Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №922/2696/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2696/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 )

доОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; адреса ВПО: АДРЕСА_3 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 )

простягнення коштів

за участю представників:

позивача – Мици Ю.В., ордер АХ №1375723 від 23.09.2026;

відповідача – не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

29.07.2026 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 486 719,41 грн, у тому числі інфляційні втрати у розмірі 1 134 237,48 грн та три проценти річних у розмірі 352 481,93 грн, а також судові витрати покласти на відповідача.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем грошового зобов`язання зі сплати на користь позивача 7 208 275,65 грн, що виникло внаслідок виконання останнім зобов`язань поручителя за кредитними договорами та договорами про відкриття кредитних ліній за позичальників і було підтверджено рішенням Господарського суду Харківської області від 29.07.2024 у справі №922/1880/24.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.08.2026 позовну заяву (вх.№2696/26 від 29.07.2026) ОСОБА_1 залишено без руху. Вирішено надати позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме надати до суду докази сплати судового збору у встановленому розмірі та надати до суду відомості про наявність або відсутність електронного кабінету учасників справи.

04.08.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 (вх.№18967 від 04.08.2026) про усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору у встановленому розмірі та відомостями щодо електронних кабінетів учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.08.2026 прийнято позовну заяву (вх.№2696/26 від 29.07.2026) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2696/26. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 02.09.2026. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.09.2026 підготовче засідання відкладено на 23.09.2026.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14.10.2026.

Присутній в судовому засіданні 14.10.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 14.10.2026 не забезпечив, про причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання відповідача було повідомлено належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Однак, відповідач своїм правом, наданим відповідно до статті 165 ГПК України, не скористався, відзив на позов не надав.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає, що всі процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією із КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в кабінет Електронного Суду.

Відтак суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

У судовому засіданні 14.10.2026 судом проголошено скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.

11.09.2020 року між ТОВ «Імперія Металів» (позичальник) та АТ «ПроКредит Банк» (кредитодавець) було укладено Рамкову кредитну угоду №FW202.1518, відповідно до якої ТОВ «Імперія Металів» як позичальнику були встановлені банком такі рамкові кредитні умови: максимальна сума – 1000000,00 (один мільйон) доларів США 00 центів, максимальний строк – 180 місяців, максимальний розмір процентів – 40% річних.

На підставі вказаної Рамкової кредитної угоди №FW202.1518 того ж дня (11.09.2020) між ТОВ «Імперія Металів» (позичальник) та АТ «ПроКредит Банк» (кредитодавець) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №202.49578/FW202.1518, відповідно до умов якого АТ «ПроКредит Банк» відкрило для ТОВ «Імперія Металів» відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування в розмірі 4500000,00 (чотири мільйони п`ятсот тисяч) гривень 00 коп.

Також на підставі вказаної Рамкової кредитної угоди №FW202.1518 того ж дня (11.09.2020) між ТОВ «Імперія Металів» (позичальник) та АТ «ПроКредит Банк» (кредитодавець) було укладено кредитний договір №202.50126/FW202.1518, відповідно до умов якого АТ «ПроКредит Банк» зобов`язалося надати ТОВ «Імперія Металів» кредит в розмірі 2700000,00 (два мільйони сімсот тисяч) гривень 00 коп. строком на 36 місяців.

Крім того, 11.09.2020 року між ТОВ «Імперія Металів» (позичальник) та АТ «ПроКредит Банк» (кредитодавець) було укладено Рамкову кредитну угоду №FW202.1519, відповідно до якої ТОВ «Імперія Металів» як позичальнику були встановлені банком такі рамкові кредитні умови: максимальна сума – 1000000,00 (один мільйон) доларів США 00 центів, максимальний строк – 180 місяців, максимальний розмір процентів – 40% річних.

Крім того, 11.09.2020 року між ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» (позичальник) та АТ «ПроКредит Банк» (кредитодавець) було укладено Рамкову кредитну угоду №FW202.1520, відповідно до якої ТОВ «Імперія Металів» як позичальнику були встановлені банком такі рамкові кредитні умови: максимальна сума – 1000000,00 (один мільйон) доларів США 00 центів, максимальний строк – 180 місяців, максимальний розмір процентів – 40% річних.

На підставі вказаної Рамкової кредитної угоди №FW202.1520 того ж дня (11.09.2020) між ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» (позичальник) та АТ «ПроКредит Банк» (кредитодавець) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №202.50676/FW202.1520, відповідно до умов якого АТ «ПроКредит Банк» відкрило для ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування в розмірі 1000000,00 (один мільйон) гривень 00 коп.

Також на підставі вказаної Рамкової кредитної угоди №FW202.1520 того ж дня (11.09.2020) між ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» (позичальник) та АТ «ПроКредит Банк» (кредитодавець) було укладено кредитний договір №202.50125/FW202.1520, відповідно до умов якого АТ «ПроКредит Банк» зобов`язалося надати ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» кредит в розмірі 2300000,00 (два мільйони триста тисяч) гривень 00 коп. строком на 36 місяців.

Виконання усіх зобов`язань ТОВ «Імперія Металів» за Рамковою кредитною угодою №FW202.1518 від 11.09.2020 (Договір про відкриття кредитної лінії №202.49578/FW202.1518 від 11.09.2020, Кредитний договір №202.50126/FW202.1518 від 11.09.2020) та Рамковою кредитною угодою №FW202.1519 від 11.09.2020, а також усіх зобов`язань ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» Рамковою кредитною угодою №FW202.1520 від 11.09.2020 (Договір про відкриття кредитної лінії №202.50676/FW202.1520 від 11.09.2020, Кредитний договір №202.50125/FW202.1520 від 11.09.2020) було забезпечено, зокрема, порукою учасників ТОВ «Імперія Металів» та ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме:

- за договором поруки № 185047-ДП3 від 11.09.2020 встановлено поруку ОСОБА_2 ;

- за договором поруки № 185045-ДП3 від 11.09.2020 встановлено поруку ОСОБА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Імперія Металів» зобов`язань за Рамковою кредитною угодою №FW202.1518 від 11.09.2020 (Договір про відкриття кредитної лінії №202.49578/FW202.1518 від 11.09.2020, Кредитний договір №202.50126/FW202.1518 від 11.09.2020) та ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» зобов`язань за Рамковою кредитною угодою №FW202.1520 від 11.09.2020 (Договір про відкриття кредитної лінії №202.50676/FW202.1520 від 11.09.2020, Кредитний договір №202.50125/FW202.1518 від 11.09.2020) АТ «ПроКредит Банк» звернулося 04- 05.12.2023 до ОСОБА_1 як поручителя за договором поруки №185045-ДП3 від 11.09.2020 з відповідними вимогами, а саме:

- з вимогою №04-12-23/1/57 від 04.12.2023 про повне дострокове погашення зобов`язань ТОВ «Імперія Металів» за Кредитним договором №202.50126/FW202.1518 від 11.09.2020;

- з вимогою №04-12-23/1/58 від 04.12.2023 про повне дострокове погашення зобов`язань ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» за Кредитним договором №202.50125/FW202.1520 від 11.09.2020;

- з вимогою №05-12-23/1/12 від 05.12.2023 про повне дострокове погашення зобов`язань ТОВ «Імперія Металів» за Договором про відкриття кредитної лінії №202.49578/FW202.1518 від 11.09.2020;

- з вимогою №05-12-23/1/17 від 05.12.2023 про повне дострокове погашення зобов`язань ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» за Договором про відкриття кредитної лінії №202.50676/FW202.1520 від 11.09.2020.

На виконання вказаних вимог Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» ОСОБА_1 як поручитель сплатив протягом грудня 2023 року на користь АТ «ПроКредит Банк» 7 208 275 гривень 65 коп., у тому числі:

- на погашення зобов`язань ТОВ «Імперія Металів» за Договором про відкриття кредитної лінії №202.49578/FW202.1518 від 11.09.2020 – 4 587 903,87 грн. (меморіальні ордери №469296300_487623368, №469296300_487623369, №469296300_487623369 від 07.12.2023, №469391438_487687148, №469391438_487687149, №469404138_487694353, №469407862_487696225, №469427275_487706319 від 08.12.2023);

- на погашення зобов`язань ТОВ «Імперія Металів» за Кредитним договором №202.50126/FW202.1518 від 11.09.2020 – 1 031 693,19 грн. (меморіальні ордери №469428608_487706616, №469428608_487706617, №469428608_487706618 від 08.12.2023, №469608799_487850319, №469608799_487850320 від 11.12.2023, №469871858_488008804, №469871858_488008805 від 13.12.2023);

- на погашення зобов`язань ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» за Кредитним договором №202.50125/FW202.1518 від 11.09.2020 – 948 578,12 грн. (меморіальні ордери №469872428_488009454, №469872428_488009455 від 13.12.2023, №469937954_488061476, №469937954_488061477, №469937954_488061478 від 14.12.2023);

- на погашення зобов`язань ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» за Договором про відкриття кредитної лінії №202.50676/FW202.1520 від 11.09.2020 – 640 100,47 грн. (меморіальні ордери №469938111_488061482, №469938111_488061483, №469938111_488061484 від 14.12.2023, №471359291/489047935/1385720171/7585, №471359291/489047936/1385720173/7585 від 28.12.2023).

Зазначені платежі підтверджуються також довідкою АТ «ПроКредит Банк» № 18-04-24/1/23 від 18.04.2024.

За наслідками здійснення ОСОБА_1 вказаних платежів кредитна заборгованість ТОВ «Імперія Металів» та ТОВ «Торгівельний дім «Імперія Металів» була повністю погашена, що підтверджується довідками АТ «ПроКредит Банк» № 24- 04-24/1/68 від 24.04.2024 та № 24-04-24/1/68 від 24.04.2024.

У подальшому 17.05.2024 ОСОБА_1 надіслав на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу від 17.05.2024, у якій:

- повідомив ОСОБА_2 про заміну кредитора у зобов`язаннях за договором про надання кредитної лінії №202.49578/FW202.1518 від 11.09.2020, кредитним договором №202.50126/FW202.1518 від 11.09.2020, кредитним договором №202.50125/FW202.1520 від 11.09.2020, договором про надання кредитної лінії №202.50676/FW202.1520 від 11.09.2020 з АТ «ПроКредит Банк» на громадянина ОСОБА_1 ;

- висунув вимогу до ОСОБА_2 як поручителя за договором поруки № 185047-ДП3 від 11.09.2020 сплатити на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7 208 275,65 грн;

- повідомив ОСОБА_2 банківські реквізити для здійснення оплати.

Вимога була направлена на дві відомі ОСОБА_1 адреси проживання ОСОБА_2 – АДРЕСА_2 (зареєстроване місце проживання) та АДРЕСА_4 (місце фактичного проживання).

Зазначена вимога була вручена ОСОБА_2 підприємством зв`язку АТ «Укрпошта» особисто 25.05.2024, що підтверджується роздрукуванням трекінгу поштового відправлення 6119100178540 з офіційного інтернет-сайту АТ «Укрпошта», але залишена відповідачем без виконання.

При цьому відповідно до пункту 4.4 Договору поруки №185047-ДП3 від 11.09.2020 усі повідомлення сторін вважатимуться отриманими адресатом, якщо вони були відправлені на вказану в договорі адресу і якщо з моменту відправлення минуло п`ять календарних днів.

Адресою місця проживання ОСОБА_2 , зазначеною в Договорі поруки №185047-ДП3 від 11.09.2020, є: АДРЕСА_2 . На цю адресу ОСОБА_1 17.05.2024 також було направлено таке саме повідомлення (вимога) (поштове відправлення №6119100178566), яке таким чином вважається врученим ОСОБА_2 на шостий день після відправлення (тобто 23.05.2024) також і за цією адресою.

Таким чином, ОСОБА_2 повинен був виконати вимогу ОСОБА_1 та сплатити на користь останнього 7 208 275,65 грн. у строк до 30.05.2024 включно.

Оскільки такий платіж ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 здійснений не був, то починаючи з 31.05.2024 ОСОБА_2 перебуває у стані прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі основного боргу 7 208 275,65 грн. на користь позивача ОСОБА_1 .

Усі вищезазначені фактичні обставини були також встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 29.07.2024 у справі №922/1880/24, яке набрало законної сили 20.08.2024 і яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, а саме: 4 587 903,87 грн. - сплачених в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія металів" за договором про відкриття кредитної лінії №202.49578/FW202.1518 від 11.09.2020; 1 031 693,19 грн. - сплачених в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Імперія металів” за кредитним договором №202.50126/FW202.1518 від 11.09.2020; 948 578,12 грн. - сплачених в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “Імперія металів” за кредитним договором №202.50125/FW202.1518 від 11.09.2020; 640 100,47 грн. - сплачених в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “Імперія металів” за договором про відкриття кредитної лінії №202.50676/FW202.1520 від 11.09.2020; 86 499,30 грн. - судового збору.

Крім того, рішенням Господарського суду Харківської області від 05.02.2026 у справі №922/2987/24 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у вигляді нарахувань за ст. 625 ЦК України, що були здійснені через невиконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання, зафіксованого рішенням Господарського суду Харківської області від 29.07.2024 у справі № 922/1880/24, а саме: інфляційні втрати в сумі 576 662 грн. 05 коп. (по листопад 2024 року включно), три проценти річних 121 300 грн. 73 коп. (по 11.12.2024 включно).

Як стверджує позивач, станом на поточний момент ОСОБА_2 рішення Господарського суду Харківської області від 29.07.2024 у справі № 922/1880/24 не виконав, зафіксовану ним заборгованість перед ОСОБА_1 не погасив.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Харківської області від 29.07.2024 у справі №922/1880/24, яке набрало законної сили 20.08.2024, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 208 275,65 грн коштів, сплачених позивачем як поручителем на погашення кредитної заборгованості товариств за відповідними кредитними договорами та договорами про відкриття кредитних ліній, а також 86 499,30 грн судового збору.

Отже, зазначеним судовим рішенням встановлено обставини виконання ОСОБА_1 зобов`язань поручителя перед АТ «ПроКредит Банк» та виникнення в ОСОБА_2 обов`язку відшкодувати позивачу сплачені ним кошти.

Відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Таким чином, обставини виникнення грошового зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у сумі 7 208 275,65 грн та підстави його виникнення повторному доказуванню в межах цієї справи не підлягають.

Предметом розгляду у справі №922/2696/26 є вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання зазначеного грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відтак, саме лише ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від відповідальності за прострочення виконання такого зобов`язання.

За твердженням позивача, рішення Господарського суду Харківської області від 29.07.2024 у справі №922/1880/24 відповідачем не виконано, присуджену до стягнення заборгованість не погашено.

Відповідач доказів належного виконання грошового зобов`язання, зокрема доказів сплати присудженої до стягнення суми боргу, суду не надав, а в матеріалах справи такі докази відсутні.

Водночас, рішенням Господарського суду Харківської області від 05.02.2026 у справі №922/2987/24 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 уже стягнуто інфляційні втрати в сумі 576 662,05 грн, нараховані по листопад 2024 року включно, та три проценти річних у сумі 121 300,73 грн, нараховані по 11.12.2024 включно, у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, установленого рішенням Господарського суду Харківської області від 29.07.2024 у справі №922/1880/24.

У цій справі №922/2696/26 позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1 134 237,48 грн та три проценти річних у розмірі 352 481,93 грн за період з 12.12.2024 по 29.07.2026 включно.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст.625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

В свою чергу відповідач контррозрахунку 3% річних ті інфляційних втрат суду не надав.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства і є арифметично вірними.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1 486 719,41 грн, з яких 1 134 237,48 грн інфляційних втрат та 352 481,93 грн трьох процентів річних, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов, у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; адреса ВПО: АДРЕСА_3 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) інфляційні втрати у розмірі 1 134 237 (один мільйон сто тридцять чотири тисячі двісті тридцять сім) грн 48 коп, 3% річних у розмірі 352 481 (триста п`ятдесят дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 93 коп, а також судові витрати у розмірі 17 840 (сімнадцять тисяч вісімсот сорок) грн 63 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "26" жовтня 2026 р.

СуддяТ.О. Пономаренко