Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №924/66/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №924/66/26

Суддя: Мамченко Ю.А.

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року Справа № 924/66/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Василишин А.Р. , суддя Хабарова М.В.

секретар судового засідання Кульчин Д.А.

представники учасників справи:

позивача: Ярош В.Ю.,

відповідача 1: Олійник В.П.,

відповідача 2: не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача-1 Селянського (фермерського) господарства «Клепачі» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.07.2026 (повне рішення складено 15.07.2026) та на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 31.07.2026 (повне рішення складено 04.08.2026) у справі №924/66/26 (суддя Димбовський В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК 8»

до відповідача-1 Селянського (фермерського) господарства «Клепачі»

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро Груп»

про розірвання Договору оренди землі від 16.02.2008; скасування державної реєстрації речового права оренди Селянського (фермерського) господарство «Клепачі» земельної ділянки площею 3,2577 га; скасування державної реєстрації речового права суборенди Товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро Груп» земельної ділянки площею 3,2577 га

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 07.07.2026 у справі №924/66/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК 8» до відповідача-1 Селянського (фермерського) господарства «Клепачі», відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро Груп» про розірвання Договору оренди землі від 16.02.2008; скасування державної реєстрації речового права оренди Селянського (фермерського) господарство «Клепачі» земельної ділянки площею 3,2577 га; скасування державної реєстрації речового права суборенди Товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро Груп» земельної ділянки площею 3,2577 га - задоволено.

Суд першої інстанції ухвалив розірвати Договір оренди землі від 16.02.2008, скасувати державну реєстрацію речового права оренди Селянського (фермерського) господарства «Клепачі» (код ЄДРПОУ 03728897) земельної ділянки з кадастровим номером 6823982700:03:028:0032 площею 3,2577 га, та скасувати державну реєстрацію речового права суборенди ТОВ «Акріс Агро Груп» (код ЄДРПОУ 41846549) земельної ділянки з кадастровим номером 6823982700:03:028:0032 площею 3,2577 га.

Місцевий господарський суд стягнув з Селянського (фермерського) господарство «Клепачі» на користь ТОВ «ТСК 8» 5324,80 грн - витрат з оплати судового збору та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро Груп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК 8» 2662,40 грн витрат з оплати судового збору.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що після зміни власника земельної ділянки договір оренди землі не припинив свою дію, натомість позивач у силу вимог закону набув статусу орендодавця у триваючих правовідносинах оренди разом із належними орендодавцю за договором правами та обов`язками щодо земельної ділянки, площею 3,2577 га, кадастровий номер 6823982700:03:028:0032, яка є об`єктом оренди за договором від 16.02.2008.

Враховуючи те, що сторони договору оренди землі визначили підставою розірвання договору зміну власника, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині розірвання Договору оренди землі від 16.02.2008.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв`язку з розірванням договору оренди землі, позовні вимоги про скасування державної реєстрації оренди та суборенди підлягають задоволенню. Витрати по оплаті судового збору суд першої інстанції стягнув відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог.

Додатковим рішенням Господарського суду Хмельницької області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК 8» про ухвалення додаткового рішення у справі №924/66/26 задоволено частково. Присуджено до стягнення з Селянського (фермерського) господарство «Клепачі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК 8» 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро Груп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК 8» 5000 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, заявлений позивачем розмір правничої допомоги в сумі 57000 грн непропорційний обсягу фактично наданих послуг. З огляду на викладене, Господарський суд Хмельницької області заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволив частково та присудив до стягнення відповідача-1 на користь позивача 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а з відповідача-2 на користь позивача 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаними вище рішеннями Селянське (фермерське) господарство «Клепачі» подало скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.07.2026 у справі №924/66/26 повністю та ухвалити нове рішення про відмову в позові, скасувати додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 31.07.2026 у справі №924/66/26 повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення. Також, скаржник просить перерозподілити і стягнути судові витрати у справі з ТОВ «ТСК 8» на користь СФГ «Клепачі». Окрім того, просить розгляд справи №924/66/26 в апеляційному провадженні провести з викликом представника СФГ «Клепачі».

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач-1 зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. На думку скаржника, позивач фактично змінив визнану ним у позові первісну обставину, а саме юридичний факт про припинення договору з 25.10.2024, та обґрунтував це тим, що Договір оренди землі від 16.02.2008 є діючим, а тому просив його розірвати в судовому порядку на підставі пункту 29 цього Договору, а не на підставі пункту 28, яким обґрунтовував позовну заяву.

Позивач одночасно змінив первісні юридичні підстави на ч.ч.1,2 ст.651 ЦК України і фактичну обставину про те, що на час звернення до суду Договір оренди землі від 16.02.2008 вже був припинений в односторонньому порядку з 25.10.2024 (п.28 Договору), на кардинально протилежну - договір є чинним у весь цей час (п.29 Договору), що суперечить приписам ч.3 ст.46 ГПК України.

Приймаючи ухвалу від 01.05.2026 усупереч вимог процесуального закону місцевий суд не надав повної оцінки доводам відповідачів і зробив хибний висновок, що за встановлених обставин не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Апелянт наголошує на суперечливій поведінці позивача, яка полягає у тому, що вимога про розірвання Договору була неспроможною та у її задоволенні слід було відмовити, оскільки розірваним може бути лише чинний договір.

Скаржник наголошує, що суд першої інстанції зробив хибний висновок про наявність у позивача права на розірвання договору після придбання ним земельної ділянки у попереднього власника ОСОБА_1 без взаємної згоди сторін, усупереч зазначеним положенням матеріального закону суд безпідставно втрутився у договірні відносини орендодавця та орендаря, проігнорувавши принцип свободи договору.

Звертає увагу, що СФГ «Клепачі» станом на момент звернення до суду між відповідачами були припинені договірні зобов`язання із суборенди за Договором суборенди від 03.01.2024 у зв`язку із завершенням строку, на який його було укладено. За наведених обставин припинення прав суборенди мало відбуватися лише за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав, призвело до прийняття неправомірного рішення від 07.07.2026 в частині скасування державної реєстрації речового права суборенди за ТОВ «Акріс Агро груп» на земельну ділянку.

Одночасно підлягає скасуванню додаткове рішення господарського суду Хмельницької області від 31.07.2026 про стягнення судових витрат на правничу допомогу з відповідачів як похідне з подальшим їх перерозподілом на користь скаржників.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В., суддя Василишин А.Р..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. Розгляд скарги призначено на 28.09.2026 року.

Ухвалами від 15.09.2026 та 22.09.2026 задоволено заяви сторін про участь їх представників у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

04.09.2026 від ТОВ «ТСК 8» надійшов відзив, у якому він просить суд відмовити у задоволені апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач наголошує, що твердження про стан договору як припиненого чи не припиненого не є юридичним фактом, а є лише висновком, який та чи інша особа його робить аналізуючи відповідні юридичні факти (дії та події). Скаржник послідовно намагається ототожнить юридичну кваліфікацію (висновки чи договір розірваний чи ні внаслідок застосування норми договору) із фактичними обставинами, якими можуть бути виключно дії та події. У даній справі не йдеться про жодну зміну підстав позову, якими були укладання договору купівлі-продажу, що зумовив зміну власника земельної ділянки та надсилання відповідних вимог новим власником.

Суперечлива поведінка позивача, яка полягає в його помилковій неправильній кваліфікації правовідносин, навіть якщо її такою вважати, не є підставою скасування рішення суду. Натомість, виходячи із принципу «jura novit curia» («суд знає закони») суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення необхідні норми матеріального і процесуального права.

Позивач наголошує, що пункт 29, який регулює розірвання договору внаслідок зміни власника земельної ділянки, не вказує з чиєї ініціативи це можливо, то його слід його тлумачити так, що таке право надається обом сторонам договору. Якщо вважати таке положення окремим випадком розірвання, що має здійснюватися за згодою сторін, як-то вважає скаржник, то у цьому разі відповідні положення і в законі, й у договорі втрачатимуть будь-який сенс, адже для розірвання договору за згодою сторін жодних обґрунтувань, окрім самої обопільної згоди не потрібно.

Позивач також звертає увагу, що твердження відповідача про наявність іншого примірника, а після ухвали про надання його для огляду, пояснення про його втрату, є недобросовісною поведінкою та зловживання процесуальними правами, намаганням ввести суд в оману.

Крім того, з огляду на наявність у договорі положення, відповідно до якого строк дії договору продовжується до повного закінчення робіт зі збору суборендарем врожаю (п.10), наявність запису про дату закінчення договору 31.12.2025 не свідчить про завершення суборендних відносин. Адже такі культури як кукурудза та соя, наприклад, з огляду на особливі погодні умови осені 2025 року, збиралися сільгоспвиробниками весною 2026 року.

28.09.2026 від СФГ «Клепачі» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Також 28.09.2026 від ТОВ «Акріс Агро Груп» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із участю представника у слідчих діях.

Ухвалою від 28.09.2026 задоволено клопотання відкладено розгляд справи на 12.10.2026.

Крім того, ухвалою від 12.10.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 19.10.2026.

У судових засіданнях апеляційної інстанції 12.10.2026 та 19.10.2026 представник скаржника підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та просив скасувати рішення суду першої інстанції. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач-2 не забезпечив явку свого представника у судові засідання апеляційної інстанції, причин неявки суду не повідомив.

Колегія суддів зауважує, що у відповідності до положень ч.12 ст.272 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як стверджено матеріалами справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна зареєстровано право власності товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК 8» на земельну ділянку з кадастровим номером 6823982700:03:028:0032 площею 3,2577 га.

16.02.2008 СФГ «Клепачі» та Голуб Любов Іванівною укладено типовий договір оренди земельної ділянки площею 3,26 га.

Згідно із п.1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Дяківської с/ради.

Згідно із п.2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,26 га у тому числі рілля 3,26 га по державному акту ЯБ №369491 від 04.07.2007.

Згідно із п.6 договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 10 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 27 Договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п.28 Договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є вимога орендаря із повідомленням орендодавця за один місяць.

Пунктом 29 договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Договір підписано та скріплено відтиском печатки.

23.05.2023 СФГ «Клепачі» та Голуб Любов Іванівною укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 16.02.2008.

Згідно із п.1 додаткової угоди сторони вирішили продовжити термін дії договору на 15 років на земельну ділянку площею 3,26 га з кадастровим номером 6823982700:03:028:0032.

Відповідно до п.2 додаткової угоди сторони внесли зміни до п.8 «строк дії договору» виклавши його в такій редакції «Термін дії договору оренди за взаємною згодою сторін продовжено до 28.08.2038».

03.01.2024 Селянським (фермерським) господарством «Клепачі» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро Груп» укладено договір суборенди землі №03/01/2024/ДСО/1.

Відповідно до умов договору орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для введення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Дяківської та Малоскнитської сільських рад Шепетівського району Хмельницької області та належать орендарю на правах оренди.

Відповідно до п.9 строк дії договору щодо земельних ділянок зазначених в додатках до договору закінчуються 31.12.2025.

Згідно із п.40 Договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок не виконання другою стороною обов`язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження суборендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав визначених законом.

03.01.2024 Селянським (фермерським) господарством «Клепачі» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро Груп» підписано Акт приймання-передачі земельних ділянок, відповідно до якого за порядковим номером 102 передано земельну ділянку з кадастровим номером 6823982700:03:028:0032 площею 3,2549.

04.03.2024 державним виконавцем Славутського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Київ) Бублик Н.Р. винесено постанову про опис та арешт майна боржника Голуб Любові Іванівни.

Вказаною поставною накладено арешт на земельну ділянку загальною площею 3,26 га з кадастровим номером 6823982700:03:028:0032 та встановлено обмеження права користування - відчуження, розподіл, об`єднання та інші обмеження.

06.08.2024 Славутським відділом державної виконавчої служби у Шепетівському районні Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТСК 8» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,2577 га з кадастровим номером 6823982700:03:028:0032.

Згідно із п.1.1. договору продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв земельну ділянку розміром 3,2577 га рілля, кадастровий номер 6823982700:03:028:0032.

Пунктом 1.2. договору визначено, що земельна ділянка відчужується з виконанням умов ст.ст.134-139 Земельного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» згідно Протоколу про результати земельних торгів №LAP001-UA-20240606-21340 сформованого оператором електронного майданчика - ТОВ «Біржа Подільська» 10.07.2024 та Акта про проведенні електронні торги, складеного начальником Славутського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Київ) Гордійчуком С.М.

Договір посвідчено приватним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за №3330.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТСК 8» звернулося до Селянського (фермерського) господарства «Клепачі» з листом-повідомленням за змістом якого повідомило, що товариство як новий власник земельної ділянки з кадастровим номером 6823982700:03:028:0032 не бажає продовжувати надавати в оренду земельну ділянку та переукладати новий договір оренди та просить вважати розірваним договір оренди землі від 16.02.2008.

Листом від 18.09.2024 вих. №17 Селянське (фермерське) господарство «Клепачі» повідомило позивача, що згідно положень чинного законодавства зміна права власності на земельну ділянку не є підставою для зміни суб`єкта речового права на земельну ділянку, яка перебуває в оренді.

Вважаючи своє право порушеним, ТОВ «ТСК 8» звернулося до Господарського суду Хмельницької області із позовом про скасування державної реєстрації речового права оренди Селянського (фермерського) господарство «Клепачі» земельної ділянки площею 3,2577 га та про скасування державної реєстрації речового права суборенди Товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро Груп» земельної ділянки площею 3,2577 га.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 28.01.2026 відкрито провадження у справі №924/66/26.

Під час провадження в суді першої інстанції 17.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-2 ТОВ «Акріс Агро Груп» надійшов відзив на позовну заяву, який містить заперечення щодо позову. В поданому відзиві відповідач, зокрема покликається на п.28 Договору оренди землі від 16.02.2008, який було укладено СФГ «Клепачі» із попереднім власником Голуб Л.І. Вказує, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку, виключно, за вимогою орендаря (з ініціативи орендаря) та не передбачає такої умови для орендодавця. Відтак, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК 8» вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

19.02.2026 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Хмельницької області від відповідача-1 Селянського (фермерського) господарства «Клепачі» надійшов відзив на позовну заяву. В поданому відзиві відповідач зазначає, що з наведених у справі обставин і доказів у позивача відсутнє право на одностороннє розірвання Договору за приписами п.28 та 29, а тому Договір залишається діючим. Заявлені позовні вимоги вважає неналежним та неефективними, оскільки права позивача відповідачами не порушувалися. До відзиву, зокрема долучено копію Договору оренди землі від 16.02.2008 та додаткову угоду до договору.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області суду від 26.02.2026 витребувано для огляду оригінал Договору оренди землі від 16.02.2008.

19.03.2026 до Господарського суду Хмельницької області через систему «Електронний суд» від відповідача-1 Селянського (фермерського) господарства «Клепачі» надійшла заява, у якій повідомив про неможливість надати оригінал витребуваного договору у зв`язку із його втратою.

20.04.2026 до Господарського суду Хмельницької області через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, згідно якої позивач просить:

- розірвати Договір оренди землі від 16.02.2008;

- скасувати державну реєстрацію речового права оренди Селянського (фермерського) господарство «Клепачі», код ЄДРПОУ 03728897, земельної ділянки площею 3,2577 га, кадастровий номер: 6823982700:03:028:0032;

- скасувати державну реєстрацію речового права суборенди Товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро Груп», код ЄДРПОУ 41846549, земельної ділянки площею 3,2577 га, кадастровий номер: 6823982700:03:028:0032.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на практику Верховного Суду та наголошує, що підстава позову, якою є передусім обставина переходу права власності на орендовану земельну ділянку, не змінюється, тому на підставі ч.3 ст.46 ГПК України подав заяву якою доповнює заявлені позовні вимоги новою вимогою.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 01.05.2026 зокрема задоволено заяву ТОВ «ТСК 8» про зміну предмету позову від 20.04.2026 та прийнято зміну предмету позову.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 07.07.2026 року у даній справі №924/66/26 задоволено позов.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині доводів апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягають у прийнятті від позивача одночасної зміни предмета та підстав позову, колегія суддів зауважує наступне.

Звертаючись до Господарського суду Хмельницької області із даним позовом ТОВ «ТСК 8» вказує, що набуло у власність спірну земельну ділянку за результатами аукціону на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2024 №3330. Оскільки лист-повідомлення від 03.10.2024, у якому вказувалося, що у випадку неотримання відповіді ТОВ «ТСК 8» вважатиме договір розірваним, було отримано орендарем 05.10.2024, то цей Договір оренди землі слід вважати розірваним в односторонньому порядку на двадцятий день - 25.10.2024. Водночас, відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється, тому право суборенди ТОВ «Акріс Агро Груп» також є припиненим з 25.10.2024. Оскільки державний реєстратор не наділений повноваженнями встановлювати реалізацію одностороннього правочину розірвання договору, здійснити новому власнику припинення речових прав відповідачів у ДРРП без судового рішення є неможливим, відтак вимога про скасування реєстрацій є належним та ефективним способом захисту.

Відповідно до приписів п.5 ч.3 ст.162 ГПК України позовна заява, повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на законодавчі, підзаконні нормативно-правові акти та/або локальні акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Колегії суддів апеляційного суду відомий принцип jura novit curia («суд знає закони»), коли під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Водночас повнота обґрунтування заявлених позовних вимог, яка визначається предметом доказування в рамках конкретного судового спору, потребує наведення такого обсягу аргументації і доказів, щоб виконати відповідний тягар (обов`язок) доказування (ст.74 ГПК України), що покладається на позивача з огляду на специфіку спору.

При цьому доведення конкретної фактичної обставини в рамках доведення переконливості загальної позиції (версії) у справі має відповідати стандарту доказування, що притаманний господарському процесу, - баланс ймовірностей або перевага (більш вагомих) доказів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 наголошує, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною 3 статті 46 ГПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Чинні процесуальні норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання інших доказів, якими він обґрунтовує ці підстави. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №910/15598/19(910/8017/20), від 18.03.2021 у справі №909/783/20, від 16.11.2021 у справі №910/694/21.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки викладені у п.7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 в справі №924/1473/15 та у постановах Верховного Суду №922/2575/19 від 15.10.2020, №916/508/22 від 11.04.2023 та №201/4160/19 від 31.01.2024.

Звертаючись із заявою про зміну предмета позову ТОВ «ТСК 8» просить суд першої інстанції, крім первісно заявлених позовних вимог ще розірвати договір оренди землі від 16.02.2008. Позивач наголошує, що підстава позову залишається незмінною, а саме обставина переходу права власності на земельну ділянку.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що в підготовчому засіданні позивач має право змінити предмет позову, тому заява позивача про зміну предмету позову подана із дотриманням вимог ст.46 ГПК України, оскільки позивачем змінений лише предмет позову, подана заява не суперечить інтересам особи, яку він представляє, тому підставно прийнята Господарським судом Хмельницької області.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичною підставою, зазначеною позивачем у позовній заяві, є Договір оренди землі від 16.02.2008 року, водночас при зміні позовних вимог вказана позивачем фактична підстава позовних вимог не змінилась.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті спору, колегія суддів звертає увагу, що у статті 15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту права встановлені статтею 16 ЦК України.

За положеннями ч.ч.1,2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.93 ЗК України, яка кореспондується з ст.1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила ст.3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад ст.3 ЦК України.

Тобто, частина 4 статті 32 Закону України «Про оренду землі» встановлює загальне правило про те, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або припинення договору, при цьому надає сторонам право передбачити у договорі інше.

Відповідно до ст.148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Як вже зазначалося, у зв`язку із придбанням земельної ділянки з кадастровим номером 6823982700:03:028:0032 площею 3,2577 га позивачем, відбулася заміна власника, що підтверджується витягом з реєстру речових прав.

Після зміни власника земельної ділянки договір оренди землі не припинив свою дію, натомість позивач у силу вимог закону набув статусу орендодавця у триваючих правовідносинах оренди разом із належними орендодавцю за договором правами та обов`язками щодо земельної ділянки, площею 3,2577 га, кадастровий номер 6823982700:03:028:0032, яка є об`єктом оренди за договором від 16.02.2008.

Відповідно до положень ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В оспорюваному договорі сторони реалізували своє право на визначення особливої підстави для припинення договору, а саме розірвання договору у випадку переходу права власності на орендовану земельну ділянку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з пункту 29 Договору, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для розірвання договору.

Суд першої інстанції при правовій оцінці положень п.29 договору брав до уваги редакцію п.29, викладену в примірнику наданому позивачем.

При цьому, колегія суддів зауважує, що у судових засіданнях апеляційної інстанції представник скаржника підтвердив достовірність наданої позивачем копії договору оренди від 16.02.2028.

Положення пункту 29 договору були погоджені сторонами на власний розсуд, не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, а тому є обов`язковими для виконання сторонами правочину.

Таким чином, сторони укладаючи Договір погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку фактично до будь-якої особи є підставою для розірвання договору.

Відповідно до п.29 Договору зміна власника є лише підставою для розірвання договору, а не безпосередньо розірванням договору.

Крім того, позивачем надсилався лист-повідомлення відповідачу 1 із зазначенням про розірвання договору у зв`язку із зміною власника, про те відповідач 1 листом від 18.09.2024 заперечив щодо такого розірвання.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що договір оренди землі розірваний не був.

Водночас принцип змагальності сторін у господарському судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

При звернені з позовом, позивачем в обґрунтуванні позову надано, як і лист-повідомлення про розірвання договору, так і лист заперечення відповідача-1 щодо такого розірвання у зв`язку із зміною власника земельної ділянки.

Отже, додатково заявлена позивачем позовна вимога про розірвання договору оренди землі не суперечить наданим позивачем при звернені з позовом до суду доказам та заявленим позовним вимогам.

Враховуючи, що сторони договору оренди землі визначили підставою розірвання договору зміну власника, позовні вимоги в частині розірвання Договору оренди землі від 16.02.2008 обґрунтовані та підлягають задоволенню, про що вірного висновку дійшов суд першої інстанції.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги на суперечливу поведінку позивача, яка полягає у зазначенні позивачем у первісній редакції позову обставини того, що договір вже розірвано.

Оцінюючи твердження відповідача щодо незастосування судом першої інстанції принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки позивача до спірних правовідносин, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, Верховний Суд зазначає, що процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження, несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів (постанова Верховного Суду від 04.11.2024 у справі № 532/1550/23).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зазначено, що: добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 11.12.2024 у справі №760/18839/23 зазначено, що сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення від 17.01.2013 у справі «Карабет та інші проти України» (KARABET AND OTHERS v. UKRAINE), заяви №38906/07 і №52025/07, п.276).

Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на принцип заборони суперечливої поведінки є безпідставним; у даному випадку відсутня сукупність його обов`язкових елементів, зокрема недобросовісна зміна поведінки сторони; позивач до закінчення підготовчого засідання скористався правом, визначеним положеннями ч.3 ст.46 ГПК України, щодо зміни предмету позову, оскільки помилково повважав, що Договір оренди землі від 16.02.2008 є припиненим в односторонньому порядку з 25.10.2024.

У зв`язку із розірванням договору оренди землі від 16.02.2008 позовна вимога в частині скасування державної реєстрації речового права оренди відповідача-1 земельної ділянки площею 3,2577 га обґрунтована та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги в частині скасування державної реєстрації речового права суборенди відповідача-2, судом береться до уваги, що відповідно до ст.8 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Отже, позовна вимога в частині скасування державної реєстрації речового права суборенди відповідача-2 обґрунтована та підлягає задоволенню, оскільки право суборенди відповідача-2 припиняється у зв`язку розірванням договору оренди.

При цьому, аналогічна позиція щодо скасування державної реєстрації обтяжень відображена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2024 у cправі №905/5/21: «Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

За змістом статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (частина 1 статті 5 Закону).

Оцінюючи обраний позивачем спосіб судового захисту свого права, суд враховує нормативні положення частин 1 та 2 статті 5 ГПК України, згідно з якими здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З урахуванням викладеного, висновки місцевого господарського суду про те, що наразі скасування державної реєстрації права оренди та суборенди спірної земельної ділянки, є належним способом захисту, а такі вимоги є похідними від вимог про розірвання договору оренди землі та визнання недійсним договору суборенди, є правомірними.»

Переглядаючи додаткове рішення, колегія судів зауважує, що судові витрати, відповідно до приписів статті 123 ГПК України, складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2026 між ТОВ «ТСК 8» та адвокатом Ярошем В.Ю. укладено договір про надання професійної правничої допомоги.

Як визначено п.1.2. правова допомога згідно договору передбачає, зокрема, підготовку та подання до відповідних органів, установ та посадових осіб необхідних процесуальних документів, позовів, заяв, клопотань, скарг тощо.

Пунктом 3.2. договору сторони визначили, що правнича допомога розглядається сторонами належною та якісною не залежно від того позитивного результату, якого вдалося досягти у суді, представництво у якому здійснювалось адвокатом.

Згідно п.3 додатку до договору про надання професійної правничої допомоги від 12.01.2026 розмір гонорару за надання зазначеної професійної правничої допомоги у вказаній справі складатиме 57000 грн. Гонорар є фіксованим і не залежить від кількості судових засідань та підготовлених адвокатом документів. У будь якому випадку професійна правнича допомога вважається наданою, а договір про її надання виконаний адвокатом у разі ухвалення позитивного рішення.

Як вже зазначалося, додатком до договору від 12.01.2026 сторони передбачили, що договір про надання правничої допомоги вважається виконаним у разі ухвалення позитивного рішення, що фактично є гонораром успіху.

При цьому, особливим різновидом адвокатського гонорару визнається «гонорар успіху» - додаткова винагорода, що є платою адвоката за досягнення конкретного результату, обумовленого сторонами.

Встановлюючи «гонорар успіху», сторонам договору достеменно не відомо, як буде вирішений судовий спір. Втім, за умови досягнення адвокатом заздалегідь визначеного результату, що прогнозується при укладенні договору, у клієнта виникає обов`язок сплатити додаткову грошову винагороду.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару успіху здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги.

Суд зазначає, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» є розумність заявлених витрат, тобто обґрунтування розміру заявленої суми, а стягнення такої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату. Погоджений додатковий «гонорар успіху» є домовленістю клієнта і адвоката, а тому безумовно не підтверджує обсяг наданих послуг і виконаних робіт, як і не може свідчити про критерій реальності адвокатських витрат, щодо встановлення їхньої дійсності та необхідності саме в розмірі гонорару успіху зазначеного заявником.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2025 у справі №910/2461/24.

Оцінка обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, а також підтвердженості таких витрат вирішується судом у кожному окремому випадку з огляду на обставини конкретної справи.

При цьому, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд не повинен обмежуватись лише математичною складовою при вирішенні питання щодо визначення суми витрат на правничу допомогу без оцінки співмірності такого розміру витрат із складністю справи, обсягом наданих послуг та критеріями розумності.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду 14.04.2026 у cправі №910/10621/23.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Апеляційний суд приймає до уваги, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, згідно з ч.8 ст.129 ГПК України, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З Акта прийому-передачі наданих послуг від 10.07.2026 вбачається, що більша частина наданих послуг адвоката стосувалися підготовки справи до розгляду в суді, а частина послуг становила участь представника у судових засіданнях.

Судом першої інстанції правомірно взято до уваги, що ухвалою суду від 01.05.2026 заяву ТОВ «ТСК 8» про зміну предмету позову від 20.04.2026 задоволено та прийнято зміну предмету позову, що обумовило додаткові судові засідання викликані процесуальними діями суду, внаслідок прийняття зазначеної заяви до розгляду.

При цьому, виходячи із встановлених у справі обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що фактичний обсяг наданих відповідачу послуг не був значним, а характер та предмет спору не вимагав дослідження та ознайомлення адвоката із значним обсягом процесуальних документів та не становив виключної правової проблеми для кваліфікованого адвоката.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що заявлений позивачем розмір правничої допомоги в сумі 57000 грн є непропорційним обсягу фактично наданих послуг.

З огляду на викладене, заяву позивача про ухвалення додаткового рішення правомірно задоволено частково та стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а з відповідача-2 на користь позивача 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а тому рішення суду першої інстанції та додаткове рішення належить залишити без змін.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті апеляційним судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10.05.2011 року, пункт 58).

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваних рішень, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Клепачі» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.07.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 31.07.2026 у справі №924/66/26 залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

3. Матеріали справи №924/66/26 повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повна постанова складена "26" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Хабарова М.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua