Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №922/1539/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 922/1539/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Демідова П.В., суддя Тарасова І.В.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгері" (вх.№1870 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 (прийняту у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Шатерніковим М.І., ухвалу підписано 27.07.2026) у справі №922/1539/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгері", м. Дніпро,

до Кегичівської селищної ради, селище Кегичівка, Берестинський район, Харківська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро", селище Слобожанське, Берестинський район, Харківська область,

про визнання права оренди,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Україна" (у подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Алгері", далі - ТОВ "Алгері", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою від 05.05.2026 до Кегичівської селищної ради (далі — Кегичівська селищна рада, відповідач), у якій просить суд визнати за ним право оренди на умовах, визначених договорами оренди землі від 24.11.2006, укладеними між Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області та ВАТ "Насінневе" (із змінами, внесеними додатковими угодами від 21.06.2011 та від 12.08.2021), на 19 земельних ділянок сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), які утворилися в результаті поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 6323184000:07:001:0100, 6323184000:07:002:0236, 6323184000:07:003:0130, 6323184000:07:003:0131 та 6323155600:06:001:0338.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право оренди зазначених земельних ділянок за договорами оренди землі від 24.11.2006, строк дії яких продовжено до 21.02.2032, перейшло до позивача внаслідок придбання розташованого на них нерухомого майна; рішеннями ХСІІ сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 22.08.2025 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу орендованих ділянок, у результаті чого сформовано нові земельні ділянки, право комунальної власності на які зареєстровано за відповідачем, проте записи про право оренди позивача щодо них не вчинялися. Посилаючись на ст. 110 Земельного кодексу України та висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, позивач вважає, що поділ земельних ділянок не припинив його права оренди.

ТОВ "Алгері" подало до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову (вх. №17996 від 23.07.2026), у якій просило: 1) накласти арешт на 19 спірних земельних ділянок із забороною їх відчуження, передачі в оренду, суборенду, емфітевзис, постійне користування, на праві сервітуту чи іншому речовому праві, передачі в заставу або іншого обтяження, а також із забороною їх поділу, об`єднання та зміни кадастрового номера; 2) заборонити Кегичівській селищній раді вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками; 3) заборонити державним кадастровим реєстраторам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо спірних ділянок, у тому числі реєстрацію речових прав за третіми особами, окрім ТОВ "Алгері" (попереднє найменування - ТОВ "Агроцентр-Україна", ідентифікаційний код 39793886) та ТОВ "Слобожанське-Агро"; 4) заборонити Кегичівській селищній раді вчиняти дії, спрямовані на перешкоджання ТОВ "Алгері" та іншим особам, які правомірно використовують земельні ділянки, зокрема ТОВ "Слобожанське-Агро", у користуванні ними.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 у справі №922/1539/26 у задоволенні заяви ТОВ "Алгері" про забезпечення позову (вх. №17996) відмовлено.

Вказана ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення. Саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви. Заходи забезпечення мають бути співмірними із заявленими вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України) з урахуванням співвідношення негативних наслідків їх вжиття та невжиття (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі № 908/1487/21 (908/1624/21)).

Місцевий господарський суд установив, що підставою ініціювання заяви слугувало подання відповідачем касаційної скарги та відкриття ухвалою Верховного Суду від 14.07.2026 касаційного провадження за його скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/6735/20 (904/2251/23), розгляд якої призначено на 03.09.2026. Суд зазначив, що вчинення відповідних дій відповідачем жодним чином не змінює правового статусу спірних земельних ділянок та обставин, встановлених у справі № 904/6735/20 (904/2251/23). Оскільки постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 про відмову у задоволенні позову прокурора про розірвання договорів оренди землі залишено без змін, ця постанова відповідно до ст. 284 ГПК України набрала законної сили з дня її ухвалення, і станом на час розгляду заяви встановлені у зазначеній справі обставини є чинними, а правомочність позивача як орендаря не змінилась; прийняття касаційної скарги не впливає на набрання законної сили постановою апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявник не надав належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, з якими закон пов`язує застосування заходів забезпечення позову. Сама по собі можливість відповідача як власника розпоряджатися своїм майном, а також припущення заявника про намір відповідача вчинити певні дії з огляду на наявність спору, без доказів реальності таких намірів, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Посилаючись на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, місцевий господарський суд зазначив, що потенційна можливість задоволення позовних вимог ТОВ "Алгері" за умови існування чинної постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі № 904/6735/20 (904/2251/23) не може на теперішній час виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном. Заява за своїм змістом зводиться до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення виконання судового рішення в майбутньому, а тому є необґрунтованою, не доведеною належними доказами і задоволенню не підлягає.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алгері" з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.08.2026 у справі №917/1286/25 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалити нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгері" про забезпечення позову задовольнити, а саме:

1.1. Накласти арешт на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що належать на праві комунальної власності Кегичівській селищній раді та знаходяться на території Кегичівської селищної ради Берестинського району Харківської області, з кадастровими номерами: 6323184000:01:000:0115, 6323184000:01:000:0116, 6323184000:01:000:0117, 6323184000:01:000:0118, 6323184000:01:000:0119, 6323184000:01:000:0120, 6323184000:01:000:0121, 6323184000:01:000:0122, 6323184000:01:000:0123, 6323184000:02:000:0341, 6323184000:02:000:0342, 6323184000:02:000:0343, 6323184000:02:000:0344, 6323184000:03:000:0221, 6323184000:03:000:0222, 6323184000:03:000:0223, 6323184000:03:000:0224, 6323155600:06:000:0413, 6323155600:06:000:0414, - із забороною їх відчуження (у тому числі шляхом передачі у власність, продажу, обміну, дарування, внесення до статутного капіталу), передачі їх в оренду, суборенду, емфітевзис, постійне користування, на праві сервітуту чи іншому речовому праві, передачі в заставу або іншого обтяження, а також із забороною їх поділу, об`єднання та зміни кадастрового номера.

1.2. Заборонити Кегичівській селищній раді вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення щодо розпорядження зазначеними у пункті 2.1 земельними ділянками, у тому числі (але не виключно): про виставлення на земельні торги (аукціон), про поділ та/або об`єднання земельних ділянок, про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, про затвердження такої документації, про передачу у власність, оренду, постійне користування, суборенду, емфітевзис, про зміну конфігурації, цільового призначення, складу угідь чи кадастрового номера, про відчуження у будь-який інший спосіб.

1.3. Заборонити державним кадастровим реєстраторам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначених у пункті 1.1 земельних ділянок , у тому числі реєстрацію речових прав та обтяжень за третіми особами, (окрім ТОВ "Алгері" та ТОВ "Слобожанське-Агро"), а також внесення будь-яких змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру щодо площі, конфігурації, цільового призначення, складу угідь, меж та кадастрового номера, здійснення поділу або об`єднання, за виключенням реєстраційних дій, що здійснюються на виконання рішення суду у цій справі.

1.4. Заборонити Кегичівській селищній раді вчиняти будь-які дії, спрямовані на перешкоджання ТОВ "Алгері" (попереднє найменування - ТОВ "Агроцентр-Україна") та іншим особам, які правомірно використовують зазначені у пункті 2.1 земельні ділянки (зокрема, ТОВ "Слобожанське-Агро"), у користуванні ними, у тому числі обмежувати чи блокувати доступ до ділянок осіб, сільськогосподарської техніки та обладнання; перешкоджати проведенню польових робіт, обробітку ґрунту, догляду за посівами, збиранню та вивезенню врожаю.

Також апелянт просить здійснювати розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи та покласти судові витрати на відповідача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що відмовляючи у забезпеченні позову суд першої інстанції фактично звів заяву до єдиного приводу – подання відповідачем касаційної скарги, і не надав жодної оцінки ключовій обставині – задекларованій самим відповідачем меті поділу земельних ділянок. У преамбулі кожного з п`яти рішень Кегичівської селищної ради від 22.08.2025 прямо зазначено мету поділу – підготовка лотів до земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельних ділянок. Поділ єдиних орендованих ділянок на 19 окремих «лотів» скаржник розцінює як перший технічний етап наперед визначеної мети, наступними етапами якої є оголошення торгів, укладення договорів із переможцями та реєстрація за ними прав. Отже, загроза передачі спірних ділянок третім особам не є гіпотетичною - вона прямо задекларована відповідачем у його власних чинних правових актах, а висновок суду про те, що заява ґрунтується лише на припущеннях, не відповідає змісту наявних доказів.

Апелянт вказує, що суд не врахував, що відкриття касаційного провадження (ухвала Верховного Суду від 14.07.2026, розгляд призначено на 03.09.2026) у поєднанні з клопотанням відповідача про зупинення провадження створює тривале «процесуальне вікно», упродовж якого відповідач не був би обмежений у розпорядженні спірними ділянками, а позивач був би позбавлений оперативного захисту.

Скаржник стверджує, що суд застосував неправильний стандарт доказування: критерій, за яким майно може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, стосується вимог майнового характеру, тоді як предметом позову є визнання права оренди – вимога немайнового характеру. Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України закон не вимагає доводити доконаний факт ухилення відповідача чи невідворотність невиконання рішення – достатньо обґрунтованої реальної загрози ускладнення (унеможливлення) виконання рішення; поділ ділянок на 19 лотів для підготовки до аукціону є підготовчими діями до реалізації майна.

Апелянт наголошує, що заявлені заходи стосуються виключно тих самих 19 ділянок, які є предметом позову, а отже між заходом і предметом позову існує прямий і безпосередній зв`язок. Якщо під час розгляду справи відповідач проведе аукціон, укладе з третіми особами договори оренди та зареєструє їх права, рішення суду про визнання права оренди стане фактично невиконуваним, і позивач буде змушений ініціювати нові судові спори. Заходи є співмірними в розумінні ч. 4 ст. 137 ГПК України, оскільки не позбавляють відповідача права комунальної власності, не перешкоджають надходженню орендної плати, не покладають обов`язків активного характеру та зводяться до тимчасової фіксації існуючого правового стану.

На думку скаржника, тимчасові заходи не порушують права відповідача на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції), яке не є абсолютним; тимчасове обмеження розпорядження спірним майном на час судового розгляду, коли власник сам публічно задекларував намір розпорядитися ним на користь третіх осіб, є правомірним. На думку заявника, оцінюючи баланс інтересів, суд врахував виключно інтерес відповідача і повністю проігнорував інтерес позивача.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції сам установив чинність постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі № 904/6735/20 (904/2251/23), якою відмовлено у розірванні договорів оренди від 24.11.2006, а отже чинність договорів та статус позивача як орендаря є підтвердженими. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 та ч. 3 ст. 110 Земельного кодексу України, скаржник стверджує, що поділ земельної ділянки не припиняє права оренди, і спірні ділянки залишаються обтяженими правом оренди позивача.

Скаржник вважає, що заявлені заходи не підпадають під обмеження ч. 11 ст. 137 ГПК України, оскільки не є тотожними вимозі про визнання права оренди, а лише зберігають існуючий стан. Щодо ч. 12 ст. 137 ГПК України апелянт зазначає, що відповідач не оголосив та фактично не проводить жодного аукціону щодо спірних ділянок, а ця норма стосується втручання у процедури, які вже проводяться; заходи спрямовані не на заборону громаді проводити аукціони як такі, а на збереження 19 конкретних ділянок; четвертий захід взагалі не пов`язаний з аукціоном і спрямований на збереження можливості сільськогосподарського використання ділянок у поточному виробничому сезоні. Навіть якщо окремий захід охоплюється обмеженням ч. 12 ст. 137 ГПК України, суд відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України міг задовольнити заяву частково, проте відмовив повністю, не розглянувши можливості застосування окремих співмірних заходів.

При цьому, в апеляційній скарзі скаржник зазначив, що строк на апеляційне оскарження ухвали, постановленої без виклику представників сторін, відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України обчислюється з дня складення повного судового рішення – 27.07.2026, і з урахуванням ст. 116 та ч. 6 ст. 242 ГПК України скарга подається в межах установленого строку. Скарга подана у паперовій формі у зв`язку з технічними збоями в роботі підсистеми "Електронний суд", що відповідно до ч. 8 ст. 6 ГПК України не позбавляє права на подання документів у паперовій формі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгері" (вх.№1870 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 у справі №922/1539/26 та призначено справу до розгляду на 15 жовтня 2026 року о 15:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 09.10.2026, з доказами їх надсилання учасникам справи, для подання заяв, клопотань, тощо до 09.10.2026.

02.10.2026 до суду апеляційної інстанції від Кегичівської селищної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 10801), в якому заявник просить: апеляційну скаргу ТОВ "Алгері" (вх. № 1870 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 у справі № 922/1539/26 залишити без розгляду як подану після закінчення строку на апеляційне оскарження, без клопотання про його поновлення та з наведенням недостовірних відомостей щодо дотримання строку; у разі розгляду апеляційної скарги по суті - залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 у справі № 922/1539/26 - без змін; дослідити оригінал накладної та пакування, в якому апеляційна скарга надійшла до суду; судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покласти на апелянта.

Відповідач стверджує, що апеляційну скаргу подано після спливу строку, оскільки останнім днем строку відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України було 06.08.2026, а скарга надійшла до суду поштовим відправленням ТОВ "Нова пошта" № 20451521773897, етикетка якого містить дату і час прийняття "ВІД: 27.08/16:06", а відправником зазначено ТОВ "КС "Константа Сервіс» (ЄДРПОУ 36960474), яке за даними Єдиного державного реєстру операторів поштового зв`язку станом на 28.09.2026 до реєстру не внесене. На думку відповідача, таке товариство не є ні поштою, ні відповідним засобом зв`язку, тому ризик затримки посередника лежить на апелянті; при цьому, дата на бланку накладної ТОВ "КС "Константа Сервіс" внесена від руки, без штампа, без номера, що збігався б з номером відправлення перевізника, і без розрахункового документа; доказів технічних збоїв підсистеми "Електронний суд" апелянт не надав, а клопотання про поновлення строку не заявляв, навпаки стверджуючи про подання скарги в межах строку. Відповідач вважає, що наведення недостовірних відомостей щодо строку може бути кваліфіковане як зловживання процесуальними правами.

Відповідач зазначає, що довід про «процесуальне вікно» відпав, оскільки ухвалою Верховного Суду від 03.09.2026 касаційне провадження у справі № 904/6735/20 (904/2251/23) закрито, а за весь час касаційного розгляду Рада жодних дій щодо розпорядження спірними ділянками не вчинила, що визнає й сам апелянт. В ухвалі від 03.09.2026 (пункти 63-64) Верховний Суд зазначив, що у справі встановлено факт самочинного будівництва, а законно збудована нерухомість на спірних ділянках відсутня, тоді як саме на переході права оренди внаслідок продажу нерухомості апелянт будує позов. Вважає твердження апелянта про те, що його статус орендаря є підтвердженим передчасним, оскільки постанова Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 вирішувала питання виконання умов договорів, а не наявності в апелянта права оренди на 19 новоутворених ділянок, що є предметом спору.

На думку відповідача, загроза, яку описує апелянт, - це аукціон, він прямо визнає, що заявлені заходи спрямовані на те, щоб не допустити проведення земельних торгів. Проте, ч. 12 ст. 137 ГПК України забороняє заходи, які полягають у втручанні або мають наслідком втручання у проведення аукціону, торгів, що проводяться від імені територіальної громади. Заперечує проти тлумачення апелянта, за яким заборона діє лише щодо вже оголошених торгів. Крім того, рішення про поділ прийнято 22.08.2025, а заяву про забезпечення подано через 11 місяців, протягом яких жодних торгів не оголошувалося.

Відповідач вказує на суперечність позиції апелянта: якщо поділ не припиняє права оренди і обтяження слідує за ділянкою, то передача ділянок третім особам не може зачепити прав апелянта: обтяження слідує за ділянкою незалежно від того, хто і на якій підставі нею користується, а рішення про визнання права оренди не стане фактично невиконуваним.

Стверджує про те, що на момент поділу (22.08.2025) записи про право оренди апелянта були припинені на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2025, а рішенням приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. від 16.07.2026, поданим самим апелянтом, зафіксовано відсутність зареєстрованого права оренди на новоутворені ділянки, а подані документи не дають змоги встановити набуття апелянтом речового права.

Щодо стандарту доказування відповідач зазначає, що головним заходом, якого просить апелянт, є арешт земельних ділянок – захід, призначений саме для майнових вимог, а за будь-якого стандарту заява має ґрунтуватися на доказах реальної загрози, яких апелянт не надав.

Відповідач вважає, що заходи тотожні задоволенню позову (ч. 11 ст. 137 ГПК України): пункт 1.3 прохальної частини встановлює режим, за якого реєструвати права на понад 340 гектарів комунальної землі можуть лише апелянт та ТОВ "Слобожанське-Агро", власна заява якого про забезпечення тих самих ділянок у справі № 922/1542/26 відхилена ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.05.2026; пункт 1.4 забороняє Раді перешкоджати апелянту та іншим особам, які правомірно використовують ділянки, тоді як правомірність користування і є предметом спору. Апелянт визнає, що ділянки обробляє не він, а ТОВ "Слобожанське-Агро"; жодного факту перешкоджання польовим роботам з боку Ради не наведено.

Відповідач також зазначає, що пункти 1.2 та 1.4 прохальної частини скарги стосуються земельних ділянок, зазначених у пункті 2.1, якого у прохальній частині немає, тому такі заходи неможливо виконати; суд не зобов`язаний замість заявника переформульовувати заявлені заходи. Перелік заборон вичерпує зміст правомочності розпорядження, а втрати громади полягають в отриманні орендної плати за ставками договорів 2006 року замість ринкової плати, що визначається на земельних торгах. Суд першої інстанції, на думку відповідача, обґрунтовано надав перевагу інтересу власника перед інтересом особи, право якої є предметом спору.

У судове засіданні суду апеляційної інстанції 15.10.2026 учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 28.09.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Водночас, 15.10.2026 до апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Алгері" адвоката Лисенка Станіслава Юрійовича надійшла заява (вх. № 11303), в якій посилаючись на можливі технічні перешкоди для його підключення та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив провести судове засідання за його відсутності за наявними матеріалами справи, зазначивши, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі. При цьому, просив відкласти судовий розгляд за умови, що суд визнає неможливим здійснити розгляд справи без його участі.

Судова колегія зазначає, що в ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку; позивач був завчасно та належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а отже мав достатньо часу для того, щоб раніше вирішити питання забезпечення участі представника в судовому засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції.

При цьому, посилання представника позивача на технічні перешкоди щодо його участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції є необґрунтованими, оскільки останній не звертався до суду апеляційної інстанції з відповідним клопотанням в порядку статті 197 ГПК, відповідно суд апеляційної інстанції не ухвалював рішення щодо забезпечення участі такої особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Доказів поважності неприбуття в судове засідання представника позивача адвоката до суду не надано.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах 19.03.2024 у справі № 910/3016/23, від 08.11.2023 у справі № 922/854/23, від 01.12.2022 у справі № 910/14025/20 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів враховує, що правову позицію сторін викладено, зокрема, в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу та інших заявах, явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі доводи і вимоги учасники справи можуть викласти і подати суду письмово, а тому апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що унеможливлюють розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Крім того, відповідно до пункту 7 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

За таких обставин, оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційних скаргах доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Україна" (у подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Алгері", позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Кегичівської селищної ради, в якій просить:

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Україна" (ідентифікаційний код 39793886) право оренди на умовах, визначених договором оренди землі від 24.11.2006, який укладено між Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області та ВАТ "Насінневе" (правонаступником якого є ТОВ "Агроцентр-Україна"), із змінами, внесеними додатковою угодою від 21.06.2011 та додатковою угодою від 12.08.2021, на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), які в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6323184000:07:001:0100 (загальна площа 177,3009 га) утворилися з наступними кадастровими номерами: 6323184000:01:000:0115 площею 20,0000 га, 6323184000:01:000:0116 площею 20,0000 га, 6323184000:01:000:0117 площею 20,0000 га, 6323184000:01:000:0118 площею 20,0000 га, 6323184000:01:000:0119 площею 20,0000 га, 6323184000:01:000:0120 площею 20,0000 га, 6323184000:01:000:0121 площею 20,0000 га, 6323184000:01:000:0122 площею 20,0000 га та 6323184000:01:000:0123 площею 17,3009 га;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Україна" (ідентифікаційний код 39793886) право оренди на умовах, визначених договором оренди землі від 24.11.2006 (із змінами, внесеними додатковою угодою від 21.06.2011 та додатковою угодою від 12.08.2021), на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), які в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6323184000:07:002:0236 (загальна площа 77,9975 га) утворилися з наступними кадастровими номерами: 6323184000:02:000:0341 площею 17,9975 га, 6323184000:02:000:0342 площею 20,0000 га, 6323184000:02:000:0343 площею 20,0000 га, 6323184000:02:000:0344 площею 20,0000 га;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Україна" (ідентифікаційний код 39793886) право оренди на умовах, визначених договором оренди землі від 24.11.2006 (із змінами, внесеними додатковою угодою від 21.06.2011 року та додатковою угодою від 12.08.2021), на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), які в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6323184000:07:003:0130 (загальна площа 35,9521 га) утворилися з наступними кадастровими номерами: 6323184000:03:000:0221 площею 20,0000 га та 6323184000:03:000:0222 площею 15,9521 га;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Україна" (ідентифікаційний код 39793886) право оренди на умовах, визначених договором оренди землі від 24.11.2006 (із змінами, внесеними додатковою угодою від 21.06.2011 року та додатковою угодою від 12.08.2021), на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), які в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6323184000:07:003:0131 (загальна площа 27,3298 га) утворилися з наступними кадастровими номерами: 6323184000:03:000:0223 площею 20,0000 га та 6323184000:03:000:0224 площею 7,3298 га;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Україна" (ідентифікаційний код 39793886) право оренди на умовах, визначених договором оренди землі від 24.11.2006 (із змінами, внесеними додатковою угодою від 21.06.2011 року та додатковою угодою від 12.08.2021), на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), які в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6323155600:06:001:0338 (загальна площа 21,6472 га) утворилися з наступними кадастровими номерами: 6323155600:06:000:0414 площею 20,0000 га та 6323155600:06:000:0413 площею 1,6472 га.

Як вбачається зі змісту позовної заяви позивач зазначає, що 24.11.2006 між Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області (правонаступником якої в частині повноважень розпорядника земель є Кегичівська селищна рада, далі також – орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Насінневе" (надалі змінило організаційно-правову форму на Приватне акціонерне товариство "Насінневе") було укладено договори оренди землі, об`єктами оренди за якими виступали, тому числі земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) з кадастровими номерами: 6323184000:07:001:0100 (177,3009 га), 6323184000:07:002:0236 (77,9975 га), 6323184000:07:003:0130 (35,9521 га), 6323184000:07:003:0131 (27,3298 га) та 6323155600:06:001:0338 (21,6472 га), до яких в подальшому було укладено додаткові угоди від 21.06.2011 та від 12.08.2021.

Позивач вважає, що у результаті придбання нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках 6323184000:07:001:0100, 6323184000:07:002:0236, 6323184000:07:003:0130, 6323184000:07:003:0131 та 6323155600:06:001:0338 право оренди було набуто ТОВ "Агроцентр-Україна".

Рішеннями ХСІІ сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 22.08.2025 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу зазначених земельних ділянок, у результаті чого сформовано 19 нових земельних ділянок з кадастровими номерами 6323184000:01:000:0115, 6323184000:01:000:0116, 6323184000:01:000:0117, 6323184000:01:000:0118, 6323184000:01:000:0119, 6323184000:01:000:0120, 6323184000:01:000:0121, 6323184000:01:000:0122, 6323184000:01:000:0123, 6323184000:02:000:0341, 6323184000:02:000:0342, 6323184000:02:000:0343, 6323184000:02:000:0344, 6323184000:03:000:0221, 6323184000:03:000:0222, 6323184000:03:000:0223, 6323184000:03:000:0224, 6323155600:06:000:0413, 6323155600:06:000:0414, право комунальної власності на які зареєстровано за Кегичівською селищною радою, при цьому записи про право оренди на новостворені земельні ділянки за позивачем у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не вчинялися.

Позивач стверджує, що договори оренди землі від 24.11.2006 (із змінами та доповненнями) сторонами не змінювалися, не розривалися та продовжують діяти на умовах, визначених ними, до 21.02.2032.

Також зазначено щодо судового провадження у справі № 904/6735/20 (904/2251/23). Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/6735/20 (904/2251/23) відмовлено у задоволенні позову Красноградської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради до ПрАТ "Насінневе", ТОВ "Агроцентр-Україна" та ТОВ "Слобожанське-Агро" про розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у комунальну власність. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 зазначене рішення залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.05.2026 прийнято позовну заяву ТОВ "Агроцентр-Україна" до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1539/26, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.

Разом з тим, позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову (вх. 17996 від 23.07.2026), в якій заявник просив:

1. Накласти арешт на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), що належать на праві комунальної власності Кегичівській селищній раді (ідентифікаційний код юридичної особи: 04396963) та знаходяться на території Кегичівської селищної ради Берестинського району Харківської області, з кадастровими номерами: 6323184000:01:000:0115 (площею 20,0000 га), 6323184000:01:000:0116 (площею 20,0000 га), 6323184000:01:000:0117 (площею 20,0000 га), 6323184000:01:000:0118 (площею 20,0000 га), 6323184000:01:000:0119 (площею 20,0000 га), 6323184000:01:000:0120 (площею 20,0000 га), 6323184000:01:000:0121 (площею 20,0000 га), 6323184000:01:000:0122 (площею 20,0000 га), 6323184000:01:000:0123 (площею 17,3009 га), 6323184000:02:000:0341 (площею 17,9975 га), 6323184000:02:000:0342 (площею 20,0000 га), 6323184000:02:000:0343 (площею 20,0000 га), 6323184000:02:000:0344 (площею 20,0000 га), 6323184000:03:000:0221 (площею 20,0000 га), 6323184000:03:000:0222 (площею 15,9521 га), 6323184000:03:000:0223 (площею 20,0000 га), 6323184000:03:000:0224 (площею 7,3298 га), 6323155600:06:000:0413 (площею 1,6472 га), 6323155600:06:000:0414 (площею 20,0000 га), із забороною відчуження зазначених земельних ділянок (у тому числі шляхом передачі у власність, продажу, обміну, дарування, внесення до статутного капіталу), передачі їх в оренду, суборенду, емфітевзис, постійне користування, на праві сервітуту чи іншому речовому праві, передачі в заставу або іншого обтяження, а також із забороною їх поділу, об`єднання та зміни кадастрового номера;

2. Заборонити Кегичівській селищній раді (ідентифікаційний код юридичної особи: 04396963) вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), що знаходяться на території Кегичівської селищної ради Берестинського району Харківської області, у тому числі (але не виключно): про здійснення поділу та/або об`єднання земельних ділянок, про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність або оренду, про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), про затвердження технічної документації із землеустрою, про передачу у власність, про передачу в оренду, постійне користування, суборенду, емфітевзис, про виставлення на земельні торги (аукціон), про зміну конфігурації, про зміну цільового призначення, про зміну складу угідь, про зміну кадастрового номера, про відчуження у будь-який інший спосіб, та вчиняти інші дії щодо розпорядження наступними земельними ділянками: 6323184000:01:000:0115, 6323184000:01:000:0116, 6323184000:01:000:0117, 6323184000:01:000:0118, 6323184000:01:000:0119, 6323184000:01:000:0120, 6323184000:01:000:0121, 6323184000:01:000:0122, 6323184000:01:000:0123, 6323184000:02:000:0341, 6323184000:02:000:0342, 6323184000:02:000:0343, 6323184000:02:000:0344, 6323184000:03:000:0221, 6323184000:03:000:0222, 6323184000:03:000:0223, 6323184000:03:000:0224, 6323155600:06:000:0413, 6323155600:06:000:0414;

3. Заборонити державним кадастровим реєстраторам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6323184000:01:000:0115, 6323184000:01:000:0116, 6323184000:01:000:0117, 6323184000:01:000:0118, 6323184000:01:000:0119, 6323184000:01:000:0120, 6323184000:01:000:0121, 6323184000:01:000:0122, 6323184000:01:000:0123, 6323184000:02:000:0341, 6323184000:02:000:0342, 6323184000:02:000:0343, 6323184000:02:000:0344, 6323184000:03:000:0221, 6323184000:03:000:0222, 6323184000:03:000:0223, 6323184000:03:000:0224, 6323155600:06:000:0413, 6323155600:06:000:0414, у тому числі: реєстрацію речових прав власності, права оренди, суборенди, емфітевзису, постійного користування та інших речових прав за третіми особами, окрім ТОВ "Алгері" (попереднє найменування – ТОВ "Агроцентр-Україна", ідентифікаційний код 39793886) та ТОВ "Слобожанське-Агро" (ідентифікаційний код 41662195); реєстрацію обтяжень за іншими особами; внесення будь-яких змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру щодо площі, конфігурації, цільового призначення, складу угідь, меж та кадастрового номера; здійснення поділу або об`єднання зазначених земельних ділянок, за виключенням реєстраційних дій, що здійснюються на виконання рішення суду у даній справі;

4. Заборонити Кегичівській селищній раді (ідентифікаційний код юридичної особи: 04396963) вчиняти будь-які дії, спрямовані на перешкоджання ТОВ "Алгері" (попереднє найменування - ТОВ "Агроцентр-Україна", ідентифікаційний код 39793886) та іншим особам, які правомірно використовують земельні ділянки, зокрема, але не виключно, ТОВ "Слобожанське-Агро" (ідентифікаційний код 41662195), у користуванні земельними ділянками сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), що знаходяться на території Кегичівської селищної ради Берестинського району Харківської області, з кадастровими номерами 6323184000:01:000:0115, 6323184000:01:000:0116, 6323184000:01:000:0117, 6323184000:01:000:0118, 6323184000:01:000:0119, 6323184000:01:000:0120, 6323184000:01:000:0121, 6323184000:01:000:0122, 6323184000:01:000:0123, 6323184000:02:000:0341, 6323184000:02:000:0342, 6323184000:02:000:0343, 6323184000:02:000:0344, 6323184000:03:000:0221, 6323184000:03:000:0222, 6323184000:03:000:0223, 6323184000:03:000:0224, 6323155600:06:000:0413, 6323155600:06:000:0414, у тому числі: обмежувати чи блокувати доступ до зазначених земельних ділянок осіб, сільськогосподарської техніки та обладнання; перешкоджати проведенню польових робіт, обробітку ґрунту, догляду за посівами, збиранню та вивезенню врожаю сільськогосподарських культур.

Як вказував заявник, правова позиція відповідача у цій справі полягає у запереченні самого існування у позивача права оренди новоутворених земельних ділянок і саме через невизнання відповідачем переходу обтяження на новоутворені ділянки право оренди позивача щодо них не відображене у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Оскільки право оренди не зареєстроване – у реєстрі ділянки виглядають вільними від обтяжень, а відтак формальних перешкод для їх передачі третім особам немає. Маючи зареєстроване право комунальної власності на новоутворені ділянки, відповідач у будь-який момент може здійснити їх подальший поділ чи об`єднання, надати дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність або користування, передати ділянки в оренду, суборенду, емфітевзис чи постійне користування, змінити цільове призначення, склад угідь, конфігурацію або кадастрові номери, вчинити інші розпорядчі дії. Єдиним правовим механізмом, здатним цьому запобігти на час розгляду спору, є заходи забезпечення позову.

При цьому, самим відповідачем у Преамбул всіх п`яти рішень ХСІІ сесії VIII скликання від 22.08.2025 зазначено кінцеву мету поділу – підготовку лотів до аукціону з продажу права оренди. Тобто, поділ ділянок при цьому є не самостійною управлінською дією, а першим технічним етапом кінцевої мети, наступними етапами якої є оголошення торгів, укладення договорів із переможцями та реєстрація за ними прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За твердженнями заявника процесуальна поведінка відповідача, а саме відновлення строку на касаційне оскарження судового рішення у справі № 904/6735/20 та подання клопотання про зупинення провадження у цій справі підтверджує реальність загрози та розкриває спрямованість його дій. Так, ухвалою Верховного Суду від 14.07.2026 року у справі № 904/6735/20 (904/2251/23) відповідачу поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за його скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024; розгляд касаційної скарги призначено на 03.09.2026. Тобто, зупинення провадження без одночасного вжиття заходів забезпечення позову створило б для відповідача багатомісячне «процесуальне вікно», упродовж якого позивач був би позбавлений і судового рішення, і будь-якого механізму оперативного захисту, а відповідач не був би обмежений нічим.

Одночасно заявник наголошує, що заявлені заходи охоплюють виключно 19 (дев`ятнадцять) земельних ділянок, які є безпосереднім предметом позову та утворилися шляхом поділу первісних об`єктів оренди за договорами оренди землі від 24.11.2006; за змістом заходи зводяться до тимчасової фіксації існуючого правового стану: вони не позбавляють відповідача права комунальної власності, не перешкоджають надходженню орендної плати, не покладають на відповідача обов`язків активного характеру та не зачіпають жодних інших земель територіальної громади; натомість за їх відсутності позивач ризикує безповоротною втратою і предмета спору, і результатів виробничого сезону. Заходи є пропорційними та необхідними.

23.07.2026 Кегичівська селищна рада подала до суду першої інстанції заперечення проти зазначеної заяви, зокрема, з таких підстав: тотожні заходи щодо тих самих земельних ділянок уже були предметом судового розгляду у справі № 922/1542/26, за результатами якого в їх застосуванні відмовлено; заявлені заходи фактично спрямовані на попереднє задоволення позовних вимог, суперечать обмеженням, установленим частинами 11, 12 статті 137 ГПК України, зокрема щодо втручання у проведення земельних торгів, та є неспівмірними із предметом спору. На переконання Ради, їх застосування призведе до невиправданого обмеження повноважень територіальної громади щодо розпорядження комунальними земельними ділянками та порушення її майнових прав. З огляду на викладене Рада просить відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

У даному випадку предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Алгері" про забезпечення позову (вх. 17996).

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (частина 3 статті 137 ГПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23, від 11.07.2023 у справі № 917/322/23, від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов’язано вирішення питання про забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 922/1583/23, від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Важливим є те, що обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на заявника та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Водночас колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.

Суд також зазначає, що обранням належного, такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову забезпечується дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (за вимогами майнового характеру) або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (за вимогами немайнового характеру), що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 дійшла висновку про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Основним, за висновком Великої Палати Верховного Суду, є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У справі № 910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 924/1351/20 (924/1227/23).

При цьому, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанови Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач звернувся до суду з позовом, предметом якого є визнання за ТОВ "Агроцентр-Україна" (у подальшому змінило найменування на ТОВ "Алгері") права оренди земельних ділянок, що утворилися внаслідок поділу.

Тому у цій справі має досліджуватися обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, а також питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (подібну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів 1-3 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Визначення такого поняття, як арешт майна, міститься у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт майна є самостійним видом (способом) забезпечення позову, який за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном. Подібні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 14.10.2026 у справі № 915/626/26.

У постанові від 19 грудня 2024 року у справі № 910/6192/24 Верховний Суд дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 910/15328/23, від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20).

Отже, у кожному конкретному випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити доведення заявником обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову, а саме доведення достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся або має намір звернутися до суду.

Відтак, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, із якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Так, в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову позивач посилався на існування обставин, що можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.

Предметом позову у цій справі є визнання за ТОВ "Алгері" права оренди на 19 (дев`ятнадцять) новоутворених земельних ділянок, що утворилися внаслідок поділу земельних ділянок, право оренди на які, за твердженням позивача, виникло за договорами оренди землі від 24.11.2006 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 21.06.2011 та від 12.08.2021, строк дії - до 21.02.2032) та перейшло до позивача.

Як в заяві про забезпечення позову, так й в апеляційній скарзі позивач стверджує про існування орендних правовідносин, що підтверджено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі № 904/6735/20 (904/2251/23), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026, яким відмовлено у розірванні договорів оренди землі від 24.11.2006 та у поверненні земельних ділянок; у зв`язку з цим зазначає, що договори оренди та похідні від них договори суборенди є чинними та обов`язковими до виконання, а статус позивача як орендаря є підтвердженим.

Проте, під час судового розгляду справи №904/6735/20 (904/2251/23), Кегичівська селищна рада рішеннями ХСІІ сесії VІІІ скликання від 22.08.2025 затвердила технічну документацію із землеустрою щодо поділу зазначених земельних ділянок та сформувала з них 19 (дев`ятнадцять) нових земельних ділянок з новими кадастровими номерами, не визнавши права оренди на новоутворені ділянки.

У преамбулі кожного з рішень про затвердження технічної документації Кегичівська селищна рада зазначила мету проведення поділу земельних ділянок у вигляді формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань, а також підготовки лотів до земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельних ділянок.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою задекларовану самим відповідачем мету поділу (аукціон) та процесуальну поведінку відповідача. На думку заявника, поділ єдиних орендованих ділянок на 19 окремих лотів є першим технічним етапом наперед визначеної мети, наступними етапами якої є оголошення торгів, укладення договорів із переможцями та реєстрація за ними прав, тому загроза передачі спірних ділянок третім особам не є гіпотетичною, вона прямо задекларована відповідачем у власних правових актах.

Заявник зазначає, що окрім намірів передати ділянки в оренду через аукціон, відповідач може у будь-який момент: здійснити подальший поділ або об`єднання земельних ділянок; надати дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність або оренду; затвердити технічну документацію із землеустрою; передати земельні ділянки у власність, оренду, постійне користування, суборенду, емфітевзис чи інше речове право; змінити цільове призначення, склад угідь, конфігурацію, кадастровий номер; вчинити інші розпорядчі дії.

Оскільки в межах цієї справи позивач обґрунтовує свої вимоги наявністю у нього права оренди земельних ділянок, утворених унаслідок поділу відповідачем вихідних земельних ділянок, державну реєстрацію яких припинено у зв`язку з таким поділом, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що подальший поділ або об`єднання спірних земельних ділянок може утруднити ефективний захист його прав, оскільки такі дії можуть призвести до зміни характеристик об`єктів, щодо яких виник спір, та зумовити необхідність повторного (додаткового) звернення до суду щодо земельних ділянок, утворених унаслідок таких змін.

За таких обставин, може бути визнано обґрунтованим вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії та приймати рішення, спрямовані на поділ та/або об`єднання спірних земельних ділянок, а також шляхом заборони державним кадастровим реєстраторам, державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та нотаріусам вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з таким поділом та/або об`єднанням.

Водночас, відповідач у запереченнях проти заяви про забезпечення позову наголошував на тому, що тотожна заява стосовно спірних земельних ділянок була предметом розгляду в межах справи №922/1542/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро" до Кегичівської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгері" про визнання права суборенди земельних ділянок, що утворилися внаслідок поділу.

Судом встановлено, що 29.06.2026 Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою частково скасував ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.05.2026 та частково задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро" про забезпечення позову.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони:

- Кегичівській селищній раді вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення щодо здійснення поділу та / або об`єднання земельних ділянок 6323184000:01:000:0115, 6323184000:01:000:0116, 6323184000:01:000:0118, 6323184000:01:000:0121, 6323184000:02:000:0341, 6323184000:02:000:0344, 6323184000:03:000:0223, 6323155600:06:000:0414, 6323184000:01:000:0119, 6323184000:01:000:0122, 6323184000:02:000:0342, 6323184000:03:000:0221, 6323184000:03:000:0224, 6323184000:01:000:0117, 6323184000:01:000:0120, 6323184000:01:000:0123, 6323184000:02:000:0343, 6323184000:03:000:0222, 6323155600:06:000:0413, що знаходяться на території Кегичівської селищної ради Берестинського району Харківської області;

- державним кадастровим реєстраторам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо здійснення поділу або об`єднання стосовно земельних ділянок з кадастровими номерами 6323184000:01:000:0115, 6323184000:01:000:0116, 6323184000:01:000:0117, 6323184000:01:000:0118, 6323184000:01:000:0120, 6323184000:01:000:0123, 6323184000:02:000:0343, 6323184000:03:000:0222, 6323184000:01:000:0121, 6323184000:02:000:0341, 6323184000:02:000:0344, 6323184000:03:000:0223, 6323184000:01:000:0119, 6323184000:01:000:0122, 6323184000:02:000:0342, 6323184000:03:000:0221, 6323184000:03:000:0224, 6323155600:06:000:0413, 6323155600:06:000:0414.

Отже, як на час звернення із заявою про забезпечення позову у даній справі (23.07.2026), так й на час розгляду такої заяви судом спірні земельні ділянки вже були предметом судового захисту у справі № 922/1542/26, в якій вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони Кегичівській селищній раді вчиняти дії та приймати рішення щодо поділу й об`єднання відповідних земельних ділянок, а також заборони державним кадастровим реєстраторам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та нотаріусам здійснювати реєстраційні дії щодо їх поділу або об`єднання.

Відтак, на час звернення позивача із заявою про забезпечення позову у цій справі відповідні обмеження вже були встановлені судовим рішенням та були спрямовані на збереження існуючого стану спірних земельних ділянок та запобігання зміні їхніх характеристик у спосіб, який може ускладнити ефективний захист права оренди позивача в разі задоволення позову.

Чинне процесуальне законодавство не містить заборон щодо вжиття заходів забезпечення позову щодо одного й того самого боржника та його майна, в різних справах.

Водночас, як було зазначено вище, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності та необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За таких обставин повторне застосування тотожних заходів забезпечення позову за відсутності доведених обставин, які свідчили б про недостатність уже встановлених обмежень, не відповідає меті інституту забезпечення позову.

Отже, з огляду на те, що заходи забезпечення позову, тотожні за своїм змістом заявленим позивачем у цій справі, вже вжиті судом в межах іншої справи, а матеріали справи не містять належних обґрунтувань недостатності таких заходів для забезпечення ефективного захисту прав та інтересів позивача, колегія суддів доходить висновку про відсутність доведених підстав для повторного застосування відповідних обмежень.

Саме по собі існування судового рішення про забезпечення позову в іншій справі не виключає можливості вжиття аналогічних заходів, однак не звільняє заявника від обов`язку довести необхідність їх застосування з урахуванням конкретних обставин цієї справи.

Наведені обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, однак не призвели до ухвалення неправильного судового рішення, оскільки за встановлених обставин висновок суду про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в цій частині є правильним.

Щодо вжиття забезпечення позову в іншій частині суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведення заявником підстав для їх застосування.

З огляду на те, що предметом спору є визнання права оренди земельних ділянок, забезпечення позову має бути спрямоване саме на запобігання діям, які можуть унеможливити або істотно ускладнити ефективний захист цього права, а не на встановлення надмірних обмежень права власника на розпорядження належним йому майном.

Колегія суддів зазначає, що у спорах немайнового характеру суд має оцінити, чи може невжиття заявлених заходів забезпечення позову істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав позивача, зокрема зумовити необхідність повторного звернення до суду для їх захисту.

Водночас сама лише потенційна можливість виникнення додаткових спорів не є достатньою підставою для забезпечення позову, оскільки визначальним є встановлення конкретних обставин, які свідчать про реальний ризик порушення прав позивача та обґрунтовують необхідність застосування відповідного заходу забезпечення позову.

Отже, характер позовних вимог не звільняє заявника від обов`язку довести наявність обставин, які свідчать про реальний ризик утруднення ефективного захисту його прав у разі невжиття відповідних заходів.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки рішенням Кегичівської селищної ради від 22.08.2025, у преамбулах яких визначено мету поділу земельних ділянок – підготовку лотів до земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди.

Саме по собі визначення в рішеннях органу місцевого самоврядування такої мети свідчить про намір використати поділ земельних ділянок для подальшої підготовки їх до земельних торгів, однак не є достатнім доказом існування реальної загрози порушення прав позивача, яка зумовлювала б необхідність невідкладного застосування заявлених заходів забезпечення позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має встановити наявність обґрунтованого припущення щодо можливості настання негативних наслідків для прав та інтересів позивача внаслідок невжиття відповідних заходів, з урахуванням конкретних обставин справи та наданих доказів.

У цій справі апелянт пов`язує відповідний ризик із можливістю проведення земельних торгів, укладення договорів із третіми особами та реєстрації їхніх прав. Однак належних доказів фактичного вчинення таких дій або їх безпосередньої підготовки матеріали справи не містять.

Як убачається з матеріалів справи, відповідні рішення про поділ земельних ділянок прийняті 22.08.2025, тоді як із заявою про забезпечення позову позивач звернувся у липні 2026 року. Водночас матеріали справи не містять доказів оголошення земельних торгів щодо спірних земельних ділянок, визначення їх переможців, укладення договорів оренди з третіми особами або вчинення інших конкретних дій, які б свідчили про безпосередню реалізацію наміру щодо передачі цих земельних ділянок іншим особам.

За таких обставин посилання апелянта на можливість проведення земельних торгів, укладення договорів із третіми особами та подальшої державної реєстрації відповідних прав не підтверджують наявності на час звернення із заявою достатньо обґрунтованого ризику настання таких наслідків, який потребував би застосування заявлених заходів забезпечення позову.

Доводи заявника про те, що відкриття касаційного провадження у справі № 904/6735/20 (904/2251/23) та подання Радою клопотання про зупинення провадження у цій справі створювали період, протягом якого відповідач міг безперешкодно розпорядитися спірними земельними ділянками, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Сам факт касаційного оскарження судових рішень в іншій справі не свідчить про виникнення загрози порушення прав позивача та не підтверджує наміру відповідача вчинити конкретні дії щодо спірного майна. При цьому подання касаційної скарги саме собою не скасовує правових наслідків судового рішення, яке набрало законної сили.

При цьому, наведені апелянтом доводи щодо чинності договорів оренди землі та збереження права оренди внаслідок поділу земельних ділянок стосуються обґрунтування наявності у позивача відповідного речового права, однак самі собою не підтверджують існування обставин, з якими процесуальний закон пов`язує необхідність застосування заявлених заходів забезпечення позову.

Матеріали справи свідчать про наявність спору щодо самого права, на захист якого спрямовано заяву про забезпечення позову.

Колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд не повинен наперед вирішувати спір по суті, зокрема встановлювати наявність у позивача права оренди на новоутворені земельні ділянки, оскільки відповідні обставини підлягають з`ясуванню під час розгляду позовних вимог з урахуванням усіх поданих сторонами доказів та їх правової оцінки в сукупності.

Відтак посилання апелянта на судові рішення в іншій справі (№ 904/6735/20 (904/2251/23)), положення статті 110 Земельного кодексу України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду не спростовують необхідності самостійної перевірки наявності процесуальних підстав для забезпечення позову та не звільняють заявника від обов`язку довести, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення його прав та інтересів.

При цьому колегія суддів зазначає, що наведені висновки стосуються виключно вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову та не містять оцінки обґрунтованості заявлених позовних вимог. Питання щодо наявності у ТОВ "Алгері" права оренди на спірні новоутворені земельні ділянки, правових наслідків їх поділу та обсягу прав орендаря підлягають вирішенню судом під час розгляду спору по суті.

Суд зазначає, що відповідно до частини 11 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У цій справі позивач, зокрема, просить заборонити державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо спірних земельних ділянок, у тому числі реєструвати речові права за третіми особами, за винятком ТОВ "Алгері" та ТОВ "Слобожанське-Агро".

Колегія суддів зазначає, що застосування такого заходу в запропонованому позивачем формулюванні фактично передбачало б установлення різного правового режиму державної реєстрації прав щодо спірних земельних ділянок залежно від особи, за якою такі права реєструються. При цьому встановлення винятків із відповідної заборони на користь окремих осіб до вирішення спору по суті могло б призвести до надання їм переваг, тоді як наявність у ТОВ "Алгері" права оренди на новоутворені земельні ділянки є предметом судового розгляду.

Так само вимога про заборону Кегичівській селищній раді перешкоджати позивачу та іншим особам, які "правомірно використовують" спірні земельні ділянки, передбачає необхідність установлення правомірності такого користування. Однак це питання потребує з`ясування правових підстав користування земельними ділянками та оцінки відповідних доказів під час розгляду справи по суті.

За таких обставин застосування зазначених заходів у запропонованому формулюванні створювало б ризик попереднього вирішення питань, які становлять предмет спору, що не відповідає призначенню інституту забезпечення позову.

До того ж, оскільки предметом спору є захист права оренди позивача на спірні земельні ділянки, то обмеження права відповідача як власника на відчуження спірних земельних ділянок виходить за межі захисту такого права, тому таке обмеження в даній справі не відповідає вимогам, на забезпечення яких він вживається, отже, не може бути визнано адекватним та співмірним.

Відтак, аналізуючи наявність/відсутність підстав, передбачених положеннями статті 136, 137 ГПК України для забезпечення позову, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, заявляючи про забезпечення позову, не навів обґрунтованих доводів як щодо співмірності цих видів (накладення арешту, заборону розпорядження) забезпечення позову, так і щодо обґрунтованості припущення, що невжиття саме таких заходів може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Здійснивши аналіз оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що судом не встановлено фактичних обставин які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав заявника в межах позовних вимог, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову. Також заявником не доведено обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Враховуючи викладене, беручи до уваги предмет та підстави позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що заявлені заходи забезпечення позову не є достатньо обґрунтованими, а отже, не відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема, щодо адекватності, співмірності, збалансованості інтересів сторін, доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що заявником не доведено наявності обставин, з якими процесуальний закон пов`язує необхідність застосування заявлених заходів забезпечення позову, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви є правильним.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем у відзиві доводи не є достатньою підставою для висновку про зловживання процесуальними правами або закриття апеляційного провадження, оскільки питання дотримання строку апеляційного оскарження вирішується судом у порядку, визначеному статтями 260– 262 ГПК України, а пропуск такого строку не визначений статтею 264 ГПК України як самостійна підстава для закриття вже відкритого апеляційного провадження.

При цьому колегія суддів ураховує, що відповідно до частини другої статті 262 ГПК України учасники справи мають право подати заперечення проти відкриття апеляційного провадження. Отже, відповідач не був позбавлений процесуальної можливості викласти свої заперечення щодо дотримання апелянтом строку на апеляційне оскарження на відповідній стадії судового процесу.

Крім того, саме по собі посилання відповідача на дату прийняття відправлення оператором доставки, відсутність у товариства, зазначеного відправником на етикетці, статусу оператора поштового зв`язку та оформлення документа про передання відправлення без відповідного штампа не є достатнім для висновку про зловживання апелянтом процесуальними правами. Такий висновок має ґрунтуватися на встановлених обставинах, які підтверджують наявність передбачених законом ознак недобросовісної процесуальної поведінки апелянта, чого в даному випадку відповідачем не доведено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, суд апеляційної інстанції враховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Щодо інших аргументів учасників справи, то вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), суд апеляційної інстанції зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновків, що оскаржувана ухвала відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а тому відсутні підстави для її скасування, у зв`язку із чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгері" не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгері" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 у справі №922/1539/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 26.10.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя П.В. Демідова

Суддя І.В. Тарасова