коштів на її підтримку.

Судом досліджено та долучено до матеріалів кримінального провадження відповідне звернення військової частини НОМЕР_2 щодо підтримки військової частини НОМЕР_1 , підрозділи якої виконують бойові завдання на найбільш складних ділянках фронту.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав позицію прокурора, зазначивши, що угода про визнання винуватості укладена його підзахисним добровільно, без будь-якого примусу, її зміст та правові наслідки ОСОБА_4 зрозумілі.

Захисник просив суд затвердити угоду в повному обсязі та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні повністю визнав свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні, підтвердив факт добровільного укладення угоди про визнання винуватості, зазначив, що розуміє характер обвинувачення, погоджений вид і розмір покарання та правові наслідки затвердження угоди.

ОСОБА_4 підтвердив, що угоду підписав добровільно, без застосування до нього насильства, примусу, погроз чи інших неправомірних засобів впливу, та просив суд її затвердити.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, перевіривши зміст угоди про визнання винуватості, обвинувального акта та долучених матеріалів, суд доходить висновку про наявність правових підстав для затвердження угоди з огляду на таке.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Положеннями ст. 469 КПК України визначено категорії кримінальних проваджень, у яких допускається укладення такої угоди, а також передбачено умови її укладення.

Згідно зі ст. 472 КПК України угода про визнання винуватості повинна містити формулювання підозри чи обвинувачення та його правову кваліфікацію, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання винуватості, узгоджене покарання та згоду обвинуваченого на його призначення, наслідки укладення й затвердження угоди, а також наслідки її невиконання.

За змістом ст. 474 КПК України суд зобов`язаний перевірити добровільність укладення угоди, розуміння обвинуваченим її змісту та наслідків, а також відповідність умов угоди вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 розуміє характер висунутого йому обвинувачення, свої процесуальні права, наслідки затвердження угоди та характер узгодженого покарання.

Обвинувачений підтвердив добровільність своєї позиції та відсутність будь-якого неправомірного впливу на нього під час укладення угоди.

Суд також враховує, що угоду укладено за участю захисника, який підтвердив дотримання прав та законних інтересів обвинуваченого.

Відповідно до ст. 473 КПК України наслідками укладення та затвердження угоди про визнання винуватості є, зокрема, обмеження права на оскарження вироку, а для обвинуваченого - також відмова від здійснення визначених законом процесуальних прав, пов`язаних із розглядом кримінального провадження в загальному порядку.

Зазначені наслідки обвинуваченому зрозумілі.

Судом також враховано, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366-2 КК України, належить до категорії нетяжких злочинів, а тому укладення угоди про визнання винуватості за цим обвинуваченням допускається кримінальним процесуальним законодавством.

Умови угоди не передбачають звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та не усувають обов`язку понести узгоджене сторонами покарання.

При цьому суд враховує, що погоджене сторонами покарання у виді штрафу з позбавленням права обіймати посади державної служби відповідає санкції ч. 1 ст. 366-2 КК України у редакції, яка застосовується до інкримінованого діяння.

Суд бере до уваги, що добровільне визнання обвинуваченим своєї винуватості, щире каяття та погодження на виконання додаткових зобов`язань свідчать про його ставлення до вчиненого кримінального правопорушення.

Водночас суд наголошує, що сама собою згода обвинуваченого з пред`явленим обвинуваченням не звільняє суд від обов`язку перевірити законність угоди, її добровільність та наявність фактичних підстав для визнання винуватості.

З огляду на встановлені під час судового розгляду обставини суд доходить висновку, що умови укладеної угоди відповідають інтересам суспільства, не порушують прав, свобод чи інтересів сторін та інших осіб, а узгоджене покарання відповідає загальним засадам його призначення.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Визначаючи можливість призначення узгодженого сторонами покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, його умисний характер, відомості про особу обвинуваченого, наявність попередньої судимості, а також його процесуальну поведінку та добровільне визнання винуватості.

Суд вважає, що погоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 68 000 грн із позбавленням права обіймати посади державної служби строком на один рік є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Окремої правової оцінки потребує питання призначення покарання ОСОБА_4 з урахуванням вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 02 квітня 2026 року.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зазначеним вироком ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 369-2 КК України, та призначено покарання у виді п`яти років позбавлення волі без конфіскації майна, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Водночас кримінальне правопорушення, яке є предметом розгляду в цьому провадженні, вчинене ОСОБА_4 18 березня 2025 року, тобто до постановлення попереднього вироку від 02 квітня 2026 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, покарання призначається за правилами сукупності кримінальних правопорушень.

Разом із тим застосування зазначених положень має здійснюватися з урахуванням правової природи призначених покарань та правил їх складання, передбачених ст. 72 КК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

При цьому попереднім вироком ОСОБА_4 призначено покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 75 КК України, тоді як у цьому кримінальному провадженні сторонами погоджено покарання у виді штрафу та додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади державної служби.

Отже, зазначені види покарань мають різну правову природу та не підлягають арифметичному складанню.

Суд враховує, що застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим у цьому випадку не відповідало б спеціальним правилам, установленим ч. 3 ст. 72 КК України, щодо самостійного виконання відповідних видів покарань.

Крім того, суд бере до уваги, що за попереднім вироком обвинуваченого звільнено від відбування покарання з випробуванням, а вчинення кримінального правопорушення, яке розглядається в цьому провадженні, передувало постановленню зазначеного вироку.

За таких обставин суд вважає необхідним забезпечити самостійне виконання покарання, призначеного за цим вироком, та вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 02.04.2026.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 4 ст. 70, ч. 3 ст. 72 КК України, суд доходить висновку про необхідність самостійного виконання вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 02 квітня 2026 року та цього вироку без поглинення чи складання призначених покарань.

Судом установлено, що укладена між прокурором та обвинуваченим угода про визнання винуватості передбачає добровільне зобов`язання ОСОБА_4 протягом одного року з моменту набрання вироком законної сили здійснити благодійний внесок у розмірі 100 000 грн на рахунок військової частини НОМЕР_1 .

Вказане зобов`язання є складовою погоджених сторонами умов угоди та спрямоване на підтримку обороноздатності держави.

Суд бере до уваги долучене до матеріалів кримінального провадження звернення військової частини НОМЕР_2 , у якому зазначено про потребу військової частини НОМЕР_1 у матеріальній підтримці для виконання бойових завдань.

При цьому суд зазначає, що погоджений сторонами благодійний внесок не є видом кримінального покарання, передбаченим ст. 51 КК України, не замінює штрафу та не звільняє обвинуваченого від виконання інших умов угоди.

Зазначене зобов`язання підлягає виконанню відповідно до погоджених сторонами умов угоди.

Суд також враховує, що наслідки невиконання угоди визначені положеннями ст. 476 КПК України, а відповідальність за умисне невиконання угоди передбачена ст. 389-1 КК України.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для затвердження угоди про визнання винуватості та призначення обвинуваченому погодженого сторонами покарання.

Керуючись статтями 65, 66, 67, 70, 72, 366-2 КК України, статтями 368, 370, 373, 374, 468-476 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену у вересні 2026 року між прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за участю захисника ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12026100000000668 від 25.06.2026.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 4000 (чотирьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 (шістдесят вісім тисяч) гривень, із позбавленням права обіймати посади державної служби строком на 1 (один) рік.

На підставі ч. 4 ст. 70, ч. 3 ст. 72 КК України вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 02 квітня 2026 року щодо ОСОБА_4 , яким його засуджено до п`яти років позбавлення волі без конфіскації майна зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, та цей вирок виконувати самостійно.

Зобов`язання ОСОБА_4 щодо здійснення протягом одного року з моменту набрання вироком законної сили благодійного внеску в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень на підтримку військової частини НОМЕР_1 виконати відповідно до умов затвердженої угоди за такими реквізитами:

Отримувач: Військова частина НОМЕР_1 .

Код ЄДРПОУ: 24973411.

Код класифікації доходів бюджету: 25020200.

Код програмної класифікації видатків (КПКВ): 2101150.

Рахунок: UA618201720313241003302019028.

Установа: УДКСУ у м. Києві.

МФО: 820172.

Роз`яснити ОСОБА_4 наслідки невиконання угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 476 КПК України, та положення ст. 389-1 КК України.

Речові докази та процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, відсутні.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення виключно з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: