Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №521/16458/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4699/26

Справа № 521/16458/25

Головуючий у першій інстанції Михайлюк О. А.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

учасники справи: позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 18 листопада 2025 року, ухвалене Хаджибейським районним судом міста Одеси у складі: судді Михайлюка О.А. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ТОВ «ДіджиФінанс» звернулось до суду з вказаним позовом, який мотивувало тим, що 16 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено Договір про споживчий кредит (Кредитний договір) № 103494179.

29 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДіджиФінанс» укладено Договір факторингу № 11Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за Кредитним договором № 103494179 від 16 липня 2021 року на користь ТОВ «ДіджиФінанс», а відповідно ТОВ «ДіджиФінанс» набуло права вимоги до відповідача.

Згідно з Договором відступлення сума боргу перед новим кредитором становить 80060 грн, з яких: 20000 – заборгованість за тілом кредиту; 60060 грн – заборгованість за відсотками.

Посилаючись на наведені обставини, ТОВ «ДіджиФінанс» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 103494179 від 16 липня 2021 року в розмірі 80060 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 18 листопада 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» заборгованість за Кредитним договором № 103494179 від 16 липня 2021 року в розмірі 80060 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» 2422,40 грн в рахунок сплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів, ухваливши в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у повному обсязі, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та не врахував її процесуальних заперечень.

Скаржниця посилається на те, що 04 жовтня 2025 року нею було подано заяву про застосування позовної давності, однак позивач надав заперечення лише 17 листопада 2025 року, напередодні судового засідання. На її думку, це позбавило її можливості подати додаткові пояснення та заперечення відповідно до статті 180 ЦПК України, а суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам.

Також зазначає, що кредит у розмірі 20000 грн було отримано нею під час перебування у шлюбі, коли вона перебувала у відпустці для догляду за дитиною, а кошти використовувалися на потреби сім`ї та утримання малолітньої доньки. У зв`язку із цим, вважає, що кредитне зобов`язання є спільним боргом подружжя, а тому покладення обов`язку з його виконання виключно на неї є неправомірним.

Крім того, ОСОБА_1 вказує на відсутність досудового врегулювання спору та неповідомлення її про наявність заборгованості й відступлення права вимоги. Вважає, що позивач мав можливість зв`язатися з нею за відомою йому електронною адресою, а відсутність відповідних звернень позбавила її можливості врегулювати спір у досудовому порядку, зокрема шляхом реструктуризації заборгованості.

Окремо скаржниця наголошує на неспівмірності нарахованих процентів, розмір яких становить 60 000 грн за користування кредитом у сумі 20000 грн протягом 30 днів. Вважає такі нарахування надмірними, несправедливими та такими, що суперечать принципам добросовісності, розумності й справедливості, а також положенням законодавства про захист прав споживачів. На підтвердження своєї позиції посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, щодо явно завищених процентних ставок за споживчими кредитами.

Звертає увагу на своє скрутне матеріальне становище, відсутність постійної роботи та необхідність самостійного виховання неповнолітньої дитини, зазначаючи, що до виникнення цього спору вона належно виконувала попередні кредитні зобов`язання.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» зазначає, що факт укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 20000 грн не оспорюється. Вважає, що заборгованість за процентами нарахована відповідно до погоджених умов договору, а право вимоги до відповідачки перейшло на підставі договору факторингу. Неповідомлення про відступлення права вимоги не звільняє боржника від виконання зобов`язання.

Також позивач вважає безпідставними доводи про порушення процесуальних прав скаржниці, оскільки вона була належним чином повідомлена про розгляд справи та мала можливість подати свої заперечення.

Заперечує проти залучення колишнього чоловіка скаржниці як співвідповідача, посилаючись на те, що стороною кредитного договору є ОСОБА_1 .

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.04.2026 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача у справі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 80060 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками у сумі 60060 грн, в іншій частині рішення не переглядається.

Судом встановлено, що 16 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 103494179, сума (загальний розмір) кредиту – 20000 грн (п. 1.2.), кредит надається строком на 30 днів з 16.07.2021 (строк кредитування) (п. 1.3.), термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 15.08.2021.

Договір про споживчий кредит № 103494179 від 16 липня 2021 підписано ОСОБА_1 із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «U56033».

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за вказаним Договором виконало в повному обсязі та перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 20000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 29965754 від 16 липня 2021 року.

Також судом встановлено, що 29 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДіджиФінанс» укладено Договір факторингу №11Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за Кредитним договором №103494179 від 16 липня 2021 року на користь ТОВ «ДіджиФінанс», а відповідно ТОВ «ДіджиФінанс» набуло права вимоги до відповідача.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором виникла заборгованість станом на день відступлення права у розмірі 80060 гривень, із яких: заборгованість за тілом кредиту 20000 гривень; заборгованість за відсотками 60060 гривень; заборгованість за комісійними винагородами 0 гривень; заборгованість за пенею - 0 гривень.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка не виконала зобов`язань за кредитним договором № 103494179 від 16 липня 2021 року та після відступлення права грошової вимоги позивачу не здійснила платежів на погашення заборгованості, тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь ТОВ «ДіджиФінанс» заборгованості за кредитним договором у розмірі 80060 грн.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У справі, що переглядається, вбачається, що 16 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 103494179.

Факт укладання договору відповідачкою не оспорюється.

Відповідно до платіжного доручення № 29965754 від 16.07.2021 ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 20000 грн (а.с. 16).

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов?язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п.1.3. Договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі- кредит), а Позичальник зобов?язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов?язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника, не пов?язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов?язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Згідно з п. 1.2., 1.3., 1.4.сума (загальний розмір) кредиту становить 20000,00 грн у валюті: Українські гривні. Кредит надається строком на 30 днів з 16.07.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 15.08.2021.

Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії без врахування суми (тіла) кредиту) складають 60,00 грн в грошовому виразі та 4,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається суми загального розміру кредиту а загальних витрат Позичальника за кредитом складає 20060,00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов?язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань (п. 1.5. Договору).

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 60,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Пунктами 1.6., 1.7. визначено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,2.3 цього Договору.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за ОСОБА_1 рахується заборгованість за сумою відсотків у розмірі 60060 грн, яка розрахована за період з 16.07.2021 по 14.10.2021.

З 17.07.2021 по 15.08.2021 включно кредитодавець нарахував проценти згідно з п. 1.5.2 Договору, тобто за ставкою 0,01%, що становить 2 грн за кожен день користування кредитом, а загалом за цей період - 60 грн.

Починаючи з 16 серпня 2021 року до 14 жовтня 2021 року включно,кредитодавець нараховував проценти відповідно до пунктів 1.6, 2.3.1.2 кредитного договору в розмірі 1000 грн за кожен день користування кредитом, виходячи зі ставки 5 % на день.

Таким чином, заявлені позивачем 60060 грн процентів складаються з 60 грн процентів за перші 30 днів кредитування та 60000 грн процентів, нарахованих протягом наступних 60 днів за ставкою 5 % на день.

Пункт 2.3. договору передбачає пролонгацію строку кредитування як на пільгових умовах (п. 2.3.1.1), так і на стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1.2).

За змістом пунктуп. 2.3.1.2 Договору позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування з урахуванням усіх пролонгацій. Таке збільшення строку кредитування відбувається кожного разу, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, однак загалом не може перевищувати 60 днів. Протягом такого періоду проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою пунктом 1.6 договору.

Відповідно до пункту 2.3.2 договору розділ 2.3 договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної обставини відповідно до статті 212 ЦК України.

Після настання визначеної цим пунктом обставини строк кредитування, термін повернення кредиту та сплати винагород змінюються пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються кредитодавцем в оновленому Графіку платежів та розміщуються в особистому кабінеті позичальника.

Частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

У постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом, як тлумачення умов договору про споживчий кредит, у разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень, оскільки при застосуванні умов договору під час вирішення спору суд здійснює тлумачення змісту договору навіть за відсутності позовної вимоги про його тлумачення.

Водночас оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може.

Переглядаючи зазначену справу, Об`єднана палата, встановивши відмінність між передбаченими договором умовами нарахування процентів та конкретною сумою процентів, визначеною у заяві-анкеті, дійшла висновку, що такі умови є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру процентів, а тому відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають тлумаченню на користь споживача.

У справі, яка переглядається, індивідуальною частиною кредитного договору прямо визначено строк кредитування 30 днів з 16.07.2021, конкретну дату повернення кредиту –15.08.2021, процентну ставку протягом такого строку –0,01 % на день та загальну суму процентів –60 грн.

Такий же строк кредитування, дата повернення кредиту та сума процентів зазначені в Анкеті-заяві на кредит № 103494179 від 16.07.2021, Паспорті споживчого кредиту та Графіку платежів, які оформлені під час укладення кредитного договору.

Водночас, інші положення цього ж договору передбачають можливість автоматичного щоденного продовження строку кредитування ще до 60 днів лише внаслідок подальшого користування неповернутими кредитними коштами після 15.08.2021 із одночасним застосуванням іншої процентної ставки - 5 % в день.

При цьому застосування такого механізму призвело до збільшення визначеної при укладенні договору суми процентів із 60 грн до 60060 грн.

Колегія суддів також враховує, що пунктом 2.3.2 договору передбачено відображення в разі пролонгації нової дати платежу та актуальної суми заборгованості в оновленому Графіку платежів із розміщенням такого графіка в особистому кабінеті позичальника.

Проте, матеріали справи не містять оновленого Графіка платежів та доказів його розміщення в особистому кабінеті ОСОБА_1 , які б підтверджували реалізацію передбаченого пунктом 2.3.2 договору порядку та давали можливість установити конкретну нову дату повернення кредиту і суму зобов`язання після зміни первісного строку кредитування.

За таких обставин, умови кредитного договору в сукупності з Анкетою-заявою, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів допускають різне тлумачення щодо погодженого сторонами строку правомірного користування кредитом та загального розміру процентів, які підлягають сплаті позичальником.

Тому відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначені положення підлягають тлумаченню на користь споживача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що таке тлумачення не є визнанням пункту 2.3.1.2 договору недійсним, зміною умов кредитного договору судом чи зменшенням погодженого сторонами розміру процентів із мотивів їх несправедливості, а є встановленням змісту договірних умов, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, у спірних правовідносинах строк кредитування слід визначати відповідно до індивідуальних умов кредитного договору, Анкети-заяви, Паспорта споживчого кредиту та Графіка платежів - 30 днів з 16.07.2021 до 15.08.2021, а розмір процентів за користування кредитом протягом цього строку - 60 грн.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування вочевидь порушить баланс інтересів сторін та на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові Великої Палати від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Вимог про застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України позивачем у цій справі не заявлено.

Отже, стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають проценти за користування кредитом за період із 17 липня 2021 року до 15 серпня 2021 року в розмірі 60 грн, нарахованих протягом 30-денного строку кредитування.

Щодо доводів скарги про неспівмірність нарахованих процентів, їх надмірність і несправедливість, а також невідповідність принципам добросовісності, розумності та справедливості й положенням законодавства про захист прав споживачів, колегія суддів зазначає таке.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23 зроблено висновок про те, що «норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipsoiure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати exofficio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipsoiure.

За загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова.

Законом України № 3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20 серпня 2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %. Тому якщо договір про споживчий кредит вчинений 13 травня 2021 року, то щоб правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на такий договір необхідно, щоб строк кредитування чи строк, на який надається кредит, було продовжено після 24 грудня 2023 року».

У справі, що переглядається, договір укладено 16.07.2021 строком на 30 днів, тобто строком дії до 15.08.2021.

Станом на 16.07.2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»), а доказів продовження строку кредитування після 24 грудня 2023 року матеріали справи не містять.

Крім того, у згаданій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що «за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит. Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору. Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

Оскільки у даній справі відповідачка не пред`являла відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, умови кредитного договору в частині нарахування процентів є чіткими, зрозумілими та не містять неоднозначного тлумачення, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин зроблених у постанові ОП ВС від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23 висновків судом за власною ініціативою, тому суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Отже, за відсутності відповідних позовних вимог та підстав для застосування конструкції нікчемності умов кредитного договору, суд не вправі самостійно зменшувати погоджений сторонами розмір процентів за користування кредитом, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для зміни оскаржуваного рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржниці про те, що подання позивачем 17 листопада 2025 року, напередодні судового засідання, заперечень на її заяву від 04 жовтня 2025 року про застосування позовної давності позбавило її можливості надати додаткові пояснення та заперечення відповідно до статті 180 ЦПК України, а суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам, оскільки подання позивачем заперечень напередодні судового засідання з огляду на таке.

03.10.2025 відповідач подала до суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 42).

В обґрунтування заяви зазначила, що відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Договору про споживчий кредит №103494179 від 16 липня 2021 року, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та нею, кредит надається строком на 30 днів з 16 липня 2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 15 серпня 2021. Проте, позичальником не було здійснено повернення кредитних коштів, відтак починаючи з 16 серпня 2021 року позивач фактично знав про своє порушене право, проте не заявляв про це, і саме з цього моменту і починається перебіг позовної давності, як щодо основного зобов`язання так і до застосування відсотків за його користування та інших передбачених договором сум. Тобто починаючи з 17 серпня 2024 року по сьогоднішній день строк позовної давності щодо стягнення за Договором про споживчий кредит №103494179 від 16 липня2021 сплив, натомість позивач звернувся до суду за захистом своїх прав лише 17 вересня 2025 року.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

04 вересня 2025 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 №4434-ІХ, відповідно до статті 1 якого пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено, тобто перебіг позовної давності відновлено 04 вересня 2025.

Згідно з правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 по справі №903/602/24, у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що норми «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ, якими призупинялися строки позовної давності на період карантину та воєнного стану, мають різні формулювання, але фактично строки позовної давності були «на паузі» у період з 02 квітня 2020 року по 03 вересня 2025 року.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

При цьому апеляційний суд вказує, що скаржниця не навела обґрунтованих доводів щодо того, яким чином зазначені обставини перешкодили їй реалізувати свої процесуальні права та вплинули на правильність вирішення питання про застосування позовної давності.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржниці про те, що кредитні кошти були отримані нею під час перебування у шлюбі та використані на потреби сім`ї й утримання малолітньої дитини, а тому кредитне зобов`язання є спільним боргом подружжя, з огляду на таке.

Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності подружжя у здійсненні права спільної сумісної власності.

Ключовими є положення статті 61 Сімейного кодексу України, яка передбачає, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші чи інше майно, одержані за таким договором, стають об`єктом права спільної сумісної власності.

Водночас укладення кредитного договору одним із подружжя саме по собі не створює обов`язку для другого з подружжя відповідати за його виконання. Для покладення такого обов`язку необхідно встановити, що договір укладено в інтересах сім`ї, а одержані кошти фактично використано на її потреби.

Такий правовий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 квітня 2025 року у справі № 161/10392/22, відповідно до якої для визнання боргу одного з подружжя спільним необхідна сукупність зазначених обставин, а сам факт перебування сторін у шлюбі не є достатньою підставою для покладення відповідальності за борговими зобов`язаннями на другого з подружжя.

У цій справі скаржниця посилається на те, що кредитні кошти були отримані під час перебування у шлюбі та спрямовані на потреби сім`ї й утримання малолітньої дитини, проте самі лише обставини перебування у шлюбі та перебування у відпустці для догляду за дитиною не підтверджують факту використання кредитних коштів в інтересах сім`ї.

Відповідачкою у порушення вимог статей 12, 77–81 ЦПК України не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що отримані за кредитним договором кошти були фактично використані на спільні сімейні потреби, а саме по собі посилання на необхідність утримання дитини та забезпечення сім`ї не є достатнім для висновку про виникнення у другого з подружжя обов`язку з повернення кредиту, стороною якого він не був.

Не можуть бути прийняті доводи скаржниці про відсутність досудового врегулювання спору та неповідомлення її про наявність заборгованості й відступлення права вимоги, оскільки такі обставини не припиняють зобов`язань за кредитним договором і не звільняють боржника від обов`язку повернути отримані кошти.

Так само не звільняють від виконання зобов`язань за укладеним кредитним договором, посилання скаржниці про скрутне матеріальне становище, відсутність постійної роботи та самостійне виховання неповнолітньої дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає вимогам закону та суперечить обставинам, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального прав, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, зменшити розмір стягнутої з відповідачки на користь позивача заборгованості з 80060 грн до 20060 грн.

Відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Щодо судового збору.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, а відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4542 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, що складає 25% від загальної ціни позову (20060*100%/80060), апеляційна скарга задоволена частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в сумі 605,60 грн, а з позивача на користь позивача підлягає стягненню у сумі 908,40 грн, тому шляхом взаємозарахування з позивача на користь відповідача належить до стягнення 302,80 грн (908,40-605,60).

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Представником позивача на виконання ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 134 ЦПК України було заявлено в позовній заяві вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн та надано відповідні докази у заяві по суті справи: у позові.

На підтвердження понесення витрат представником позивача в суді першої інстанції надано:

- копію договору № 42649746 про надання правової допомоги від 05.05.2025 укладеного між ТОВ ««ДіджиФінанс» та адвокатом Міньковською А.В., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 11306/10 від 02.11.2023 (а.с. 24-26);

- додаткову угоду №103494179 від 29 липня 2025 року, відповідно до п. 2.1 якої адвокат зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 (а.с. 27);

- детальний опис робіт (наданих послуг) від 29 липня 2025 року, згідно з яким адвокатом надано послуги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ ««ДіджиФінанс» - час, витрачений на виконання робіт - 1 год, вартість однієї години - 1000 грн, загальна вартість робіт -1000 грн, складання позовної заяви –час, витрачений на виконання робіт - 2 год, вартість однієї години - 1500 грн, загальна вартість робіт – 3000 грн; формування додатків – час, витрачений на виконання робіт - 0,5 год, вартість однієї години - 1000 год, загальна вартість робіт – 500 грн; подання позовної заяви – час, витрачений на виконання робіт - 0,5 год, вартість однієї години – 1000 грн, загальна вартість робіт – 500 грн, разом - 5000 грн (а.с. 28);

- акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 29 липня 2025 року, який містить надані послуги, вказані в детальному описі робіт (наданих послуг) від 29 липня 2025 року (а.с. 29).

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30 вересня 2020 року, провадження № 61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Від відповідача клопотання про неспівмірність заявлених до стягнення витрат не надходило.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Враховуючи те, що позов задоволено частково, а позивачем разом із першою заявою по суті справи позовною заявою було заявлено про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, - витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 5000 грн, які підтверджено належними доказами, то розмір витрат на правову допомогу підлягає стягненню із відповідача за першу інстанцію у сумі 1250 грн (5000 грн*25%).

Оскільки з позивача на користь відповідача належить до стягнення судовий збір у сумі 302,80 грн, а з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 1250 грн, шляхом взаємозарахування зазначених сум з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати у сумі 947,20 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 18 листопада 2025 року в оскаржуваній частині змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованості за Кредитним договором № 103494179 від 16 липня 2021 року з 80060 грн до 20060 грн та змінивши мотивувальну частину рішення щодо стягнення відсотків, виклавши її в редакції цієї постанови.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 18 листопада 2025 року в частині стягнення судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ: 42649746, адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 947,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 20 жовтня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький