Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №927/27/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа№ 927/27/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Іванова В.П.

Пономаренка Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Медведєвої К.І.,

згідно з протоколом судового засідання від 07.10.2026:

від позивача: Ткаченко С.О. (ордер СВ №1024386);

від відповідача: в режимі відеоконференції Литвин Я.В. (довіреність від 15.04.2026 №АТ/100/Др-22/04-26);

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор га зо роз по діль ної системи "Чернігівгаз"»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2026 (повний текст складено 23.04.2026, суддя В.В. Моцьор)

у справі №927/27/26

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства «Оператор га зо роз по діль ної системи "Чернігівгаз"»

про припинення трудових відносин та стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз"» (далі - АТ «Чернігівгаз», відповідач, скаржник, товариство) про визнання припиненими трудових відносин та стягнення належних їй при звільненні виплат. Ціна позову в частині майнових вимог становить 3 708 964,81 грн.

Позивач просила суд: 1) визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ «Чернігівгаз» з 23.10.2023 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); 2) стягнути з відповідача 1 152 022,56 грн компенсації за невикористані відпустки та 2 556 942,25 грн вихідної допомоги, а всього - 3 708 964,81 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що обіймала посаду голови правління АТ «Чернігівгаз», а умови трудових відносин сторін були врегульовані контрактом від 17.06.2022, який діяв з 01.07.2022 до 30.06.2025. З 26.06.2023 позивач проходить військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації.

Рішенням наглядової ради АТ «Чернігівгаз», оформленим протоколом №2/23 від 23.10.2023, припинено повноваження ОСОБА_1 як голови правління товариства з 23.10.2023 та одночасно обрано головою правління іншу особу. Відомості про зміну голови правління внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр).

Посилаючись на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, положення статуту АТ «Чернігівгаз», Положення про правління АТ «Чернігівгаз» та пункт 6.3.5 укладеного сторонами контракту, позивач вважає, що рішення наглядової ради від 23.10.2023 про припинення її повноважень як голови правління мало наслідком також припинення трудових відносин сторін та розірвання контракту з ініціативи роботодавця. За твердженням позивача, після цієї дати вона фактично не обіймала жодної посади в товаристві та не виконувала трудових обов`язків, а головою правління було призначено іншу особу.

Водночас відповідач наказу про звільнення ОСОБА_1 не видав та остаточного розрахунку з нею не провів. У відповідь на адвокатський запит листом від 26.12.2025 АТ «Чернігівгаз» повідомило, що трудові відносини з позивачем не припинені у зв`язку з її увільненням від роботи з 26.06.2023 через призов на військову службу під час мобілізації та дією гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України.

Позивач із такою позицією не погоджується та зазначає, що проходження нею військової служби не змінює правових наслідків рішення самого роботодавця про припинення її повноважень як посадової особи. На думку ОСОБА_1 , оскільки наглядова рада припинила її повноваження та одночасно обрала нового голову правління, саме відповідач виступив ініціатором припинення трудових відносин, однак не завершив процедуру звільнення належним оформленням та проведенням розрахунку.

У зв`язку з цим позивач вважає належним та ефективним способом захисту свого порушеного права визнання судом трудових відносин між сторонами припиненими з 23.10.2023 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Майнові вимоги позивач обґрунтовує тим, що в разі припинення трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України працівникові відповідно до статті 44 КЗпП України належить вихідна допомога у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку, а відповідно до статті 83 КЗпП України - грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

На підставі наданих відповідачем довідок про нараховану заробітну плату та невикористані дні щорічної відпустки позивач визначила розмір вихідної допомоги у 2 556 942,25 грн, а компенсації за 48 днів невикористаної відпустки - у 1 152 022,56 грн, що сукупно становить заявлені до стягнення 3 708 964,81 грн.

2. Узагальнена позиція відповідача

АТ «Чернігівгаз» проти задоволення позову заперечило у повному обсязі, вважаючи заявлені вимоги необґрунтованими та передчасними. Основні заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що трудові відносини з ОСОБА_1 не припинилися 23.10.2023, оскільки на час прийняття наглядовою радою рішення про припинення її повноважень як голови правління позивач проходила військову службу за призовом під час мобілізації та користувалася гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідач зазначив, що на підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2023 №159 наказом АТ «Чернігівгаз» від 26.06.2023 №630-п/тр ОСОБА_1 було увільнено від роботи з 26.06.2023 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи та займаної посади. Доказів звільнення або припинення проходження військової служби позивач товариству не надавала.

На переконання відповідача, прийняття наглядовою радою 23.10.2023 рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 як голови правління саме по собі не мало наслідком припинення трудових відносин із нею. Товариство виходить із того, що гарантії щодо збереження місця роботи і посади поширюються на мобілізованого працівника протягом усього передбаченого законом періоду та не припиняються внаслідок прийняття корпоративним органом рішення про припинення повноважень посадової особи. Тому, незважаючи на положення пункту 6.3.5 контракту, за яким контракт припиняється у разі прийняття наглядовою радою рішення про припинення повноважень керівника, відповідач вважає, що звільнення позивача під час дії передбачених законом гарантій було б неправомірним.

У додаткових поясненнях відповідач наголосив, що наказ від 26.06.2023 №630-п/тр про увільнення ОСОБА_1 прямо передбачає збереження за нею місця роботи та займаної посади, а товариство й надалі визнає за позивачем відповідні трудові гарантії. При цьому, за твердженням відповідача, призначення іншої особи для виконання функцій голови правління не свідчить про припинення трудових відносин із ОСОБА_1 . Станом на час подання позову обов`язки голови правління виконував Романенко Р.С. , призначений наказом від 15.05.2024 №130-п/тр саме як виконуючий обов`язки голови правління, що відповідач розцінює як тимчасовий захід для забезпечення безперервності діяльності товариства.

Відповідач також звернув увагу, що наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління або про припинення укладеного з нею трудового договору не видавалося, сама позивач заяви про звільнення не подавала, у зв`язку з чим товариство вважає, що трудові відносини між сторонами продовжують існувати.

На підтвердження фактичного продовження трудових відносин відповідач додатково послався на здійснення ОСОБА_1 після її мобілізації щомісячних виплат матеріальної допомоги у розмірі середнього заробітку. За поясненнями товариства, такі виплати здійснювалися добровільно на підставі статті 91 КЗпП України та наказу від 27.06.2023 №650-п/тр, оскільки після внесення у 2022 році змін до частини третьої статті 119 КЗпП України закон уже не покладав на роботодавця обов`язку зберігати за мобілізованим працівником середній заробіток. Відповідач зазначив, що за червень-жовтень 2023 року позивачу було виплачено матеріальну допомогу в загальному розмірі 4 235 610,72 грн до здійснення обов`язкових утримань, що, на його думку, додатково підтверджує збереження трудових відносин та реалізацію гарантій мобілізованого працівника.

Посилаючись на судову практику Верховного Суду, відповідач стверджував, що закон не встановлює винятків із гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», залежно від умов трудового договору, зокрема підстав чи строку його припинення. На думку товариства, звільнення мобілізованого працівника можливе не раніше закінчення особливого періоду або фактичного звільнення такого працівника з військової служби.

Окремо відповідач заперечив проти розміру заявлених до стягнення вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку. Щодо вихідної допомоги товариство зазначило, що позивач при визначенні середньої заробітної плати використала дані лише за травень 2023 року, тоді як, за позицією відповідача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 розрахунок мав здійснюватися виходячи з виплат за два календарні місяці, що передують відповідній події. Відповідач також заперечив правильність визначеної позивачем кількості робочих годин та, як наслідок, розміру середньогодинного заробітку.

Стосовно компенсації за невикористану відпустку відповідач вказав на неправильне, на його думку, визначення розрахункового періоду та кількості днів, використаних позивачем при обчисленні середньої заробітної плати, а також на відсутність належних доказів щодо складу нарахувань, які були включені позивачем до заробітку. З огляду на це товариство вважає заявлену до стягнення компенсацію у розмірі 1 152 022,56 грн завищеною та недоведеною.

Таким чином, за позицією АТ «Чернігівгаз», рішення наглядової ради від 23.10.2023 про припинення повноважень ОСОБА_1 як голови правління не припинило трудових відносин сторін, оскільки за позивачем на період проходження військової служби продовжують зберігатися місце роботи та посада. Відтак відповідач вважає передчасними як вимогу про визнання трудових відносин припиненими з 23.10.2023, так і похідні від неї вимоги про стягнення вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2026 у справі №927/27/26 позов задоволено повністю. Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ «Чернігівгаз» з 23.10.2023 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 152 022,56 грн компенсації за невикористані відпустки, 2 556 942,25 грн вихідної допомоги та 3 328,00 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що трудові відносини між сторонами регулювалися контрактом з головою правління АТ «Чернігівгаз» від 17.06.2022, строк дії якого було встановлено до 30.06.2025 включно. Відповідно до пунктів 6.3, 6.3.5 контракту його дострокове розірвання та звільнення керівника допускалися у разі прийняття рішення про припинення (відкликання) повноважень керівника.

Суд установив, що згідно з підпунктами 10.2.2.7, 11.9.1-11.9.3 статуту товариства до компетенції наглядової ради належало обрання та припинення (відкликання) повноважень голови правління, при цьому наглядова рада була вправі в будь-який час та з будь-яких підстав прийняти рішення про припинення його повноважень з одночасним обранням голови правління або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження.

Дослідивши протокол засідання наглядової ради АТ «Чернігівгаз» від 23.10.2023 №2/23, суд установив, що 23.10.2023 припинено повноваження ОСОБА_1 як голови правління, а також обрано нового голову та членів правління товариства. З огляду на положення контракту суд дійшов висновку, що його дія припинилася 23.10.2023 за ініціативою роботодавця на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Заперечення відповідача про неможливість звільнення позивача у зв`язку з проходженням нею військової служби та дією гарантій, установлених статтею 119 КЗпП України, суд відхилив, виходячи із того, що наглядова рада фактично реалізувала своє рішення про припинення повноважень позивача, обравши нового голову правління, незважаючи на перебування ОСОБА_1 на військовій службі. Водночас роботодавець не завершив оформлення припинення трудових відносин, зокрема не видав наказу про звільнення, не видав трудову книжку позивачу та не провів з позивачем належного розрахунку.

З огляду на викладене місцевий господарський суд дійшов висновку, що станом на 23.10.2023 трудові відносини сторін за контрактом фактично припинилися, однак відповідач не виконав у повному обсязі обов`язків роботодавця, пов`язаних зі звільненням працівника. За таких обставин суд визнав порушеним право позивача на припинення трудового договору та ефективним обраний спосіб захисту у вигляді визнання трудових відносин припиненими з 23.10.2023. При цьому суд зазначив, що припинення контракту за рішенням власника на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не потребує заяви чи іншого волевиявлення працівника.

Щодо заявлених майнових вимог суд першої інстанції виходив із положень статті 116 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Суд зазначив, що компенсація за невикористані відпустки обчислюється, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, а вихідна допомога - виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю настання відповідної події, із включенням до розрахунку сум нарахованої заробітної плати, премій та заохочувальних виплат.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок та врахувавши, що відповідач контррозрахунку не подав, місцевий господарський суд визнав розрахунок таким, що відповідає вимогам законодавства, та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з АТ «Чернігівгаз» 1 152 022,56 грн компенсації за невикористані відпустки за 2023 рік і 2 556 942,25 грн вихідної допомоги.

Таким чином, суд першої інстанції виходив із того, що рішення наглядової ради від 23.10.2023 мало наслідком припинення повноважень ОСОБА_1 як голови правління та одночасно припинення укладеного з нею трудового контракту на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, тоді як невчинення відповідачем подальших дій з оформлення звільнення та проведення остаточного розрахунку не спростовує факту припинення трудових відносин і зумовлює необхідність судового захисту порушених прав позивача.

4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погодившись із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2026 у справі №927/27/26, АТ «Чернігівгаз» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

За доводами апеляційної скарги на момент прийняття наглядовою радою АТ «Чернігівгаз» рішення від 23.10.2023 про припинення повноважень ОСОБА_1 як голови правління остання проходила військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а тому на неї поширювалися гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», щодо збереження місця роботи та посади. За твердженням скаржника, наказом АТ «Чернігівгаз» від 26.06.2023 №630-п/тр ОСОБА_1 було увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу зі збереженням за нею місця роботи та займаної посади.

Скаржник наголошує, що передбачені статтею 119 КЗпП України гарантії поширюються на працівника незалежно від умов укладеного з ним трудового договору (контракту), зокрема строку його дії, а припинення повноважень посадової особи не належить до встановлених законом випадків, за яких такі гарантії не застосовуються. У зв`язку із цим відповідач вважає, що за ОСОБА_1 зберігаються місце роботи та посада протягом проходження військової служби, а тому рішення наглядової ради про припинення її повноважень не могло саме по собі мати наслідком припинення трудових відносин. На підтвердження цієї позиції скаржник посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №761/33202/16-ц, від 13.06.2018 у справі №813/782/17, від 06.02.2020 у справі №818/777/17 та від 08.10.2025 у справі №752/13502/22.

Окремо відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення наглядової ради від 23.10.2023 мало наслідком припинення укладеного з позивачем контракту. Скаржник зазначає, що строк дії контракту від 17.06.2022 був установлений до 30.06.2025 включно, тоді як рішенням наглядової ради від 23.10.2023 було лише припинено повноваження ОСОБА_1 як голови правління, але не розірвано укладений з нею контракт. На думку скаржника, припинення повноважень голови правління та розірвання трудового контракту не є тотожними юридичними фактами, натомість припинення повноважень створює підставу для подальшого вирішення питання про припинення контракту в установленому законом порядку.

Також скаржник вважає помилковим застосування судом пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у спосіб, обраний позивачем. За доводами апеляційної скарги, звільнення з цієї підстави здійснюється з ініціативи роботодавця, а тому працівник не може сам виступати ініціатором такого звільнення шляхом пред`явлення вимоги про визнання трудових відносин припиненими. На переконання відповідача, за відсутності розпорядчого документа роботодавця про звільнення та розірвання контракту суд не вправі підміняти роботодавця та самостійно припиняти трудові відносини з цієї підстави.

Крім того, АТ «Чернігівгаз» оспорює висновки місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача 1 152 022,56 грн компенсації за невикористані відпустки та 2 556 942,25 грн вихідної допомоги. Скаржник вважає ці вимоги передчасними, оскільки ОСОБА_1 , за позицією відповідача, не була звільнена з товариства, а тому обставини, з якими закон пов`язує обов`язок роботодавця провести остаточний розрахунок при звільненні, не настали.

Також відповідач заперечує і правильність здійсненого позивачем розрахунку зазначених виплат. Скаржник вказує, що відсутність поданого ним контррозрахунку сама по собі не свідчить про правильність розрахунку позивача, оскільки відповідні заперечення наводилися у відзиві на позов. Щодо вихідної допомоги скаржник зазначає, що позивач використав для визначення середньої заробітної плати показники лише одного місяця - травня 2023 року, тоді як Порядок обчислення середньої заробітної плати №100 передбачає розрахунок виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують відповідній події. Скаржник також заперечує правильність визначеної позивачем кількості робочих годин та, відповідно, середньогодинної заробітної плати.

Щодо компенсації за невикористані відпустки відповідач посилається на неправильне визначення позивачем розрахункового періоду та кількості днів, використаних при обчисленні середньої заробітної плати. Крім того, на думку скаржника, заявлені суми не підтверджені належними доказами щодо складу нарахувань, розміру заробітної плати та середнього заробітку позивача, у зв`язку із чим висновок суду першої інстанції про правильність розрахунку лише з огляду на неподання відповідачем контррозрахунку є необґрунтованим.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції щодо можливості припинення трудових відносин із позивачем під час дії гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України, ототожнення припинення її корпоративних повноважень із припиненням трудового контракту, належності обраного позивачем способу захисту, а також наявності правових підстав і правильності визначення розміру компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги.

5. Узагальнені доводи позивача щодо апеляційної скарги

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2026 у справі №927/27/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ «Чернігівгаз» - без задоволення.

Щодо доводів відповідача про неможливість припинення трудових відносин з позивачем у зв`язку з проходженням нею військової служби та дією гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України, позивач зазначає, що рішенням наглядової ради АТ «Чернігівгаз» від 23.10.2023 було припинено її повноваження як голови правління товариства та одночасно обрано іншу особу головою правління. Після 23.10.2023 ОСОБА_1 жодної посади у товаристві не обіймала та трудових обов`язків не виконувала, а відомості про неї як голову правління були виключені з Єдиного державного реєстру. На переконання позивача, зазначені обставини підтверджують, що саме 23.10.2023 настав юридичний факт у виді припинення повноважень посадової особи, з яким пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України пов`язує припинення трудових відносин.

Позивач наголошує, що положення статуту АТ «Чернігівгаз» надавали наглядовій раді право у будь-який час та з будь-яких підстав припинити повноваження голови правління, а Положення про правління передбачало право наглядової ради достроково припинити такі повноваження. Тому прийняття наглядовою радою рішення від 23.10.2023 про припинення повноважень ОСОБА_1 та обрання іншої особи головою правління, за доводами позивача, свідчить про реалізацію роботодавцем свого права на припинення повноважень посадової особи.

Заперечуючи проти твердження скаржника про нетотожність припинення повноважень та розірвання контракту, позивач посилається на умови укладеного з нею контракту. Зокрема, пунктом 6.2 контракту передбачено можливість його припинення до закінчення строку дії у випадках, установлених пунктом 6.3, а пункт 6.3.5 передбачає розірвання контракту та звільнення керівника у разі прийняття наглядовою радою рішення про припинення (відкликання) його повноважень. У зв`язку із цим позивач вважає, що прийняття наглядовою радою рішення від 23.10.2023 мало наслідком припинення контракту та трудових відносин між сторонами саме з цієї дати.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України може відбуватися виключно з ініціативи роботодавця, позивач зазначає, що вона не ініціювала припинення трудових відносин із зазначеної підстави. За її позицією, відповідне волевиявлення вже було здійснене самим роботодавцем шляхом прийняття наглядовою радою рішення від 23.10.2023 про припинення її повноважень. Звернення до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими спрямоване не на ініціювання звільнення, а на захист порушеного права та досягнення правової визначеності щодо трудових відносин, оскільки після прийняття зазначеного рішення відповідач не оформив припинення трудових відносин та не провів розрахунок при звільненні.

На підтвердження належності обраного способу захисту позивач посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 04.03.2025 у справі №922/2226/24, в якій, за твердженням позивача, визнання трудових відносин припиненими визначено належним способом захисту у випадку, коли фактичне припинення таких відносин не було належним чином оформлене товариством, а також на постанови Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №377/169/20 та від 23.10.2023 у справі №317/2895/23.

Щодо посилань скаржника на гарантії статті 119 КЗпП України позивач зазначає, що на момент прийняття рішення наглядової ради вона дійсно проходила військову службу, однак сам відповідач, незважаючи на це, 23.10.2023 припинив її повноваження як голови правління та призначив на цю посаду іншу особу. На думку позивача, такі дії свідчать про те, що передбачена статтею 119 КЗпП України гарантія збереження посади фактично самим роботодавцем дотримана не була. Тому відповідач не може посилатися на цю гарантію як на підставу для заперечення факту припинення трудових відносин, ініціатором якого виступив саме він.

Позивач також посилається на судові рішення у справі №344/2445/24 за позовом колишнього голови правління АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз», який проходив військову службу, зазначаючи, що в тій справі суд визнав трудові відносини припиненими на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та стягнув на користь позивача компенсацію за невикористані відпустки і вихідну допомогу.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо розміру присуджених виплат, позивач посилається на статті 44 та 116 КЗпП України та зазначає, що при припиненні трудового договору з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, працівникові належить вихідна допомога у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку, а всі належні при звільненні суми мають бути виплачені роботодавцем у встановлений законом строк. За твердженням позивача, відповідач у суді першої інстанції власного контррозрахунку не подав, а його заперечення стосувалися передусім передчасності вимог, а не конкретного розміру заявлених до стягнення сум. У зв`язку із цим позивач вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано прийняв поданий нею розрахунок, здійснений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100.

Отже, на переконання позивача, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо припинення повноважень ОСОБА_1 з 23.10.2023 за рішенням наглядової ради, припинення у зв`язку із цим трудових відносин сторін та наявності підстав для проведення з позивачем розрахунку при звільненні, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 апеляційну скаргу у справі № 927/27/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Іванова В.П. та Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 апеляційну скаргу АТ «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору в установленому розмірі.

До Північного апеляційного господарського суду 15.05.2026 надійшла заява АТ «Чернігівгаз» про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Чернігівгаз» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2026.

7. Пояснення сторін та інших учасників справи, надані в судовому засіданні під час апеляційного розгляду

У судових засіданнях представник АТ «Чернігівгаз» підтримав доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, наполягав на її задоволенні та скасуванні рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2026 та ухваленні нового рішення про відмову у позові.

Представник ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги, наполягав на залишенні її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

8. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

8.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

ОСОБА_1 обіймала посаду голови правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» з 25.04.2007.

Між АТ «Чернігівгаз» та ОСОБА_1 як головою правління 17.06.2022 укладено контракт, який відповідно до пункту 7.1 вважається укладеним з дати його підписання сторонами та діє з 01.07.2022 до 30.06.2025 включно.

За умовами пункту 6.3.5 контракту він може бути розірваний у встановленому законодавством порядку до закінчення строку його дії, а керівник - звільнений з посади у разі прийняття загальними зборами акціонерів або наглядовою радою товариства рішення про припинення (відкликання) повноважень керівника. Відповідна підстава для звільнення могла бути застосована не раніше 01.01.2023.

Статутом АТ «Чернігівгаз» до виключної компетенції наглядової ради віднесено обрання та припинення (відкликання) повноважень голови та членів правління. Підпунктами 11.9.1-11.9.3 пункту 11.9 статуту АТ «Чернігівгаз», затвердженого загальними зборами акціонерів товариства, протокол №1 від 29.03.2019, передбачено, що повноваження голови правління припиняються за рішенням наглядової ради. Наглядова рада вправі у будь-який час та з будь-яких підстав прийняти рішення про припинення (відкликання) повноважень голови правління, а припинення таких повноважень здійснюється з одночасним прийняттям рішення про обрання (призначення) голови правління або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження.

У зв`язку з призовом ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, 26.06.2023 АТ «Чернігівгаз» видало наказ №630-п/тр про увільнення її від роботи з 26.06.2023 зі збереженням місця роботи та займаної посади.

Отже, з 26.06.2023 ОСОБА_1 проходила військову службу та фактично не виконувала обов`язків голови правління АТ «Чернігівгаз».

Наглядова рада АТ «Чернігівгаз» 23.10.2023 прийняла рішення, оформлене протоколом №2/23, про припинення з 23.10.2023 повноважень ОСОБА_1 як голови правління товариства, а також припинення з 24.10.2023 повноважень всіх діючих членів правління товариства.

Того ж дня наглядова рада обрала з 24.10.2023 головою правління товариства Лихваря Сергія Сергійовича , а також новий склад правління товариства.

Відповідні відомості підлягали внесенню до Єдиного державного реєстру.

Отже, зміст протоколу № 2/23 свідчить про прийняття наглядовою радою товариства двох взаємопов`язаних корпоративних рішень (1) про припинення повноважень ОСОБА_1 як голови правління та (2) про обрання з наступного дня іншої особи головою правління товариства.

Водночас після прийняття наглядовою радою зазначеного рішення АТ «Чернігівгаз» наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління та про припинення укладеного з нею трудового контракту не видав. Відповідач протягом розгляду справи послідовно виходив із того, що трудові відносини з позивачем не припинилися, оскільки остання була увільнена від роботи у зв`язку з проходженням військової служби зі збереженням місця роботи та посади.

З матеріалів справи також вбачається, відповідно до протоколу від 13.05.2024 № 7/24 засідання наглядової ради товариства виконання обов`язків голови правління АТ «Чернігівгаз» покладено на Романенка Р.С. , який приступив до їх виконання з 15.05.2024 згідно з наказом № 130-п/тр від 15.05.2024.

Представник ОСОБА_1 17.12.2025 звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо трудових відносин позивача з товариством. У відповідь АТ «Чернігівгаз» листом від 26.12.2025 №АТ/100/Сл-725/1225 повідомило, що трудові відносини між товариством та ОСОБА_1 не припинені через її увільнення від роботи з 26.06.2023 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи та займаної посади.

Разом із відповіддю від 26.12.2025 відповідач надав довідки щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за 2022-2023 роки та кількості невикористаних днів щорічної відпустки.

Виходячи зі змісту довідки від 02.03.2026 у період з 26.06.2023 по 30.10.2023 АТ «Чернігівгаз» нараховувало та виплачувало ОСОБА_1 дохід у вигляді матеріальної допомоги у розмірі середнього заробітку. Загальна сума нарахованого доходу склала 5 263 526,63 гривень (за вирахуванням податків до виплати 4 235 610,72 гривень).

8.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення

Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За частиною третьою вказаної статті особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Частиною третьою статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути у будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, законодавством передбачено, з одного боку, корпоративне право компетентного органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу, а з іншого - можливість припинення у зв`язку із цим трудового договору з відповідною посадовою особою на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Водночас ці юридичні механізми не є тотожними, а правові наслідки припинення корпоративних повноважень та припинення трудових відносин мають визначатися з урахуванням правової природи кожного з них та інших гарантій, установлених трудовим законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Відповідні гарантії передбачені також частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, вирішення цього спору потребує встановлення правових наслідків рішення наглядової ради АТ «Чернігівгаз» від 23.10.2023 про припинення повноважень ОСОБА_1 як голови правління, зокрема, чи могло таке рішення саме по собі спричинити припинення укладеного з нею трудового контракту на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України з урахуванням того, що на зазначену дату позивач проходила військову службу та користувалася гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Також, ураховуючи, що наказом АТ «Чернігівгаз» від 26.06.2023 №630-п/тр ОСОБА_1 було увільнено від роботи з 26.06.2023 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, колегія суддів вважає за необхідне розмежувати поняття «увільнення працівника від роботи» та «звільнення з роботи», оскільки кожне з них має самостійний зміст, різні правові підстави та наслідки.

КЗпП України не визначає увільнення від роботи як підставу припинення трудового договору та не ототожнює його зі звільненням працівника.

Натомість зміст установлених законом гарантій свідчить про те, що увільнення від роботи застосовується за умови збереження трудових правовідносин, коли працівник тимчасово не виконує обов`язків, передбачених трудовим договором, у зв`язку з виконанням інших визначених законом обов`язків.

Характерною ознакою увільнення від роботи є не припинення трудового зв`язку між працівником і роботодавцем, а тимчасове невиконання працівником трудової функції з підстав, з якими закон пов`язує збереження за ним відповідного місця роботи (посади).

Такий підхід випливає зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України, яка у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу, передбачала, що за працівниками, призваними, зокрема, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову.

Зазначене положення кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, відповідно до якого призов або вступ працівника на військову службу є підставою припинення трудового договору, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи і посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.

Системне тлумачення пункту 3 частини першої статті 36 та частини третьої статті 119 КЗпП України свідчить, що у випадку поширення на працівника гарантій, установлених частиною третьою статті 119 КЗпП України, його призов на військову службу не припиняє трудових правовідносин. Працівник тимчасово не виконує трудову функцію у зв`язку з проходженням військової служби, однак зберігає трудово-правовий зв`язок із роботодавцем, а закон прямо гарантує збереження за ним місця роботи і посади.

На відміну від увільнення від роботи, звільнення працівника має іншу правову природу та спричиняє припинення трудових правовідносин між працівником і роботодавцем.

Термін «звільнення» використовується трудовим законодавством для позначення припинення трудових правовідносин із конкретним працівником згідно з однією із передбачених законом підстав. При цьому КЗпП України оперує насамперед категоріями «припинення трудового договору» та «розірвання трудового договору», тоді як поняття «звільнення» характеризує результат реалізації відповідної підстави припинення трудових відносин.

Так, стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору, статті 38 і 39 цього Кодексу регулюють його розірвання з ініціативи працівника, а статті 40 і 41 - розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Водночас законодавець безпосередньо вживає поняття «звільнення», зокрема, визначаючи момент припинення трудових відносин та обов`язки роботодавця, пов`язані з їх припиненням.

Отже, визначальною ознакою звільнення є остаточне, а не тимчасове припинення виконання працівником трудової функції у межах відповідних трудових правовідносин унаслідок припинення трудового договору на передбаченій законом підставі. З моменту звільнення припиняється правовий зв`язок працівника з роботодавцем за відповідним трудовим договором, а разом із ним - взаємні права та обов`язки сторін, розраховані на подальше існування трудових правовідносин, крім тих прав та обов`язків, які за своєю природою виникають у зв`язку з їх припиненням або зберігаються після нього.

Таким чином, увільнення і звільнення відрізняються передусім за їх правовим наслідком. Увільнення від роботи означає тимчасове припинення виконання працівником трудової функції при збереженні трудових правовідносин, тоді як звільнення є наслідком припинення трудового договору та припиняє відповідні трудові правовідносини.

Аналогічний підхід простежується також в інших нормативно-правових актах.

Так, пункт 44 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, розмежовує осіб, «звільнених з роботи», та осіб, «увільнених від роботи у зв`язку з призовом (прийняттям) їх на військову службу під час дії особливого періоду».

Щодо співвідношення припинення повноважень посадової особи та припинення трудового договору

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №921/36/18, аналізуючи співвідношення частини третьої статті 99 ЦК України та пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, розмежувала припинення повноважень члена виконавчого органу та припинення трудових відносин із ним.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов`язково пов`язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення - це різні правові інститути.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України), але замість розірвання трудового договору за згодою працівника його може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України).

Наведений підхід є усталеним у практиці Великої Палати Верховного Суду та відображений, зокрема, у постановах від 15.09.2020 у справі №205/4196/18, від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц та від 23.02.2021 у справі №753/17776/19.

Таким чином, припинення компетентним органом господарського товариства повноважень члена виконавчого органу не є тотожним припиненню укладеного з ним трудового договору.

Отже, рішенням наглядової ради АТ «Чернігівгаз» від 23.10.2023 припинено повноваження ОСОБА_1 як голови правління товариства. Зазначене рішення є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підставою для подальшого розірвання укладеного з нею трудового договору, однак саме по собі не є розірванням трудового договору.

Відповідно, припинення наглядовою радою повноважень ОСОБА_1 не мало безальтернативним наслідком припинення укладеного з нею трудового контракту.

Протилежний підхід фактично нівелював би нормативне розмежування між корпоративним рішенням про припинення повноважень посадової особи та передбаченим трудовим законодавством припиненням трудового договору з ініціативи роботодавця.

Щодо гарантій ОСОБА_1 як працівника, призваного на військову службу під час мобілізації

Матеріалами справи встановлено, що наказом АТ «Чернігівгаз» від 26.06.2023 №630-п/тр ОСОБА_1 було увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи і посади до дня фактичного звільнення з військової служби. Станом на 23.10.2023 позивач продовжувала проходити військову службу.

Отже, на момент прийняття наглядовою радою рішення про припинення її повноважень ОСОБА_1 користувалася гарантіями, встановленими частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Колегія суддів ураховує mutatis mutandis висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі №752/13502/22, за якими чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин (пункт 71 постанови), відповідно, закон не встановлює винятків чи особливих умов застосування гарантій, передбачених частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частиною третьою статті 119 КЗпП України, залежно від умов трудового договору, зокрема і строку його дії (пункт 72 постанови). Звільнення працівників, з якими роботодавцем було укладено строкові трудові договори і які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є можливим не раніше дня закінчення дії особливого періоду або дня фактичного звільнення з військової служби (пункт 73 постанови).

Чинне станом на 23.10.2023 законодавство не містило положень, за якими припинення повноважень члена виконавчого органу господарського товариства автоматично припиняло б дію гарантії, встановленої частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Таким чином, корпоративна і трудова складові спірних правовідносин мають бути розмежовані.

Наявність гарантії, встановленої частиною третьою статті 119 КЗпП України, не позбавляла наглядову раду передбаченого корпоративним законодавством та статутом товариства права припинити повноваження ОСОБА_1 як члена виконавчого органу та обрати іншу особу для здійснення відповідних повноважень.

Однак реалізація такого корпоративного права сама по собі не припинила трудових відносин із ОСОБА_1 .

Такий підхід забезпечує розмежування корпоративних повноважень щодо формування та зміни складу виконавчого органу товариства і трудових гарантій працівника, призваного на військову службу під час мобілізації.

Щодо рішення наглядової ради АТ «Чернігівгаз» від 23.10.2023

Як установлено судом, рішенням наглядової ради АТ «Чернігівгаз» від 23.10.2023 припинено повноваження ОСОБА_1 як голови правління та обрано іншу особу головою правління товариства.

Водночас після прийняття цього рішення АТ «Чернігівгаз» рішення (наказу) про звільнення ОСОБА_1 з посади та припинення укладеного з нею трудового контракту на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не приймалося.

Натомість матеріали справи свідчать, що відповідач продовжував виходити з існування трудових відносин із позивачем, яка була увільнена від роботи у зв`язку з проходженням військової служби зі збереженням місця роботи і посади.

Саме по собі те, що відповідно до умов контракту його дострокове розірвання допускалося у разі прийняття рішення про припинення (відкликання) повноважень керівника, не змінює наведеного висновку.

Умова контракту має застосовуватися у системному зв`язку з положеннями КЗпП України. Вона визначає припинення повноважень як передбачену сторонами підставу для дострокового припинення контракту, проте не перетворює корпоративне рішення наглядової ради на юридичний факт автоматичного припинення трудових відносин незалежно від вимог трудового законодавства.

Використане у пункті 6.3.5 контракту формулювання «може бути розірваний у встановленому законодавством порядку» свідчить про передбачення сторонами можливості дострокового припинення контракту за відповідної підстави, а не про погодження його автоматичного припинення в момент ухвалення наглядовою радою рішення про припинення повноважень керівника.

Інше тлумачення фактично означало б можливість сторін контракту встановити механізм припинення трудових відносин, за якого встановлена законом гарантія збереження місця роботи і посади припинялася б самим лише корпоративним рішенням роботодавця.

Тому висновок місцевого господарського суду про припинення трудових відносин сторін 23.10.2023 не ґрунтується на правильному застосуванні статті 99 ЦК України, пункту 5 частини першої статті 41 та частини третьої статті 119 КЗпП України.

Щодо обраного позивачем способу захисту

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про принципову неналежність такого способу захисту, як визнання трудових відносин припиненими.

Практика Верховного Суду допускає застосування такого способу захисту за наявності обставин, за яких трудові відносини юридично мають бути припинені, однак компетентний орган юридичної особи не вчиняє необхідних дій для належного оформлення їх припинення.

Водночас допустимість певного способу захисту не означає автоматичної обґрунтованості вимоги про його застосування в конкретній справі.

Визнання судом трудових відносин припиненими має ґрунтуватися на встановленні передбаченої законом або договором матеріально-правової підстави їх припинення та обставин, за яких відповідні трудові відносини повинні вважатися припиненими.

У цій справі позивач просить не лише констатувати припинення фактично припинених трудових відносин, а визнати їх припиненими 23.10.2023 саме на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, тобто на підставі, яка за своєю правовою природою передбачає розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Однак роботодавець такого розірвання трудового договору не здійснював, рішення про звільнення ОСОБА_1 не приймав, а на зазначену позивачем дату вона проходила військову службу та користувалася передбаченою частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантією збереження місця роботи і посади.

За таких обставин суд не може шляхом задоволення заявленої вимоги ретроспективно замінити відсутнє волевиявлення роботодавця на припинення трудового договору з його ініціативи та констатувати звільнення працівника за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України датою, коли такого звільнення роботодавцем здійснено не було.

Щодо посилання позивача на судові рішення у справі №344/2445/24

Колегія суддів враховує посилання позивача на судові рішення у справі №344/2445/24, у якій за подібних фактичних обставин вирішувався спір щодо припинення трудових відносин із головою правління оператора газорозподільної системи після прийняття наглядовою радою рішення про припинення його повноважень.

Разом із тим наявність судового рішення апеляційного суду в іншій справі з подібними фактичними обставинами сама по собі не визначає застосування норм права у цій справі.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У цій справі колегія суддів виходить із наведених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування припинення корпоративних повноважень та трудового звільнення, а також висновків Верховного Суду щодо змісту гарантій, установлених частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Тому наведена позивачем судова практика не є підставою для відступу від правових висновків Верховного Суду, які підлягають врахуванню при вирішенні цієї справи.

Щодо вимог про стягнення вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення 2 556 942,25 грн вихідної допомоги та 1 152 022,56 грн компенсації за невикористані відпустки обґрунтовані припиненням 23.10.2023 трудових відносин сторін на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

За змістом статті 44 КЗпП України право на вихідну допомогу у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток виникає саме при припиненні трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Так само обов`язок виплати грошової компенсації за всі невикористані працівником дні щорічної відпустки у спірному випадку пов`язується із фактом звільнення працівника.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ «Чернігівгаз» припиненими 23.10.2023 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, відповідно відсутня і необхідна матеріально-правова передумова для виникнення у позивача станом на зазначену дату права на заявлені виплати у зв`язку з таким звільненням.

Тому вимоги про стягнення вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки, які є похідними від вимоги про визнання трудових відносин припиненими 23.10.2023, задоволенню не підлягають.

За такого висновку питання правильності здійсненого позивачем розрахунку середнього заробітку, кількості днів невикористаної відпустки та конкретного розміру відповідних виплат не впливає на результат вирішення спору, оскільки матеріально-правова підстава для їх виплати станом на визначену позивачем дату не настала.

Щодо юрисдикції спору

Колегія суддів враховує, що первинною юридичною підставою заявлених позивачем вимог є рішення наглядової ради акціонерного товариства про припинення її повноважень як голови правління, а вимоги про стягнення вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки є похідними від вимоги про визнання трудових відносин припиненими внаслідок такого корпоративного рішення.

Велика Палата Верховного Суду послідовно відносить спори щодо припинення повноважень членів виконавчих органів юридичних осіб за частиною третьою статті 99 ЦК України до спорів, що виникають із корпоративних відносин та підлягають розгляду господарськими судами. Такий підхід відображений, зокрема, у постановах від 10.09.2019 у справі №921/36/18, від 15.09.2020 у справі №205/4196/18, від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц та від 23.02.2021 у справі №753/17776/19. Верховний Суд також зазначає, що похідні майнові вимоги, пов`язані з таким спором, розглядаються разом із первинною вимогою в порядку господарського судочинства.

8.3. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив основні фактичні обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права та помилково визначив правові наслідки рішення наглядової ради АТ «Чернігівгаз» від 23.10.2023 про припинення повноважень ОСОБА_1 як голови правління товариства.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства та припинення укладеного з ним трудового договору є різними юридичними фактами. Рішення наглядової ради від 23.10.2023 припинило корпоративні повноваження ОСОБА_1 як голови правління та могло становити передбачену пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підставу для розірвання укладеного з нею трудового договору, однак саме по собі не мало наслідком автоматичного припинення трудових відносин сторін у цей самий день.

На момент прийняття зазначеного рішення ОСОБА_1 проходила військову службу за призовом під час мобілізації та користувалася передбаченою частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантією збереження місця роботи і посади.

При цьому АТ «Чернігівгаз» рішення про звільнення ОСОБА_1 та припинення укладеного з нею трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не приймало. Доказів припинення дії передбаченої частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантії, звільнення ОСОБА_1 з військової служби або припинення трудових відносин сторін в іншому встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ «Чернігівгаз» припинилися 23.10.2023 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України внаслідок самого лише прийняття наглядовою радою рішення про припинення її повноважень, не узгоджується з правовою природою припинення повноважень посадової особи, положеннями статей 41, 119 КЗпП України, статті 99 ЦК України та висновками Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.

Оскільки вимоги ОСОБА_1 про стягнення 2 556 942,25 грн вихідної допомоги та 1 152 022,56 грн компенсації за невикористані відпустки ґрунтуються на твердженні про припинення трудового договору 23.10.2023 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, відсутність підстав для визнання трудових відносин припиненими з цієї дати виключає наявність передумов для задоволення зазначених майнових вимог у межах заявлених позивачем підстав позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та помилковість висновку про припинення трудових відносин сторін 23.10.2023 є обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене апеляційна скарга АТ «Чернігівгаз» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2026 у справі №927/27/26 - скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

9. Судові витрати

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За загальним правилом у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

При зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 3328,00 грн, що підтверджується квитанцією від 19.01.2026 №4618-1779-7562-3939.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції скасовується та ухвалюється нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на неї та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

За подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2026 у справі №927/27/26 судовий збір сплачено за платіжною інструкцією №28242 від 30.04.2026 в сумі 4993,00 грн та за платіжною інструкцією №28738 від 14.05.2026 в сумі 65761,96 грн, а всього - 70754,96 грн.

З огляду на задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення про відмову в позові в повному обсязі, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд справи підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. 129, 269, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор га зо роз по діль ної системи "Чернігівгаз"» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2026 у справі № 927/27/26 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2026 у справі № 927/27/26 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор га зо роз по діль ної системи "Чернігівгаз"» про припинення трудових відносин та стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги залишити без задоволення.

4. Покласти на ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок.

5. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз"» (місцезнаходження: вул. Любецька, буд. 68, м. Чернігів, 14021; ідентифікаційний код юридичної особи 03358104) 70754 (сімдесят тисяч сімсот п`ятдесят чотири) гривні 96 копійок.

6. Матеріали справи № 927/27/26 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на неї безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. 286-291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26.10.2026.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді В.П. Іванов

Є.Ю. Пономаренко