Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №522/15937/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1962/26

Номер справи місцевого суду: 522/15937/26

Головуючий у першій інстанції Переверзева Л. І.

Доповідач Шаньшина М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Шаньшиної М.В. за участю секретаря судового засідання – Губаря Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника Левчун Т.А. на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 15.09.2026 року, відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

- про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,-

установив

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.

Зазначеною постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП України та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень, 60 коп.

Судом 1-ої інстанції встановлені наступні обставини:

2 серпня 2026 року о 1-й годині, за адресою: м. Одеса площа Привокзальна 2, громадянин ОСОБА_1 керував транспортним засобом електросамокат Jet, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота та поведінка яка не відповідає обстановці. Від проходження тесту на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest та у медичному закладі, відмовився. Від керування транспортним засобом відсторонений, чим порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст.130 КУпАП.

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, адвокат Левчун Д.В. та його законний представник - ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій зазначають, що не погоджуються з постановою суду першої інстанції, оскільки судом не встановлені об`єктивні обставини справи, не з`ясоване додержання вимог Закону та Конституції України.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на наступне:

- суд розглянув справу без повідомлення ОСОБА_1 ;

- суд проігнорував, що ОСОБА_1 в момент складання протоколу останній був неповнолітній;

- відсутність підпису на протоколі не свідчить про безумовне визнання провини;

- суд не з`ясував можливість застосування норм ст.13 та ст. 24-1 КУпАП;

Посилаючись на наведені доводи, просить скасувати постанову суду першої інстанції у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення або застосувати захід впливу, передбачений ст.24-1 КУпАП.

До початку судового засідання ОСОБА_1 та його представника Левчун Т.А. надійшла заява, в якій вони просили розгляд апеляційної скарги здійснювати без сторони захисту, зазначивши про підтримання доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в умовах воєнного стану відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення учасників судового розгляду бажання на прибуття до суду, оскільки це може становити загрозу для вказаних осіб.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та долучені до справи докази; апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення встановлюється шляхом дослідження доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пункт 2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Статтею 23 КУпАП встановлено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно зі статтею 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Суд першої інстанції своє рішення про накладення на правопорушника такого виду стягнення, як штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом на один рік, прийняв з урахуванням всіх обставин справи.

Встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією його свідоцтва про народження.

Протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 №734915 за ч.1 ст.130 КУпАП стосовно ОСОБА_1 складено 02 серпня 2026 року, тобто на момент вчинення адміністративного правопорушення йому було сімнадцять років.

Статтею 12 КУпАП України визначено, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

За положеннями статті 13 КУпАП України, до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 89, 121-127, 130, статтею 139, частиною третьою статті 154, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

Факт керування ОСОБА_1 02.08.2026 року о 1-й годині, за адресою: м. Одеса площа Привокзальна 2, транспортним засобом електросамокат Jet, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота та поведінка яка не відповідає обстановці, підтверджується відеозаписом з бодікамери працівників патрульної поліції.

Так, під час спілкування, співробітниками поліції було виявлено наявність ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 та йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку. ОСОБА_1 від проходження огляду у встановленому законодавством порядку на місці зупинки та у закладі охорони здоров`я, ОСОБА_1 відмовився.

Разом з тим, працівниками поліції було роз`яснено ОСОБА_1 його право на проходження медичного огляду в закладі охорони здоров`я у разі незгоди з результатами огляду на стан сп`яніння, проведеного із застосуванням спеціального технічного засобу, проте останній на проходженні огляду в медичному закладі не наполягав, та взагалі оголосив про відмову.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 КУпАП, інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).

З буквального тлумачення диспозиції вищезазначеної норми вбачається, що участь законного представника допускається, проте не є обов`язковою, а тому доводи апелянтів про обов`язкову участь законного представника під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є необґрунтованими.

В матеріалах справи наявні довідки про своєчасне сповіщення ОСОБА_1 (а.с.9-10) про дату та час розгляду справи судом першої інстанції.

Крім того, сам факт звернення ОСОБА_1 та його законного представника з апеляційною скаргою у 10-денний строк на апеляційне оскарження, свідчить про обізнаність апелянта про дату та час судового засідання суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необізнаність з його правами та порушенням його прав апеляційний суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та самою поведінкою особи, що притягується до адміністративного правопорушення.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 є неповнолітнім та в нього відсутній самостійний дохід не заслуговують на увагу, оскільки, відповідно до ч.2 ст.307 КУпАП, у разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Відповідно до ч.2 ст.13 КУпАП у разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 89, 121-127, 130, статтею 139, частиною третьою статті 154, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-2, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-195 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.

З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника, до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

У даному випадку встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, за відсутності посвідчення водія та достатніх теоретичних і практичних знань, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився.

Така поведінка створює підвищену небезпеку як для самого ОСОБА_1 , так і для інших учасників дорожнього руху, у тому числі і неповнолітніх осіб.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, застосування заходів впливу, передбачених ст.24-1 КУпАП, не будуть достатніми для виправлення ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Уповноваженим органом було надано суду докази, які спростовують вище вказані твердження апелянта.

Доводи апелянтів про те, що до ОСОБА_1 не може бути застосоване стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, оскільки останній не отримував посвідчення водія, яке б надавало йому право керування транспортними засобами, тому він на час складання протоколу не був водієм в розумінні Правил дорожнього руху України, апеляційний суд визнає неспроможними з огляду на таке.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті, визначеній положеннями ст. 23 КУпАП, зокрема щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП застосовується стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк один рік.

Статтею 30 КУпАП регламентовано, що позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, правова природа стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на думку суду, не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті (частини статі) КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Суд звертає увагу, що внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, тому стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди майну, здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Згідно з ч.1ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малиге проти Франції» від 23 вересня 1998 року, «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції.

Крім того, у п.21 рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне в даній справі використати практику Касаційного Кримінального суду Верховного Суду.

Відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 04.09.2023 року (справа №702/301/20, провадження №51-944кмо23), особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК України, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Також ОП ККС ВС у вказаній постанові зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

Незважаючи на те, що у вказаній постанові касаційного суду йдеться про додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення особою кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286, 286-1 КК України, правовий висновок, наведений у ній, підлягає застосуванню і у справах про адміністративні правопорушення відносно особи, яка виконувала функції водія під час вчинення цього правопорушення, оскільки незалежно від виду правопорушення, чи то воно є кримінальним, чи то адміністративним, у будь-якому разі, йдеться про той самий захід примусу, а саме про позбавлення права керувати транспортними засобами, у зв`язку з вчиненням правопорушення в сфері дорожнього руху, тому у будь-якому разі, має бути дотримана засада справедливості та принцип рівності всіх перед законом при застосуванні цього заходу примусу.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та яка виконувала функції водія під час вчинення цього правопорушення, суд має право призначити стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, мала чи ні така особа на момент вчинення цього адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Накладаючи адміністративне стягнення, суд першої інстанції дотримався загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, передбачених ст.33 КУпАП, врахувавши характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника та обставини справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що уповноваженою особою при складенні протоколів про адміністративні правопорушення було дотримано вимоги КУпАП та Інструкції, а суд першої інстанції при розгляді справи прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

З урахуванням всіх обставин справи, в тому числі і тих, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, підстави для скасування постанови місцевого суду і закриття провадження по справі щодо правопорушника за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, або застосування заходів впливу, передбачених ст.24-1 КУпАП відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 251, 252, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника Левчун Т.А. - залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 15.09.2026 року, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Шаньшина