Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №911/841/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2026 р. Справа№ 911/841/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Войташевського Богдана Ігоровича

на рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2026

у справі № 911/841/26 (суддя В.М. Антонова)

за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк»

до Фізичної особи-підприємця Войташевського Богдана Ігоровича

про стягнення 374 662, 22 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (далі також - Банк) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Войташевського Богдана Ігоровича (далі також - Підприємець) про стягнення 374 662, 22 грн, з яких: 331 878,22 грн основний борг та 42 784,00 грн - прострочена заборгованість за комісією.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за кредитним договором «Кредит всеБІЗНЕС» №711809051112 від 22.04.2025, в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.06.2026 у справі №911/841/26 позов Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до Фізичної особи-підприємця Войташевського Богдана Ігоровича про стягнення 374 662,22 грн задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Войташевського Богдана Ігоровича на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» 331878,22 грн основного боргу, 42784,00 грн комісії та 4495,95 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 11, 202, 509, 525, 526, 530, 629, 634, 639, 1046, 1048-1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України та встановленими судом обставинами наявності між сторонами спору договірних кредитних правовідносин, належним виконанням Банком взятих на себе зобов`язань щодо надання кредитних коштів та неналежним виконанням Підприємцем зобов`язань за договором щодо своєчасної та у повному обсязі сплати як суми кредиту, так і комісії за видачу кредиту.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Фізична особа-підприємець Войташевський Богдан Ігорович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 273 000,00 грн та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення ухвалене з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та таким, що підлягає скасуванню частково з ухваленням нового рішення у відповідній частині про відмову у стягненні строкової заборгованості за сумою кредиту (тіло) в розмірі 273 000,00 грн.

Підприємець акцентує увагу на тому, що звертаючись з позовом, Банк прагнув реалізувати право на дострокове повернення всієї суми кредитної заборгованості - як простроченої, так і строкової. Втім, обов`язковою умовою для дострокового виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно з Типовими умовами є направлення Банком письмового повідомлення (вимоги) Підприємцю про дострокове повернення всієї суми кредиту.

Тобто, право Банку вимагати у Підприємця дострокового повернення кредиту виникає лише після направлення відповідної вимоги. А оскільки вимога про дострокове повернення усієї суми позики не була направлена Банком Підприємцю, у Банка немає права на примусове стягнення суми позики у розмірі 273 000,00 грн.

05.08.2026 через підсистему «Електронний Суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, у якому Банк просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - без змін. Вважає, що доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні ним норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та неправильному розумінні норм процесуального права.

Банк звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 756/2996/17, за якою, у зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором, у силу ст. 1050 ЦК України банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту в тому числі, як в позасудовому порядку, шляхом направлення відповідної вимоги, так і безпосередньо в судовому порядку шляхом подання відповідного позову. Відсутність або наявність письмової досудової вимоги не є перешкодою для реалізації права звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

У судове засідання, призначене на 05.10.2026 Банк та Підприємець не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Вирішуючи питання про можливість розгляду спору за відсутності представників сторін судового процесу, колегія суддів керується таким.

За змістом ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Колегія суддів також зауважує на тому, що відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Отже, зі змісту наведених норм убачається, що відкладення розгляду спору є правом, а не обов`язком суду. А оскільки і Банк, і Підприємця було належним чином повідомлено про дату час та місце проведення судового засідання, однак сторони не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні, враховуючи, що позиції сторін щодо спору чітко висловлені ними у поданій апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду спору за відсутності представників Банку та Підприємця.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Войташевського Богдана Ігоровича, відзиву Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.04.2025 між позивачем (банк) та відповідачем (позивальник) укладено кредитний договір «Кредит «всеБІЗНЕС» №711809051112 (далі - договір) за змістом якого банк надав позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором та типовими умовами.

У пунктах 1.1.1., 1.1.3., 1.1.4.1., 1.1.4.2., 1.1.4.3., 1.1.4.4., 1.1.7. договору сторони погодили наступні умови кредитування:

- сума кредиту - 378 000, 00 грн;

- строк кредитування - 22.04.2028 включно;

- тариф комісійної винагороди за надання кредиту - 1%. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту. Комісійна винагорода сплачується одноразово за рахунок кредитних коштів відповідно до пункту 6.3.1. типових умов;

- тариф комісійної винагороди за обслуговування кредиту - 1,8% за один місяць користування кредитом. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до пункту 6.3.2. типових умов та сплачується щомісячно згідно графіку платежів, наведеного в пункті 1.4. договору;

- процентна ставка за користування кредитом складає 0,00001% річних, проценти нараховуються відповідно до пункту 6.2. типових умов та сплачується згідно графіку платежів, наведеного в пункті 1.4. договору;

- процентна ставка на прострочену суму кредиту складає 0,00001% річних, проценти нараховуються та сплачуються відповідно до пункту 6.2. типових умов;

- цільове використання кредиту: на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до законодавства України і кредитування яких не заборонено законодавством України та договором, а також на сплату комісійної винагороди, передбаченої пунктом 1.1.4.1. договору (у разі наявності такої комісійної винагороди) в сумі, що визначається згідно пунктом 1.1.4.1. договору. Позичальник не має права використовувати кредит на такі цілі: задоволення особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю; інші цілі, заборонені законодавством України та типовими умовами.

Згідно з пунктом 1.4. договору позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити плату за кредит у розмірах та строки, зазначені в графіку платежів, а саме: 22 числа кожного місяця, починаючи з 22.05.2025 по 22.04.2028 по 17 304, 00 грн, з яких: 10 500, 00 грн - платіж за основною сумою кредиту та 6 804, 00 грн - комісійна винагорода за обслуговування кредиту.

Відповідно до п.5.1. договору цей договір складається з даного документа та типових умов. З моменту укладення договору типові умови стають його невід`ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до типових умов, повідомляючи про це позичальника як передбачено типовими умовами. Підписанням договору позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з договором та типовими умовами, умови договору та типових умов позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи договір, позичальник приймає на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених типовими умовами стосовно позичальника, рівно як і банк бере на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених типовими умовами стосовно банку.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у всіх випадках, не передбачених договором, сторони керуються положеннями типових умов та законодавством. В разі наявності будь-яких протиріч та/або невідповідностей між типовими умовами та положеннями договору, такі положення договору мають пріоритет.

У пункті 5.3. договору сторони домовились, що договір укладається сторонами в формі електронного документа за допомогою системи "Інтернет-Банкінг". Договір є оригіналом електронного документу після його підписання сторонами шляхом накладення КЕП Уповноваженого представника Банку та КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника).

Згідно із п.5.5. договору сторони погодили, що до підписання договору позичальник ознайомився з типовими умовами, завантаживши їх за посиланням, що доступне під час укладення договору в кабінеті Digital. Сторони домовились, що розміщення типових умов за посиланням в Кабінеті Digital є належним способом надання типових умов позичальнику. Датою надання типових умов позичальнику та датою приєднання позичальника до типових умов є дата підписання договору позичальником. Після підписання договору зі свого боку банк направляє позичальнику підписаний обома сторонами договір на адресу електронної пошти позичальника, зазначену в реквізитах договору.

Пунктом 5.6. договору сторони погодили, що позичальник підписанням договору підтверджує свою згоду на отримання на зазначену в розділі "реквізити та підписи сторін" договору адресу електронної пошти позичальника підписаного сторонами договору, а також будь-яких інших документів та інформації, пов`язаних з виконанням та/або обслуговуванням договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання банком та позичальником шляхом накладення КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника) та КЕП уповноваженого представника банку (з моменту накладення останнього електронного підпису) та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно договору в повному обсязі (пункт 5.4. договору).

Згідно з пунктом 4.1. типових умов кожна з перелічених нижче подій повинна тлумачитись як несприятлива подія: (1) несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно з договором/типовими умовами, у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов`язків за договором та/або за іншими договорами, укладеними між сторонами.

Відповідно до пункту 4.2. типових умов у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення пунктів 1.1.3., 1.4. договору, п.5.1.1. типових умов, виконати таку вимогу банку та повернути отриманий кредит у повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з договором, в строк не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідної вимоги.

На виконання умов кредитного договору позивач перерахував відповідачеві кредитні кошти в розмірі 374 220,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №TR.96233323.77702.29514 від 22.04.2025 з призначенням платежу «Зарахування на поточний рахунок кредитних коштів за договором №711809051112 від 22.04.2025 за позикою фізична особа-підприємець Войташевський Богдан Ігорович».

Крім цього, на сплату комісії за надання кредиту відповідачеві були надані кредитні кошти в розмірі 3 780,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №TR.96233323.77701.29514 від 22.04.2025, призначення платежу: «Оплата комісії за рахунок кредитних коштів за договором №711809051112 від 22.04.2025 за позикою фізична особа-пiдприємець Войташевський Богдан Ігорович».

Також у матеріалах справи наявна виписка з особового рахунку відповідача за період з 22.04.2025 по 13.03.2026, з якої також вбачається перерахування за зазначеними вище платіжними інструкціями коштів у загальному розмірі 378 000,00 грн.

Водночас, відповідно до вказаної вище виписки відповідач здійснив лише часткове погашення коштів за тілом кредиту в розмірі 46 121,78 грн та 30 116,00 грн - за комісією.

01.02.2026 позивач направив відповідачеві вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором за вих.№31 від 27.01.2026, в якій просив негайно погасити прострочену заборгованість згідно графіку погашення платежів за кредитним договором у сумі 364 095,62 грн.

Відповіді на вказану вимогу та доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога Банку про стягнення з Підприємця 331 878,22 грн основного боргу та 42 784, 00 грн комісії за обслуговування кредиту.

Заперечуючи проти позову, Підприємець наполягав на тому, що Банк не звертався із вимогою про дострокове погашення кредиту, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реалізації Банком права на дострокове повернення всієї суми кредиту в визначеному типовими умовами порядку, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача 273 000,00 грн строкової заборгованості задоволенню не підлягають.

Аналогічні доводи вміщено Підприємцем до апеляційної скарги.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

У силу частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно з частиною 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов кредитного договору позивач надав відповідачеві кредитні кошти в розмірі 378 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №TR.96233323.77702.29514 від 22.04.2025 з призначенням платежу «Зарахування на поточний рахунок кредитних коштів за договором №711809051112 від 22.04.2025 за позикою фізична особа-підприємець Войташевський Богдан Ігорович» та платіжною інструкцією №TR.96233323.77701.29514 від 22.04.2025, призначення платежу: «Оплата комісії за рахунок кредитних коштів за договором №711809051112 від 22.04.2025 за позикою фізична особа-пiдприємець Войташевський Богдан Ігорович».

Також у матеріалах справи наявна виписка з особового рахунку відповідача за період з 22.04.2025 по 13.03.2026, з якої також вбачається перерахування за зазначеними вище платіжними інструкціями коштів у загальному розмірі 378 000,00 грн.

Згідно з пунктом 1.4. договору позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити плату за кредит у розмірах та строки, зазначені в графіку платежів, а саме: 22 числа кожного місяця, починаючи з 22.05.2025 по 22.04.2028 по 17 304,00 грн, з яких: 10 500,00 грн - платіж за основною сумою кредиту та 6 804,00 грн - комісійна винагорода за обслуговування кредиту.

Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач здійснив лише часткове погашення коштів за тілом кредиту в розмірі 46 121,78 грн та 30 116,00 грн - за комісією, тобто відповідач допустив порушення умов договору в частині своєчасної сплати кредитних коштів та комісії.

Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції правильно підкреслив, що посилання відповідача на відсутність підстав для повернення повної суми отриманої позики є безпідставними та необґрунтованими.

Як було встановлено судом, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору та суттєвим порушенням його положень, 01.02.2026 банк звернувся до відповідача з вимогою за вих.№31 від 27.01.2026 щодо негайної сплати заборгованості за кредитним договором. Проте, така вимога позивача відповідачем не була задоволена.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що станом на 13.03.2026 сума заборгованості відповідача зі сплати основного боргу за кредитом становить 331 878,22 грн, з яких: 58 878,22 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 273 000,00 грн - строкова заборгованість за кредитом, а також - 42 748,00 грн - прострочена заборгованість за комісією, то суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції, - не спростовують.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Войташевського Богдана Ігоровича, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Колегія суддів відхиляє доводи Підприємця про необхідність повідомлення Банком Підприємця про необхідність сплати усієї суми кредиту.

Так, як правильно зауважив Банк у відзиві на апеляційну скаргу, з посиланням на постанову Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 756/2996/17, у зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором, у силу ст. 1050 ЦК України банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту в тому числі, як в позасудовому порядку, шляхом направлення відповідної вимоги, так і безпосередньо в судовому порядку шляхом подання відповідного позову. Відсутність або наявність письмової досудової вимоги не є перешкодою для реалізації права звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Якщо Позичальником порушуються будь-які умови кредитного договору, банк має право розцінювати його дії як невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

Це може спричинити настання правових наслідків, передбачених договором або чинним законодавством, в тому числі і вимогу щодо дострокового повернення всієї суми кредиту. При цьому направлення письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту позичальнику не є обов`язковим.

Матеріалами справи підтверджується, що Підприємець допустив прострочення в частині внесення платежів за кредитним договором, тому, Банк реалізував своє право на дострокове повернення кредиту.

Колегія суддів також враховує інші доводи відзиву на апеляційну скаргу у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за результатами апеляційного провадження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Фізичну особу-підприємця Войташевського Богдана Ігоровича.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Войташевського Богдана Ігоровича на рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2026 у справі № 911/841/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2026 у справі № 911/841/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/841/26 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.10.2026.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська