Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №740/3749/26 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3749/26

Провадження № 2/740/2687/26

Р І Ш Е Н Н Я

з а о ч н е

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Карпуся І.М.,

із секретарем судового засідання Ісаєнко А.М.,

за участю:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки – адвоката Ващенко М.О.,

представника третьої особи, органу опіки і піклування, – Парубець М.О.,

прокурора Божок І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – виконавчий комітет Ніжинської міської ради Чернігівської області (як орган опіки та піклування) про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 через представника – адвоката Ващенко М.О. звернулася до суду із позовом, у якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно її малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов аргументовано тим, що батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 (син позивачки) та ОСОБА_2 .

Відповідачка упродовж тривалого часу ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не приймає участі у вихованні. Дитина перебуває на повному утриманні сім`ї позивачки, коштів на потреби дитини відповідачка не надає, не цікавиться життям сина, його успіхами у школі, не телефонує, не приїжджає, хоча номери телефонів та адреса проживання дитини їй відома, жодного разу не відвідувала школу, в якій навчається дитина.

Ухвалою судді 22.07.2026 відкрито провадження, постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду 10.09.2026 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали та просили задовольнити з наведених у ньому підстав. Позивачка пояснила, що є бабою ОСОБА_5 . Батьками дитини є ОСОБА_4 (син позивачки) та ОСОБА_2 , які шлюб розірвали років 3 тому. З своїми батьками ОСОБА_6 проживав приблизно до півторарічного віку. Потім був відібраний від них, улаштований у патронатну сім`ю. Також у відповідачки була відібрана і старша дочка. Згодом за рішенням суду дітей відповідачці повернули. Однак відповідачка забрала до себе лише старшу дочку, а ОСОБА_6 з того часу проживав і до цього часу проживає постійно з позивачкою у будинку в Ніжині. Відповідачка за останні 6 років життям ОСОБА_5 не цікавилася, приходила до них разів 4 - 5, востаннє бачила відповідачку років два тому, а влітку минулого року відповідачка виїхала за кордон, ніби в Німеччину, з своєю старшою дочкою, а з ОСОБА_5 не спілкується, його життям, здоров`ям, розвитком не цікавиться, матеріально участі в утриманні не бере, у вихованні також участі у будь-який спосіб не бере. Батько ОСОБА_5 проходить військову службу і вдома не перебуває, спілкується переважно дистанційно, матеріально утримує сина.

Представник органу опіки і піклування вважала, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме інтересам дитини.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, заяв по суті справи чи з процесуальних питань не подала. Про час і місце розгляду справи сповіщалася засобами поштового зв`язку за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання згідно із п. 4 ч. 8 ст.128 ЦПК України.

Прокурор заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на, що одне байдуже ставлення відповідачки до дитини не є достатньою підставою для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Вважала, що слід попередити відповідачу про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини.

Враховуючи, що відповідачка згідно зі ст. 128 ЦПК України повідомлена, відзив не подала, причини неявки в судове засідання не повідомила, суд відповідно до ст. 280, 281 ЦПК розглядає справу на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення з урахуванням того, що позивачка не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи та з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов наступного висновку.

Копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 підтверджено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 6).

Згідно заяви, надісланої на адресу суду ОСОБА_4 , останній перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, не має змоги брати участі у судових засіданнях, тому не проти розгляду справи без залучення його до участі у справі як учасника. Зазначає, що ОСОБА_2 виїхала за кордон і фактично з 2021 року не виконує батьківських обов`язків, а їх дитина постійно проживає з бабусею.

Як вбачається з характеристики учня 1-В класу Ніжинської гімназії № 10, ОСОБА_7 навчається у закладі освіти з 2025 року. Хлопчик виховується батьком та бабусею. ОСОБА_4 відповідально ставиться до виховання сина, цікавиться його навчанням, підтримує зв`язок з класним керівником. Бабуся ОСОБА_1 також бере участь у вихованні дитини. Мати дитини ОСОБА_8 з класним керівником на зв`язок не виходила, на батьківські збори не з`являлась, гімназію не відвідувала (а.с. 10).

Згідно довідки лікаря ТОВ «Медикал Сервіс» від 19.05.202026 на прийоми до лікаря, медичні огляди ОСОБА_3 супроводжує ОСОБА_1 (а.с. 11).

Відповідно до висновку від 26.03.2026 виконавчого комітету Ніжинської міської ради, як органу опіки та піклування, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 протягом тривалого часу свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, проживає окремо від сина , не відвідує його, не телефонує, не цікавиться станом його здоров`я та розвитком. Батько дитини ОСОБА_4 перебуває на військовій службі. Малолітній ОСОБА_3 проживає з бабусею ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , яка фактично займається процесами виховання, навчання, розвитку та утримання ОСОБА_3 .

У висновку також зазначено, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01.12.2020 малолітнього ОСОБА_4 було відібрано від його батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 без позбавлення їх батьківських прав, проте відповідно до рішення Ніжинського міськрайонного суду від 03.10.2023 дитину було повернуто відповідачці.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989, що ратифікована Україною 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991 (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20.11.1959. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» ("Mamchur v. Ukraine", заява №10383/09, рішення від 16.07.2015, п. 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, п.п. 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є, з одного боку засобом захисту прав дитини, і з іншого, заходом впливу на батьків, які не виконують свої батьківські обов`язки щодо дитини, а тому є крайнім заходом впливу на цих осіб.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.

Згідно із ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У відповідності до п.п. 15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007, № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 638/6919/16-ц).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24.06.2020 року у справі № 344/6374/18, від 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 року у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, від 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду: від 28.02.2024 у справі N 303/4697/22, провадження N 61-16164св23, від 12.02.2024 у справі N 202/1931/22, провадження N 61-14340св23, від 07.02.2022 у справі N759/3554/20, провадження N 61-1544св21.

Однак, у поданих суду документах навіть не було відображено думку дитини, у зв`язку з чим суд вимушений був вдатися до заслуховування її думки безпосередньо у судовому засіданні попри вік хлопчика і пов`язані з цим несприятливі для дитини психотравмуючі фактори. Зазначаючи, що наданню висновку органом опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки щодо сина ОСОБА_5 , передувало змістовне, глибоке і ретельне вивчення цього питання, робота з дитиною психолога, стороною позивача не надано суду підтверджуючих цього доказів. Учасники справи посилаються на докази, які суду не подали, про їх витребування судом попри роз`яснення їм такого процесуального права не клопотали, зокрема попередні рішення судів з приводу дитини щодо відповідачки.

Приписами ч. 5, ч. 6 статті 19 Сімейного кодексу України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду: від 15.11.2023 у справі N 932/2483/21, провадження N 61-5203св23, від 10.11.2023 у справі N 401/1944/22, провадження N 61-10115св23, від 07.02.2022 у справі N 759/3554/20, провадження N 61-1544св21, від 26.07.2021 у справі N 638/15336/18, провадження N 61-13690св20).

Виходячи із положень ч. 6 статі 19 Сімейного кодексу України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, такий висновок має рекомендаційний характер. При цьому, необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03.12.1986). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків, тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід, як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Приймаючи до уваги наведене вище, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Як вбачається з матеріалів справи, дитина - семирічний ОСОБА_6 , фактично проживає з позивачкою, яка є його бабою. Батько дитини проходить військову службу. Мати дитини - відповідачка ОСОБА_2 тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, належним чином не приймає участь у вихованні хлопчика.

Однак вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідачки батьківських прав без її попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу, адже матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження того, що змінити поведінку відповідачки у кращу сторону неможливо.

Ніким з учасників справи не заперечується, що відповідачка в минулому після відібрання від неї дітей, у подальшому звернулася з заявою про їх повернення, яку суд задовольнив. Сторона позивача переконує суд, що відповідачці вже був наданий шанс для виправлення свого відношення до дитини, але вона ним знехтувала і материнських почуттів не проявила, покинула ОСОБА_5 , виїхала з України тільки з старшою дочкою. Прокурор трактує дану обставину як свідчення спроможності відповідачки змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо дитини, зауважує, що у справі відсутні відомості про обставини життя відповідачки на даний час, можливі наявні труднощі в неї, які перешкоджають повноцінному виконанню батьківських обов`язків щодо ОСОБА_5 .

Зважуючи на серйозність правових наслідків позбавлення батьківських прав, суд вважає, що рішення про це не може бути прийнято без застосування попередження про його прийняття, якщо наявні обставин, якій бодай якимось чином свідчать про можливість батьків змінити ставлення до своєї участі в житті дитини і її виховання та утримання.

Висновок органу опіки та піклування оцінюється судом у сукупності з іншими доказам та не є достатнім підтвердженням правових підстав для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Малолітній ОСОБА_6 у судовому засіданні чітко не висловила думку по суті позовних вимог. Пояснив, що вітав маму телефоном у цьому році зі святом 8 Березня. З пояснень позивачки слідує, що ОСОБА_6 може спілкуватися з сестрою телефоном і в таких розмовах може кількома словами взяти участь відповідачка.

Тож мати у духовному світі дитини все ж у певній мірі присутня. При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що відповідачка вживає наркотичні засоби або психотропні речовини, притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків, застосувала насильство щодо дитини чи негативно впливає на духовний, фізичний її розвиток.

У справі відсутні докази застосування до відповідачки будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, достатні попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справ відсутні докази, що дитина насправді усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав її матері. Позбавлення батьківських прав відповідачки відносно неповнолітнього сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивачка не довела та не надала суду доказів в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили, що змінити поведінку відповідачки у кращу сторону неможливо.

Позивачка погодилася на розгляд справи за наявними в ній доказами, у яких взагалі відсутні відомості про життєві обставини, у яких нині перебуває відповідачка, без чого неможливо надати об`єктивну оцінку поведінці відповідачки щодо дитини з таким ступенем вивченням обставин, який був би достатній для можливості дійти обгрунтованих висновків про наявність вини відповідачки у невиконанні батьківських обов`язків щодо сина і підтвердження дійсної наявності підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина.

Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено достатніми доказами.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – виконавчий комітет Ніжинської міської ради Чернігівської області (як орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити відповідачку ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Покласти на орган опіки та піклування Ніжинської міської ради Чернігівської області обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Копію заочного рішення направити відповідачці в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, - протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача: адвокат Ващенко Марина Олександрівна, вул. Однорядка, буд. 20, м. Ніжин Чернігівської області.

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: виконавчий комітет Ніжинської міської ради, місце знаходження: пл. імені Івана Франка, 1, м. Ніжин Чернігівської області.

Прокурор: Ніжинська окружна прокуратура, місце знаходження: вул. Овдіївська, буд. 2, м. Ніжин Чернігівської області.

Суддя І.М. Карпусь