Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №484/2770/26
Суддя: Базовкіна Т. М.
20.10.26
22-ц/812/2059/26
Провадження № 22-ц/812/2059/26
П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Соловйовим М.А.,
за участю представників: позивача – адвоката Рибакової Л.А., адвоката Кірімової О.М., відповідача – адвоката Іванченка О.В., Восковенко Н.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу №484/2770/26 за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна міська багатопрофільна лікарня» на рішення, яке ухвалив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Шикері Ірини Анатоліївни у приміщенні цього суду 13 липня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна міська багатопрофільна лікарня» Первомайської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про створення комісії, про визнання актів експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнтам недійсними, визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
у с т а н о в и в :
У травні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Рибакова Л.А., звернувся до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна міська багатопрофільна лікарня» Первомайської міської ради (далі – КНП «ПЦМБЛ», Підприємство) про визнання незаконним та скасування наказу про створення комісії, про визнання актів експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнтам недійсними, визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що відповідно до наказу №331-к/тр від 09 вересня 2020 року ОСОБА_1 прийнятий до Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна районна лікарня» Первомайської районного ради Миколаївської області на посаду лікаря-стажиста з хірургії консультативної поліклініки. Наказом №382а-к/тр від 25 червня 2020 року його переведено на посаду лікаря-хірурга консультативної поліклініки. 05 березня 2021 року заклад було перейменовано на Комунальне некомерційне підприємство «Первомайська центральна районна лікарня» Первомайської міської ради. Наказом від 07 липня 2021 року №437-к/тр ОСОБА_1 звільнений із займаної посади за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Відповідно до наказу №505-к від 12 липня 2021 року ОСОБА_1 прийнятий до КНП «ПЦМБЛ» на посаду лікаря-хірурга хірургічного відділення №1 на 0,25 посади та лікаря-хірурга екстреної хірургічної допомоги операційного блоку на 0,75 посади. Наказом №189-к від 05 травня 2025 року ОСОБА_1 переведено на 0.5 посади лікаря-хірурга хірургічного відділення №1 та на 0.5 посади лікаря-хірурга екстреної хірургічної допомоги операційного блоку. 29 травня 2025 року на підставі наказу №4-Д ОСОБА_1 було оголошено догану за неетичну поведінку, недотримання правил медичної етики та деонтології. У зв`язку з проведенням 14 січня 2026 року виїзного засідання комісії управління охорони здоров`я Миколаївської області державної адміністрації на виконання доручення МОЗ України від 25 грудня 2025 року №25-04/19963-зв по перевірці роботи хірургічної служби та лікаря-хірурга хірургічного відділення ОСОБА_1 , до отримання висновку за результатами перевірки та відсутністю відповідних кваліфікаційних вимог у лікаря-хірурга ОСОБА_1 директор КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижовим 16 січня 2026 року видав наказ №28-аг про заборону лікарю-хірургу хірургічного відділення ОСОБА_1 самостійно проводити операції, крім ПХО (первинної хірургічної обробки); під час чергування в хірургічному відділенні та операційному блоці та при наявності хворих, яким показане ургентне хірургічне оперативне втручання (крім ПХО), для проведення операцій викликати в.о. завідувача хірургічним відділенням ОСОБА_2 або іншого лікаря-хірурга, який має не нижче 1 кваліфікаційної категорії, з оплатою праці за фактично відпрацьований час. Наказом директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова №74-аг від 24 березня 2026 року з метою проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягу надання медичної допомоги пацієнтам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 лікарем-хірургом ОСОБА_1 в умовах КНП «ПЦМБЛ» було створено клініко-експертну комісію. Згідно акту №1 експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнту ОСОБА_4 від 14 квітня 2026 року було встановлено неадекватну терапію та ігнорування стандартів лікування; фальсифікацію медичної документації та приховування дефектів; відсутність діагностики та динамічного спостереження. Комісія зробила висновок та запропонувала визнати роботу лікаря-хірурга ОСОБА_1 незадовільною, а рівень наданої медичної допомоги - таким, що не відповідає державним стандартам та клінічним протоколам. Лікаря-хірурга ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення згідно п.3 ст. 40 КЗпП України. Згідно акту №2 експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнту ОСОБА_5 від 14 квітня 2026 року комісія дійшла висновку, що якість надання медичної незадовільна, встановлено прямий причино-наслідковий зв`язок між затримкою операції, технічно неправильним виконанням втручання, відсутністю реанімаційного нагляду та летальним наслідком, медична документація велася з грубим порушенням, а також про відсутність передопераційної підготовки та лікування. Комісія запропонувала застосувати до лікаря ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення через грубу тактичну помилку, що призвела до летального наслідку. Наказом директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова №2-Д від 14 квітня 2026 року оголошено догану лікарю-хірургу хірургічного відділення, лікарю-хірургу екстреної хірургічної допомоги операційного блоку ОСОБА_1 за неналежне виконання своїх посадових обов`язків, порушення стандартів обстеження та протоколів надання медичної допомоги, порушення правил ведення медичної документації. Підставою винесення даного наказу є, зокрема, акт №2 експертної оцінки якості надання медичної допомоги від 14 квітня 2026 року. Наказом директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова №128-к від 15 квітня 2026 року звільнено ОСОБА_1 - лікаря-хірурга хірургічного відділення 0.5 посади, лікаря-хірурга екстреної хірургічної допомоги операційного блоку 0.5 посади, за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, згідно пункту 3 статті 40 КЗпП України. Позивач вважає наказ директора КНП «ПЦМБЛ» № 74-аг від 24 березня 2026 року, яким було створено клініко-експертну комісію з метою проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягу надання медичної допомоги пацієнтам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 лікарем-хірургом ОСОБА_1 в умовах КНП «ПЦМБЛ» незаконним, оскільки він не відповідає вимогам Порядку контролю якості медичної допомоги №752, Положенню про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я України та Положенню про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій №69, оскільки створення клініко-експертних комісій не передбачено у закладі охорони здоров`я. До того ж до повноважень клініко-експертної комісії не входить визначення та застосування виду дисциплінарного стягнення та встановлення вини відносно лікарів, тоді, як в актах №1 та №2 від 14 квітня 2026 року викладені такі висновки. Тобто, проведення службового розслідування щодо лікаря-хірурга та акт експертної оцінки якості медичної допомоги (КЕК) - це два різні процеси, які мають різні цілі та юридичні наслідки, тому акт експертної оцінки не є достатнім для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Окрім цього у позовній заяві зазначено про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів, оскільки члени комісії є заінтересованими особами, так як одночасно перебувають у трудових відносинах з КНП «ПЦМБЛ». Крім іншого, в згаданих актах відсутні підписи голови та членів комісії. Вказане, на думку позивача, вказують на незаконність актів №1 та №2 від 14 квітня 2026 року експертної оцінки якості надання медичної допомоги та недотримання процедури їх прийняття. Стосовно наказу про оголошення догани позивач зазначив, що станом на 17 квітня 2026 року наказ №2-Д від 14 квітня 2026 року не був підписаний. Крім того ОСОБА_1 притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення, які предметом перевірки створеної комісії не були, у ньому не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов`язків, коли був вчинений та коли було виявлено сам проступок, що саме лікар-хірург вчинив/не вчинив в порушення своїх обов`язків, яка дія чи бездіяльність лікаря призвела до накладення на нього дисциплінарного стягнення, обґрунтування обрання певного виду стягнення з урахуванням передбачених законодавством обставин. Відповідач не надав доказів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Стосовно вимоги наказу про звільнення позивач посилається на те, що цей наказ не містить самостійного обґрунтування причин звільнення, зазначена лише як підстава протокол №1 засідання КЕК від 10 квітня 2026 року, акт №1 експертної оцінки якості надання медичної допомоги від 14 квітня 2026 року, наказ №2-Д від 14 квітня 2026 року; у ньому станом на 17 квітня 2026 року не було підпису, зазначені порушення не були предметом перевірки створеної комісії,. За таких обставин, на думку позивача, роботодавець не встановив правових підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема систематичність невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, а отже, звільнення позивача з місця роботи є незаконним і він підлягає поновленню на роботі. Стосовно стягнення середнього заробітку представник зазначила, що враховуючи положення Закону України «Про оплату праці», Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 з наступними змінами та доповненнями, Постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №3 «Про практику застосування судами про оплату праці», беручи до уваги, що позивача було звільнено 15 квітня 2026 року, тобто останніми повними місяцями його роботи є лютий та березень 2026 року, для розрахунку втраченого заробітку представник слід виходити з отриманої позивачем заробітної плати у лютому та березні 2026 року. Відповідно, середньоденна заробітна плата позивача складає 1417 грн 87 коп., виходячи з розрахунку (28300+31250,65):42 дні., а стягненню підлягає з відповідача на користь позивача підлягає 86490 грн 07 коп. за період: з моменту звільнення позивача з роботи - 15 квітня 2026 року по день ухвалення судового рішення, (орієнтовно до 15 червня 2026 р. (61 день х 1417,87) =86490,07).
Посилаючись на викладене, позивач просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова №74-аг від 24 березня 2026 р. про створення комісії з метою проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягу надання медичної допомоги пацієнтам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 лікарем хірургом ОСОБА_1 в умовах КНП «ПЦМБЛ» Первомайської міської ради;
- визнати акт №1 експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_4 від 14 квітня 2026 р., недійсними;
- визнати акт №2 експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_5 від 14 квітня 2026 р., недійсними;
- визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна міська Багатопрофільна лікарня» Первомайської міської ради О. Чекрижова №2-Д від 14 квітня 2026 р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-хірурга ОСОБА_1 »;
- визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна міська Багатопрофільна лікарня» Первомайської міської ради О. Чекрижова №128-к від 15 квітня 2026 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-хірурга хірургічного відділення 0.5 посади, лікаря-хірурга екстреної хірургічної допомоги операційного блоку 0.5 посади Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна міська Багатопрофільна лікарня» Первомайської міської ради з 15 квітня 2026 року;
- стягнути з КНП «ПЦМБЛ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 86490 грн 07 коп. з розрахунку по день ухвалення судового рішення.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що доводи позову про те, що при ухваленні наказу щодо створення комісії, складанні актів експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнтам, наказу про оголошення догани, наказу про звільнення мали місце порушення, є безпідставними, надуманими та такими, що не базуються на дійсних обставинах справи та вимогах закону.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 липня 2026 року позовні вимоги задоволені.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова №74-аг від 24 березня 2026 року про створення комісії з метою проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягу надання медичної допомоги пацієнтам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 лікарем-хірургом ОСОБА_1 в умовах КНП «ПЦМБЛ».
Визнано акт №1 експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_4 від 14 квітня 2026 року недійсним.
Визнано акт № 2 експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_5 від 14 квітня 2026 року недійсним.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова №2-Д від 14 квітня 2026 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-хірурга ОСОБА_1 ».
Визнано незаконним та скасовано наказ директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова №128-к від 15 квітня 2026 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-хірурга хірургічного відділення 0.5 посади, лікаря-хірурга екстреної хірургічної допомоги операційного блоку 0.5 посади КНП «ПЦМБЛ» з 16 квітня 2026 року.
Стягнуто з КНП «ПЦМБЛ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 16 квітня 2026 року до 13 липня 2026 року в сумі 89328 грн 96 коп.
Стягнуто з КНП «ПЦМБЛ» на користь держави судовий збір в сумі 6656 грн.
Відмовлено КНП «ПЦМБЛ» у стягненні з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35000 грн.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду щодо оскарження наказу про створення комісій та складених нею актів № 1та № 2 суд мотивував тим, що виходячи зі змісту Положення про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я України, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 05 лютого 2016 року № 69, Порядку контролю якості медичної допомоги, який затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України 28.09.2012 №752, контроль якості надання медичної допомоги, зокрема в частині структури, процесу та результатів медичної допомоги, організації надання медичної допомоги, контроль за реалізацією управлінських рішень, здійснюється медичними радами закладу охорони здоров`я (внутрішній контроль) або клініко-експертними комісіями МОЗ чи відповідними управлінням охорони здоров`я (зовнішній контроль), про що складається відповідний висновок, за формою, який вказаний у додатку до Порядку №752. Крім того наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 лютого 2016 року №69 затверджено Положення про медичну раду закладу охорони здоров`я, яке визначає порядок проведення внутрішнього контролю якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування.
Всупереч вимогам наведених підзаконних актів внутрішній контроль якості наданої медичної допомоги лікарем ОСОБА_1 , в тому числі в частині належності організації надання медичної допомоги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проводився не медичною радою відповідача, а комісією оцінки якості та обсягу надання медичної допомоги пацієнтам, тобто не уповноваженим на те органом.
Крім того, за результатом проведення такого внутрішнього контролю не був складений висновок за результатами клініко-експертної оцінки за формою, яка визначена у додатку до Порядку №752, а акти комісії № № 1 та 2 від 14 квітня 2026 року такими висновками не являються.
Щодо оскарження позивачем наказу №2-Д від 14 квітня 2026 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-хірурга ОСОБА_1 », то суд дійшов висновку про його незаконність та відсутність підстав для притягнення відповідача до дисціплінарної відповідальності, оскільки жодних скарг від пацієнтів щодо неналежного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, порушення стандартів обстеження та протоколів надання медичної допомоги, порушення правил ведення медичної документації не надходило; всупереч вимогам нормативно-правових актів внутрішній контроль якості надання медичної допомоги позивачем проведений не медичною радою надані відповідачем докази не можуть беззаперечно свідчити про порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, котре є підставою для застосування адміністративного заходу у вигляді догани, суд вважав, що відповідач не довів наявності складу дисциплінарного проступку у діях позивача, зокрема, вини позивача ОСОБА_1 .
Щодо оспорювання звільнення суд виходив з того, що оскільки на позивача посадовою інструкцією покладені значні обов`язки, їх порушення має підтверджується відповідними доказами, у тому числі й актом службового розслідування, однак відповідач такого розслідування не проводив, а наказ №2-Д від 14 квітня 2026 року визнано незаконним та скасовано, тому систематичності невиконання ОСОБА_1 трудових обов`язків та правомірності застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відповідачем, як вважав суд, не довів. Тому суд дійшов висновку, що звільнення позивача з роботи було проведено без законної правової підстави, поновив його на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Визначаючись з сумою середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд виходив з того, що строк вимушеного прогулу необхідно рахувати за період з 16 квітня 2026 р. до 13 липня 2026 р. Для обчислення середньої заробітної плати суд взяв до уваги надану відповідачем довідку про заробітну плату позивача.
Так, нарахована заробітна плата позивача у лютому 2026 складала 28301 грн 19 коп., у березні 2026 р. – 31251 грн 48 коп. за 42 робочі дні. Тож середньоденна заробітна плата за цей період складає (28301,19 + 31251,48) : 42 = 59552,67 : 42 = 1417 грн 92 коп.
Кількість робочих днів, за які має бути проведене стягнення, становить: у квітні 2026 р. – 11 днів, у травні 2026 року – 21 день, у червні 2026 року – 22 дні, у липні 2026 року до 13 липня 2026 р. – 9 днів, а всього 63 робочих дні.
Отже, за період з 16 квітня 2026 року до 13 липня 2026 року сума середнього заробітку складає: 63х1417,92 = 89328 грн 96 коп.
В апеляційній скарзі КНП «ПЦМБЛ» просить скасувати ухвалене рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також просить стягнути судові витрати як в суді першої, так і апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд зазначивши, що контроль якості надання медичної допомоги, зокрема в частині структури, процесу та результатів медичної допомоги, організації надання медичної допомоги, контроль за реалізацією управлінських рішень, здійснюється медичними радами закладу охорони здоров`я (внутрішній контроль), хоча перед тим суд цитує Пункт 5 Порядку №752, де визначено, що внутрішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється керівництвом закладів охорони здоров`я та/або медичними радами закладів охорони здоров`я. тобто не уповноваженим на те органом, вибірково застосував норми чинного законодавства, ототожнивши поняття «медична рада» із єдиним можливим суб`єктом внутрішнього контролю, хоча пункт 5 Порядку №752 прямо встановлює альтернативний спосіб здійснення такого контролю – керівництвом закладу охорони здоров`я та/або медичною радою. Сполучник «та/або» свідчить про надання законодавцем самостійних повноважень керівнику закладу щодо організації внутрішнього контролю, а не про обов`язковість створення саме медичної ради. Суд першої інстанції застосував пункт 5 Порядку №752 ізольовано від інших його положень та фактично звів зміст норми до висновку про те, що внутрішній контроль може здійснюватися виключно медичною радою. Такий підхід ґрунтується на буквальному та формальному тлумаченні окремих положень Порядку, тоді як системний аналіз норми свідчить, що керівник закладу охорони здоров`я наділений самостійними повноваженнями щодо організації внутрішнього контролю якості медичної допомоги. Ані Статутом Відповідача, ані нормами чинного законодавства керівництву закладу охорони здоров`я (ЗОЗ) не заборонено утворювати будь які (дорадчі, контролюючі тощо) органи у ЗОЗ. Суд не навів жодної норми права, яка б прямо забороняла керівнику закладу охорони здоров`я утворити робочу або експертну комісію для реалізації своїх повноважень щодо внутрішнього контролю якості медичної допомоги. Відтак, Наказом директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова № 74-аг від 24 березня 2026 р., з метою проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягу надання медичної допомоги пацієнтам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 лікарем-хірургом ОСОБА_1 в умовах КНП «ПЦМБЛ», було створено клініко-експертну комісію відповідно до норм чинного законодавства та Статуту. Відповідач вважає, висновок суду про невідповідність складеного висновку за результатами клініко-експертної оцінки за формою, яка визначена у додатку до Порядку №752, та того, що акти комісії № № 1 та 2 від 14 квітня 2026 р. такими висновками не являються, безпідставним, оскільки вказані акти були складені саме за формою, яка визначена у додатку до Порядку №752. Крім того, суд першої інстанції на підставі вибіркового тлумачення та застосування нормативно-правових норм чинного законодавства спочатку визнав незаконним наказ директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова № 74-аг від 24 березня 2026 р., а в подальшому за принципом «плодів отруйного дерева»- визнав недійсними чи незаконними всі подальші дії КНП «ПЦМБЛ». Проте, відповідач, видаючи вказаний наказ діяв виключно у межах чинного законодавства та Статуту. Також судом зазначено, що підставою для встановлення контролю якості наданої медичної допомоги, щодо ймовірної помилки лікаря при наданні медичної допомоги, є скарга пацієнта, та встановив, що жодних скарг від пацієнтів щодо неналежного виконання позивачем своїх посадових обов`язків, порушення стандартів обстеження та протоколів надання медичної допомоги, порушення правил ведення медичної документації - не надходило. Однак, комісію було призначено саме по випадках смерті пацієнтів, тому жодних скарг від них вже надійти не могло. Щодо наказу про звільнення, відповідач зауважує, що на момент звільнення у позивача була «непогашена» догана від 29 травня 2025 р. (не минув рік після винесення), яку позивач не оскаржував, а тому і без винесення повторної догани у відповідача були усі законні підстави для звільнення позивача. Відповідач вказує, що згідно Висновку за результатами перевірки комісією управління охорони здоров`я Миколаївської обласної військової адміністрації колективного звернення працівників хірургічного відділення №1 КНП «ПЦМБЛ» від 18 лютого 2026 р., проведеної щодо зазначених у колективному зверненні працівників хірургічного відділення №1 КНП «ПЦМБЛ» неправомірних, на думку підписантів звернення, дій працівника хірургічного відділення ординатора ОСОБА_1 та бездіяльності директора ОСОБА_6 , яка проводилась комісією з виїздом до КНП «ПЦМБЛ», під час якої було встановлені факти неадекватної поведінки ОСОБА_7 , включаючи використання нецензурної лайки незалежно від посади, віку та статі колег, підтверджено свідченнями медичних, працівників Підприємства (лікарів, медичних сестер), опитаних членами комісії поодинці, в порядку черговості. Також зазначена комісія дійшла висновку, що всі викладені в колективному зверненні факти щодо неправомірних дій ОСОБА_1 повністю підтвердилися та, що така поведінка створює загрозу для нормального функціонування відділення, безпеки та психологічного стану колективу, що може призвести до негативних наслідків, включаючи летальні випадки серед хворих. Таким чином, ще на момент виникнення спірних правовідносин (тобто 24 березня 2026 р.) позивач вже мав безліч попереджень та доган, які він не оскаржував. Позивач також не оскаржував висновок комісії управління охорони здоров`я Миколаївської обласної військової адміністрації від 18 лютого 2026 р., яка встановила вищевикладені факти, а також не заперечував непоодинокі факти ігнорування зауважень керівництва. Суд першої інстанції взагалі не надав оцінки наданим відповідачем численним доказам систематичного порушення позивачем трудових обов`язків, надавши перевагу буквальному тлумаченню окремих положень Порядку №752. Також відповідач наголошує, що сума середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 16 квітня 2026 р. по 13 липня 2026 р. повинна складати 61835 грн 76 коп., зауважуючи, що відповідно до наказу КНП «ПЦМБЛ» від 14 липня 2026р. № 257-к позивач був увільнений від роботи з 16.04.2026 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи і посади на період проходження військової служби. Також представник відповідача просить стягнути з позивача 35000 грн. вартості правничої допомоги та компенсувати сплачений судовий збір.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів та незаконність вимог, а рішення суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, наказом № 505-к від 12 липня 2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у Комунальне некомерційне підприємство «Первомайська центральна міська багатопрофільна лікарня» Первомайської міської ради Миколаївської області на посаду лікаря-хірурга хірургічного відділення №1 на 0,25 посади та лікаря-хірурга екстреної хірургічної допомоги операційного блоку на 0,75 посади. Наказом № 189-к від 05 травня 2025 ОСОБА_1 переведено на 0.5 посади лікаря-хірурга хірургічного відділення №1 та на 0.5 посади лікаря-хірурга екстреної хірургічної допомоги операційного блоку (том 1, а.с. 31,32).
Наказом від 29 травня 2025 року № 4-Д ОСОБА_1 була оголошена догана за неетичну поведінку, недотримання правил медичної етики та деонтології (том 1, а.с.19).
У зв`язку з проведенням 14 січня 2026 року виїзного засідання комісії управління охорони здоров`я Миколаївської області державної адміністрації на виконання доручення МОЗ України від 25 грудня 2025 року№ 25-04/19963-зв по перевірці роботи хірургічної служби та лікаря-хірурга хірургічного відділення ОСОБА_1 до отримання висновку за результатами перевірки та відсутністю відповідних кваліфікаційних вимог у лікаря-хірурга ОСОБА_1 наказом директора КНП «ПЦМБЛ» від 16 січня 2026 року № 28-аг заборонено лікарю-хірургу хірургічного відділення ОСОБА_1 самостійно проводити операції, крім ПХО (первинної хірургічної обробки); під час чергування в хірургічному відділенні та операційному блоці лікаря-хірурга ОСОБА_1 та при наявності хворих, яким показане ургентне хірургічне оперативне втручання (крім ПХО), для проведення операцій викликати в.о. завідувача хірургічним відділенням ОСОБА_2 або іншого лікаря-хірурга, який має не нижче 1 кваліфікаційної категорії, з оплатою праці за фактично відпрацьований час (том 1, а.с.20).
Наказом директора КНП «ПЦМБЛ» № 74-аг від 24 березня 2026 року з метою проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягу надання медичної допомоги пацієнтам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 лікарем-хірургом ОСОБА_1 в умовах КНП «ПЦМБЛ» було створено клініко-експертну комісію, до якої увійшли: голова комісії ОСОБА_8 – медичний директор; члени комісії: ОСОБА_9 – завідувач операційного блоку, лікар-хірург, ОСОБА_10 – лікар-хірург консультативної поліклініки; ОСОБА_11 – завідувач патологоанатомічного відділення, лікар-патологоанатом; ОСОБА_12 – завідувач відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії, лікар-анестезіолог; ОСОБА_13 – лікар-уролог хірургічного відділення; ОСОБА_14 – заступник директора з правових та кадрових питань. Секретар комісії ОСОБА_15 – сестра медична адміністративно-управлінського персоналу (том 1, а.с.21).
Згідно акту №1 експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнту ОСОБА_4 від 14 квітня 2026 року комісія після опрацювання медичної карти стаціонарного хворого № 5034/968; рішень лікаря-хірурга ОСОБА_10 , пояснення в.о. завідувача хірургічним відділенням ОСОБА_2 було встановдено: неадекватну терапію та ігнорування стандартів лікування; фальсифікацію медичної документації та приховування дефектів; відсутність діагностики та динамічного спостереження та запропоновано визнати роботу лікаря-хірурга ОСОБА_1 незадовільною, а рівень наданої медичної допомоги таким, що не відповідає державним стандартам та клінічним протоколам (том 1, а.с.14,15).
Згідно акту №2 експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнту ОСОБА_5 від 14 квітня 2026 року комісія після опрацювання медичної карти стаціонарного хворого № 5015/986; рішення зав. опер блока Колебіденка КВ., пояснення в.о. завідувача хірургічним відділенням ОСОБА_2 та дійшла висновку, що якість надання медичної допомоги була незадовільна, встановлено прямий причино-наслідковий зв`язок між затримкою операції, технічно неправильним виконанням втручання, відсутністю реанімаційного нагляду та летальним наслідком, медична документація велася з грубим порушенням, відсутність передопераційної підготовки та лікування. Комісією запропоновано застосувати до лікаря ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення через грубу тактичну помилку, що призвела до летального наслідку (том 1, а.с.12,13).
Наказом директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова № 2-Д від 14 квітня 2026 року було оголошено догану лікарю-хірургу хірургічного відділення, лікарю-хірургу екстреної хірургічної допомоги операційного блоку ОСОБА_1 за неналежне виконання своїх посадових обов`язків, порушення стандартів обстеження та протоколів надання медичної допомоги, порушення правил ведення медичної документації. Підставою винесення даного наказу є: наказ директора КНП «ПЦМБЛ» № 74-аг від 24 березня 2026 року; протокол засідання КЕК від 10 квітня 2026 року, акт №2 експертної оцінки якості надання медичної допомоги від 14 квітня 2026 року, акт № 2 від 14 квітня 2026 року про відмову у наданні пояснень (том 1, а.с.18).
Наказом директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова №128-к від 15 квітня 2026 року було звільнено ОСОБА_1 , лікаря-хірурга хірургічного відділення 0.5 посади, лікаря-хірурга екстреної хірургічної допомоги операційного блоку 0.5 посади 15 квітня 2026 року за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором згідно пункту 3 статті 40 КЗпП України. Підставою винесення даного наказу є: протокол засідання КЕК від 10 квітня 2026 року; акт №1 експертної оцінки якості надання медичної допомоги від 14 квітня 2026 року, акт № 1 від 14 квітня 2026 року про відмову у наданні пояснень; наказ № 4-Д від 29 травня 2025 року; наказ № 2-Д від 14 квітня 2026 року (том 1, а.с.22).
Створення директором відповідача клініко-експертної комісії, складені цією комісією акти позивач вважає незаконними, а також, як насідок, вважає незаконним и оголошення йому догани та звільнення, посилаючись,окрім цього на відсутність у наказах викладення опису порушення трудової дисципліни, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, прийнявши аргументи позивача, вважав позовні вимоги доведеними.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з таких міркувань.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Як зазначено у статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до статті 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.
Згідно із частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
За передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року».
Тлумачення частини третьої статті 149 КЗпП свідчить, що її положення мають поширюватися при застосуванні будь-якого виду дисциплінарного стягнення, тобто як до звільнення, так і до догани.
З наведеного можна зробити висновок, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
Складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об`єктивну та суб`єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку (висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17).
Тобто саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17 (провадження № 61-9123св18) зазначено, що «відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: в тому числі, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок. Систематичне порушення трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2019 року у справі № 363/4221/16-ц (провадження № 61-28075св18) вказано, що «за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України). У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц (провадження № 61-20068св18 зазначено: «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. [...] судами зроблено правильний висновок про те, що частина друга статті 149 КЗпП надає право власникові вибирати вид стягнення, але зобов`язує його враховувати при цьому цілу низку факторів: 1) ступінь тяжкості вчиненого проступку; 2) заподіяну порушенням шкоду; 3) обставини, за яких вчинено проступок; 4) попередню роботу працівника».
Так, підставами для притягнення позивача до дисциплінарної відповідності у виді догани (наказ № 2-Д від 14 квітня 2026 року), так і у виді звільнення (наказ №128-к від 15 квітня 2026 року) були акти № 1 та № 2 експертної оцінки якості надання медичної допомоги від 14 квітня 2026 року, які складені клініко-експертною комісією, створеною наказом № 74-аг від 24 березня 2026 року.
Щодо позовних вимог про незаконність створення зазначеної комісії та складених нею актів.
Відповідно до пункту 4 Порядку контролю якості медичної допомоги, який затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України 28 вересня 2012 року №752 (далі – Порядок №752), контроль якості надання медичної допомоги здійснюється шляхом застосування методів зовнішнього та внутрішнього контролю якості медичної допомоги, самооцінки медичних працівників, експертної оцінки, клінічного аудиту, моніторингу системи індикаторів якості, атестації/сертифікації відповідно до вимог чинного законодавства України та законодавства Європейського Союзу.
Пунктом 5 Порядку №752 визначено, що внутрішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється керівництвом закладів охорони здоров`я та/або медичними радами закладів охорони здоров`я в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема шляхом контролю за кваліфікацією лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою та професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у закладі охорони здоров`я; самооцінки медичних працівників; організації надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я; моніторингу реалізації управлінських рішень; моніторингу дотримання структурними підрозділами закладу охорони здоров`я стандартів у сфері охорони здоров`я, клінічних протоколів; моніторингу системи індикаторів якості медичної допомоги; вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги.
Відповідно до пункту 6 Порядку №752 зовнішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється органами державної виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема шляхом контролю за дотриманням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, проведення атестації лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою, професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров`я, проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги.
А у пунктах 7, 8 Порядку №752 передбачено, що контроль якості надання медичної допомоги здійснюється за такими складовими: структура, процес та результати медичної допомоги; організація надання медичної допомоги; контроль за реалізацією управлінських рішень; відповідність кваліфікаційним вимогам медичних працівників, у тому числі керівників закладів охорони здоров`я; вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги; забезпечення прав та безпеки пацієнтів під час надання їм медичної допомоги.
Контроль якості наданої медичної допомоги проводиться у випадках смерті пацієнтів, первинного виходу на інвалідність осіб працездатного віку, розбіжності встановлених діагнозів, недотримання закладами охорони здоров`я стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення, а також у випадках, що супроводжувалися скаргами пацієнтів та/або близьких осіб, які доглядають за пацієнтами, шляхом клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги.
Клініко-експертна оцінка якості та обсягів медичної допомоги здійснюється шляхом експертизи клінічних питань діагностики, лікування та реабілітації медичними радами закладів охорони здоров`я, клініко-експертними комісіями Міністерства охорони здоров`я України та/або управлінь охорони здоров`я протягом 30 днів з дня надходження відповідного звернення або з ініціативи Міністерства охорони здоров`я України, про що складається висновок за результатами клініко-експертної оцінки за формою, наведеною в додатку до цього Порядку.
Відповідно до статуту КНП «ПЦМБЛ» (том 1, а.с. 65-74) поточне керівництво підприємства здійснює його директор, який самостійно вирішує питання діяльності підприємства, організує роботу щодо надання населенню медичної допомоги, забезпечує контроль за веденням медичної документації, приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників, інші передбачені законодавством про працю рішення в сфері трудових відносин.
З аналізу вищенаведених нормативно-правових актів слідує, що внутрішній контроль якості надання медичної допомоги, зокрема в частині структури, процесу та результатів може проводитися як директором закладу охорони здоров`я, так і медичною радою, тому висновок суду про те, що внутрішній контроль може проводити виключно медична рада закладу є помилковим, суперечить наведеним правовим нормам. Також не є правильним висновок суду першої інстанції про те, що створена у закладі комісія є неуповноваженим органом щодо перевірки якості надання медичної допомоги.
Так, директор закладу охорони здоров`я - КНП «ПЦМБЛ» в межах своїх повноважень з внутрішнього контролю якості медичної допомоги, з метою перевірки якості надання медичної допомоги двом пацієнткам – ОСОБА_3 та ОСОБА_16 лікарем-хірургом ОСОБА_1 , створив комісію наказом від 26 березня 2026 року, оскільки таке доручення та організація контролю не суперечить приписам закону та підзаконним актам.
Сам по собі збіг назв комісії, що створена оскаржуваним наказом від 24 березня 2026 року, з назвою клініко-експертних комісій Міністерства охорони здоров`я України та/або управлінь охорони здоров`я, які створюються відповідними органами для зовнішнього для проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги відповідно до Положення про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я України, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 05 лютого 2016 року № 69, не є підставою для визнання незаконним вказаного наказу.
Також хибним є висновок суду про відсутність підстав для внутрішнього контролю якості надання медичної допомоги ОСОБА_1 через відсутність скарг пацієнтів є хибним, оскільки обидві пацієнтки - ОСОБА_3 та ОСОБА_16 померли у медичному закладі, що відповідно до пункту 8 Порядку №752 є підставою для контролю якості наданої медичної допомоги.
За такого відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу від 24 березня 2026 року № 74-аг.
Щодо законності актів № 1 та № 2 експертної оцінки якості надання медичної допомоги від 14 квітня 2026 року, то оскільки складені на виконання доручення керівника закладу охорони здоров`я акти як підсумок проведення контролю якості надання медичної допомоги лікарем ОСОБА_1 є лише фіксацією фактичних обставин щодо проведення лікувальних заходів, що були виявлені під час проведення перевірки дотримання стандартів надання медичної допомоги, тому оскарження факту складення таких актів, які самостійно не встановлювали для працівника будь-яких наслідків, не є належним способом захисту прав.
До того ж позивач на спростування встановлених в оскаржуваних актах фактів неналежного надання медичної допомоги пацієнткам доказів не подав.
Щодо оскарження притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до посадових інструкцій лікаря хірурга екстреної хірургічної допомоги операційного блоку та лікаря-хірурга хірургічного відділення № 1 (том 1, а.с. 104-109) лікар хірург організовує клінічне обстеження і визначає тактику лікування хворих згідно затверджених стандартів та протоколів, щоденно проводить обхід хворих, в історії хвороби відмічає основні зміни в їх загальному стані, приймає необхідні рішення по лікуванню і догляду за хворими, проводить корекцію призначень, виконує оперативні втручання, контролює післяопреаційний догляд за хворими; забезпечує: належний рівень обстеження і лікування хворих згідно рівня досягнень медичної науки, надання невідкладної допомоги під наглядом та за узгодженням із заввідділенням.
Згідно із наказом № 2-Д від 14 квітня 2026 року ОСОБА_1 була оголошена догана.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем наявності складу дисциплінарного проступку у діях позивача, зокрема, вини позивача ОСОБА_1 , що стало підставою для оголошення догани.
Згідно зазначеного наказу позивачу оголошена догана за неналежне виконання своїх посадових обов`язків, порушення стандартів обстеження та протоколів надання медичної допомоги, порушення правил ведення медичної документації. Підставою дисціплінарного стягнення вказані: наказ директора КНП «ПЦМБЛ» № 74-аг від 24 березня 2026 року; протокол засідання КЕК від 10 квітня 2026 року, акт №2 експертної оцінки якості надання медичної допомоги від 14 квітня 2026 року, акт № 2 від 14 квітня 2026 року про відмову у наданні пояснень. Також в описовій частині оскаржуваного наказу зазначено, що 10 квітня 2026 року проводилось засідання клініко-експертної комісії з метою перевірки якості та обсягу надання медичної допомоги пацієнтці Д.Г.А з описом встановлених комісією обставин (том 1, а.с.18).
Так, згідно акту №2 експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнту ОСОБА_5 від 14 квітня 2026 року комісія установила, що хвора поступила до КНП «ПЦМБЛ» 19 жовтня 2025 року та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , їй було проведено оперативне втручання лікарем ОСОБА_1 . Після опрацювання медичної карти стаціонарного хворого № 5015/986; рішення зав. опер блока Колебіденка КВ., пояснення в.о. завідувача хірургічним відділенням ОСОБА_2 комісія дійшла висновку, що якість надання медичної допомоги була незадовільна, встановлено прямий причино-наслідковий зв`язок між затримкою операції, технічно неправильним виконанням втручання, відсутністю реанімаційного нагляду та летальним наслідком, медична документація велася з грубим порушенням, відсутність передопераційної підготовки та лікування. Комісією запропоновано застосувати до лікаря ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення через грубу тактичну помилку, що призвела до летального наслідку (том 1, а.с.12,13).
Аналіз оспорюваного ОСОБА_1 наказу про оголошення йому догани від 14 квітня 2026 року № 06-д дає підстави для висновку про його відповідність викладеним вище положенням закону та судовій практиці щодо порядку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Так, в ньому викладене зміст порушення трудової дисципліни - неналежне виконання посадових обов`язків, порушення стандартів обстеження та протоколів надання медичної допомоги, порушення правил ведення медичної документації, а фактичні обставини цього порушення (дата вчинення – 19, 20 жовтня 2025 року, подробиці лікувальних заходів та дій лікаря ОСОБА_1 щодо хворою Д.Г.А.) через їх значний обсяг викладені в протоколі засідання КЕК та акті № 2, які є невід`ємною частиною оскаржуваного наказу від 14 квітня 2026 року та були вручені представнику позивача.
Від надання письмових пояснень ОСОБА_1 відмовився, натомість на засіданні комісії 10 квітня 2026 року надав усні пояснення (том 1, а.с. 115-116, 119).
За такого відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу № 2-Д від 14 квітня 2026 року.
Наказом директора КНП «ПЦМБЛ» О. Чекрижова №128-к від 15 квітня 2026 року було звільнено ОСОБА_1 , лікаря-хірурга хірургічного відділення 0.5 посади, лікаря-хірурга екстреної хірургічної допомоги операційного блоку 0.5 посади, 15 квітня 2026 року за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором згідно пункту 3 статті 40 КЗпП України. Підставою винесення даного наказу вказані: протокол засідання КЕК від 10 квітня 2026 року; акт №1 експертної оцінки якості надання медичної допомоги від 14 квітня 2026 року, акт № 1 від 14 квітня 2026 року про відмову у наданні пояснень; наказ № 4-Д від 29 травня 2025 року; наказ № 2-Д від 14 квітня 2026 року (том 1, а.с.22).
В описовій частині цього наказу зазначено, що його прийнято у зв`язку із виявленими грубими порушеннями стандартів та протоколів надання медичної допомоги та фальсифікацією медичної документації, що встановлені висновком клініко-експертної комісії – акт № 1 від 14 квітня 2026 року експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнту К.М.В. та з урахуванням чинних дисциплінарних стягнень (наказ 4-Д від 29 травня 2025 року, наказ № 2-Д від 14 квітня 2026 року).
Згідно акту №1 експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнту ОСОБА_4 від 14 квітня 2026 року комісія встановила, що пацієнтка перебувала на лікуванні з 13 жовтня 2025 року, померла у лікарні 17 жовтня 2025 року. Після опрацювання медичної карти стаціонарного хворого № 5034/968; рішень лікаря-хірурга ОСОБА_10 , пояснення в.о. завідувача хірургічним відділенням ОСОБА_2 було встановлено: відсутність протягом усього періоду госпіталізації медикаментозного лікування, рекомендації лікаря-кардіолога проігноровані, внесення недостовірних даних у медичну карту, клінічний діагноз був сформований постфактум на основі патологоанатомічного, що свідчить про відсутність прижиттєвого діагностичного процесу; якість надання медичної допомоги незадовільна; виявлені дефекти надання допомоги, що мають характер професійної недбалості, службового підроблення; неадекватну терапію та ігнорування стандартів лікування; фальсифікацію медичної документації та приховування дефектів (том 1, а.с.14,15).
Від надання письмових пояснень ОСОБА_1 відмовився, натомість на засіданні комісії 10 квітня 2026 року надав усні пояснення (том 1, а.с. 122-123, 126).
Колегія суддів вважає, що оспорюваний ОСОБА_1 наказ про його звільнення від 15 квітня 2026 року відповідає положенням закону та судовій практиці щодо порядку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, оскільки має викладення змісту порушення трудової дисципліни - порушення стандартів та протоколів надання медичної допомоги та фальсифікацією медичної документації, що встановлені висновком клініко-експертної комісії – акт № 1 від 14 квітня 2026 року експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнту К.М.В., а фактичні обставини цього порушення (дата вчинення – з 13 по 17 жовтня 2025 року, подробиці лікувальних заходів та дій лікаря ОСОБА_1 щодо хворої К.М.В.) через їх значний обсяг викладені в протоколі засідання КЕК та акті № 1, які є невід`ємною частиною оскаржуваного наказу від 15 квітня 2026 року та були вручені представнику позивача.
За такого відповідач мав підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а також обрання крайнього виду такого стягнення як звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України (за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором згідно), оскільки на день прийняття цього наказу – 15 квітня 2026 року не втратив юридичної сили за давністю та не був знятий достроково застосований до ОСОБА_1 наказом від 29 травня 2025 року № 4-Д захід дисциплінарного стягнення у вигляді догани у вигляді догани за неетичну поведінку, недотримання правил медичної етики та деонтології догани, правомірність якого позивач не оскаржує, доводів щодо цього не наводить.
Також обраний позивачу вид стягнення – звільнення, відповідає як тяжкості дисциплінарного проступку, який допустив ОСОБА_1 , так і його попередній поведінці, наявності в минулому фактів притягнення до дисциплінарної відповідальності.
За такого колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі.
З огляду на зміст підстав, з яких позивач оспорює звільнення, встановлені вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення.
Частинами 1 та 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки судом не встановлена незаконність звільнення позивача, також не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимішеного прогулу.
Наведене є підставою для прийняття доводів апеляційної скарги та відхилення аргументів відзиву на неї.
З огляду на викладене суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого ухвалив помилкове рішення про задоволення позову, яке підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового про відмову у позові.
Тому апеляційну скаргу слід задовольнити.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Оскільки у справі ухвалено нове рішення про відмову у позові, відповідач має право на компенсацію понесених судових витрат, тому наявні підстави для перерозподілу судових витрат, який здійснив суд першої інстанції, а також проведення розподілу судових витрат, понесених в апеляційному суду.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, за такого відповідачу слід компенсувати сплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір за рахунок держави.
Окрім компенсації судового збору відповідач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу: в суді першої інстанції – 35000 грн. та в суді апеляційної інстанції – 35000 грн.
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).
Тобто склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони.
У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».
Так, у відзиві на позовну заяву представник відповідача адвокат Іванченко О.В. просив стягнути 35000 грн. вартості витрат на правничу допомогу та долучив на підтвердження таких витрат договір про надання правової допомоги № 21-05/2026 від 21 травня 2026 року, відповідно до якого (пункти 1.2 та 2.1) за надання правової допомоги щодо представництва в суді першої інстанції відповідач має сплатити 35000 грн. гонорару (том 1, а.с. 166-168), платіжні інструкції про перерахування КНП «ПЦМБЛ» адвокату Іванченку О.В. 5000 грн. та 30000 грн. (том 1, а.с. 164, 165), детальний розрахунок витрат часу на надання правової допомоги (том 1, а.с. 163).
Також в апеляційній скарзі представник відповідача просить стягнути 35000 грн витрат на правничу допомогу в апеляційному суді, долучивши на підтвердження таких витрат договір про надання правової допомоги № 22-07/2026 від 24 липня 2026 року, відповідно до якого (пункти 1.2 та 2.1) за надання правової допомоги щодо представництва в суді апеляційної інстанції відповідач має сплатити 35000 грн. гонорару (том 2, а.с. 10-12), платіжну інструкцію про перерахування КНП «ПЦМБЛ» адвокату Іванченку О.В. 35000 грн. (том 2, а.с. 14), детальний розрахунок витрат часу на надання правової допомоги (том 2, а.с. 21).
Згідно змісту детальних розрахунків витрат часу на надання правової допомоги в судах двох інстанцій представник відповідача надав останньому такі послуги: в суді першої інстанції – юридична консультація, аналіз первинних документів, визначення стратегії та тактику захисту (10 годин), опрацювання чинного законодавства та судової практики (3 години), складання відзиву та подання до суду, очікування та участь у судових засіданнях; в суді апеляційної інстанції – юридична консультація, аналіз рішення суду, визначення стратегії та тактики захисту (5 годин), опрацювання чинного законодавства та судової практики (3 години), складання апеляційної скарги, подання її до суду (14 годин), очікування та участь у судових засіданнях (2 години).
В суді першої інстанції позивач заперечень щодо співмірності заявлених витрат на правничу допомогу обсягу наданих послуг, складності справи на надав. В суді апеляційної інстанції представник позивача заперечив щодо розміру заявленої компенсації правничої допомоги.
У постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) Верховний Суд, аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.
У справі, яка переглядається, щодо надання таких послуг адвокатом Іванченком О.В. відповідачу, як: правовий аналіз, визначення стратегії захисту, опрацювання законодавства та судової практики, подання апеляційної відзиву на позовну заяву та скарги апеляційний суд враховує, що такі послуги не є послугами з професійної правничої допомоги, а тому не підлягають відшкодуванню позивачем відповідачу, що узгоджується із згаданим правовим висновком Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22). Також не підлягають компенсації витрати на участь адвоката в судових засіданнях суду першої інстанції, оскільки суд розглянув справу за відсутності учасників.
Колегія суддів взяла до уваги заперечення представника позивача в судовому засіданні апеляційного суду.
Колегія суддів з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом роботи із представництва відповідача в судах першої та апеляційної інстанцій, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності цих витрат, відсутності доказів визначення вартості однієї години роботи адвоката Іванченка О.В. виходячи з конкретних обставин справи, в якій розглядався трудовий спір, а також враховуючи принцип диспозитивності щодо заявлених вимог, дійшла висновку про наявності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідача у сумі 15000 грн. (8000 грн. за представництва в суді першої інстанції та 7000 грн. за представництво в суді апеляційної інстанції).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна міська багатопрофільна лікарня» задовольнити .
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 липня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна міська багатопрофільна лікарня» Первомайської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про створення комісії, про визнання актів експертної оцінки якості надання медичної допомоги пацієнтам недійсними, визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає по АДРЕСА_1 , на користь Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна міська багатопрофільна лікарня» Первомайської міської ради (ЄДРПОУ 34712085) 15000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Компенсувати Комунальному некомерційному підприємству «Первомайська центральна міська багатопрофільна лікарня» Первомайської міської ради (ЄДРПОУ 34712085) за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 7987 грн. 20 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
________________________________
Повна постанова складена 26 жовтня 2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua