Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №908/3166/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 908/3166/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Булгакової І. В., Власова Ю. Л.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Ткаченко О.С. (адвокат),

відповідача - Погосян С.Г. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція"

про стягнення коштів в розмірі 17 004 569,89 грн,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" (далі - позивач, ТОВ "НМВП "Електропівденмонтаж") звернулося в Господарський суд Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" (далі - відповідач, скаржник, АТ "НАЕК "Енергоатом") про стягнення заборгованості за договором № 21646-20/1 (20-121-04-21-11039 від 30.12.2021) у загальному розмірі 17 004 569,89 грн, з яких: 10 316 637,24 грн основного боргу, 1 121 828,31 грн - 3% річних за період з 01.03.2022 по 14.10.2025, 5 566 104,34 грн - інфляційних втрат за період з березня 2022 по вересень 2025.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.12.2021 між Державним підприємством "НАЕК "Енергоатом" (правонаступником якого є відповідач) та позивачем було укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт на енергоблоці № 5 Запорізької АЕС. Позивач виконав роботи на загальну суму 10 316 637,24 грн, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3) та актами приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в), підписаними сторонами 30.12.2021. Відповідно до п. 2.4 договору оплата мала бути здійснена протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки, тобто не пізніше 28.02.2022. Відповідач зобов`язання з оплати не виконав, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25 (суддя Горохов І. С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" суму основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн, 3% річних у розмірі 1 121 828,31 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 566 102,63 грн та судовий збір у розмірі 204 054,82 грн. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 (колегія суддів у складі: Стефанів Т. В., Кучеренко О. І., Кошля А. О.) апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі відповідач з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права просить суд скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі № 908/3166/25 та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити у стягненні 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих за період з 04.03.2022 по 07.06.2025.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга скаржника, подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19, від 29.01.2019 у справі № 807/257/14 щодо необхідності застосування спеціальних норм права (Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України") (далі - Закон).

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає що відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування пункту 6 статті 13 Закону в поєднанні зі статтею 625 ЦК України в контексті не нарахування 3% річних та інфляційних витрат при наявності заборони здійснення переказу коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України юридичним особам, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія України.

4.4. За доводами скаржника, на початок тимчасової окупації м. Енергодару (04.03.2022) позивач був зареєстрований на ТОТ. Таким чином, обов`язок скаржника (відповідача) щодо перерахування коштів на рахунок позивача був зупинений встановленою забороною на перерахування коштів у спеціальній нормі Закону.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.2. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу звертає увагу на те, що посилаючись на одне й те саме твердження щодо неможливості здійснення розрахунку через встановлену спеціальним законом заборону, відповідач одночасно вказує і на наявність, і на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права про вказану заборону у подібних відносинах.

5.3. Позивач вказує на те, що станом на дату звернення до господарського суду із позовом у цій справі та, відповідно, станом на дату ухвалення рішення і постанови, місцезнаходженням позивача є підконтрольна Україні територія - місто Запоріжжя.

5.4. За твердженням позивача, в матеріалах справи містяться беззаперечні докази того, що відповідачем здійснювалися розрахунки з позивачем в той період, коли позивач ще мав офіційне місцезнаходження в тимчасово окупованому Енергодарі.

5.5. Позивач зазначає, що у строк виконання грошового зобов`язання відповідачем перед позивачем сплив 28.02.2022, тобто до початку окупації міста Енергодар, а, отже, станом на дату виникнення "заборони" розрахунку прострочення вже тривало.

5.6. За твердженням позивача, посилання відповідача на відсутність правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах як підставу для касаційного оскарження ухвалених у справі рішення та постанови є необґрунтованим.

5.7. Також, позивачем подані додаткові письмові пояснення у справі.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. 30.11.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір підряду № 21646-20/1, за умовами якого підрядник зобов`язався виконати роботи, а замовник прийняти та оплатити їх. Вартість робіт за договором становить 10 777 738,70 грн з ПДВ.

6.2. 30.12.2021 сторонами підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) та акти приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) на загальну суму 10 316 637,24 грн, що підтверджує факт належного виконання позивачем договірних зобов`язань та прийняття результату робіт відповідачем без зауважень.

6.3. Відповідно до умов договору оплата виконаних робіт мала бути здійснена протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки КБ-3, тобто до 28.02.2022 включно. З 01.03.2022 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

6.4. Судами встановлено, що відповідачем не надано доказів належного виконання обов`язку щодо оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим заборгованість у розмірі 10 316 637,24 грн залишається непогашеною.

6.5. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач визнає наявність заборгованості, що також узгоджується з даними бухгалтерського обліку відповідача.

6.6. Судами встановлено, що позивач вживав заходів досудового врегулювання спору, зокрема направляв відповідачу претензію та вимогу про сплату заборгованості, які залишені без задоволення.

6.7. Судом також встановлено, що у спірних правовідносинах позивач застосовує касовий метод нарахування податку на додану вартість, у зв`язку з чим обов`язок щодо реєстрації податкової накладної виникає після отримання оплати. Відтак відсутність зареєстрованої податкової накладної не впливає на обов`язок відповідача здійснити оплату виконаних робіт.

6.8. З огляду на встановлений факт прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

6.9. У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з повної оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 25.06.2026 справу № 908/3166/25 разом із касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

7.2. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22.07.2026 справу № 908/3166/25 разом з касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.2. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.3. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

8.4. Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.5. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

8.6. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

8.7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, наявність заборгованості в розмірі 10 316 637,24 грн підтверджується випискою № 459 з регістру аналітичного обліку філії "ВП ЗАЕС" про стан розрахунків станом на 04.12.2025, наданою самим відповідачем.

8.8. Також, за встановленими судами обставинами, відповідач не надав доказів належного виконання умов договору підряду щодо оплати виконаних робіт, а стягнення основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн ним не оскаржується, що вбачається зі змісту прохальної частини касаційної скарги, відповідно до якої скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити у стягненні 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих за період з 04.03.2022 по 07.06.2025

8.9. У зв`язку із простроченням оплати позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

8.10. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

8.11. Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

8.12. Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про його часткову обґрунтованість та відповідно про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 01.03.2022 по 14.10.2025 у розмірі 1 121 828,31 грн та інфляційних втрат за період з березня 2022 по вересень 2025 у розмірі 5 566 102,63 грн

8.13. Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

8.14. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.15. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.16. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.17. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.18. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.19. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.20. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.21. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.22. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.24. Скаржник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, що містяться в постановах Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови.

8.25. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19, від 29.01.2019 у справі № 807/257/14 щодо необхідності застосування спеціальних норм права - Закону, колегія суддів зазначає наступне.

8.26. У наведених скаржником справах викладено загальні висновки про те, що у разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

8.27. Застосування вказаних висновків не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від предмету доказування та встановлених обставин, а можливість застосування вказаних висновків перебуває у системному зв`язку із наданою судами кваліфікацією спірних правовідносин, з огляду на встановлені обставини щодо наявності ознак, які дозволяють дійти висновку про те, що такі правовідносини у конкретній справі підлягають регулюванню нормами спеціального закону.

8.28. Покликаючись на вказані висновки у наведених постановах Верховного Суду, скаржник акцентує увагу на необхідність застосування до спірних правовідносин у справі № 908/3166/25 положень Закону.

8.29. Відповідно до статті 1 Закону правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

8.30. Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

8.31. Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 Закону).

8.32. Згідно з частиною другою статті 13 Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

8.33. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території. На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.

8.34. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється.

8.35. Системний аналіз вказаних положень Закону дозволяє дійти висновку про те, що останні спрямовані на неможливість фізичного отримання грошових коштів з іншої території України та неможливість ініціювання здійснення платежів суб`єктами, які знаходяться на тимчасово окупованій території, що узгоджується з метою, визначеною у статті 2 Закону.

8.36. Енергодарська міська територіальна громада, до якої входить м. Енергодар, є тимчасово окупованою з 04.03.2022.

8.37. Позивач змінив своє місцезнаходження з м. Енергодар на м. Запоріжжя 07.06.2025.

8.38. При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо здійснення позивачем підприємницької діяльності у період його перебування на тимчасово окупованій території, або ж щодо вчинення позивачем будь - яких дій, спрямованих на реєстрацію останнього на тимчасово окупованій території у цей період.

8.39. Як встановлено судами попередніх інстанцій, перерахування коштів у спірних правовідносинах має здійснюватися між банківськими установами, що функціонують на підконтрольній Україні території, а рахунок позивача обслуговується українським банком.

8.40. Тому, фізичне переміщення грошових коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України в цьому випадку не здійснюється.

8.41. Відтак, вказані положення Закону накладали певні обмеження щодо можливості фізичного використання платіжних засобів саме позивачем з 04.03.2022 до 07.06.2025, в період його реєстрації на тимчасово окупованій території - м. Енергодар, проте в цьому випадку не впливали на можливість відповідача належним чином виконати власне грошове зобов`язання перед позивачем.

8.42. При цьому, судами встановлено та відповідачем не заперечується, що останній у період тимчасової окупації фактично здійснював платежі на користь позивача, що в свою чергу спростовує твердження скаржника про неможливість здійснення оплати за договором № 21646-20/1 (20-121-04-21-11039 від 30.12.2021).

8.43. Окрім того, відповідно до п. 2.4 договору оплата виконаних робіт мала бути здійснена протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки, тобто не пізніше 28.02.2022. Початок періоду прострочення виконання грошового зобов`язання припадає на 01.03.2022.

8.44. Тому, як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, строк виконання зобов`язання за договором настав до виникнення зазначених обставин початку тимчасової окупації м. Енергодар.

8.45. З огляду на викладене, належне виконання основного зобов`язання за договором в цьому випадку залежало виключно від волі самого відповідача, а відтак останній повинен був усвідомлювати можливість настання для нього негативних наслідків у вигляді нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат в порядку передбаченому статтею 625 ЦК України, у зв`язку із триваючим з 01.03.2022 невиконанням ним грошового зобов`язання.

8.46. При цьому, передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

8.47. Окрім того, як зазначено в пункті 86 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 22.07.2026 у цій справі, відсутність чіткого, законодавчо визначеного механізму не може тлумачитися як відсутність власне самого права та не повинна спричиняти негативні правові наслідки для суб`єкта господарювання, місцезнаходженням якого була тимчасово окупована територія, зокрема, у вигляді неможливості застосовувати статтю 625 Цивільного кодексу України, адже зазначене зачіпає право мирно володіти своїм майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, статтею 41 Конституції України.

8.48. Отже, посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій наведених висновків Верховного Суду, скаржник по суті намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції немає повноважень встановлювати нові обставини та переоцінювати докази в силу приписів статті 300 ГПК України.

8.49. Враховуючи наведене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, оскільки в цьому випадку відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин, в контексті можливості виконання відповідачем зобов`язань за договором, положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

8.50. Щодо доводів скаржника про те, що відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування пункту 6 статті 13 Закону в поєднанні зі статтею 625 ЦК України в контексті не нарахування 3% річних та інфляційних витрат при наявності заборони здійснення переказу коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України юридичним особам, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія України, колегія суддів зазначає наступне.

8.51. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

8.52. Разом з тим, правові висновки щодо застосування положень пункту 6 статті 13 Закону в поєднанні зі статтею 625 ЦК України до спірних правовідносин у цій справі, з урахуванням фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, вже викладено Судом у цій постанові (пункти 8.29. - 8.49.).

8.53. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.54. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.55. Ураховуючи наведене у цій постанові через призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.56. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.57. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.58. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі № 908/3166/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов

(з окремою думкою)