Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №205/5579/17 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 205/5579/17

провадження № 51-1390км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040690001751, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

За обставин детально викладених у вироку ОСОБА_7 9 липня 2017 року приблизно о 17:00 (більш точний час в не встановлений) знаходячись за місцем свого постійного проживання ( АДРЕСА_1 ), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, в ході сварки із ОСОБА_8 , яка також постійно мешкала за вищевказаною адресою, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання смерті потерпілої, ножем побутового призначення з великою силою нанесла один удар в область грудної клітини (в ділянку серця) потерпілої ОСОБА_8 , в результаті чого останній було спричинено проникаючого колото- різаного поранення грудної клітини з ушкодженням серця, яке ускладнилось тампонадою серцевої сорочки кров`ю, від якого ОСОБА_8 померла на місці.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Змінив вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2024 року, виключивши з мотивувальної частини вироку посилання на обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_7 - вчинення злочину щодо особи з інвалідністю та яка страждала на психічний розлад, а також вчинення злочину щодо особи, з якою винна перебувала у сімейних відносинах. В іншій частині вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо засудженої ОСОБА_7 змінити, перекваліфікувати її дії з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 119 КК та призначити за вказаною статтею мінімальне покарання. Зазначає, що стороною обвинувачення не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 умисно нанесла удар ножем потерпілій, з мотивів, зазначених в обвинувальному акті. Стверджує, що показання ОСОБА_7 не спростовані, а докази, на які посилається сторона обвинувачення, як на такі, що підтверджують винність ОСОБА_7 в скоєнні кримінального правопорушення за обставин, вказаних в обвинувальному акті, є непрямими. В ході судового розгляду не було встановлено будь-яких об`єктивних обставин, які б перешкоджали доведенню умислу ОСОБА_7 на умисне вбивство потерпілої при її бажанні, а навпаки, після нанесення удару ножем потерпілій, остання не намагалася сховатися від поліції, викликала «швидку допомогу» та допомагала надати потерпілій невідкладну медичну допомогу, що підтверджено показаннями свідків. Вважає, що засуджена ОСОБА_7 зазнала суспільно небезпечного посягання з боку потерпілої, яке було реальним, і внаслідок її попередньої поведінки мала підстави побоюватися за своє життя та скористалась своїм правом на застосування захисту шляхом заподіяння фізичної шкоди потерпілій ОСОБА_8 , яка напала на неї з ножем. Звертає увагу, що потерпіла ОСОБА_8 була психічно хворою людиною (діагноз: «Олігофренія, стадія імбіцильності»), яка постійно конфліктувала з родичами, вступала в бійку, кидалася в них різними предметами (у тому числі і ножами), що підтверджується показами представника потерпілої ОСОБА_9 та показами свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Також вказує на ряд пом`якшуючих ОСОБА_9 покарання обставин.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечувала проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Доводи захисника про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 119 КК колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. З суб`єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.

За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Питання про наявність умислу вирішується з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховується кількість, характер і локалізація поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінка винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину. Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

На відміну від умисного вбивства, специфіка вбивства з необережності, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 119 КК, полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Тобто, вбивство з необережності має місце лише при поєднанні усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання його суспільно небезпечних наслідків.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 1 ст. 115 КК, та правильність кваліфікації її дій за даною нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з додержанням положень ст. 23 КПК та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв`язку, відповідно до ст. 94 КПК.

Так, в суді першої інстанції ОСОБА_7 вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК не визнала, визнала себе винуватою у необережному заподіянні смерті ОСОБА_8 та вказала, що зазнала суспільно небезпечного посягання з боку потерпілої, яка страждала на психічні розлади і часто проявляла агресивну поведінку та без причини накинулася на неї, почала дряпала обличчя та хапала за волосся, а потім згодом накинулася із ножем, однак вона ( ОСОБА_7 ), відвертаючи напад останньої вихопила у неї з рук ніж і відштовхнула її від себе. Зазначила, що коли вона перший раз зайшла до кімнати, то ОСОБА_8 сиділа на дивані із ножем в руці. При цьому ніяких поранень у неї вона не бачила, як і не бачила на ножі будь-яких слідів крові. Забравши ніж вона ( ОСОБА_7 ) повернулася на кухню. Через деякий час знову зайшовши до кімнати вона побачила, що її сестра вже лежала на дивані і в неї утворилася рана в області грудей та кров. Вона дала ОСОБА_8 попити та вибігла на вулицю, де попросила сусідку викликати лікарів швидкої допомоги. Зазначила, що лікар зробив ОСОБА_8 ін`єкцію, робив масаж серця та інші дії, проте через деякий час остання померла.

Разом з тим, версія розвитку подій, на якій наполягала засуджена не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, суд ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості ОСОБА_7 обґрунтовано послався на показання:

- потерпілого ОСОБА_9 , який пояснив, що його покійна сестра ОСОБА_8 з дитинства являлася інвалідом другої групи та знаходилася на диспансерному обліку у лікаря психіатра у зв`язку з розладами психіки. 9 липня 2017 року приблизно о 17:00 йому зателефонував його брат ОСОБА_12 та повідомив, що ОСОБА_8 наштрикнулась на ніж. Коли він прийшов додому, то ОСОБА_8 вже була без ознак життя. При цьому ОСОБА_7 йому повідомила, що потерпіла ОСОБА_8 на кухні кидалась на неї з ножем, а вона забрала ніж та відштовхнула її від себе, в результаті чого потерпіла наштрикнулась на ніж. Вказав, що у обвинуваченої ОСОБА_7 були тілесні ушкодження у вигляді подряпин на обличчі та синяків на тілі;

- свідка ОСОБА_12 , яка пояснила, що її молодша донька- ОСОБА_8 мала інвалідність з дитинства, в зв`язку з отриманою травмою голови. Вказала, що по характеру вона була спокійною, однак коли в неї траплялися приступи, могла проявляти агресію. Зазначила, що у ОСОБА_8 з ОСОБА_7 періодично виникали сварки. 9 липня 2017 року з ранку вона разом із ОСОБА_7 вжили алкогольні напої, після чого лягли спати. Вона прокинулася від сварки між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Через деякий час до кімнати з кухні зайшла ОСОБА_13 і сіла на ліжко, за нею відразу зайшла ОСОБА_14 та сказала, що нічого не трапилося. Згодом вона час побачила у ОСОБА_8 в області серця поранення та попросила ОСОБА_7 викликати швидку допомогу. Коли в квартиру зайшов її син- ОСОБА_15 , ОСОБА_8 була вже без ознак життя. Зазначила, що самої сварки між ОСОБА_16 та ОСОБА_14 вона не бачила, оскільки в цей час спала;

- свідка ОСОБА_17 , який пояснив, що він працював лікарем бригади швидкої допомоги. 9 липня 2017 року, приблизно о 17:00, до чергової частини швидкої допомоги надійшло повідомлення про те, що за адресою: АДРЕСА_1 молода жінка нанесла сама собі тілесне ушкодження ножем. Прибувши на місце події він побачив, що потерпіла ОСОБА_8 лежала на дивані у критичному стані, у смутній свідомості. В ході огляду потерпілої ним було виявлено пляму крові на футболці в області грудної клітини зліва та проникаюче поранення грудної клітки. Ним здійснювалися медичні маніпуляції, направлені на стабілізацію стану потерпілої, проти значного позитивного ефекту це не надало. У зв`язку з цим він викликав додаткову спеціалізовану бригаду швидкої допомоги, проте до їх прибуття потерпіла ОСОБА_8 померла;

- експерта ОСОБА_18 , яка пояснила, що 11 липня 2017 року приймала участь у проведенні слідчого експерименту за участю обвинуваченої ОСОБА_7 у якості експерта, під час якого остання розповіла про обставини події та показала механізм спричинення тілесного ушкодження. Виходячи з механізму, на який вказала ОСОБА_7 була проведена судово-медична експертиза №1416 від 8 серпня 2017 року, у висновку якої вона вказала, що тілесне ушкодження у потерпілої ОСОБА_8 не виключено, що могло утворитись за обставин, про які вказала ОСОБА_7 . Пояснила, що враховуючи глибину раневого каналу (13 см), удар ножем (з довжиною леза 11 см), яким ймовірно було нанесено поранення, було завдано зі значною фізичною силою.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку покладені належні та допустимі докази, зокрема: протокол огляду місця події від 9 липня 2017 року (оглянуто квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де було виявлено труп жінки (потерпілої ОСОБА_8 ) з характерним проникаючим колото-різаним пораненням, а також вилучено кухонний ніж); протоколом огляду трупа від 9 липня 2017 року; протоколи огляду місця події від 10 липня 2017 року (оглянуто одяг потерпілої); протокол проведення слідчого експерименту від 11 липня 2017 року та відеозапису даної слідчої дії, за участю обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_19 та в присутності експерта - ОСОБА_20 ; висновок судово-медичної експертизи №2266е від 13 липня 2017 року щодо встановлення тілесних ушкоджень у обвинуваченої ОСОБА_7 ; висновки судово-цитологічної експертизи № 960 та №959 від 19 серпня 2017 року; висновок судово-медичної експертизи № 1416 від 8 серпня 2017 року щодо встановлення тілесних ушкоджень та причину смерті ОСОБА_8 ; висновок медико- криміналістичної експертизи №915-МК від 21 серпня 2017 року; висновок судово- психіатричної експертизи №167 від 23 серпня 2017 року щодо психологічного стану ОСОБА_7 .

Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні вбивства, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, та правильно кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 115 КК, а позиція обвинуваченої ОСОБА_7 є способом захисту від обвинувачення в скоєнні особливо тяжкого злочину, яка повністю спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності.

Суд критично поставився до показів обвинуваченої в тій частині, що вона не мала умислу на спричинення смерті потерпілій ОСОБА_8 , а лише відштовхнула її з метою припинення посягання на себе збоку потерпілої, оскільки остання не змогла пояснити, яким чином ніж, який за її версією подій вона відібрала у ОСОБА_8 в кухні, знову опинився у неї в кімнаті після сутички в кухні.

При цьому місцевий суд зауважив, що твердження обвинуваченої ОСОБА_7 про те, що ніж, який вона забрала у ОСОБА_8 в кімнаті був чистий і без слідів крові, суперечить висновку судово-цитологічної експертизи № 960 від 19 серпня 2017 року, згідно якого на клинку ножа, вилученого під час огляду місця події, виявлені сліди крові, яка могла походити як від потерпілої ОСОБА_8 , так і від обвинуваченої ОСОБА_7 .

Щодо позиції обвинуваченої ОСОБА_7 , що вона умисно не наносила ОСОБА_8 удару ножем в область грудної клітини, суд першої інстанції зазначив, що вона спростовується показами експерта ОСОБА_18 , яка під час допиту в судовому засіданні, на підставі проведеної нею судово-медичної експертизи №1416 від 8 серпня 2017 року, категорично зазначила, що удар ножем було завдано зі значною фізичною силою.

Місцевий суд звернув увагу на те, що за обставин, на які вказує обвинувачена ОСОБА_7 , остання припинила посягання на неї, вихопивши з рук потерпілої ОСОБА_8 ніж, у зв`язку з чим з цього моменту, при наявності загрози для життя та здоров`я обвинуваченої ОСОБА_7 така загроза перестала існувати. Після чого, обвинувачена ОСОБА_7 , маючи об`єктивну можливість припинити протиправні дії з боку потерпілої, шляхом заподіяння останній менш небезпечної шкоди для здоров`я потерпілої, свідомо та з застосуванням значної фізичної сили, що підтверджується показаннями експерта у судовому засіданні, нанесла удар ножем у грудну клітину зліва в області розташування серця (життєво важливого органу).

На переконання суду, про бажання обвинуваченої настання суспільно- небезпечних наслідків у виді смерті потерпілої, поміж іншого, вказує той факт, що ОСОБА_7 , свідомо розуміючи, що вона встромила ніж у грудну клітину потерпілої ОСОБА_8 , не намагалася надавати будь-яку медичну допомогу потерпілій, не переймалася її станом здоров`я, зразу не викликала швидку медичну допомогу, а лише через деякий час підійшла до потерпілої і забрала вказаний ніж з її рук, після чого повернулась на кухню, де продовжила готувати їжу, не переймаючись станом потерпілої ОСОБА_8 .

Аналізуючи суб`єктивну сторону інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_7 діяння, а саме наявність неприязних стосунків між нею та потерпілою ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував крім показань самої обвинуваченої, показання допитаного у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_12 , які в судовому засіданні характеризували поведінку потерпілої, яка з їх слів в побутових умовах вела себе агресивно, мала розлади психічної поведінки внаслідок отриманої в дитинстві важкої травми голови, кидалась кухонним приладдям, вчиняла сварки та нецензурно лаялася.

При цьому місцевий суд окремо звернув увагу на показання свідка ОСОБА_12 , яка являючись матір`ю як обвинуваченої ОСОБА_7 , так і потерпілої ОСОБА_8 , в судовому засіданні пояснила, що між її доньками часто виникали сварки, оскільки потерпіла ОСОБА_8 , будучи психічно неврівноваженою, агресивно реагувала на перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, яка, у свою чергу, будучи особою, яка зловживає алкоголем, часто в такому стані знаходилася.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що винуватість засудженої у вчинені інкримінованого їй кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів проведена судом згідно з вимогами процесуального законодавства, а вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження, належним чином перевірив викладені в апеляційній скарзі захисника доводи, аналогічні тим, що викладені у його касаційній скарзі, в тому числі і щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 119 КК, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.

Зокрема апеляційний суд зазначив, що досліджені судом першої інстанції та покладені в основу вироку докази є належними та допустимими, і в своїй сукупності і достатності беззаперечно вказують на винуватість ОСОБА_7 у вчиненні нею інкримінованого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, а саме вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині.

Колегія суддів погодилася із висновком місцевого суду про спрямованість умислу обвинуваченої ОСОБА_7 саме на заподіяння смерті потерпілій, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію удару, який обвинувачена нанесла ножем в область грудної клітини, а саме в ділянку серця потерпілої ОСОБА_8 , тобто в життєво важливий орган.

При цьому апеляційний суд зауважив, що такий висновок узгоджується і з результатами проведеного слідчого експерименту від 11 липня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_7 показала механізм спричинення тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_8 , зокрема показала, як схопила за шию потерпілу лівою рукою, після чого своєю правою рукою викрутила за рукоятку вищезазначений ніж таким чином, що він був направлений лезом на потерпілу. Після чого, продовжуючи утримувати потерпілу лівою рукою за шию із ножем в правій руці з лезом, направленим в бік потерпілої, хотіла своєю правою рукою із ножем штовхнути в ліве плече, але при цьому ніж ввійшов у тіло потерпілої ОСОБА_8 .

На переконання суду апеляційної інстанції, твердження захисника про відсутність у ОСОБА_7 бажання спричинити смерть своїй сестрі, само по собі не виключає наявності умислу на її вбивство.

Колегія суддів зазначила, що спрямування ножа в область грудної клітки зі сторони серця потерпілої із м`язовим зусиллям не є необережністю, а обвинувачена не могла цього не усвідомлювати у силу свого віку та розвитку, що підтверджується дослідженим в місцевому суді висновком судово-психіатричного експерта № 167 від 23 серпня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_7 в період інкримінованого їй діяння будь-яким хронічним психічним захворюванням чи іншим хворобливим розладом раніше не страждала і на даний час не страждає.

Водночас апеляційний суд звернув увагу на той факт, що ОСОБА_7 не намагалася надавати будь-яку медичну допомогу потерпілій, не переймалася її станом здоров`я, одразу не викликала швидку медичну допомогу, а лише через деякий час підійшла до потерпілої і забрала вказаний ніж з її рук, після чого повернулась на кухню де продовжила готувати їжу, не переймаючись станом потерпілої, що підтвердила допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_12 , яка хоча і не була безпосереднім свідком розглядуваних подій, оскільки перебувала в іншій кімнаті, однак повідомила, що коли після настання розглядуваних подій до кімнати з кухні зайшла ОСОБА_8 і сіла на ліжко, за нею відразу зайшла ОСОБА_7 і сказала, що нічного не трапилося.

З приводу посилання сторони захисту на те, що саме ОСОБА_8 спровокувала конфлікт, зокрема першою почала бити та дряпати обличчя ОСОБА_7 , то апеляційний суд зазначив, що дана обставина не є вирішальною, оскільки, як було вірно встановлено місцевим судом, після того, як в ході конфлікту ОСОБА_7 відібрала ніж у потерпілої, загроза для її життя перестала існувати та вона мала об`єктивну можливість припинити протиправні дії відносно себе з боку потерпілої, шляхом заподіяння останній менше безпечної шкоди для здоров`я потерпілої.

При цьому колегія суддів зауважила, що виявлені у ОСОБА_7 тілесні ушкодженні згідно судово-медичної експертизи № 2266-е від 13 липня 2017 року, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, навіть в своїй сукупності не утворюють реальної загрози здоров`ю і життю обвинуваченої під час розглядуваних подій, які безпосередньо передували вбивству ОСОБА_8 .

З наведених вище обставин суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для перекваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 119 КК.

Водночас апеляційний суд погодився із доводами апеляційної скарги прокурора про те, що місцевий суд вийшов за межі обвинувачення, визнавши обставинами, які обтяжують покарання - вчинення злочину щодо особи з інвалідністю та яка страждала на психічний розлад, а також вчинення злочину щодо особи, з якою винна перебувала у сімейних відносинах та дійшов висновку про необхідність виключення вказаних обставин із мотивувальної частини вироку.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що саме по собі виключення з мотивувальної частини вироку наведених вище обтяжуючих покарання обставин, не є підставою для пом`якшення покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , призначеного судом першої інстанції, оскільки суд при призначенні покарання обвинуваченій врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який згідно ст. 12 КК відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, ступінь негативних наслідків, характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченої, яка раніше не судима, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем мешкання характеризується посередньо, у зв`язку з чим дійшов вмотивованого висновку про те, що виправлення обвинуваченої можливе лише при призначенні реального покарання у виді позбавлення волі в межах санкції інкримінованої статті Особливої частини КК.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Ухвала апеляційного суду є мотивованою, відповідає положенням статей 370, 419 КПК, і не містить суперечностей.

Що стосується посилання захисника на ряд обставин, які, на думку сторони захисту, слід визнати такими, що пом`якшують покарання та впливають на призначення більш м`якого покарання, зокрема щире каяття, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуюче ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.

Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРКП (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що поведінка засудженої ОСОБА_7 як на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду, а саме невизнання нею вини та намагання перекласти вину на загиблу ОСОБА_8 , не свідчила про наявність щирого каяття.

Щодо інших обставин, які та думку сторони захисту є пом`якшуючими засудженій покарання, то колегія суддів звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено у цьому кримінальному провадженні пом`якшуючих обставин. Дані ж про особу засудженої ОСОБА_7 були враховані місцевим судом при призначенні їй покарання у наближеному до мінімальної межі розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 115 КК.

Суд касаційної інстанції вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість і недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника та мотиви незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі сторони захисту, у кримінальному провадженні при його перегляді в порядку касаційної процедури не встановлено, а відтак касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 -без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_21