Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про приватну власність, з них:
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №470/1116/25
Суддя: Яворська Ж. М.
20.10.26
22-ц/812/1855/26
Справа №470/1116/25
Провадження № 22-ц/812/1855/26
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Соловйовим М.А.,
за участі представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_2 , подану її представником Розніним Володимиром Андрійовичем
на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 17 червня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Орловою С.Ф., повне рішення складно того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: фермерське господарство "Альянс", товариство з обмеженою відповідальністю "САН-ЕНЕРГО-ТРЕЙД", про поділ майна подружжя
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 березня 2019 року, який рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року розірвано.
В період шлюбу за спільні кошти подружжя було придбано: земельну ділянку площею 9,3487 га, кадастровий номер 4821155000:22:000:0075 та земельну ділянку площею 0,0689 га, кадастровий номер 4821155100:01:018:0065, право власності на які зареєстроване за ОСОБА_4 . Окрім цього, ОСОБА_4 має частки у статутному капіталі юридичних осіб, а саме володіє 4 % статутного капіталу (160 грн) фермерського господарства «Альянс» та володіє 10 % статутного капіталу (30 000 грн) ТОВ «Сан-Енерго Трейд».
ОСОБА_3 є засновником і володіє 100 % статутного капіталу (1000 грн) фермерського господарства «Великий ліс», код ЄДРПОУ 23615394. Загальна вартість майна, набутого ними за час шлюбу, становить 608 159,16 грн.
Ухвалою суду від 10 березня 2026 року залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача фермерське господарство «Альянс» (далі- ф/г «Альянс») та товариство з обмеженою відповідальністю «Сан –Енерго-Трейд» (далі ТОВ «Сан –Енерго –Трейд»).
Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, остаточно просив визнати земельну ділянку кадастровий номер 4821155000:22:000:0075, земельну ділянку кадастровий номер 4821155100:01:018:0065, частку в статутному капіталі ф/г «Альянс», яка належить ОСОБА_4 і становить 4% від статутного капіталу ФГ, еквівалентну 160 грн; частку в статутному капіталі ТОВ «Сан –Енерго –Трейд», яка належить ОСОБА_4 та становить 10% від статутного капіталу ТОВ еквівалентну 30000 грн; частку в статутному капіталі «Великий ліс», яка належить ОСОБА_3 , що становить 100% статутного капіталу та еквівалентна 1000 грн – об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Визнати за ним право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 4821155100:01:018:0065.
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4821155000:22:000:0075. Стягнути з ОСОБА_2 на його користь вартості вказаної земельної ділянки в розмірі 120225 грн.
Визнати за ним право власності на частини часток у статутних капіталах ФГ «Альянс» та ТОВ «Сан – Енерго-Трейд», які належать ОСОБА_5 та є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 17 червня 2026 року позов задоволено частково.
У порядку поділу спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 : визнано за ОСОБА_3 право власності на частину земельної ділянки площею 0.0689 кадастровий номер 4821155100:01:018:0065, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , як на частку у спільній сумісній власності подружжя.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію частини вартості земельної ділянки площею 9.3487 га кадастровий номер 4821155000:22:000:0075 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у розмірі 113 274 грн 44 коп. З дня сплати ОСОБА_5 . ОСОБА_3 грошової компенсації припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 5770 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи беззаперечно встановлено, що за договором купівлі – продажу від 10 вересня 2021 року відповідач набула у власність земельну ділянку, кадастровий номер 4821155100:01:018:0065.Таким чином, належними доказами у справі підтверджується факт придбання відповідачем земельної ділянки розташованої за адресою АДРЕСА_1 , за час перебування у шлюбі з позивачем. Відповідно спірна земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за такого позивач має право на частину зазначеної земельної ділянки в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.
Належних доказів на спростування презумпції спільності майна відповідач не надала та матеріали справи не містять.
Заперечуючи позовні вимоги, відповідач стверджувала, що спірна земельна ділянка придбана на її особисті кошти, які були подаровані батьком, на підтвердження чого надала копію договору дарування грошових коштів в сумі 101305 грн.
Однак в силу положень ст.719 ЦК України саме укладений договір дарування грошей з дотриманням визначеної законом форми може підтверджувати отримання в дар грошових коштів на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. При цьому вказана норма, в частині форми договору дарування, не містить виключень для родичів будь-якого ступеню споріднення.
Натомість, відповідачка не надала суду нотаріально посвідченого договору про отримання в дар від батька в особисту приватну власність грошових коштів для придбання земельної ділянки, тому суд доходить висновку, що належні докази того, що відповідач використала саме особисті кошти на придбання спірного майна.
При цьому, сам по собі факт передачі батьком грошових коштів своїй доньці, яка перебуває у шлюбі, тобто є одним із подружжя, для придбання того чи іншого майна, не встановлює для такого право особистої приватної власності на відповідну частку чи об`єкт у цілому.
Таким чином, навіть за умови визнання судом факту передачі відповідачці готівкових коштів у відповідній сумі, суд не може надати їм статусу особистих, щоб могло свідчити про купівлю відповідачем спірного майна за його особисті кошти та спростовувало презумпцію права спільної сумісної власності подружжя
Також, судом встановлено, що під час шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було придбано за ціною 240450 грн земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 9,3487 га, кадастровий номер:4821155000:22:000:0075, розташовану в межах території Березнегуватської селищної ради Баштанського району Миколаївської області, що підтверджується копією договору купівлі – продажу земельної ділянки від 29.11.2021 року, який посвідчено державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі за №997 (а.с.50-51). Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстроване за відповідачкою, про що свідчить копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 45335062.
З копії договору купівлі - продажу земельної ділянки від 29 листопада 2021 року слідує, що купівлю - продаж земельної ділянки здійснено за ціною 240450 грн. У п.4.6 Договору вказано, що покупець повідомляє про те, що вона одружена, перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , договір посвідчується за його згодою, згідно його заяви, справжність підпису на якій засвідчено Березнегуватською державною нотаріальною контрою Миколаївської області 29 листопада 2021 року за реєстровим номером №896. Також за п.6.6 Договору нотаріусом сторонам було роз`яснено зокрема положення ст.ст. 57,59,65 Сімейного кодексу України щодо розпорядження майном, яке знаходиться в особистій або спільній сумісній власності подружжя.
Натомість цей договір не містить будь - яких застережень щодо статусу земельної ділянки як особистого майна, придбаного за особисті кошти (дивіденди) ОСОБА_4 та виключно для потреб фермерського господарства. Лише сама послідовність прийняття фермерським господарством «Альянс» рішення про виплату дивідендів ОСОБА_4 , за 2017 рік, та укладення угод (договору купівлі - продажу земельної ділянки та договору оренди земельної ділянки) в один день 29 листопада 2021 року, не є достатніми доказами придбання спірної земельної ділянки за особисті кошти ОСОБА_4 .
Крім цього, за відомостями про застраховану особу, у 2021 році відповідачка не отримувала будь - якого доходу, у тому числі і дивідендів від фермерського господарства «Альянс», а єдиним джерелом її доходу були виплати отримані від Управління соціального захисту населення Баштанської районної державної адміністрації та Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації. Відповідно до принципу презумпції спільності права власності подружжя – всі кошти, які існують в сім`ї на час шлюбу за відсутності належних і допустимих доказів того, що вони належать одному з подружжя на праві особистої приватної власності – є спільними сумісними коштами подружжя, а майно яке придбане за рахунок таких коштів є спільною сумісною власністю подружжя.
З огляду на зазначене вище суд доходить висновку, що відповідачкою не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірну земельну ділянку, яка набута сторонами у період шлюбу, а тому земельна ділянка площею 9.3487 га кадастровий номер 482155000:22:000:0075, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки її придбано під час перебування сторін у шлюбі і за згодою іншого з подружжя.
А відтак спірне нерухоме майно, вартість якого відповідно до даних довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості станом на 19.11.2025 року становить 226548,88 грн, підлягає поділу, у спосіб запропонований позивачем шляхом стягнення на його користь грошової компенсації вартості відповідної частини земельної ділянки, оскільки відповідачка не висловила жодних заперечень щодо такого порядку поділу та не посилалась на те, що такий спосіб становитиме для неї непосильний фінансовий тягар.
Судом встановлено, що фермерське господарство «Альянс» було створено у 1994 році, частка у складеному капіталі господарства у розмірі 3% що еквівалентно 120 грн була набута відповідачкою у 2011 році, тобто до реєстрації шлюбу з позивачем. При цьому зміна частки відповідача, у березні 2021 року під час перебування у шлюбі з позивачем, з 3% до 4% що еквівалентно 160 грн, відбувалась не внаслідок збільшення її внеску до статутного капіталу, а внаслідок перерозподілу часток інших членів фермерського господарства, які вибули у зв`язку зі смертю. За такого частка відповідачки у статутному капіталі фермерського господарства «Альянс», яка набута нею до шлюбу з позивачем, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Лише сама обставина перебування позивача в шлюбі з відповідачкою яка на час реєстрації шлюбу вже була членом фермерського господарства, як і трансформація її частки внаслідок внутрішніх корпоративних відносин під час перебування сторін у шлюбі, не може бути підставою для виникнення у позивача права на таку частку у складеному капіталі фермерського господарства «Альянс».
Суд дійшов висновку, що у вказаній справі позивач не довів, що частка у статутному капіталі ТОВ «Сан-Енерго-Трейд», що належить ОСОБА_2 є об`єктом спільної сумісної власності, оскільки доказами наданими відповідачем підтверджується, що кошти які були внесені нею як частина вкладу у статутний капітал є безповоротною фінансовою допомогою наданою іншим засновником товариства, а не спільними коштами подружжя. За такого відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Вимога про визнання частки позивача у статутному капіталі фермерського господарства «Великий ліс» спільною сумісною власністю подружжя не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. Метою сторін є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Тому позовна вимога про визнання частки у статному капіталі фермерського господарства спільною сумісною власністю подружжя не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 , діючи через свого представника ОСОБА_6 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, поділу, визнання права власності та стягнення компенсації вартості вказаних земельних ділячнок відмовити у повному обсязі.
Так вказуває, стосовно земельної ділянки площею 9,3487 га (кад. №4821155000:22:000:0075) у своєму рішенні суд формально перелічив надані відповідачкою первинні документи, однак дійшов безпідставного висновку, що "лише сама послідовність" прийняття рішень та укладення угод в один день не є достатніми доказами.
Так, стороною відповідачки було надано вичерпний пакет документів, який не просто свідчить про "послідовність", а достеменно підтверджує джерело походження коштів (хронологічно день у день, сума в суму): Протокол ФГ «Альянс» № 1-Д від 29.11.2021 р., яким вирішено виплатити ОСОБА_5 дивіденди за 2017 рік (тобто дивіденди до шлюбу) у сумі 270 000 грн цільовим призначенням — саме для купівлі ділянки з кад. №4821155000:22:000:0075. Наказ ФГ «Альянс» № 29-11/01 від 29.11.2021 р. про виплату дивідендів у цей же день. Платіжні інструкції від 29.11.2021 р. про безготівковий переказ коштів від фермерського господарства на рахунок відповідачки (за мінусом податків фактично зараховано 241 650 грн). Договір купівлі-продажу від 29.11.2021 р., за яким ціна ділянки склала 240 450 грн. Квитанція банку від 29.11.2021 р. про внесення відповідачкою коштів на рахунок продавців.
Вважає, що як вбачається з наведеного ланцюга доказів, усі зазначені операції відбулися в один день: особисті корпоративні виплати (дивіденди) безготівково надійшли на рахунок відповідачки і негайно (того ж дня) були спрямовані на купівлю спірного об`єкта нерухомості. Такий безперервний і задокументований рух коштів беззаперечно доводить, що джерелом набуття земельної ділянки були саме особисті дивіденди відповідачки, а не спільні заощадження подружжя.
Суд першої інстанції безпідставно вказав, що у 2021 році відповідачка не отримувала дивідендів, зіславшись на довідки ОК-5 та ОК-7 з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду. Зазначений висновок є наслідком неправильного застосування судом норм податкового та пенсійного законодавства. Довідки форм ОК-5 та ОК-7 відображають виключно доходи, з яких сплачується Єдиний соціальний внесок (ЄСВ). Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (ч. 7 ст. 7), дивіденди є пасивним доходом і не є базою для нарахування ЄСВ. З цієї причини дивіденди за своєю правовою природою не можуть відображатися в довідках ОК-5 чи ОК-7. Фактичний рух коштів щодо виплати дивідендів підтверджується первинною бухгалтерською документацією та банківськими виписками, які були долучені до матеріалів справи та безпідставно залишені судом поза увагою.
Вказує, що заява позивача про згоду на купівлю земельної ділянки носила виключно стандартний (шаблонний) характер і не містила жодних прямих вказівок чи застережень стосовно того, що вказана нерухомість набувається за спільні кошти або у власність спільну сумісну. Отже, наявність такої формальної згоди жодним чином не спростовує факту купівлі нерухомості за особисті кошти відповідачки.
Щодо земельної ділянки площею 0,0689 га (кад. № 4821155100:01:018:0065) зазначала, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що зазначена ділянка є спільною сумісною власністю, оскільки відповідачкою не було надано нотаріально посвідченого договору дарування грошових коштів від її батька ( ОСОБА_7 ) на суму 101 305 грн. Суд застосував ч. 5 ст. 719 ЦК України, проте не надав належної оцінки реальним обставинам справи та зібраним доказам.
Вказує, що хоча договір дарування грошових коштів від 10 вересня 2021 року не був посвідчений нотаріально, він був фактично виконаним. Суд не врахував правове значення цього документа як письмового доказу фактичної передачі грошей.
Пункт 3.2 цього Договору містить пряму умову підтвердження: "Підписанням цього Договору Сторони підтверджують факт отримання Обдарованим грошових коштів у повному обсязі в день його підписання".
Відсутність нотаріального посвідчення форми договору не спростовує самого факту фізичної передачі готівки відповідачці особисто та не створює режиму спільної сумісної власності для цих коштів.
Батько відповідачки, ОСОБА_7 , будучи допитаним під присягою, підтвердив, що передав доньці ці кошти виключно на придбання ділянки, а також самостійно вів перемовини щодо її купівлі. Крім того, відповідно до протоколу (технічного запису) судового засідання від 23.04.2026 року (10:19:49), сам позивач особисто визнав: "Пошуками на придбання земельних ділянок займалася дружина". Ця заява позивача є однаковою з показаннями свідка та підтверджує, що позивач жодної участі у виборі, перемовинах та підготовці до купівлі не брав, оскільки фінансуванням і організацією займалася виключно родина відповідачки за особисті кошти.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно було долучено відомсті з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків щодо доходів позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , діючи через свого представника ОСОБА_8 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволння, рішення суду без змін.
Про дату, час та місце розгляд справи сторони повідомлені належним чином, проте позивач та відповідач у судове засідання не зявилися. Від представника відповідачки надійшло клопотання про розгляд справи за їх відстуності, апеляційну скаргу підтримують, просять її задовольнити
Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.
Рішення суду першої інстанції позивачем в частині відмови у задоволені його вимог не оскаржується, а відтак його законність судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що позивач і відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 березня 2019 року, який заочним рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року розірвано ( т.1 а.с.9-10).
У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час перебування у шлюбі сторони придбали таке майно:
земельну ділянку площею 0,0689 га (малоповерхова забудова) кадастровий номер 48211551100:01:018:0065, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу від 10 вересня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області, зареєстрований в реєстрі за №590.Покупцем у договорі зазначено ОСОБА_4 .
Згідно звіту з незалежної оцінки оціночної (ринкової) вартості від19 листопада 2025 року вартість земельної ділянки становить 350450 грн 28 коп. (том 1 а.с.31)
Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстроване за відповідачкою, про що свідчить копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 43900835 від 10.09.2021 року. (т.1 а.с.19,60);
земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 9,3487 га кадастровий номер 4821155000:22:000:0075, розташовану в межах території Березнегуватської селищної ради Баштанського району Миколаївської області, за договором купівлі - продажу земельної ділянки від 29 листопада 2021 року, посвідченим державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі за №997.Покупцем у договору зазначено ОСОБА_4 .
Згідно звіту з незалежної оцінки оціночної (ринкової) вартості від 19 листопадад 2025 року вартість земельної дялнки становить 226548 грн 88 коп. (том 1 а.с. 29).
Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстроване за відповідачкою, про що свідчить копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 45335062 від 21 листопада 2021 року( т.1 а.с.18,52).
Посилаючись на те, що вказане майно набуто за період перебування у шлюбі сторін за спільні кошти подружжя, позивач просив визнати за ним право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 4821155100:01:018:0065; припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4821155000:22:000:0075, стягнувши з ОСОБА_2 на його користь вартості вказаної земельної ділянки в розмірі 120225 грн.
За змістом частин 1 та 7 статті 41 Конституції України, частин 1 та 5 статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України).
За вимогами частини 1 та частини 2 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частини перша, друга статті 372 ЦК України).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою, другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності на майно кожним з подружжя.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
За нормами статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта, п`ята статті 71 СК України).
Суд може застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні. Розподіл речей є самостійним способом поділу подружнього майна та має місце при наявності кількох більш-менш рівнозначних за вартістю речей, які за своєю природою не можуть бути поділені в натурі. Так, суд може розподілити між подружжям будь-які об`єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість.
Крім того, у процесі поділу майна суд може одночасно застосувати не один спосіб, а їх комбінацію: щодо одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших - здійснити передання одному із подружжя з зобов`язанням певної компенсації другому, а треті види речей - розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.
Норми законодавства України щодо способів та порядку поділу спільної сумісної власності подружжя покликані, у тому числі, створити ефективний механізм охорони прав співвласника, право на частку якого припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.
Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі № 679/533/21 (провадження № 61-8759св24).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша та друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц та у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), у якій суд також зазначив, що законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
У постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16 (провадження № 61-44843св18) Верховний Суд звернув увагу на те, що устатті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в інших постановах, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 10 червня 2020 року у справі № 454/2786/17-ц (провадження № 61-975св20).
Таким чином, законодавство та судова практика з вирішення зазначених питань є послідовною та усталеною.
З матеріалів справи беззаперечно встановлено, що 10 вересня 2021 року між ОСОБА_10 та відповідачкою ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0689 га (малоповерхова забудова) кадастровий номер 48211551100:01:018:0065, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , згідно із яким ОСОБА_4 набула у власність вказану земельну ділянку (т.1 а.с.59).
Отже, належними доказами у справі підтверджується факт придбання відповідачем земельної ділянки площею 0,0689 га (малоповерхова забудова) розташовану за адресою АДРЕСА_1 , за час перебування у шлюбі з позивачем.
Як наслідок, підстави вважати, що земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності, відсутні.
За такого, колегія суддів констатує, що спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав в силу статті 177 ЦК України, є спільною сумісною власністю подружжя сторін, тому погоджується з відповідними висновками суду першої інстанції.
У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19) сформульовано висновок про те, що аналіз статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитись із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Обрання судом під час вирішення спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просила позивачка, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог.
Як вже зазначалося, позивач просить визнати за ним права власності на 1/2 частину цієї земельної ділянки, при цьому заперечуючи доводи сторони позивача, представник відповідачки вказував, що спірна земельна ділянка куплена за особисті кошти відповідачки, які були подаровані її батьком ОСОБА_7 .
В свою чергу, чинне законодавство передбачає можливість заперечення вимог позивача про поділ спільного майна подружжя, застосовуючи механізм спростування презумпції спільності відповідного майна, обов`язок по чому лежить на тому, хто має намір спростування такої презумпції.
Так, правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Згідно із пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
Частиною першою статті 718 ЦК України передбачено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
Відповідно до частини п`ятої статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків. (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Заперечуючи позовні вимоги, відповідачка стверджує, що спірна земельна ділянка придбана за її особисті кошти, які були подаровані їй батьком, на підтвердження чого надала договір дарування від 10 вересня 2021 року, складений у простій письмовій формі.
Колегія суддів розділяє висновок суду першої інстанції про те, що поданими доказами презумпцію спільності майна подружжя відповідач не спростувала.
Так, оцінюючи спірні правовідносини та доводи апеляційної скарги у цій частині, колегія суддів виходить з того, що саме укладений договір дарування грошей з дотриманням визначеної законом форми може підтверджувати отримання в дар грошових коштів на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
При цьому стаття 719 ЦК України в частині форми договору дарування не містить виключень для родичів будь-якого ступеню споріднення.
Натомість, відповідач ОСОБА_2 не надала суду нотаріально посвідченого договору про отримання в дар від свого батька в особисту приватну власність відповідну суму коштів для придбання земельної ділянки, тому належні докази того, що відповідачка використала особисті кошти на придбання спірного майна, у матеріалах справи відсутні.
При цьому, сам по собі факт передачі батьком грошових коштів своїй дочці, яка є у шлюбі, тобто є одним із подружжя, для придбання того чи іншого майна, не встановлює для такого право особистої приватної власності особи на відповідну частку чи об`єкт такого у цілому.
Отже, навіть за умови визнання колегією суддів факту передачі відповідачці готівкових коштів у відповідній сумі, суд не може надати таким статусу особистих, щоб могло свідчити про купівлю відповідачкою спірного майна за її особисті кошти та спростовувало презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.
Окремо колегія суддів звертає увагу, що визначення ідеальної частки у праві спільної сумісної власності, яка є рівною для всіх її співвласників, без виділу частки або поділу спільного сумісного майна в натурі, має самостійне правове значення, оскільки в результаті визначення розміру часток припиняється право спільної сумісної власності та виникає право спільної часткової власності.
Також позивач просив визнати спільним майном подружжя земельну ділянку кадастровий номер 4821155000:22:000:0075, припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку, стягнувши з ОСОБА_2 на його користь вартості вказаної земельної ділянки в розмірі 120225 грн.
Заперечуючи доводи сторони позивача, представник відповідачки вказував, що спірна земельна ділянка куплена за особисті кошти відповідачки, які вона отримала як дивіденди від господарської діяльності ФГ «Альянс» за 2017 рік як члена ФГ «Альянс».
Дивіденди - це частина прибутку товариства від його господарської діяльності, на яку має право учасник цього товариства. Порядок виплати дивідендів установлюється як законодавством, так і локальними актами товариства. Періодичність виплат дивідендів законодавством не встановлена, а визначається відповідними органами товариства (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2018 року в справі № 752/17471/14-ц (провадження № 61-8810св18)).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу (пункт 1 частини першої статті 57 СК України).
Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів) (стаття 58 СК України).
Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина друга статті 62 СК України).
Обміркувавши викладене аплеційний суд зауважує, що за загальним правилом, визначеним парламентом у статті 58 СК України, правовий режим дивідендів проявляється у тому, що вони належать тому з подружжя, кому належить частка в статутному капіталі. Тобто, якщо одному з подружжя належить частка в статутному капіталі, набута ним до шлюбу, а дивіденди виплачені під час шлюбу, то дивіденди, отримані під час шлюбу від такої частки в статутному капіталі, мають правовий режим особистого майна того з подружжя, кому належить частка;
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_4 є членом ФГ «Альянс» із часткоюв статутному каптіла 4%; протоколом №1-Д від 29 листопада 2021 року ФГ «Альянс» затверджено порядок виплати дивідендів та встановлення форми розрахунку при їх виплаті, наказом цього господарства від 29 листопада 2021 року №29-11/01 нараховано ОСОБА_4 дивіденди у сумі 270 000 грн для придбання земельної ділянки 4821155000:22:000:0075, за платіжними інструкціями від 29 листопада 2021 року №№2141,2142, 1243 відповідачці було виплачено 270 000 грн ( т.1 а.с.46,47,48-49).
Цього ж дня між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 9,3487 га кадастровий номер 4821155000:22:000:0075, розташовану в межах території Березнегуватської селищної ради Баштанського району Миколаївської області за 240450 грн та цього ж дня за договором оренди землі передана в оренду ФГ «Альянс»( т.1 а.с.50-51,52,54-56).
Колегія суддів не погоджується з аргументами відповідачки про те, що виплачені їй 29 листопада 2021 року кошти у розмірі 270000 грн як дивіденди від прибутку господарської діяльності ФГ №Альянс» за 2017 рік, є її особистими коштами.
Так, дивіденди відносяться до пасивних доходів, на що це прямо вказує п. 14.1.268 ПКУ. Дохід отриманий від господарської діяльності ФГ у вигляді дивідендів підлягає оподаткуванню ПДФО згідно з пп. 164.2.8 ПКУ та військовим збором згідно з п. 161 підр. 10 розділу ХХ ПКУ).
Проте доказів сплати ФГ податків із доходу від господарської діяльності ФГ у вигляді дивідендів ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. Самі по собі рішення ФГ про виплату дивідендів, бухгатерська документація та банківські виписки, без доведення сплати в установленому законом порядку податків та обов`язкових платежів із доходу від господарської діяльності ФГ у вигляді дивідендів таке не доводять.
Крім того, перерахування ФГ «Альянс» коштів відповідачки 29 листопада 2021 року не є достатнім доказом того, що саме за ці кошти було придбано спірну земельну.
З огляду на викладене, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту придбання спірного майна саме за кошти, які є особистою власністю відповідачки відповідно до зазначених положень закону.
Разом з тим, згідно із частиною 3 статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що по своїй суті згода подружжя є одностороннім правочином (постанови Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі № 537/3100/17 (провадження № 61-343св19); 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18 (провадження № 61-18048св20); 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21); 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц (провадження № 61-5251св2); 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21)).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)) викладено такий висновок: «Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором. Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду. Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном. Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору. Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».
З урахуванням наведених приписів чинного законодавства та судової практики, колегія суддів зауважує, що суд не може своїм рішенням підміняти домовленість (договір) між подружжям, яка не суперечить умовам законодавства України та моральним засадам суспільства. (див. постанову Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 466/7242/22 (провадження № 61-6448св24)).
Аналізуючи договори купівлі-продажу земельних ділянок, які укладені відповідачкою під час шлюбу, колегія суддів зауважує, що інформації про укладення таких договорів за особисті кошти покупця ОСОБА_4 , у договорах немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання про те, що відповідачкою ОСОБА_12 не спростовано презумпції спільної власності на спірні земельні ділянки, тому вимоги позивача про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 48211551100:01:018:0065 та припинення права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4821155000:22:000:0075, стягнувши компенсацію вартості 1/2 частки , є такими, що ґрунтується на законі, а доводи апеляційної скарги про протилежне не свідчать.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який відхилив як такі, що не ґрунтуються на доказах та вимогах закону, що регулює спірні правовідносини, аргументи відповідачки про те, що спірне майно придбано за рахунок її особистих коштів, а позивач не мав самостійного заробітку і не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї.
З таких же підстав апеляційний суд не приймає аналогічні доводи апеляційної скарги.
Суд обґрунтовано зробив висновок, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, яке підлягає поділу з урахуванням рівності часток позивача та відповідачки.
При цьому колегія суддів також враховує, що спірне майно придбано за час перебування сторін у шлюбі та їх проживання однією сім`єю, та власником цього майна зареєстрована ОСОБА_4 (зокрема, при нотаріальному посвідченні договорів купівлі-продажу земельних ділянок ОСОБА_3 як чоловік покупця давав згоду на придбання), тому аргументи апелянта про те, що зазначене майно придбане за її особисті кошти, є свідченням її суперечливої поведінки щодо визначення правової долі цього майна.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником Розніним Володимиром Андрійовичем залишити без задоволення, рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 17 червня 2026 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 26 жовтня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua