Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №484/1855/26 — Миколаївський апеляційний суд

26.10.26

22-ц/812/2095/26

Провадження № 22-ц/812/2095/26 Головуючий суду першої інстанції Маржина Т.В..

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 484/1855/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року, повне судове рішення складено 16 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Маржиної Т.В. , в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

10 квітня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі – ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 13 серпня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту (credos.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1434-4733 .

Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор A7713, для підписання кредитного договору № 1434-4733 від 13 серпня 2024 року (далі – Кредитний договір), підтвердження ознайомлення з правилами та інших супутніх документів.

Сума кредиту – 12 300,00 грн, строк кредитування – 365 днів; базовий період – 19 днів, - комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту, знижена % ставка – 1,50 % в день, стандартна % ставка: 1.50% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору. 1.18% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше).

Позивач (через партнера АТ КБ «ПриватБанк» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачкою в особистому кабінеті, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору у нього утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 18 березня 2026 року склала 74 205,90 грн, а саме, прострочена заборгованість за кредитом - 12 300 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 60 060,90 грн, прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту - 1 845 грн.

Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 12 705,90 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 61 500 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 61 500 грн, що складається з простроченої заборгованості за кредитом – 12 300 грн, простроченої заборгованість за нарахованими процентами – 49 200 грн.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що стороною позивача не доведено підтвердження того, що відповідачка отримала від первісного позикодавця грошові кошти на виконання кредитного договору, доказів про відкриття відповідачкою банківського рахунку та перерахування коштів на такий рахунок відповідача. Не надано виписок з таких рахунків, з яких можна було б встановити факт користування відповідачкою банківськими картками, рахунками та наявність у неї заборгованості. Жодної інформації про шлях перерахунку коштів на рахунок відповідачки не міститься у кредитному договорі.

Сама по собі наявність в паперовій роздруківці договору про відкриття кредитної лінії персональних даних відповідачки, маскованого номеру платіжної картки та одноразового ідентифікатора, сформованій позивачем, не доводить, що саме ОСОБА_1 створила заявку на отримання кредиту, пройшла електронну ідентифікацію, отримала та ввела одноразовий ідентифікатор, акцептувала оферту, погодила істотні умови договору та отримала примірник договору з додатками. Разом з тим, зазначення одноразового ідентифікатора у паперовій роздруківці не є самостійним доказом того, що такий ідентифікатор був сформований, направлений, отриманий та використаний саме відповідачкою.

Крім того, у роздруківці договору зазначено одноразовий ідентифікатор A7713, тоді як у роздруківці паспорта споживчого кредиту зазначено інший одноразовий ідентифікатор - A2334. Наявність різних одноразових ідентифікаторів у різних паперових роздруківках потребує окремого доказового підтвердження щодо кожного документа: коли відповідний ідентифікатор був сформований, для якого саме документа, яким каналом направлявся, ким був отриманий та введений, а також чи відповідає він конкретній редакції документа. Позивач таких доказів які б підтвердили чи спростували це не надав.

Позивач, маючи обґрунтовану можливість надати суду докази щодо правомірності укладення кредитного договору та розрахунку заборгованості за ним, не надав суду доказів на підтвердження викладених у позові обставин і не спростував доводи, які відображені у відзиві, тож не підтвердив перехід до нього права вимоги як до кредитора за наявним договором кредиту про стягнення такої заборгованості з відповідачки.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідачка попередньо ознайомилась з договором та правилами надання споживчих кредитів, паспортом споживчого кредиту інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит та таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором № 1434-4733 (графік платежів за договором) відповідно до методики Національного банку України, які складають єдиний договір в якому визначаються всі його істотні умови.

На виконання та у відповідності до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідачці було надано одноразовий ідентифікатор A7713, для підписання кредитного договору № 1434-4733 від 13 серпня 2024 року, шляхом надсилання його на мобільний номер телефону вказаний у заявці відповідачкою.

На підтвердження укладання кредитного договору № 1434-4733 від 13 серпня 2024 року відповідачкою з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» було надано до суду електронний доказ (роздруківка тексту кредитного договору), підписаний одноразовим ідентифікатором A7713.

Відповідачка підписала кредитний договір № 1434-4733 від 13 серпня 2024 року відповідно до розділу 13 договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором A7713, а позивач засвідчив кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу.

Відповідачкою задля ідентифікації було використано систему BankID НБУ.

Тільки користувач (власник персональних даних) може ініціювати передачу цих даних від абонента ідентифікатора до абонента надавача послуг.

Відповідачка, з метою отримання послуг з онлайн-кредитування, вирішила скористатись ідентифікацією особи через BankID.

При укладенні договору відповідачкою здійснені дії, які чітко свідчать про її свідомий вибір щодо укладення договору. Без відповідних дій з боку відповідачки (створення за допомогою веб-сайту Заявки) укладення договору було б неможливе і кредитні кошти не були би перераховані відповідачці.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до вищевказаної ліцензії виданої ТОВ «Укр Кредит Фінанс».

Таким чином, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

Оскільки, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ по рахунку в тому числі виписку по рахунку ОСОБА_1 є неможливим.

Клієнт самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит.

Інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, в автоматичному режимі перераховує кредитні кошти за реквізитами вказаними клієнтом.

Інформація щодо належності карткового рахунку відповідачу є банківською таємницею установи банку в якому було відкрито цей картковий рахунок.

Кредитні кошти були перераховані ним саме у відповідності з умовами кредитного договору та правил та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідачки.

Перерахування відповідачці суми кредиту за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк», а не безпосередньо ТОВ «Укр Кредит Фінанс», було обумовлено наявністю укладеного між ними 02 грудня 2019 року договору № 4010 від 02 грудня 2019 року про надання послуг в системі LiqPay.

Квитанції АТ КБ «ПриватБанк» та довідка про перерахування суми кредиту № 1434-4733 від 13 серпня 2024 року, які містяться в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, які не були належно досліджені судом першої інстанції, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором.

Тобто, комісія за видачу кредиту нараховувалась одноразово при видачі кредиту, відповідно до умов договору та не застосовувалась як санкція до відповідачки за невиконання зобов`язань.

При заповненні заявки на отримання грошових коштів відповідачка сама обрала базовий період, а саме 19 днів, протягом якого вона буде сплачувати саме відсотки.

У кредитному договорі № 1434-4733 від 13 серпня 2024 року сторонами було погоджено умови щодо розміру процентів, порядку їх нарахування та строку кредитування і ОСОБА_1 погодилась з такими умовами, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором A7713.

З наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що він відповідає вимогам Закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, з нього вбачається основний борг, нараховані відсотки, сума платежу та залишок нарахованих не погашених відсотків відповідачкою.

Після закінчення строку кредитування, а саме після 12 серпня 2025 року нарахування процентів за користування кредитом було зупинено, що також відображено в розрахунку заборгованості. Тобто позивачем нараховувались проценти у відповідності до умов договору, та у строк визначений договором.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_2 , надала відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві відповідачка зазначала, що суд першої інстанції правильно відмовив у позові, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами ключові обставини: укладення електронного договору саме ОСОБА_1 , отримання нею одноразового ідентифікатора A7713, належність їй платіжного інструменту, фактичне зарахування їй кредитних коштів та реальний розмір заборгованості.

Апеляційна скарга не спростовує цих висновків, а переважно повторює позовну заяву і доповнює її новими доказами, які не були подані до суду першої інстанції без поважних причин.

Відповідачка заперечує проти прийняття та врахування апеляційним судом нових доказів по суті спору, доданих до апеляційної скарги, оскільки апелянт не довів винятковість випадку та неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційна скарга не усуває ключового недоліку доказування, оскільки скаржник підміняє доказ фактичного отримання та введення одноразового ідентифікатора A7713 саме відповідачем посиланням на те, що такий ідентифікатор зазначений у документах, сформованих самим позивачем.

Надані позивачем до суду першої інстанції документи не підтверджують належним чином фактичного отримання коштів саме відповідачем. Внутрішня довідка позивача є одностороннім документом самого кредитодавця.

Квитанція з маскованим номером платіжного інструменту також не дозволяє достовірно встановити, що отримувачем коштів була саме ОСОБА_1 , що відповідний платіжний інструмент належав їй та що кошти фактично були зараховані саме на її рахунок.

Відсутність у позивача статусу банку не звільняє його від процесуального обов`язку довести факт видачі кредиту та розмір боргу належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами

Якщо не доведено факт виникнення основного зобов`язання та факт фактичного отримання коштів відповідачем, сам по собі розрахунок не може підтверджувати наявність заборгованості.

Відповідачка просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 13 серпня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою вебсайту (credos.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1434-4733.

На виконання зазначених вимог, позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор A7713, для підписання кредитного договору № 1434-4733 від 13 серпня 2024 року, підтвердження ознайомлення з правилами та інших супутніх документів: сума кредиту – 12 300,00 грн; строк кредитування – 365 днів; базовий період – 19 днів; - комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; знижена % ставка – 1,50 % в день; стандартна % ставка: 1.50% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору. 1.18% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше). базовий період – проміжки часу впродовж строку дії договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування кредитом. Кількість днів у базовому періоді вказана у договорі і визначена сторонами на підставі пропозиції кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання кредиту через веб-сайт кредитодавця.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Позивач (через партнера АТ КБ «ПриватБанк» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав відповідачці кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачкою в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПриватБан» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року на карту отримувача, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі. Відповідачка підтвердила виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідачка не скористалась своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення Кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання нею грошових коштів.

В подальшому, відповідачка всупереч умовам кредитного договору, статті 12 ЗУ «Про споживче кредитування» та статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушила вищезазначені умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернула в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором.

Станом на 18 березня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить: 74 205,90 грн, а саме: - прострочена заборгованість за кредитом – 12 300 грн, - прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 60 060,90 грн, - прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 1 845 грн.

Разом з тим кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 12 705,90 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 61 500 грн.

Враховуючи вищезазначене, кредитодавець просив суд стягнути з позичальника не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, а саме: - прострочена заборгованість за кредитом – 12 300 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 49 200 грн, що разом становить 61 500 грн.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України, (тут і далі - у редакції, на час укладення договору кредиту), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За правилами статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з частиною 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону «Про електрону комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону «Про електрону комерцію»).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону «Про електрону комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону «Про електрону комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документ(частина 12 статті 11 Закону «Про електрону комерцію»).

Стаття 12 Закону «Про електрону комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему первісного кредитора можливе за допомогою електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Згідно частини 6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

В частині 1 статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Суд першої інстанції, відмовляючи ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в задоволення позовних вимог дійшов висновку про недоведеність позивачем своїх вимог до ОСОБА_1 .

Апеляційний суд з такими висновками суду повною мірою не погоджується та зазначає наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частини 1, 2 та 5 статті 12 ЦПК України).

Поняття та ознаки доказів містяться в положенням статті 76 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або

відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасника

справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці данні встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і

електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 1, 2 статті 76 ЦПК України).

Ознаки доказів:

• фактичні дані, тобто це не самі факти, а відомості про них;

• небудь-які фактичні дані, а лише ті, які треба встановити в тій чи іншій справі;

• фактичні дані, що втілюються в певній процесуальній формі (засобах доказування).

Вимоги, що пред`являються до доказів визначають статті 77-80 ЦПК України, зокрема:

• належність (стаття 77 ЦПК України);

• допустимість (стаття 78 ЦПК України);

• достовірність (стаття 79 ЦПК України);

• достатність (стаття 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається, установлено, що Кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідачка через особистий кабінет на вебсайті первісного кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надіслало відповідачці за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору А7713.

Без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.

На підтвердження укладеного договору позивачем надано паперову копію укладеного сторонами електронного договору, де відповідно зазначено у графі позичальника дані відповідачки ОСОБА_1 , зокрема, паспортні дані, ким видано паспорт та коли, місце проживання, РНОКПП, номер електронного платіжного засобу, електронна адреса та зазначено підпис одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) А 7713.

У суду першої інстанції викликало сумнів щодо зазначення одноразового ідентифікатора, оскільки в паспорті споживчого кредиту зазначено інший ідентифікатор НОМЕР_1 .

Відповідачка у відзиві на позову заяву заперечувала факт укладення зазначеного договору та його підписання.

Між тим, у частинах 2, 3, 5 статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Зазначивши такі сумніви в укладенні між сторонами зазначеного електронного Кредитного договорі, ні відповідачка не заявила клопотань про витребування оригіналу електронного доказу, ні суд першої інстанції за власною ініціативою не витребував такого оригіналу.

Вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперової копії такого доказу.

На думку колегії суддів, паперова копія електронного кредитного договору відповідає вимогам щодо надання такої копії до суду як додатку до позову.

Не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20)

У паперовій копії паспорту споживчого кредиту також зазначено інший одноразовий ідентифікатор А2334. Проте, по-перше, паспорт споживчого кредиту не є складовою кредитного договору (постанова Об`єднаної палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20), а по-друге, оригінал такої паперової копії електронного доказу також не було витребувано у позивача.

Матеріалами справи підтверджено, що 13 серпня 2024 року о 19.02 год між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачкою було укладено Кредитний договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1434-4733 шляхом оформлення заявки на вебсайті кредитодавця або у мобільному додатку, заповнивши інформацію щодо особистих даних.

Після прийняття кредитодавцем рішення про можливість укладення Кредитного договору у особистому кабінеті позичальника стає доступним введення ним реквізитів електронного платіжного засобу споживача або орання збережених реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з використанням яких на рахунок позичальника будуть зараховані грошові кошти. Позичальник надає кредитодавцю відповідь про повне та безумовне прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) кредитодавця шляхом введення одноразового ідентифікатора та натискання кнопки «Підписати». Одноразовий ідентифікатор надсилається кредитодавцем позичальнику каналом комунікації, вказаним позичальником у ІКС Кредитодавця.

Спершу кредитодавець надсилає позичальнику одноразовий ідентифікатор для підписання Паспорт споживчого кредиту. Після підписання позичальником Паспорту споживчого кредиту, кредитодавець надсилає позичальнику одноразовий ідентифікатор для акцептування оферти та укладення договору. Накладення позичальником електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора здійснюється шляхом введення отриманого одноразового ідентифікатора у відповідне поле форми на вебсайті кредитодавця/у Мобільному додатку.

Безпосередньо після отримання акцепту від позичальника, що є укладенням цього договору, кредитодавець накладає на цей договір, укладений у вигляді електронного документу, кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника кредитодавця.

Моментом підписання договору є використання позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором А7713 13 серпня 2024 року о 19год. 02 хв.

Щодо тверджень відповідачки про не підписання зазначеного Кредитного договору апеляційний суд вважає їх неприйнятними.

При укладенні Кредитного договору відбувається ідентифікація клієнта (встановлення та підтвердження особистої інформації про клієнта, яка дозволяє однозначно визначити його особу) та верифікація клієнта (перевірка правдивості інформації, яку надає клієнт при зверненні до кредитора).

З матеріалами справи встановлено, що в укладеному Кредитному договорі зазначені ідентифікаційні дані ОСОБА_1 .

Відповідних доказів за правилами статті 77-80 ЦПК України про те, що зазначені ідентифіковані дані не належать відповідачці або цими даними скористалися треті особи, ОСОБА_1 , суду не надала. Як не надала й доказів того, що вона не отримувала кредитних коштів від кредитора, що відповідно до статті 12 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

За матеріалами справи перерахунок кредитних коштів здійснено у день укладення договору 13 серпня 2024 року через платіжну систему LiqPay gkfns; платіжне доручення № 2502969882 на платіжну картку № НОМЕР_2 в системі АТ КБ «ПриватБанк» MASTERCARD, що підтверджується наданими кредитором копією платіжної інструкції та довідкою про перерахунок коштів. Номер платіжної картки збігається з зазначеним засобом платежу у Кредитному договорі.

Отже, надані позивачем документи на обґрунтування доводів позову щодо укладення між сторонами Кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних котів та не виконання умов Кредитного договору щодо повернення отриманих кредитних коштів відповідачкою не спростовані.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс.

У справі, яка переглядається, позивач скористався правом надати докази на підтвердження кредитних правовідносин сторін та наявної заборгованості у відповідачки з повернення кредитних коштів та процентів за їх користування з урахуванням положень умов договору.

Висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем переходу до нього, як кредитора за наявним договором кредиту, права вимоги стягнення заборгованості з відповідачки є безпідставними, з огляду на те, що Кредитний договір укладений з позивачем – ТОВ «Укр Кредит Фінанс»..

Враховуючи, що кредитний договір 13 серпня 2024 року укладений сторонами в електронному вигляді, підписаний позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація позичальниці ОСОБА_1 , в інформаційно-телекомунікаційній системі – на вебсайті ТОВ «Укр Кредит Фінанс» із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачці не належить, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність факту його укладання та виплату за його умовами коштів.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах Кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За такого, невиконання позичальницею ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, є підставою стягнення з відповідачки заборгованості за Кредитним договором на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідачки нарахованих позивачем процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Згідно з долученим позивачем до справи розрахунку розмір заборгованості по несплаченим процентам за користування кредитом, які нараховані за період з 13 серпня 2024 року по 19 серпня 2024 року, складає 1 291.50 грн. При цьому за період з 13 серпня 2024 року по 08 лютого 2025 року проценти нараховані позивачем за ставкою (1,50% в день), з 09 лютого 2025 року –за процентною ставкою 1,18% в день.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.

Згідно пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено з метою задоволення особистих потреб позичальника (пункт 2.4), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-2 частини 1 статті 1 цього закону денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» регулює питання реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача

Вищезазначену статтю було доповнено частиною 5 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Цим Законом Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:-протягом перших 120 днів - 2,5 %;-протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит з 25 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) не має бути більше 2,5 %, з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - не більше 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року - не більше 1%.

Пунктом 4.10 Кредитного договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 1,50% в день від сум залишку кредиту, також передбачено знижену проценту ставку в розмірі 1,18% в день, яка надається позичальнику зі 181 дня календарного дня дії Договору.

Тому, умови Кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 13 серпня 2024 року № 1434-4733 мають відповідати вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.

У Кредитному договорі від 13 серпня 2024 року зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 1,379% (пункти 4.16-4.19 Кредитного договору) без застереження періоду застосування такого розміру денної процентної ставки, тоді як з 20 серпня 2024 року її розмір не може бути більшим за 1%. Тобто умови Кредитного договору щодо розміру денної процентної ставки з 20 серпня 2024 року суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», тоді як ці умови за період з 13 серпня по 19 серпня 2024 року (7 днів) відповідають вимогам цього Закону, але суд першої інстанції безпідставно на це уваги не звернув.

За такого, апеляційний суд не погоджується з доводами позову та апеляційної скарги про невідповідність умов Кредитного договору щодо денної процентної ставки на рівні 1,379% з 20 серпня 2024 року.

Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З огляду на зазначене, умови Кредитного договору про визначення денної процентної ставки на рівні 1,379%, починаючи з 20 серпня 2024 року, обмежують права споживача ОСОБА_1 порівняно з вимогами закону щодо граничного розміру денної процентної ставки, а тому є нікчемними з дня укладання Кредитного договору.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (постанова Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення, і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично. Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20).

Отже, у частині 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» наявний прямий припис про нікчемність умов договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, а тому не потребується визнання в судовому порядку таких умов Договору нікчемними.

Натомість відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Також треба зауважити, що приписами Закону України «Про споживче кредитування» регулюється «денна процентна ставка», що не є рівнозначним поняттям встановленої договором процентної ставки нарахування процентів за користування кредитними коштами, яка визначається, як правило сторонами «в день».

Так, частиною 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

За такого, проценти за користування кредитом (їх розмір за весь строк кредитування) є невід`ємною складовою розрахунку денної процентної ставки, тому у разі, починаючи з 20 серпня 2024 року, не визначення сторонами кредитного договору значення денної процентної ставки відсутні підстави для визнання погодженим розміру процентів за користування кредитом. У справі, що переглядається апеляційним судом, це проценти за кожен день.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, наявні підстави для обрахування заборгованості за процентами за користування кредитом за визначеною у Кредитному договорі ставкою (1,50% в день) з дня його укладання, тобто з 13 серпня 2024 року по 19 серпня 2024 року (включно), що становить 1 291 грн 50 коп. (12 300 х 1,50% х 7 днів).

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення про відмову в задоволенні позовних вимог неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють кредитні відносини, та порушив норми процесуального права щодо оцінки наданих доказів, а тому є підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Щодо розподілу судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу та позов було задоволено частково в розмірі 22,10 відсотків.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2 662.40 грн, а за подання апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 993.60 грн.

За такого, пропорційно до задоволених позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 588,39 грн, а за подання апеляційної скарги в розмірі 882.59 грн. Загалом з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 470.98 грн

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» 13 591 грн 50 коп. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 13 серпня 2024 року № 1434-4733, що складається з 12 300 грн – заборгованість по кредиту та 1 291 грн 50 коп. – заборгованості за процентами за користування кредитом, а також 1 470 грн 98 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2026 року.