Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №908/1037/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026 року м.Дніпро Справа № 908/1037/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2025 у справі № 908/1037/25 (суддя Федько О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ

до відповідача Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Казанської ікони Божої Матері Запорізької Єпархії Української православної церкви с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області», Запорізька область, Мелітопольський район, с. Костянтинівка

про стягнення грошової суми, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

17.04.2025 в системі «Електронний суд» до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - позивач або ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» до відповідача Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь Казанської ікони Божої Матері Запорізької Єпархії Української православної церкви с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області» (далі - відповідач або Релігійна організація) про стягнення 20 253,63 грн.

В обґрунтування правової позиції позивач зазначив, що у період листопад-грудень 2021 року, січень-квітень та липень 2022 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 16 461,12 грн.

Відповідач оплату за переданий газ здійснив частково у сумі 4 328,21 грн внаслідок чого заборгованість за розрахунком позивача склала 12 133,11 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати вартості спожитого природного газу позивач, нарахував та заявив до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.11.2025 у справі № 908/1037/25 - позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 7 696,11 грн, пеню у сумі 1 514,92 грн, 3% річних у сумі 675,25 грн, інфляційні втрати у сумі 3 046,75 грн та судовий збір у сумі 1 546,83 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» (апелянт) оскаржує його в частині відмови у стягненні 4 437,00 грн - основного боргу, 1 066,39 грн - пені, 368,75 грн - 3% річних та 1448,46 грн - інфляційних втрат.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про неповне з`ясування судом обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статей 13 і 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки на час виникнення спірних правовідносин, на його думку, обмеження щодо переміщення товарів не поширювалися автоматично на тимчасово окуповані в умовах воєнного стану території Запорізької області, а відповідного рішення Кабінету Міністрів України не приймалося.

Також, апелянт вважає безпідставним висновок суду про нікчемність договору постачання природного газу та відсутність у відповідача обов`язку оплачувати поставлений газ, а також зазначає про нерелевантність до спірних правовідносин постанови Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 з огляду на відмінності у періодах виникнення правовідносин і правовому регулюванні.

Крім того, апелянт наголошує, що обов`язок контролювати споживання природного газу та за необхідності обмежувати або припиняти його споживання покладається на споживача, тоді як відповідач не надав доказів припинення газоспоживання, розподілу чи постачання газу або зупинення своєї діяльності у спірний період. Водночас постачання природного газу здійснювалося з урахуванням покладених на позивача спеціальних обов`язків відповідно до актів Кабінету Міністрів України.

З урахуванням викладеного, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, ухвалити нове рішення про задоволення відповідних позовних вимог у повному обсязі та здійснити новий розподіл судових витрат.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач, належним чином повідомлений про відкриття апеляційного провадження шляхом направлення повідомлення на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та розміщення відповідного оголошення на офіційному вебсайті судової влади України відповідно до ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відзиву на апеляційну скаргу не подав.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

29.10.2021 між ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» (Постачальник) та Релігійною організацією, ЕІС-код 56ХS0000Q0Е6Р00Р (Споживач) укладено договір постачання природного газу № 5075/21-РО-Т (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язався поставити Споживачеві природний газ, а Споживач - прийняти його та оплатити на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору).

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб.

У п. 2.1. Договору, встановлено, що Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу з жовтня 2021 року по грудень 2022 року, в кількості 1,100 тис. куб. метрів.

Загальний обсяг природного газу, замовлений Споживачем за цим Договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених Споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії Договору (п. 2.1.1. Договору).

Згідно з п. 2.3. Договору підписанням цього договору Споживач дає згоду Постачальнику на включення його до реєстру споживачів Постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.

У п. 2.4. Договору сторони, зокрема, погодили, що у будь-якому випадку обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до п. 3.5. цього Договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.

Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5. Договору).

Відповідно до пп. 3.5.1. п. 3.5. Договору Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (П`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий розрахунковий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС та Кодексу ГРМ.

На підставі отриманих від Споживача даних та даних остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника (пп. 3.5.2. п. 3.5. Договору).

У пп. 3.5.3. п. 3.5 Договору встановлено, що Споживач протягом 2-х (Двох) робочих днів з дати одержання акта зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання,

Підпунктом 3.5.4. п. 3.5. встановлено, що у випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го (П`ятнадцятою) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними Споживача та даними остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

Згідно з п. 3.6. Договору, звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться Сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений Споживачу обсяг газу згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС.

Відповідно до п. 4.1. Договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 100 куб.м газу без ПДВ - 13 658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим Договором становить 16 554,00 грн.

Відповідно до умов п. 5.1. Договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов пп. 3.5.4. п. 3.5. цього договору.

Споживач має право здійснити оплату та/або передплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

За умовами п. 5.3. Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 5.1. цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати Споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.

У разі наявності заборгованості за минулі періоди сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Споживача, погашає вимоги Постачальника у черговості, визначеній в цьому пункті Договору, незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем (п. 5.4. Договору).

Згідно з п. 6.2. Договору, Споживач зобов`язаний, зокрема, прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з п. 5.1. та/або строків оплати за п. 8.4. цього договору, споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 13.1. даний Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.

Листом № ТОВВИХ-25-4065 від 12.03.2025 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», на адвокатський запит представника ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», надав інформацію щодо обсягів природного газу, використаного Споживачем з ЕІС-кодом 56ХS0000Q0Е6Р00Р, а саме в періоди: з 12.11.2021 по 30.11.2021 - 9,62 куб.м., з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 251,84 куб.м., з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 277,52 куб.м., з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 187,39 куб.м., з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 219,30 куб.м., з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 44,91 куб.м, 01.05.2022 по 31.05.2022 - 0,00 куб.м, з 01.06.2022 по 30.06.2022 - 0,00 куб.м. Також повідомлено, що споживач з ЕІС-кодом 56ХS0000Q0Е6Р00Р у період з 01.11.2021 по 11.11.2021 був закріплений в Реєстрі споживачів іншого постачальника.

За результатами наданих позивачем послуг з постачання природного газу за договором від 29.10.2021 №5075/21-РО-Т складено наступні акти приймання-передачі:

- акт від 30.11.2021 за листопад 2021 року, обсяг споживання газу 0,00962 тис. куб.м., загальна сума до сплати з ПДВ - 159,24 грн;

- акт від 31.12.2021 за грудень 2021 року, обсяг споживання газу 0,25184 тис. куб.м., загальна сума до сплати з ПДВ - 4168,97 грн;

- акт від 31.01.2022 за січень 2022 року, обсяг споживання газу 0,27752 тис. куб.м., загальна сума до сплати з ПДВ - 4594,06 грн;

- акт від 28.02.2022 за лютий 2022 року, обсяг споживання газу 0,18739 тис. куб.м., загальна сума до сплати з ПДВ - 3102,05 грн;

- акт від 31.03.2022 за березень 2022 року, обсяг споживання газу 0, 21930 тис. куб.м., загальна сума до сплати з ПДВ - 3630,29 грн;

- коригуючий акт від 25.04.2025 за березень 2022 року на суму коригування в бік зменшення - 3,27 грн;

- акт від 30.04.2022 за квітень 2022 року, обсяг споживання газу 0,04491 тис. куб.м., загальна сума до сплати з ПДВ - 742,78 грн;

- акт від 31.07.2022 за липень 2022 року, обсяг споживання газу 0,00406 тис. куб.м., загальна сума до сплати з ПДВ - 67,20 грн.

Акти за період листопад-грудень 2021 року підписані обома сторонами та скріплені печатками сторін договору.

Обсяг (об`єм) спожитого газу за період січень-квітень 2022 року та липень 2022 року встановлений (узгоджений) Постачальником відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розрахована з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

Вказані обсяги природного газу, використаного Споживачем, відповідають обсягам, зазначеним Постачальником в Актах приймання-передачі природного газу за вказаний період.

Відповідач частково здійснив оплату за отриманий природний газ (за період листопад-грудень 2021року) у сумі 4 328,21 грн, що підтверджується інформацією СЕД Аскод АТ «Ощадбанк» (а. с. 34-35).

У зв`язку з частковим виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати спожитого природного газу, позивач заявив до стягнення з відповідача суму боргу в розмірі 12 133,11 грн.

Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання позивач керуючись п. 7.2. Договору, ст. ст. 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нарахував та заявив до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду, за яким відкрито провадження у даній справі.

Доказів оплати вартості спожитого відповідачем природного газу за вказаний період, штрафних та компенсаційних санкцій відповідач на час розгляду справи суду не надав.

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2025 у справі № 908/1037/25 у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є стягнення з Релігійної організації заборгованості за природний газ, поставлений за договором від 29.10.2021 № 5075/21-РО-Т, а також пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково: стягнуто з відповідача 7 696,11 грн основного боргу за природний газ, спожитий у січні-лютому 2022 року, 1 514,92 грн - пені, 675,25 грн - 3% річних, 3 046,75 грн - інфляційних втрат і 1 546,83 грн - судового збору. У задоволенні позову в частині стягнення 4 437,00 грн - основного боргу, 1 066,39 грн - пені, 368,75 грн -3 % річних та 1 448,46 грн - інфляційних втрат відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням у частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач в апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування судом першої інстанції статей 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зазначаючи, що на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало автоматичного поширення встановлених цими нормами обмежень на території Запорізької області, тимчасово окуповані в умовах воєнного стану, без ухвалення окремого рішення Кабінету Міністрів України.

Скаржник також вважає, що висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та наголошує на обов`язку споживача самостійно контролювати обсяги споживання природного газу і вживати заходів щодо припинення його споживання.

Колегія суддів вважає наведені доводи необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтями 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 629, 655, 712 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а до відносин поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Водночас реалізація сторонами договірних прав та виконання ними договірних обов`язків мають здійснюватися з дотриманням імперативних приписів законодавства. Сам по собі факт укладення договору, погодження в ньому обов`язку споживача оплачувати природний газ та наявність даних про його відбір не є достатньою підставою для стягнення заявленої вартості, якщо відповідні правовідносини обмежені або заборонені спеціальним законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Правовий статус такої території та правовий режим на ній визначаються цим Законом, іншими законами України й нормами міжнародного права.

Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону його метою є визначення особливого правового режиму тимчасово окупованої території та особливостей діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах такого режиму, а також захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2 ст. 13 вказаного Закону передбачено особливості здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території, зокрема встановлено обмеження щодо її здійснення суб`єктами господарювання, місцезнаходженням яких є така територія, та визначено правові наслідки вчинення відповідних правочинів.

Статтею 13-1 цього Закону встановлено спеціальні правила щодо переміщення товарів, робіт і послуг на тимчасово окуповану територію та з неї.

Зокрема, ч. 2 ст. 13-1 Закону встановлено заборону на період тимчасової окупації переміщення товарів, робіт і послуг з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію всіма видами транспорту, у тому числі трубопровідним, за винятком випадків, передбачених ч. 3 та ч. 4 цієї статті.

Природний газ як товар, фізичне постачання якого здійснюється з використанням газотранспортної та газорозподільної систем, охоплюється правовим регулюванням, спрямованим на недопущення переміщення товарів і послуг на тимчасово окуповані території всупереч установленій законом забороні.

Отже, для вирішення цього спору визначальним є не лише встановлення факту укладення договору, обсягів газу, відображених в інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи, або відсутності оплати з боку споживача, а передусім з`ясування того, чи допускалося законодавством постачання природного газу на територію, де розташований об`єкт відповідача, у відповідний період.

Як установлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом належними доказами, Костянтинівська сільська територіальна громада Мелітопольського району Запорізької області перебуває під тимчасовою окупацією з 25.02.2022. Відтак спірні обсяги природного газу, заборгованість за які є предметом апеляційного перегляду, стосуються березня-квітня та липня 2022 року, тобто періоду після початку тимчасової окупації відповідної території.

Доводи апелянта про те, що застосування статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII до територій, окупованих в умовах воєнного стану, було можливим виключно за наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України, колегія суддів відхиляє з урахуванням правових висновків Верховного Суду.

Так, у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду проаналізувала зміни правового регулювання, запроваджені, зокрема, законами України від 15.03.2022 № 2138-IX, від 21.04.2022 № 2217-IX та від 16.11.2022 № 2764-IX, і надала правову оцінку співвідношенню положень статей 1, 3, 13 та 13-1 Закону № 1207-VII.

Верховний Суд виходив із того, що правовий статус тимчасово окупованої території, віднесеної до територій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII, не залежить від наявності рішення органу державної влади про визнання території окупованою. Рішення повноважного органу державної влади має не конститутивне, а лише інформативне значення, підтверджуючи конкретну дату початку чи припинення фактичної окупації. Заборона здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території застосовується з моменту фактичної окупації, що є загальновідомим фактом і не потребує окремого доказування.

У зазначеній постанові Об`єднана палата також дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, щодо застосування ст. 13-1 Закону № 1207-VII до територій, тимчасово окупованих у період воєнного стану, з огляду на загальновідомий факт окупації за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України про поширення відповідних положень.

Подальша практика Верховного Суду підтверджує застосування наведеного підходу до правовідносин щодо постачання природного газу на тимчасово окуповані території. Зокрема, у постанові від 11.05.2026 у справі № 916/4397/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, застосовуючи висновки Об`єднаної палати у справі № 908/1162/23, зазначив, що ст. 13-1 Закону № 1207-VII забороняє передачу природного газу на тимчасово окуповану територію, а така заборона має абсолютний характер. Суд наголосив, що визначальним є встановлена законом неможливість передачі товару на відповідну територію, яка сама по собі є достатньою правовою підставою для відмови у відповідній вимозі.

Зазначені висновки підлягають урахуванню під час вирішення цієї справи відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), згідно з якою при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання апелянта на відмінність правовідносин у справі № 908/1162/23 від правовідносин у цій справі через те, що в першій справі йшлося про постачання електричної енергії у листопаді-грудні 2022 року, тоді як у цій справі - природного газу в березні-квітні та липні 2022 року, не спростовує наведеного висновку, адже визначальним для застосування відповідних положень Закону № 1207-VII є правовий режим території, на яку здійснювалося постачання, та встановлена законом заборона переміщення товарів і послуг на таку територію, а не виключно вид товару або період постачання.

Крім того, у постанові від 11.05.2026 у справі № 916/4397/23 Верховний Суд безпосередньо застосував правовий висновок Об`єднаної палати у справі № 908/1162/23 до спору, що виник із договору постачання природного газу, і підтвердив значення законодавчої заборони для оцінки відповідних вимог.

Колегія суддів також відхиляє довід скаржника про те, що відсутність на момент постачання природного газу затвердженого в установленому порядку переліку тимчасово окупованих територій унеможливлювала застосування відповідних обмежень. Сам по собі факт затвердження переліку пізніше не спростовує фактичної окупації території в конкретний період і не означає, що правовий режим такої території виник виключно з дати включення її до відповідного переліку. Водночас факт початку окупації Костянтинівської сільської територіальної громади з 25.02.2022 установлений судом першої інстанції та не спростований апелянтом у встановленому процесуальним законом порядку.

Посилання апелянта на ст. 58 Конституції України щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі також не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин законодавчі зміни як такі, що мають зворотну дію, а врахував правові висновки Верховного Суду щодо тлумачення відповідних положень Закону № 1207-VII та правового режиму тимчасово окупованої території.

Не змінюють правової оцінки спору й посилання позивача на постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 222, від 31.05.2022 № 637 та від 19.07.2022 № 812, якими на суб`єктів ринку природного газу покладалися спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу окремим категоріям споживачів. Такі акти регулюють спеціальні умови постачання газу визначеним категоріям споживачів та самі по собі не підтверджують наявності передбаченого законом винятку із заборони, встановленої ст. 13-1 Закону № 1207-VII, щодо постачання газу на відповідну тимчасово окуповану територію. Матеріали справи не містять доказів того, що спірне постачання відповідачу здійснювалося за наявності законодавчо передбачених підстав для застосування винятків, установлених ч. 3 та ч. 4 ст. 13-1 цього Закону.

Доводи апелянта про те, що відповідач як споживач природного газу був зобов`язаний самостійно контролювати газоспоживання та ініціювати припинення постачання, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3, 5 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема, не допускати несанкціонованого відбору природного газу; припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Правила постачання природного газу, затверджені постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, також передбачають обов`язки споживача щодо дотримання дисципліни відбору газу, своєчасної оплати та самостійного обмеження або припинення газоспоживання у визначених випадках.

Разом із тим наведені норми регулюють звичайні договірні відносини між постачальником і споживачем та не скасовують і не обмежують дію спеціальних імперативних приписів Закону № 1207-VII. Обов`язок споживача контролювати власне споживання газу не може тлумачитися як такий, що надає постачальнику право продовжувати постачання на територію, щодо якої законом установлено відповідну заборону.

Так само посилання на технічну складність та неможливість одномоментного припинення газопостачання не доводить правомірності стягнення вартості газу, віднесеної позивачем до спірних періодів. Норми, які визначають порядок обмеження чи припинення газопостачання, не можуть бути витлумачені як такі, що дозволяють ігнорувати спеціальну законодавчу заборону. При цьому предметом спору є не вимога про відшкодування витрат на припинення газопостачання, а стягнення вартості природного газу, поставка якого, за висновками суду, відбувалася після початку тимчасової окупації відповідної території.

Не є визначальним для вирішення спору й те, що відповідач не надав доказів припинення своєї діяльності, невикористання майна чи обладнання або оформлення документів про припинення газопостачання. Відсутність таких доказів не спростовує встановленого судом факту тимчасової окупації території та не усуває правових наслідків законодавчої заборони на постачання товарів і послуг на окуповану територію.

Крім того, відповідно до статей 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 цього Кодексу обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, наявність даних інформаційної платформи Оператора ГТС про відбір природного газу, відсутність актів про припинення газопостачання або ненадання відповідачем доказів припинення діяльності не спростовують установлених обставин тимчасової окупації та не є достатніми для виникнення у позивача права на стягнення вартості газу, постачання якого за відповідних умов було заборонено законом.

За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 4 437,00 грн - основного боргу за природний газ, віднесений позивачем до періодів березня-квітня та липня 2022 року.

Оскільки вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у відповідній частині є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, у задоволенні якої правомірно відмовлено, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив і в стягненні 1 066,39 грн - пені, 368,75 грн - 3% річних та 1 448,46 грн - інфляційних втрат, нарахованих на зазначену суму.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не свідчать про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність установлених судом обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2025 у справі № 908/1037/25 в оскарженій частині ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Щодо клопотань про зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання учасника справи про зупинення апеляційного провадження до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 916/1218/23 та № 908/3166/25, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставою для зупинення провадження є наявність відповідного судового перегляду в іншій справі, правовідносини в якій є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. При цьому вирішення питання про зупинення провадження потребує встановлення не лише подібності правовідносин, а й фактичної наявності передбаченої процесуальним законом підстави для такого зупинення на момент постановлення відповідної ухвали.

Як убачається з відомостей про рух справи № 916/1218/23, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2026 цю справу повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, а постановою Верховного Суду від 08.07.2026 справу розглянуто в касаційному порядку. Отже, на час вирішення заявленого клопотання справа № 916/1218/23 не перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, а обставина, з якою заявник пов`язував необхідність зупинення апеляційного провадження, відсутня.

Щодо справи № 908/3166/25 колегія суддів установила, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.07.2026 справу повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Велика Палата дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на її розгляд та зазначила, що наведені касаційним судом обґрунтування не підтверджують наявності передбачених процесуальним законом підстав для такого передання. Таким чином, справа № 908/3166/25 також не перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду.

За вказаних обставин саме по собі посилання заявника на те, що у зазначених справах порушувалися питання застосування положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», не є достатньою підставою для зупинення апеляційного провадження.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що на час розгляду заявлених клопотань відсутня передбачена п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України процесуальна підстава для зупинення апеляційного провадження до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 916/1218/23 та № 908/3166/25.

Відтак у задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі необхідно відмовити.

6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 275 цього Кодексу суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2025 у справі № 908/1037/25 в оскарженій частині слід залишити без змін.

7. Здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги, покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2025 у справі № 908/1037/25 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков