Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №904/2774/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2774/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2774/25 (суддя Васильєв О.Ю.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ

до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», м. Кривий Ріг

про стягнення 4 358,20 грн, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

28.05.2025 Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі – АТ «Українська залізниця», позивач) через підсистему «Електронний суд» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ПрАТ «ІнГЗК», відповідач) про стягнення 4 358,20 грн, з яких 2 384,94 грн – інфляційні втрати та 1 973,26 грн – 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків оплати послуг, наданих позивачем за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 30.06.2020 № 45-00190905/2020-0001, у зв`язку з чим позивач просить стягнути інфляційні втрати та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 позов задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ПрАТ «ІнГЗК» на користь АТ «Українська залізниця» 2 384,94 грн – інфляційних втрат, 1 973,26 грн – 3% річних та 2 422,40 грн – витрат по сплаті судового збору.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду.

Апеляційна скарга ПрАТ «ІнГЗК» обґрунтована незаконністю та необґрунтованістю оскаржуваного рішення, неповним з`ясуванням обставин справи та ненаданням судом належної оцінки доводам відповідача щодо визначення початку періоду прострочення виконання грошового зобов`язання.

Скаржник зазначає, що умовами договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, не встановлено строку оплати послуг у разі виникнення спору щодо факту їх надання або вартості.

З огляду на наявність між сторонами такого спору, який вирішувався в судовому порядку у справі № 904/5979/23, обов`язок відповідача зі сплати відповідних сум, на думку скаржника, виник після набрання законної сили рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2024 у зазначеній справі, тобто 17.05.2024.

Оскільки присуджену суму заборгованості в розмірі 63 041,64 грн відповідач добровільно сплатив 27.05.2024, період прострочення становив лише 10 календарних днів – з 17.05.2024 до 26.05.2024 включно.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені в постановах від 23.11.2023 у справі № 904/2543/22 та від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19, а також на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, скаржник стверджує, що позивач безпідставно нарахував інфляційні втрати за травень 2024 року, оскільки прострочення тривало менше половини календарного місяця. Крім того, належний розмір 3 % річних за десятиденний період прострочення, за розрахунком відповідача, становить 51,67 грн, тоді як позивач заявив до стягнення 1 973,26 грн, унаслідок чого надмірно нараховано 1 921,59 грн.

На підставі викладеного ПрАТ «ІнГЗК» просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2774/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні інфляційних втрат у повному обсязі та відмовити у стягненні 3 % річних у частині 1 921,59 грн.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач у справі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) неподання відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2024 у справі № 904/5979/23, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2024, задоволено позов АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» та стягнуто з відповідача 60 203,76 грн плати за користування вагонами і 2 837,88 грн збору за зберігання вантажу.

Під час розгляду зазначеної справи судом встановлено, що між АТ «Українська залізниця» (перевізник) та ПрАТ «ІнГЗК» (замовник) укладено договір від 30.06.2020 № 45-00190905/2020-0001 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

Відповідно до п. 2.1., 2.1.4., 2.1.5., 2.1.7. Договору замовник зобов`язаний, зокрема, сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника; відшкодовувати Перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України, а також у встановлені договором строки підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості, накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, контейнерами форми ГУ-46к, а також відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а.

Судом установлено, що у квітні-травні 2023 року на підставі залізничних накладних залізницею прийнято до перевезення на адресу відповідача порожні власні вагони, станцією призначення яких була станція Інгулець Придніпровської залізниці. Після прибуття на станцію призначення вагони затримано на її коліях через їх зайнятість з вини відповідача, що було зумовлено несвоєчасним забиранням останнім на власну під`їзну колію вантажу, який раніше прибув на його адресу.

За час затримки вагонів позивач нарахував відповідачу 60 203,76 грн плати за користування вагонами згідно з відомостями форми ГУ-46 № 29049025, № 30049026, № 02059027, № 04059028, № 06059030, № 06059029 та № 09059031, а також 2 837,88 грн збору за зберігання вантажу згідно з накопичувальними картками форми ФДУ-92 № 20069006 та № 20069007. Відповідач підписав зазначені документи із запереченнями, посилаючись на порушення п. 7 договору від 20.03.2020 та необхідність виключення з часу користування вагонами періоду дії комендантської години.

На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2024 у справі № 904/5979/23 видано наказ від 27.05.2024, який відповідач добровільно виконав у травні 2024 року шляхом сплати присуджених сум на користь позивача.

Виходячи з того, що ухвалення судового рішення саме по собі не припиняє грошового зобов`язання, яке припиняється його фактичним виконанням, позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати заборгованості за користування вагонами та зберігання вантажу, стягнутої рішенням суду у справі № 904/5979/23, що і є предметом виникнення спору у даній справі.

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2774/25 у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Предметом спору у даній справі є вимоги АТ «Українська залізниця» до ПрАТ «ІнГЗК» про стягнення 2 384,94 грн інфляційних втрат та 1 973,26 грн 3 % річних, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання з оплати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, присуджених до стягнення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2024 у справі № 904/5979/23.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ч. 2 цієї статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати та 3 % річних є встановленими законом наслідками прострочення грошового зобов`язання, а не штрафними санкціями. Тому доводи апелянта про відсутність у Статуті залізниць України спеціальних положень щодо їх стягнення не виключають застосування ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2024 у справі № 904/5979/23, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2024, яке набрало законної сили, з ПрАТ «ІнГЗК» на користь АТ «Українська залізниця» стягнуто 60 203,76 грн плати за користування вагонами та 2 837,88 грн збору за зберігання вантажу.

Зазначене грошове зобов`язання відповідач виконав 27.05.2024, що підтверджується платіжною інструкцією № 4500026965 та відображенням відповідного платежу в облікових документах позивача (а. с. 66).

Предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача 2 384,94 грн інфляційних втрат і 1 973,26 грн 3 % річних, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання з оплати зазначених послуг.

Доводи апеляційної скарги про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання могло розпочатися виключно після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/5979/23, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Судове рішення про стягнення заборгованості є способом судового захисту порушеного права кредитора та підтверджує обов`язок боржника сплатити відповідну суму.

У даній справі обов`язок відповідача оплатити надані позивачем послуги виник із договірних правовідносин, а не з рішення суду у справі № 904/5979/23.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існували договірні правовідносини, пов`язані з організацією перевезення вантажів залізничним транспортом. При цьому відповідно до п. 1.4. договору факт надання послуг підтверджується, зокрема, накопичувальними картками, відомостями плати за користування вагонами, відомостями плати за подавання/забирання вагонів та іншими документами.

Згідно з пп. 2.1.4. п. 2.1. договору на замовника покладено обов`язок сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором. Відповідно до пп. 2.1.7. п. 2.1. договору замовник зобов`язаний підписувати накопичувальні картки та відомості плати за користування вагонами, які оформлюються за результатами надання відповідних послуг.

Відповідно до п. 4.4. договору по мірі виконання перевезень та надання послуг перевізником здійснюється відображення в особовому рахунку замовника використання коштів для оплати відповідних платежів, у тому числі плати за користування вагонами, додаткових зборів, штрафів та інших платежів, передбачених договором.

Таким чином, з аналізу наведених положень договору вбачається, що виникнення обов`язку замовника зі сплати відповідних платежів безпосередньо пов`язується з фактом надання перевізником відповідних послуг та оформленням документів, які підтверджують їх надання.

Сам по собі факт оспорювання відповідачем нарахованої плати за користування вагонами та зберігання вантажу, а також подальше стягнення відповідної заборгованості в судовому порядку не свідчать про те, що строк виконання грошового зобов`язання настав лише з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/5979/23. Зазначене судове рішення лише підтвердило обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення основного боргу, однак не змінює строків оплати послуг, установлених договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що судове рішення про стягнення заборгованості не породжує нового грошового зобов`язання, не припиняє існуючого зобов`язання та не звільняє боржника від наслідків його порушення.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 зазначено, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє правовідносин сторін та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Колегія суддів також враховує правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 23.05.2024 у справі № 921/540/23, відповідно до якої інфляційні втрати та 3% річних є мінімальними гарантіями захисту майнових інтересів кредитора, а позбавлення кредитора можливості реалізувати передбачене ст. 625 ЦК України право призводило б до порушення балансу інтересів сторін та фактичного покладення негативних наслідків знецінення грошових коштів на кредитора.

Таким чином, доводи апелянта про те, що до набрання законної сили рішенням у справі № 904/5979/23 він не був зобов`язаний сплачувати відповідні платежі, фактично ґрунтуються на ототожненні моменту судового підтвердження існуючого права з моментом виникнення самого права, що не відповідає наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду.

Доводи апелянта з посиланням на п. 2.1.7. Договору, яким передбачено обов`язок підписання накопичувальних карток і відомостей плати за користування вагонами протягом двох робочих днів після надання послуг, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки ця умова регулює порядок оформлення наданих послуг, тоді як порядок розрахунків між сторонами визначається договором у сукупності з іншими його положеннями, зокрема щодо оплати послуг за рахунок попередньо внесених коштів та обліку використаних сум.

Отже, посилання відповідача на необхідність обчислення періоду прострочення виключно з моменту набрання законної сили рішенням у справі № 904/5979/23 не є достатньою підставою для перерахунку заявлених сум.

Запропонований відповідачем розрахунок 3 % річних за десятиденний період ґрунтується на припущенні, що прострочення могло розпочатися лише після набрання законної сили рішенням у справі № 904/5979/23, однак таке припущення не враховує договірного характеру основного грошового зобов`язання та необхідності визначення строку його виконання відповідно до умов Договору й обставин надання послуг.

За встановлених судом першої інстанції обставин апеляційний суд погоджується з наявністю правових підстав для застосування до відповідача наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За результатами перевірки розрахунку позивача з урахуванням установлених строків оплати, періодів прострочення та дати фактичного погашення заборгованості апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявленої до стягнення суми 3 % річних у сумі 1 973,26 грн.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат апеляційний суд зазначає, що індексація простроченої суми боргу здійснюється з урахуванням індексів інфляції за відповідні місяці прострочення.

Відповідач, посилаючись на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, фактично виходить із того, що індекс інфляції за травень 2024 року в будь-якому разі не підлягає врахуванню через погашення заборгованості 27.05.2024, проте питання включення відповідного місяця до розрахунку не може вирішуватися ізольовано від установленого початку прострочення та тривалості прострочення в цьому місяці.

Сам по собі факт погашення боргу 27.05.2024 не є достатньою підставою для виключення індексу інфляції за травень 2024 року без установлення фактичного періоду прострочення та застосування до нього відповідного правового підходу. У даному випадку, позивач виходив з установлених обставин виникнення простроченого грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем за період прострочення, та застосовані ним індекси інфляції, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 2 384,94 грн інфляційних втрат.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установленого судом першої інстанції періоду прострочення та не доводять неправильності визначеного позивачем розміру інфляційних втрат.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що підписання розрахункових документів із зауваженнями звільняло відповідача від обов`язку сплатити нараховані платежі до вирішення спору судом.

Дійсно, п. 2.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів передбачає можливість врегулювання спорів у безпосередньому або претензійно-позовному порядку, однак не встановлює, що подання заперечень зупиняє виконання грошового зобов`язання або відстрочує строк його виконання до набрання законної сили судовим рішенням. Отже, сама по собі незгода відповідача з нарахованими платежами не звільняє його від обов`язку своєчасно виконати грошове зобов`язання та не усуває правових наслідків його прострочення, передбачених ст. 625 ЦК України.

За таких обставин апелянт безпідставно пов`язує початок прострочення виконання грошового зобов`язання з набранням законної сили судовим рішенням, яким підтверджено наявність відповідного зобов`язання, а не з моментом, коли таке зобов`язання мало бути виконане, але не було виконане належним чином. Такий підхід не враховує правової природи ст. 625 ЦК України, яка передбачає майнові наслідки прострочення грошового зобов`язання за період, протягом якого боржник не виконував належного йому обов`язку щодо сплати коштів кредиторові.

Посилання відповідача на судові рішення Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 904/256/24 та від 01.08.2025 у справі № 904/1561/25 не зумовлюють іншого висновку в цій справі та не спростовують правильності висновку місцевого господарського суду про те, що підставою виникнення грошового зобов`язання відповідача були договірні правовідносини сторін та фактичне надання позивачем послуг, а не ухвалення судового рішення у справі № 904/5979/23.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2774/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

6. Висновки апеляційного господарського суду за результатами перегляду рішення суду.

Колегія суддів ЦАГС дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду. Відтак апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

7. Щодо розподілу судових витрат.

Витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2774/25 – залишити без змін.

Судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги по даній справі покласти на Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат».

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков