Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №946/3265/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4409/26

Справа № 946/3265/24

Головуючий у першій інстанції Бальжик О. І.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач – Приватне акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Первинна профспілкова організація Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» в особі свого представника Промах Алли Володимирівни

на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 липня 2025 року, ухвалене Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області, у складі: судді Бальжик О.І. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Первинна профспілкова організація Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про визнання наказу про звільнення протиправним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

22.04.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що наказом Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (тут і далі - ПрАТ «УДП») № 209-Б від 28.03.2024 року позивачку звільнено з посади начальника відділу обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку ПрАТ «УДП» у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивачка не погоджується з вказаним наказом, оскільки вважає його незаконним та таким, що порушує її трудові права. На думку позивачки, не було доведено законності та необхідності у змінах в організації праці підприємства, не отримано погодження профспілкової організації на звільнення, не дотримано вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України щодо процедури звільнення. Під час реалізації процедури скорочення позивачці не були запропоновані наявні вакантні посади, що відповідали б її кваліфікації, освіті та досвіду, а запропоновані посади не відповідали її фаховому профілю, що суперечить вимогам ст. 49-2 КЗпП України. Також, ОСОБА_1 вважає, що підприємством порушено її переважне право на залишення на роботі згідно зі ст. 42 КЗпП України, оскільки вона має загальний стаж понад 40 років, з яких 21 рік займала посаду начальника відповідного відділу. Під час розгляду питання переважного права не було здійснено повноцінного аналізу кваліфікації працівників, а також не було залучено профспілкову організацію до оцінки таких переваг. Як підтверджується протоколом № 2 засідання комісії, профспілковий комітет не брав участі у вирішенні цього питання, що є порушенням прав позивачки. Також заступником голови профкомітету зазначено, що на момент ознайомлення з повідомленням про заплановане вивільнення працівникам пропонувалися вакансії, які скорочувались з 01 березня 2024 року; жодної вакансії з нової організаційної структури пароплавства, яка мала бути введена в дію з 01 березня 2024 року, працівникам пароплавства на момент ознайомлення з повідомленням не надавалася. Крім того, протоколом було визначено, що у роботодавця є зобов`язання надавати усі вакансії, які є в наявності. Підставою для позбавлення ОСОБА_1 переваги при скороченні стала догана, винесена їй наказом № 82-С від 24.11.2023 року, проте вона була оскаржена позивачкою в судовому порядку (справа № 946/10012/23), що свідчить про відсутність законної сили у відповідного дисциплінарного стягнення на момент звільнення. Така обставина не була врахована відповідачем та свідчить про упереджений підхід роботодавця. Позивачка також зазначає про наявність ознак мобінгу з боку керівництва підприємства, що проявлявся у формі психологічного тиску, створення напруженої атмосфери на робочому місці, навмисної зміни істотних умов праці, переведення, надмірного навантаження з неможливими строками виконання, що унеможливлювало належне виконання обов`язків. Про наявність ознак мобінгу у відношенні ОСОБА_1 також зазначено у протоколі профкомітету. З точки зору профспілкового комітету, керівництво пароплавства позбавляється неугодних працівників. Членам профкомітету не зрозуміло, який саме керівник надавав характеристику позивачці та працівникам відділу для порівняльного аналізу. Такі дії позивачка розцінює як цілеспрямовані заходи з метою примусового звільнення її з посади.

Окремо ОСОБА_1 зазначає про заподіяну моральну шкоду, яка полягає у психоемоційному виснаженні, втраті почуття захищеності, стресі, тривозі, порушенні сну, погіршенні стану здоров`я, зниженні життєвого тонусу, емоційному пригніченні, зниженні самооцінки. Порушення її трудових прав, несправедливе звільнення, втрата роботи, яка є джерелом існування та професійної реалізації, завдали глибоких душевних страждань. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання незаконним наказу та поновлення на роботі.

Тому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 40, 233, 235 КЗпП України просила:

1) визнати протиправним та скасувати наказ ПрАТ «УДП» від 28 березня 2024 року № 209-Б «Про звільнення ОСОБА_2 »;

2) поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку у ПрАТ «УДП»;

3) стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 березня 2024 року до дня винесення судового рішення у справі;

4) стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 гривень;

5) стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок звільнення, у розмірі 500000 гривень.

17.07.2025 представник позивача надала суду розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 23.07.2025, здійснивши який просила стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.03.2024 по 23.07.2025 у розмірі 540766,94 грн, в якому середньоденний заробіток визначено на рівні 1576,58 грн, а кількість днів вимушеного прогулу – 343 (т. 2, а.с. 50-52).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ПрАТ «УДП» просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, зазначаючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що наказом ПрАТ «УДП» № 804-ОП від 29.11.2023 розпочато процедуру скорочення чисельності та штату працівників берегових підрозділів. Таке рішення базується на положеннях ч. 3 ст. 64 ГК України, що надає підприємству право самостійно формувати організаційну структуру, штатний розпис і визначати чисельність працівників. Підставою для цього став наказ № 196 від 01.08.2023, який передбачав впровадження нової організаційної структури. Згідно з вказаними документами, посада позивачки підлягала скороченню, що підтверджується офіційними рішеннями та відповідною внутрішньою документацією. Позивачка належним чином повідомлена 28.12.2023 про заплановане скорочення із дотриманням двомісячного строку, передбаченого ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України. Також ОСОБА_1 неодноразово (09.03.2024 та 20.03.2024) ознайомлена з повідомленням та переліком вакантних посад, однак від підпису відмовилася. Факт повідомлень підтверджується підписами трьох співробітників, що були присутні під час вручення. Надання цих документів фіксується як внутрішніми реєстрами підприємства, так і доказами поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», положення ст. 43 КЗпП щодо обов`язкової згоди профспілкового органу не застосовуються. Наказом № 209-Б від 28.03.2024 ОСОБА_1 звільнено за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (у перший робочий день після відновлення її працездатності). Відповідачем проведено остаточний розрахунок, факт якого позивачка не заперечує. Право визначати штат і чисельність працівників належить лише власнику або уповноваженому органу. Роботодавець не обмежений у праві самостійно добирати штат працівників, визначати обсяг їх професійних обов`язків та визначати вимоги до кваліфікації чи досвіду роботи працівників, орієнтуючись на господарські потреби, а не на кваліфікацію, наявний досвід працівників, посади яких скорочуються, або на соціальний статус. Роботодавець може не пропонувати усі наявні вакантні посади працівникам, що скорочуються, оскільки такі працівники не мають переваг у працевлаштуванні на роботі перед іншими кандидатами. Переважне право залишення на роботі не є тотожним праву працевлаштування на нову посаду. Звільнення відбулося із дотриманням усіх норм трудового законодавства. ПрАТ «УДП» не лише запропонувало актуальні вакансії, а й діяло в межах обов`язку надати таку можливість. Також позивачка не довела наявності всіх складових, необхідних для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати моральну шкоду: факту шкоди, причинного зв`язку, протиправності поведінки та вини підприємства. Відповідач діяв у межах закону, не допускаючи зловживань чи дискримінації; заявлена шкода не підтверджена доказами медичного чи психологічного характеру (т. 1, а.с. 22-49).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, – Первинна профспілкова організація Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (тут і далі - ППО ПрАТ «УДП») надав письмові пояснення, відповідно до яких вважає позовні вимоги обґрунтованими, оскільки у діях відповідача вбачається низка суттєвих порушень законодавства, що призвели до незаконного звільнення. Так, звільнення позивачки здійснено без погодження з профспілковою організацією, членом якої вона є, що прямо порушує ст. 43 КЗпП України. Представники профспілки не брали участі у розгляді кандидатур на залишення на роботі, що підтверджується протоколами засідань комісії та свідчить про недотримання процедури. По-друге, відповідач не довів законності змін в організації праці, зокрема, що скорочення чисельності працівників було необхідним та обґрунтованим. Підприємство не знаходиться в стані ліквідації, реорганізації чи банкрутства, натомість в наказі про впровадження нової організаційної структури за № 196 від 01.08.2023 відсутнє чітке обґрунтування таких змін. По-третє, пропозиції щодо працевлаштування, надані позивачці, не відповідали її кваліфікації, досвіду та освіті. На момент ознайомлення з повідомленнями про заплановане вивільнення працівникам пропонувалися вакансії, які скорочувалися з 01 березня 2024 року. Вакансії з нової структури, яка впроваджувалася з 01 березня 2024 року, на момент попередження не були запропоновані, що є порушенням ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 285/4227/18 прямо зазначено, що працівнику мають пропонуватись посади, які відповідають його професійній компетенції. Також грубо порушено переважне право позивачки на залишення на роботі, передбачене ст. 42 КЗпП України. Зі стажем роботи понад 40 років, з яких 21 рік – у керівній посаді, ОСОБА_1 безумовно мала пріоритет перед іншими працівниками. Проте порядок врахування цього права був формальним, необґрунтованим, а профспілка не брала участі в оцінюванні кандидатур. Підставою для ігнорування переважного права стала догана, винесена позивачці наказом № 82-С від 24 листопада 2023 року, яка на момент звільнення оскаржувалася у судовому порядку, тому не могла вважатися чинним дисциплінарним стягненням. Окрім правових порушень, з боку керівництва підприємства мала місце систематична упередженість щодо ОСОБА_1 , а саме прояви мобінгу у вигляді психологічного тиску, надмірного навантаження, непрозорої зміни умов праці та переведень, що створювало умови для примусового звільнення. Це дає підстави вважати, що дії керівництва були спрямовані на ускладнення трудової обстановки або на примусове звільнення позивачки. Відповідні факти підтверджено протоколом профспілкового комітету № 26, у якому прямо зазначено, що дії керівництва були упередженими та спрямованими на усунення «неугодних» працівників. Також не зрозуміло, який саме керівник надавав характеристику ОСОБА_1 працівникам відділу для порівняльного аналізу. Заявлені порушення були предметом звернення до Державної служби України з питань праці, однак перевірка не принесла належних результатів. Усі зазначені обставини спричинили позивачці глибокі моральні страждання. Представник третьої особи вважає, що звільнення позивачки було не лише формально безпідставним, але й психологічно руйнівним для неї як працівниці з багаторічним стажем роботи, відданої своїй професійній діяльності. Таким чином, вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди є повністю обґрунтованими і мають бути задоволені в повному обсязі (т. 1, а.с. 56-61).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.07.2025 позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, – Первинна профспілкова організація Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про визнання наказу про звільнення протиправним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ генерального директора Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» від 28 березня 2024 року № 209-Б «Про звільнення Анастасії Вітебської»

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» з 29 березня 2024 року.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 520 271,40 грн, яка обчислена без утримання податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство», а також стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 892 гривні.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» в дохід держави судовий збір в сумі 5 302,18 гривні (т. 2, а.с. 68-77).

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» в особі свого представника Промах Алли Володимирівни просить рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 липня 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

Доводами апеляційної скарги є те, що:

- ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» при скороченні дотримано переважне право на залишення на роботі ОСОБА_1 та відповідачем зазначалося неодноразово при розгляд даного спору, що 02.02.2024 у ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» відбулося засідання комісії з розгляду питань щодо скорочення чисельності штату та працівників, на якому безпосередньо з метою визначення рівня продуктивності і кваліфікації працівників вирішено узагальнити інформацію про працівників, які підлягали скороченню, шляхом заповнення на них характеристик для подальшого визначення переваг в залишенні на роботі. Відповідачем враховано переважне право на залишення на роботі працівників з більш високим рівнем освіти, відповідного напрямку, якої не було у позивачки, наявність у позивачки дисциплінарного стягнення, а також використана свобода вибору роботодавця у праві на розірвання трудового договору, виходячи з рівня кваліфікації та продуктивності праці працівників, у тому разі і ОСОБА_1 ;

- суд першої інстанції не звернув увагу на те, що після попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення відповідач їй неодноразово, а саме 09.03.2024 та 20.03.2024, пропонував вакантні посади на підприємстві, а докази направлення переліків вакансій та пропозицій цінними листами з описом вкладення поштовим відправленням на адресу місця проживання ОСОБА_1 були додані до матеріалів справи, однак не отримали належної оцінки суду, і вказане свідчить про безпідставність посилань суду на недотримання відповідачем під час звільнення позивачки вимог ч. 2 ст. 40 КЗпПУ, а також ст. 49-2 КЗпПУ, оскільки пропонувало позивачці всі вакантні посади, що відповідали її освіті, кваліфікації, досвіду, тощо (ВП ВС від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17);

- суд першої інстанції не аргументував, за яку саме затримку розрахунку стягується сума середнього заробітку, не навів відповідних доказів затримки розрахунку та зазначив у рішенні незрозумілий період затримки розрахунку. Затримка розрахунку не була предметом спору та дослідження по цій справі;

- в оскаржуваному рішенні не наведено мотивів відхилення доводів сторони відповідача, викладених у додаткових письмових поясненнях від 20.06.2025 та додаткових письмових поясненнях від 25.06.2026, з запереченням відповідача проти розрахунку, поданого позивачем про середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача, що також дає підстави стверджувати про неповне з`ясування обставин справи та зроблено висновки, які ґрунтуються на припущеннях, а не на встановлених та доведених належними доказами фактах, які стали підставою для задоволення позову в цій частині;

- судом першої інстанції здійснено неправильний розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу (наведено власний розрахунок в апеляційній скарзі);

- заявлена позивачем вимога про стягнення моральної шкоди не підлягала задоволенню, оскільки навіть у разі наявності такої шкоди (а позивачем ця обставина не доведена, як і не доведений причинний зв`язок між шкодою та протиправними, на думку позивача, діями відповідача) відсутня протиправність поведінки відповідача та не було надано до суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження спричинення відповідачем душевних страждань позивачу, порушенні її нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя;

- щодо стягнення витрат на правову допомогу, то позивачем та її представником не надано жодних доказів, які б підтверджували оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, а тому задоволенню не підлягали (т. 2, а.с. 121-128).

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника Соколової Ганни Миколаївни просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, зазначаючи, що запропоновані відповідачем позивачу вакантні посади не відповідали навикам, освіті та досвіду працівника, відповідачем порушене переважне право працівника на залишення на роботі, судом першої інстанції правильно здійснено розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, повно та вірно з`ясовано обставини справи, а заподіяна моральна шкода виражається не лише у втраті робочого місця, а й у важливому впливі на психічне та емоційне благополуччя позивача. Щодо витрат на правову допомогу зазначає, що у матеріалах справи наявні квитанції про оплату та розрахунок витрат адвоката, а тому такі доводи спростовуються наявними в матеріалах доказами (т. 2, а.с. 141-151).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні 20.10.2026 представник відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» Промах А.В. підтримала доводи апеляційної скарги, представник позивача адвокат Соколова Г.М. апеляційну скаргу не визнала, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Первинної профспілкової організації Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи як учасник Електронного суду, про що свідчить довідка про доставку електронного документу 28.08.2026 22:14:37 (а.с. 207 т. 2), не з`явився.

Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які з`явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 серпня 2023 року наказом Генерального директора ПрАТ «УДП» Д. Москаленка № 196 з 01 серпня 2023 року впроваджено нову організаційну структуру ПрАТ «УДП», що погоджено з Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України та відповідно до п. 22 Статуту ПрАТ «УДП» (в редакції наказу міністерства інфраструктури України від 28 січня 2022 року № 53) (т. 1, а.с. 13, 100).

Відповідно до вказаного Наказу № 196 від 01.08.2023 та організаційної структури ПрАТ «УДП», погодженої Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, Наказом відповідача - ПрАТ «УДП» № 793-ОП від 27 листопада 2023 року з 01 березня 2024 року запроваджено ввести в дію штатний розпис берегових підрозділів ПрАТ «УДП»; до 01 березня 2024 року – забезпечити заповнювання штатного розпису берегових підрозділів кваліфікованими кадрами з відповідними до функціоналу за посадами кваліфікаційними вимогами; до 01 грудня 2023 року – підготувати проект наказу ПрАТ «УДП» щодо скорочення, переведення працівників, а також реформування структурних підрозділів, відповідно до вимог чинного законодавства України (т. 1, а.с. 102, 103).

Відповідно до наказу ПрАТ «УДП» за № 804-ОП від 29 листопада 2023 року «Про скорочення чисельності та штату працівників ПрАТ «УДП» на провадження змін в організації виробництва та праці з 01 березня 2024 року скорочено, в тому числі відділ обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів, з такими посадами: начальник – 1 штатна одиниця, провідний бухгалтер (з дипломом магістра) – 1 штатна одиниця, бухгалтер І категорії – 4 штатні одиниці та інспектор з інвентаризації – 3 штатні одиниці ПрАТ «УДП» (т. 1, а.с. 34, 35).

Зі штатного розпису берегових підрозділів ПрАТ «УДП», затвердженого Наказом ПрАТ «УДП» 27.11.2023 № 793-011, вбачається, що з 01 березня 2024 року відділ обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку відсутній, впроваджено нову організаційну структуру – відділ обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності, з такими посадами: начальник – 1 штатна одиниця, провідний бухгалтер (з дипломом магістра) – 1 штатна одиниця, бухгалтер І категорії – 1 штатна одиниця (т. 1, а.с. 104-115, 210).

Як вбачається з повідомлення від 28.12.2023 про заплановане вивільнення, 28 грудня 2023 року ОСОБА_1 у присутності працівників ПрАТ «УДП» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 усно ознайомлена з повідомленням про заплановане вивільнення та із запропонованими вакантними посадами станом на 27.12.2023, від підпису про ознайомлення вона відмовилася (т. 1, а.с. 31, 46-48).

02 лютого 2024 року за результатами засідання комісії з розгляду питань щодо скорочення чисельності та штату ПрАТ «УДП» вирішено взяти інформацію щодо скорочення чисельності та штату працівників ПрАТ «УДП» у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці до уваги та врахування у подальшій роботі Комісії; доручено директору департаменту мотивації праці та соціально-кадрових відносин узагальнити надану інформацію та викласти її у вигляді порівняльної таблиці; запропоновано керівникам підрозділів, в яких скорочуються однорідні посади, заповнити бланки характеристик на всіх осіб, які займають однакові посади, з метою оцінювання продуктивності праці і кваліфікації підлеглих працівників для подальшого визначення переваг в залишенні на роботі відповідно до чинного законодавства (протокол № 1 від 02 лютого 2024 року, затверджений заступником генерального директора з фінансів та розвитку – головою комісії з розгляду питань щодо скорочення чисельності та штату працівників ПрАТ «УДП» 05 лютого 2024 року) (т. 1, а.с. 134-136).

23 лютого 2024 за результатами засідання комісії з розгляду питань щодо скорочення чисельності та штату ПрАТ «УДП» вирішено консультації ПрАТ «УДП» та ППО ПрАТ «УДП» про заходи щодо запобігання звільненню чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення вважати проведеними та завершеними; з метою зведення кількості звільнень до мінімуму та пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення ПрАТ «УДП» всебічно сприятиме працевлаштуванню працівників, які підлягають звільненню у зв`язку із скороченням чисельності та штату, на інші вакантні посади за їх згоди та за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам, при цьому в будь-якому разі має бути забезпечене неухильне дотримання вимог та гарантій чинного трудового законодавства при звільненні працівників у зв`язку зі скороченням чисельності та штату; питання скорочення всіх посад (4+10 шт.од.) відділу обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку (що ліквідується) при введені в штатний розпис з 01 березня 2024 року посад до відділу обліку основних засобів та товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту (3+5 шт.од.) департаменту бухгалтерського обліку; при розгляді інформації щодо працівників відділу, що ліквідується ( ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ) встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мають більш високий серед інших рівень освіти (вища відповідного напрямку підготовки), в той же час ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 мають ідентичний рівень освіти, однак відповідно до наказу ПрАТ «УДП» № 82-С від 24.11.2023 року ОСОБА_1 оголошено догану «через неналежне виконання своїх службових обов`язків». За характеристиками керівника ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 є більш кваліфікованими фахівцями, ніж ОСОБА_1 . З огляду на викладене, переважне право на залишення на роботі мають ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (протокол № 2 засідання комісії з розгляду питань щодо скорочення чисельності та штату працівників ПрАТ «УДП» від 23 лютого 2024 року, затверджений заступником генерального директора з фінансів та розвитку – головою комісії з розгляду питань щодо скорочення чисельності та штату працівників ПрАТ «УДП» 23 лютого 2024 року) (т. 1, а.с. 137-175).

19 березня 2024 року на засіданні Профспілкового комітету ПрАТ «УДП» розглянуто лист члена профспілки – начальника ВООЗ та ТМЗ ОСОБА_1 від 24 лютого 2024 року про захист її прав та інтересів через порушення діючого законодавства під час її запланованого вивільнення. За змістом витягу з протоколу № 26 від 19 березня 2024 року представники профкомітету ППО ПрАТ «УДП» не залучалися стороною роботодавця до питання дослідження переважного права на залишення на роботі, порівняльного аналізу та остаточного вирішення питання по залишенню на роботі, про що є запис голови ППО ПрАТ «УДП» у протоколі № 2 засідання комісії з розгляду питань щодо скорочення. ОСОБА_1 оскаржує винесену їй догану у суді, тому що вважає її незаконною. На момент ознайомлення з повідомленням про заплановане вивільнення працівникам пропонувалися вакансії, які скорочувалися з 01 березня 2024 року. Ні однієї вакансії з нової організаційної структури пароплавства, яка мала бути введена в дію з 01 березня 2024 року, працівникам пароплавства на момент ознайомлення з повідомленням не надавалося. У роботодавця є зобов`язання надавати всі вакансії, які є в наявності, в іншому разі – це є підставою для поновлення працівника на роботі в судовому порядку. На думку членів профкомітету, керівництво пароплавства позбавляється від неугодних працівників. Також, не зрозуміло який саме керівник надавав характеристику працівникам відділу А.Вітебської для їх порівняльного аналізу. Якщо це нещодавно прийнятий керівник – наявні сумніви в об`єктивності такої характеристики. По відношенню до ОСОБА_1 були явно виражені ознаки упередженого відношення з боку роботодавця. За результатами засідання вирішено продовжити здійснення громадського контролю за дотриманням роботодавцем законодавства про працю (т. 1, а.с. 11, 12).

08 березня 2024 року та 20 березня 2024 року за підписом директора департаменту управління персоналом А. Мироненко на адресу А.Вітебської надіслана пропозиція вакантних посад у ПрАТ «УДП», у тому разі станом на 08.03.2024 та на 19.03.2024 (т. 1, а.с. 33, 36-45).

Наказом ПрАТ «УДП» № 209-Б від 28 березня 2024 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку, у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, 28 березня 2024 року, з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, а також грошової компенсації за інші дні відпочинку за роботу у вихідний день; підстава: наказ № 804-ОП від 29 листопада 2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників ПрАТ «УДП». З наказом позивачк ознайомлена 28.03.2024 о 16.22 (т. 1, а.с. 9).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у новоствореному структурному підрозділі – відділі обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності, основні завдання і функції якого є ідентичними ліквідованому з 01 березня 2024 року структурному підрозділу – відділу обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку, передбачена посада начальника (т. 1 а.с. 34, 35, 104-133).

Суд зазначив, що разом з тим, вказана посада, яка є рівнозначною (однорідною) посаді, яку позивачка обіймала до звільнення, останній запропонована не була.

Приймаючи таке рішення, суд також врахував ту обставину, що за змістом протоколу № 1 засідання комісії з розгляду питань щодо скорочення чисельності та штату працівників ПрАТ «УДП» від 02 лютого 2024 року шляхами заповнення штатного розпису берегових підрозділів з 01 березня 2024 року передбачалися – переміщення або переведення (т. 1 а.с. 134-136).

Суд не взяв до уваги доводи представника відповідача про те, що працівник, вивільнюваний на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, повинен працевлаштуватися на роботу у новоствореному підрозділі на загальних умовах, оскільки це суперечить змісту статті 49-2 КЗпП України, та застосував як аналогічні за змістом висновки, що містить у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23).

Посилання представника ПрАТ «УДП» на те, що посада начальника відділу обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності не була вакантною на момент звільнення, суд першої інстанції вважав безпідставними, оскільки вона була введена на підприємстві під час скорочення ОСОБА_1 (згідно з штатним розписом, затвердженим 27 листопада 2023 року) та мала бути запропонована останній (т. 1 а.с. 104-115).

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи позивачці, яка вивільнялася у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, зважаючи на те, що підстав для з`ясування наявності у позивачки переважного права на залишення на роботі та застосування статті 42 КЗпП України не було, суд дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося без дотримання норм частини другої статті 40, статей 42, 49-2 КЗпП України, а отже позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, а також поновлення на посаді є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, на думку суду, не є обґрунтованими доводи позивачки про те, що відповідачем порушені вимоги статті 43 КЗпП України у зв`язку розірванням трудового договору без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), так як у період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів (частина друга статті 5 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX від 15.03.2022).

У судовому засіданні встановлено та сторонами не спростовується, що ОСОБА_1 є членом ППО ПрАТ «УДП», проте не є обраною до його органу, а отже попередня згода виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації в даному випадку не потрібна.

Твердження заявниці ОСОБА_1 про недотримання відносно неї норм національного трудового законодавства в частині безпідставної зміни істотних умов праці та недотримання порядку запровадження даного алгоритму, суд вважав необґрунтованим в правовому сенсі та таким, що не знайшло свого документального підтвердження (т. 1 а.с. 79-86, 176-183).

Суд також зазначив, що доводи позивачки про наявність мобінгу з боку відповідача через переведення на інше місце роботи та зміну істотних умов праці не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні. Інших належних і допустимих доказів на підтвердження психологічного та/або економічного тиску з боку роботодавця, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує недооцінювати свою професійну придатність, позивачкою та її представником надано не було.

Розмір середнього заробітку за період з 28 березня 2024 року по 28 липня 2025 року суд визначив на рівні 520 271 гривня 40 копійок, без урахування обов`язкових податків, здійснивши наступний розрахунок.

Розрахунок середньоденної заробітної плати:

січень 2024 року – 23 робочих дні, заробітна плата – 35 000 гривень;

лютий 2024 року – 14 робочих дні, заробітна плата – 23 333 гривень 33 копійки (а.с.15).

Робочі дні за період: 23 + 14 = 37.

Загальний розмір заробітної плати за період: 35 000 + 23 333, 33 = 58 333, 33.

Середньоденна заробітна плата: 58 333, 33 / 37 = 1 576 гривень 58 копійок.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку з 29 березня 2024 року по 28 липня 2025 року:

кількість робочих днів за час затримки розрахунку – 330, виходячи з наступного: березень 2024 року – 1, квітень 2024 року – 22; травень 2024 року – 23; червень 2024 року – 20; липень 2024 року – 23; серпень 2024 року – 22; вересень 2024 року – 21; жовтень 2024 року – 23; листопад 2024 року – 21; грудень 2024 року – 22; січень 2025 року – 23; лютий 2025 року – 20; березень 2025 року – 21; квітень 2025 року – 18; травень 2025 року – 17; червень 2025 року – 17; липень 2025 року – 16;

Середній заробіток за час вимушеного прогулу: 330 ? 1 576, 58 = 520 27, 40 грн.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, яку позивачка оцінює в 500000 гривень, суд виходив з положень ст. 237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що позивачці у зв`язку з незаконним звільненням з роботи відповідачем заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

В силу ч. 3 ст. 23 ЦК України, суд при визначені розміру суми моральної шкоди врахував вимоги розумності і справедливості, та вважав можливим стягнути на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 10000 гривень, оскільки відшкодування моральної шкоди має на меті забезпечення справедливої сатисфакції, а не збагачення постраждалої особи.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

Трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19).

Разом із тим, суд вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Крім того, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у Приватному акціонерному товаристві «Українське Дунайське пароплавство» відбулося впровадження змін в організації виробництва та праці та з 01 березня 2024 року скорочено, в тому числі відділ обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів, з посадою, яка обіймала позивача - начальник - 1 штатна одиниця, у зв`язку наявністю певних об`єктивних чинників та за погодженням з Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України. Фактично позивачка ОСОБА_1 оспорювала своє звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з підстав того, що не доведено змін в організації праці шляхом скорочення чисельності працівників, неотримання згоди на звільнення від профспілкової організації, невиконання вимог ч. 2 ст. 40 КУзП України щодо працевлаштування, не запропонування всіх наявних вакансій, що відповідали кваліфікаційному рівню позивачки протягом періоду звільнення, зокрема, ні однієї вакансії з нової організаційної структури пароплавства, що була введена в дію з 01.03.2024, та порушення права на залишення на роботі.

Оскільки судом виснувано, у тому разі:

- про відсутність порушень ст. 43 КЗпП України з боку відповідача щодо вимог розірванням трудового договору без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника) через незастосування вказаної норми у період дії воєнного стану, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів (частина друга статті 5 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX від 15.03.2022);

- про те, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, таке рішення є виключно компетенцією власника підприємства та є складовою права на управління його діяльністю, тому доводи позивачки та її представника про недоведеність відповідачем законності та необхідності у змінах в організації виробництва і праці не ґрунтуються на чинному законодавстві,

- про недоведеність наявності мобінгу з боку відповідача щодо позивачки,

і остання таких висновків суду не оскаржувала, то такі висновки не є предметом апеляційного перегляду за доводами апеляційної скарги відповідача.

Поновлюючи позивачку на посаді, суд виходив із допущених відповідачем порушень через недотримання останнім вимог закону щодо пропозиції позивачці ОСОБА_1 як вивільненому працівнику вакантних посад, які були у новоствореному структурному підрозділі відповідача – відділі обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності, основні завдання і функції якого є ідентичними ліквідованому з 01 березня 2024 року структурному підрозділі – відділу обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку, передбачена посада начальника, посада начальника якого є рівнозначною (однорідною) посаді, яку позивачка обіймала до звільнення.

Відповідаючи на довід апеляційної скарги про безпідставне скасування судом як незаконного Наказу відповідача про звільнення позивачки та встановлення допущених відповідачем порушень як роботодавцем порядку вивільнення позивачки, колегія суддів погоджує такий, оскільки діючий станом на час винесення оскаржуваного наказу про звільнення позивачки 28.03.2024 штатний розпис відповідача не містив посади, яку обіймала до скорочення ОСОБА_1 , про що свідчить наданий відповідачем штатний розпис берегових підрозділів ПрАТ «УДП», затверджений Наказом ПрАТ «УДП» 27.11.2023 № 793-011, згідно якого з 01 березня 2024 року відділ обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку відсутній, впроваджено нову організаційну структуру – відділ обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності, з такими посадами: начальник – 1 штатна одиниця, провідний бухгалтер (з дипломом магістра) – 1 штатна одиниця, бухгалтер І категорії – 1 штатна одиниця, що і обумовило скорочення чисельності штату, зокрема посади позивачки ОСОБА_1 як начальника відділу обліку основних засобів та товарно-матеріальних засобів департаменту бухгалтерського обліку.

Вказана обставина позивачем не спростовується, а доцільність вчинення роботодавцем таких дій не є предметом судового розгляду. Слід врахувати висновки Верховного Суду, викладені у подібних правовідносинах, у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц та від 25 листопада 2019 року у справі № 415/5022/18, від 28 березня 2019 року у справі №755/3495/16-ц), від 19 квітня 2023 року у справі № 127/9454/20, відповідно до яких суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Встановивши, що до кваліфікаційних вимог посади начальника відділу обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності входить наявність вищої освіти за відповідним напрямком підготовки, яку мають працівники ліквідованого відділу ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а ОСОБА_1 такого не має, натомість має незняте та непогашене дисциплінарне стягнення у вигляді догани «через неналежне виконання своїх службових обов`язків», за характеристиками керівника працівники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 є більш кваліфікованими фахівцями, ніж ОСОБА_1 (освіта – ОСОБА_12 с/г технікум, 1977, спец. «Бухгалтер. Облік в с/г», квал. Бухгалтер – т. 1 а.с. 146), роботодавець в особі утвореної ним комісії з розгляду питань щодо скорочення чисельності та штату працівників ПрАР «УДП» вирішив про переважне право на залишення на роботі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 .

На підставі наведеного слід зробити висновок, що посада начальника відділу обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності не могла бути запропонована ОСОБА_1 в порядку виконання вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки не відповідала її освіті та відповідно кваліфікації.

Помилковим при цьому є посилання позивачки на оспорення свого звільнення, посилаючись на відповідність її освіти, кваліфікації та досвіду новоствореній посаді, а також фактичне дублювання повноважень вказаної посади та посади, яку вона обіймала до скорочення, з чим помилково погодився і суд. На вказане не впливає посилання позивачки на її тривалу працю у відповідача.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 зазначено, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади (постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18).

Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2025 року у справі № 463/7886/22 зауважував, що відповідно до пунктів 5, 6 Загальних положень Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336, Довідник застосовується як базовий елемент організації оплати праці разом зі схемами посадових окладів, коефіцієнтами тощо, які утворюють тарифну систему оплати праці. Тарифікаційні процедури встановлюються і регулюються законодавством України, генеральними, галузевими, регіональними угодами, колективними та трудовими договорами.

У Довіднику визначено перелік основних робіт, які притаманні тій або іншій посаді, виходячи з встановленого в галузях економіки поділу і кооперації праці.

Конкретний перелік посадових обов`язків визначається посадовими інструкціями керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, які розробляють і затверджують на основі Довідника роботодавці, ураховуючи конкретні завдання та обов`язки, функції, права, відповідальності працівників цих груп та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації.

Постійний розвиток науки та техніки зумовлює необхідність перегляду посадових інструкцій, перерозподілу обов`язків між працівниками у зв`язку із скороченням штату з метою оптимізації та підвищення ефективності роботи підприємства.

Таким чином, за роботодавцем закріплено право самостійно визначати конкретний перелік посадових обов`язків, вимог, функцій, прав та відповідальності працівників.

У постанові Верховного суду від 10 липня 2026 року у справі № 591/7260/25 зроблено висновок про те, що роботодавець не зобов`язаний пропонувати працівнику новостворену посаду, якщо працівник не відповідає встановленим для неї кваліфікаційним вимогам. Ключовим критерієм є не схожість окремих функцій, а відповідність освіти, кваліфікації та посадовим вимогам, визначеним роботодавцем відповідно до законодавства.

У наведеній справі встановивши, що у посадовій інструкції працівника на посаді проректора університету з безпеки та господарського забезпечення серед кваліфікаційних вимог до посади визначено наявність другого або прирівняного до нього рівня вищої юридичної освіти, якої немає у позивача, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку, який погодив і Верховний Суд, про відсутність підстав для переведення ОСОБА_1 на новостворену посаду проректора з безпеки та господарського забезпечення.

Отже, висновок суду у цій справі про допущені відповідачем порушення порядку вивільнення позивачки через те, що останній не було запропоновану посаду начальника відділу обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності у новоутвореному підрозділі колегія суддів вважає помилковими та таким, що не ґрунтуються на наведених нормах закону, що регулює спірні правовідносини, та матеріалах справи.

Також підтверджено, що одночасно із попередженням про наступне вивільнення за скороченням штату позивачці відповідачем було запропоновано наявні вакантні посади протягом дії попередження про наступне вивільнення, які відповідали її кваліфікації та спеціальності.

Доказів існування інших вакантних посад, які б відповідали кваліфікації та спеціальності позивачки, матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене, апеляційний суд в межах доводів апеляційної скарги відповідача доходить висновку про дотримання останнім як роботодавцем порядку вивільнення працівників, визначеного нормами КЗпП України, а доводи відзиву на апеляційну скаргу позивачки про порушення працедавцем її трудових прав під час скорочення штату є безпідставними.

Відповідач належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, оскільки запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, а щодо зайняття позивачкою посади начальника відділу обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності, то таке не відповідає її освіті та кваліфікації.

На дотримання відповідачем порядку звільнення позивачки за скороченням штату не впливає намагання останньої довести те, що таке звільнення стало наслідком неприязного відношення до неї керівництва, що цілком слушно не взято судом до уваги. Останнє не має жодного відношення до скорочення штату та наступного звільнення позивачки з вищенаведених підстав.

Як не може бути взято до уваги і посилання позивачки на дискримінацію щодо її трудових прав прийняття на новоутворену посаду іншої особи, а не позивачки, оскільки у останньої встановлено відсутність належних освіти та кваліфікації, що висуваються до посади начальника відділу обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності. Натомість наявність переважного права можливо оцінювати лише у особи, яка відповідає вказаним вимогам.

Вищенаведеним є спростовним фактично головний аргумент позивачки – як пояснив представник позивачки в суді апеляційної інстанції, – що ОСОБА_1 не було запропоновано посаду начальника відповідного відділу згідно оновленого штатного розпису - начальника відділу обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, запасів та забезпечення флоту Управління бухгалтерського обліку та звітності.

З огляду на вищенаведені положення закону та встановлені фактичні обставини справи, помилковими є і висновки суду про порушення права на працю позивачки через відсутність пропозиції їй зайняти рівнозначні або аналогічні посади у відповідача.

Вказане у своїй сукупності свідчить про надання відповідачем суду доказів безпідставності позовних вимог, натомість відповідач надав суду обґрунтовані докази щодо наявності дійсних та законних підстав змін в організації виробництва і праці, необхідності скорочення штату працівників, внаслідок чого було законно скорочено посаду, яку обіймала позивачка і по справі відсутні порушення порядку такого звільнення.

Отже, оскільки підстав для поновлення позивачки на роботі до суду не надано, ОСОБА_1 не доведено порушення її прав, які призвели до незаконного звільнення, доводи останньої спростовані відповідачем в апеляційній скарзі разом із висновками суду, а так як решта вимог, в тому числі про стягнення середньомісячного заробітку, моральної шкоди, завданої незаконним звільненням позивачки, є похідними від вимоги про поновлення особи на роботі, то колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав у їх задоволенні.

В силу ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин рішення суду не відповідає вимогам закону та суперечить обставинам, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, тому апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 цієї статті визначено, що Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач у даній категорії справ звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9270,16 грн (т. 2, а.с. 92, 131) підлягає компенсації відповідачу за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» в особі свого представника Промах Алли Володимирівни задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 липня 2025 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Первинна профспілкова організація Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про визнання наказу про звільнення протиправним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Компенсувати Приватному акціонерному товариству «Українське Дунайське пароплавство» (ЄДРПОУ 01125821, адреса: вул. Пароходна, буд. 28, м. Ізмаїл, Одеська область) за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 9270,16 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький