Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: Інші справи
Дата: 30 вересня 2026 р.
Справа: №910/14337/23 (910/4039/26)
Суддя: Остапенко О.М.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2026 р. Справа№ 910/14337/23 (910/4039/26)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Іванова В.П.
Отрюха Б.В.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
у присутності представників сторін:
від позивача: Муравський В.В. згідно ордера (в режимі ВКЗ)
від відповідача: Клименко Є.Г. згідно ордера (в приміщенні суду)
розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Симиренківське" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року
у справі №910/14337/23(910/4039/26) (суддя Омельченко Л.В.)
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю
"Симиренківське"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мліїв Агро"
про стягнення коштів
в межах справи №910/14337/23
за заявою ОСОБА_1
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Симиренківське"
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у справі №910/14337/23(910/4039/26) у задоволенні позову відмовлено та стягнуто з позивача в дохід Державного бюджету судовий збір у сумі 15 331,06 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, СТОВ "Симиренківське" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у справі №910/14337/23(910/4039/26) та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Витягом з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 18.08.2026 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сибіга О.М., Іванов В.П.
Ухвалою суду від 24.08.2026 року відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою СТОВ "Симиренківське" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у справі №910/14337/23(910/4039/26), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14337/23(910/4039/26).
03.09.2026 супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/14337/23(910/4039/26)/5366/26 від 01.09.2026 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 08.09.2026 відстрочено скаржнику сплату судового збору у розмірі 22 996,58 грн. за подання апеляційної скарги на Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у справі №910/14337/23(910/4039/26) до прийняття Північним апеляційним господарським судом судового рішення у даній справі, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою СТОВ "Симиренківське" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/14337/23(910/4039/26), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 01.10.2026 за участю повноважних учасників провадження у справі.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
До дати судового засідання скаржник подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просить визнати недопустимими та не враховувати, як докази, додані відповідачем копії листа СТОВ "Симиренківське" від 19.01.2021, акт звірення від 28.01.2021 та заяву свідка ОСОБА_2 від 02.07.2026, апеляційну скаргу СТОВ "Симиренківське" задовольнити повністю, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у справі №910/14337/23(910/4039/26) скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги СТОВ "Симиренківське" задовольнити в повному обсязі.
25.09.2026 через систему "Електронний суд" представник скаржника Муравський В.В. подав клопотання про участь в судовому засіданні 01.10.2026 та всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.
У зв`язку з участю судді Сибіги О.М. з 01.10.2026 по 02.10.2026 у нараді та конференції у Верховному Суді витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2026 для розгляду справи №910/14337/23(910/4039/26) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Іванов В.П., Отрюх Б.В.
Ухвалою суду від 29.09.2026 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/14337/23(910/4039/26) за апеляційною скаргою СТОВ "Симиренківське" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 і задоволено клопотання представника скаржника Муравського В.В. про участь в судовому засіданні 01.10.2026 та всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Представник позивача в судовому засіданні 01.10.2026 року в режимі відеоконференції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у справі №910/14337/23(910/4039/26) та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні (в приміщенні суду) проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
01.10.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у провадженні Господарського суду міста Києва на стадії судової процедури санації, введеної ухвалою суду від 03.06.2024 року, перебуває справа №910/14337/23 про банкрутство СТОВ "Симиренківське". Повноваження керуючого санацією боржника здійснює арбітражний керуючий Перепелиця В.В.
У квітні 2026 року СТОВ "Симиренківське" в особі арбітражного керуючого Перепелиці В.В. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Мліїв Агро" про стягнення коштів, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором купівлі-продажу комплексу будівель від 19.11.2020 року (посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. 19.11.2020 за №288) в загальній сумі 1 277 587,77 грн, з яких: 684 826,80 грн. - основний борг, 491387,86 грн. - втрати від інфляції за період з травня 2021 року по лютий 2026 року, 101 373,11 грн - три проценти річних від простроченої суми за період з 01.05.2021 року по 06.04.2026 року, а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.11.2020 року між СТОВ "Симиренківське", як продавцем, та ТОВ "Мліїв Агро", як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу комплексу будівель, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. за №288, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у власність та зобов`язався сплатити обговорену грошову суму за належний позивачу комплекс будівель.
Згідно з п. 2.1 Договору купівлі-продажу продаж комплексу будівель вчинено за 684 826 грн. 80 коп. з ПДВ, які відповідач зобов`язався сплатити продавцю шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк" до 01.05.2021 року.
Позивач стверджує, що відповідач не виконав свого обов`язку зі сплати 684 826,80 грн. за Договором купівлі-продажу комплексу будівель №288 від 19.11.2020 року, у зв`язку з цим, на думку останнього, відповідач зобов`язаний сплатити йому суму основного боргу за вказаним договором, а також три проценти річних від простроченої суми, розмір яких за період з 01.05.2021 року по 06.04.2026 року склав 101 373,11 грн, а також втрати від інфляції за період травень 2021 року - лютий 2026 року у сумі 491 387,86 грн.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано суду копію Договору купівлі-продажу комплексу будівель від 19.11.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. 19.11.2020 за №288, та розрахунок заборгованості ТОВ "Млїїв Агро" станом на 06.04.2026 року.
Відповідач, в свою чергу, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, вказує, що крім згаданого вище договору купівлі-продажу між позивачем та відповідачем було укладено ще декілька договорів купівлі-продажу майна.
З метою виконання зобов`язань по оплаті придбаного майна відповідачем 23.12.2020 було здійснено платіж на суму 1 903 500,00 грн, в призначенні платежу було вказано "За основні засоби зг. договору №б/н від 02.12.2020р., №б/н від 18.12.2020р. у т.ч. ПДВ 20.00% - 317250.00", що підтверджується копією платіжного доручення №87 від 23.12.2020 з відміткою банку про виконання та банківською випискою по рахунку відповідача за 23.12.2020 року.
Відповідач стверджує, що зазначене вище призначення платежу було вказане бухгалтером відповідача помилково, внаслідок того, що в той період здійснювалось багато інших платежів, в тому числі на користь позивача за іншими договорами, і таке формулювання призначення платежу залишилося в платіжній інструкції через неуважність бухгалтера.
Згодом, в січні 2021 року, вже після укладення Договору купівлі-продажу від 19.11.2020 року під час звірення взаєморозрахунків відповідач звернувся до позивача з листом №2/1 від 16.01.2021 року, в якому просив позивача оплату в розмірі 1 903 500,00 грн, перераховану відповідачем 23.12.2020 року, вважати оплатою за наступними договорами, укладеними між сторонами:
- Договором б/н від 06.11.2020 року в сумі 767 384,25 грн;
- Договором б/н від 18.11.2020 року в сумі 303 920,40 грн;
- Договором б/н від 19.11.2020 року в сумі 684 811,20 грн;
- Договором б/н від 15.01.2021 року в сумі 147 384,15 грн.
У відповідь на вказаний лист відповідача від позивача було отримано листа б/н від 19.01.2021 року, в якому позивач підтвердив отримання платіжу в розмірі 1 903 500,00 грн, який був перерахований відповідачем 23.12.2020 року, та запропонував скласти акти звірення взаєморозрахунків за укладеними договорами.
Після цього, 28.01.2021 року між сторонами був складений акт звірення взаєморозрахунків за Договором купівлі-продажу комплексу будівель від 19.11.2021 року, в якому зафіксовано, що станом на 28.01.2021 року заборгованість відповідача перед позивачем за договором складала 15,60 грн.
Вказана незначна сума була перерахована відповідачем на рахунок позивача 01.05.2026 року, що підтверджується копією платіжного доручення №265 від 01.05.2026 року з відміткою банку про виконання.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем було надано до суду першої інстанції наступні копії документів:
- платіжного доручення №87 від 23.12.2020 року;
- банківської виписки ТОВ "Мліїв Агро" за 23.12.2020 року;
- листа №2-1 від 16.01.2021 року;
- листа від 19.01.2021 року ТОВ "Симиренківське" до ТОВ "Мліїв Агро";
- акту звірення від 28.01.2021 року;
- платіжного доручення №256 від 01.05.2026 року.
Судом першої інстанції також було задоволено клопотання СТОВ "Симиренківське" про витребування доказів та ухвалою суду від 02.06.2026 року витребувано у ТОВ "Млїїв Агро" оригінали письмових доказів для їх огляду у судовому засіданні, копії яких було додано до відзиву від 07.05.2026.
У відповідь на виконання вказаної ухвали суду від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких він зазначив, що за договором купівлі-продажу комплексу будівель від 19.11.2020 було оформлено видаткову накладну №5 від 19.11.2020 та податкову накладну №3 від 19.11.2020, які були належним чином зареєстровані та відображені в обліку підприємств. Оплата покупної ціни за договором від 19.11.2020 року, як вже зазначалося у відзиві на позов, була здійснена в повному обсязі платіжною інструкцією №87 від 23.12.2020 в сумі 684 811,20 грн та платіжною інструкцією №265 від 01.05.2026 в сумі 15,60 грн.
Крім того, відповідач пояснив, що для з`ясування непорозумінь щодо призначення платежів та з метою виправлення помилок бухгалтера ТОВ "Мліїв Агро" звернулося до СТОВ "Симиренківське" з листом №2/1 від 16.01.2021 року з поясненнями стосовно того, за якими договорами слід зараховувати оплату за платіжною інструкцією №87 від 23.12.2020 на суму 1 903 500,00 грн. Лист СТОВ "Симиренківське" №б/н від 19.01.2021 та Акт звірення від 28.01.2021 взаємних розрахунків за період з 19.11.2020 по 28.01.2021 були отримані ТОВ "Мліїв Агро" у вигляді електронних файлів по електронній пошті, що на той час повністю задовільнило обидві сторони, тому надати суду саме оригінали вказаних документів відповідач не має можливості. У той же час, отримання СТОВ "Симиренківське" листа ТОВ "Мліїв Агро" №2/1 від 16.01.2021 року про уточнення платежу, а також складання та підписання від імені СТОВ "Симиренківське" вищевказаних листа № б/н від 19.01.2021 та Акту звірення від 28.01.2021 підтверджується заявою свідка ОСОБА_2 , який станом на січень 2021 обіймав посаду директора СТОВ Симиренківське" та особисто підписував ці документи.
За наслідками розгляду заявлених позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у справі №910/14337/23 (910/4039/26) у задоволенні позову відмовлено та стягнуто з позивача в дохід Державного бюджету судовий збір в сумі 15 331,06 грн.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені СТОВ "Симиренківське" позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.
СТОВ "Симиренківське" з даним рішенням не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
За твердженнями скаржника, суд порушив процесуальний закон, взявши в основу оскаржуваного рішення копії листа від 19.01.2021 року та акт звірення від 28.01.2021 року, щодо яких позивач заявив сумнів щодо відповідності копій оригіналам та вказував на ризик їх виготовлення заднім числом пов`язаними особами.
На думку апелянта, свідчення свідка ОСОБА_2 , є недопустимим доказом, оскільки закон забороняє доводити факт зміни фінансово-бухгалтерських документів показаннями фізичних осіб.
Скаржник зазначає, що відповідач не надав суду ані файлів електронних документів із КЕП позивача, ані доказів відправки/отримання повідомлень електронною поштою, а друк PDF-скану без КЕП не є електронним документом, а є звичайною копією, до якої застосовується правила ч.6 ст.91 ГПК України.
До того ж, апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно врахував платіж за платіжним дорученням №87 від 23.12.2020 на суму 1 903 500,00 грн. в рахунок Договору №288 від 19.11.2020 року, оскільки юридично значимих письмових доказів зміни цього призначення надано не було, борг за договором №288 залишається повністю непогашеним.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування такого рішення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, судом встановлено, що між сторонами існували договірні відносини, зокрема, щодо купівлі-продажу майна. Також встановлено, що між сторонами здійснювалися відповідні розрахунки за договорами, зокрема й за договором купівлі-продажу комплексу будівель, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. 19.11.2020 за №288.
Позивач на обґрунтування своїх позовних вимог про стягнення коштів надав суду першої інстанції лише копію договору купівлі-продажу комплексу будівель від 19.11.2020, а також складений ним розрахунок заборгованості. Місцевий господарський суд вірно вказав, що з долучених позивачем доказів неможливо встановити наявність у ТОВ "Млії Агро" боргу у визначеному позивачем розмірі.
Відповідачем, натомість, надано місцевому господарському суду належні, допустимі та вірогідні докази на підтвердження перерахування коштів на рахунок позивача за договором купівлі-продажу комплексу будівель, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. 19.11.2020 року за №288, зокрема, платіжні доручення, банківську виписку ТОВ "Мліїв Агро" за 23.12.2020, листи від 16.01.2021 та від 19.01.2021, акт звірення від 28.01.2021, а також оригінал заяви свідка ОСОБА_2 , який станом на січень 2021 обіймав посаду директора СТОВ "Симиренківське" та особисто підписував ці документи.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо відсутності правових підстав для зарахування спірних коштів у рахунок виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу комплексу будівель №288 від 19.11.2020 року, оскільки такі доводи спростовуються встановленими обставинами справи та сукупністю наявних у матеріалах справи доказів, оцінених судом з дотриманням вимог процесуального законодавства.
Також судова колегія зазначає, що у силу частини третьої статті 43, частин першої-третьої статті 45 Закону України "Про платіжні послуги" надавач платіжних послуг платника зобов`язаний прийняти до виконання платіжну інструкцію, що надійшла до нього протягом операційного часу, у той самий операційний день. Платіжна інструкція може бути відкликана платником під час дебетового або кредитового переказу до моменту списання коштів з рахунку платника, за умови погодження з надавачем платіжних послуг платника. Після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції. Платіжна інструкція може бути відкликана тільки в повній сумі.
Відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про платіжні послуги" платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції.
Отже саме на відповідача як платника покладено обов`язок заповнення платіжного документа в частині реквізиту "призначення платежу" та саме він відповідає за дані, що зазначені в цьому реквізиті платіжного доручення.
Тож очевидно, що можливість проведення зарахування в рахунок оплати (повернення коштів) за конкретним договором безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким платник здійснював платіж контрагенту на виконання договору.
Після списання коштів з рахунку платника, вирішення питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу" здійснюється фактично сторонами переказу без участі банку (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/20378/16, від 10.02.2020 у № 909/146/19, від 09.06.2022 у справі № 922/313/20 (922/3069/21)).
Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, тобто особі, що здійснює відповідний платіж. У випадку ж, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (частина перша статті 49 Закону України "Про платіжні послуги"). Отже, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим, а питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку.
Зазначене підтверджується листом Національного Банку України №25-111/1438-7141 від 09.06.2011 "Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку. Визначальним у змісті наведених законодавчих норм, якими регулюються правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами.
Верховний Суд у постановах від 19.06.2018 у справі №809/34/17 та від 01.07.2020 у справі №824/74/19-а дійшов категоричного висновку про неможливість зміни призначення платежу виконаного платіжного доручення (тобто коли грошові кошти вже списано банком з рахунку платника та зараховано на рахунок їх одержувача), а також можливість уточнення призначення платежу виконаного платіжного доручення за взаємною згодою (волевиявленням) платника та отримувача коштів на договірних засадах, тобто без участі банку.
Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених приписів Закону України "Про платіжні послуги", колегія суддів наголошує на тому, що "зміна призначення платежу" допускається до моменту списання банком грошових коштів з рахунку платника та включає вчинені дії суб`єктів господарювання щодо: подання до банку документа на відкликання платіжного доручення; заміни інформації (будь-яких відомостей та/або даних), які містяться у однойменному реквізиті платіжного доручення іншою інформацією (відомостями та/або даними) шляхом оформлення нового платіжного доручення.
При цьому поняттям "уточнення призначення платежу" охоплюються вчинені після списання коштів за платіжним дорученням дії конкретних суб`єктів господарювання (платника та отримувача коштів) з внесення окремих несуттєвих правок, виправлення описок, надання уточнень до реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, які повністю не змінюють підставу платежу та здійснюються суб`єктами господарювання за взаємним волевиявленням на договірних засадах, але без участі банку.
Тобто "уточнення призначення платежу" передбачає можливість обміну платника та отримувача коштів листами-уточненнями із внесенням окремих незначних правок, виправленням описок, наданням уточнень до реквізиту "призначення платежу" виконаного платіжного доручення.
Таким чином, основна відмінність між "зміною призначення платежу" та "уточненням призначення платежу" полягає в тому, що з моменту списання банком грошових коштів з рахунку платника "зміна призначення платежу" є недопустимою, натомість з цього моменту стає можливим виключно "уточнення призначення платежу" безпосередньо платником та отримувачем коштів без участі банку, яке може проявлятися, зокрема, в уточненні або назви, або номера, або дати документа (договір, накладна, рахунок тощо), на виконання якого вчинявся платіж, але ні в якому разі не всіх вказаних реквізитів одночасно, що по суті вже означатиме недопустиму "зміну призначення платежу" виконаного платіжного доручення. (Правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №917/1283/21).
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає, що призначення платежу, за загальним правилом, відображає волю платника та первинну підставу переказу коштів і може бути змінене виключно у випадках, прямо передбачених законом, або за взаємною згодою сторін після завершення платіжної операції.
З матеріалів справи вбачається, що, хоча первісно у платіжній інструкції №87 від 23.12.2020 було зазначено інше призначення платежу, після здійснення платіжної операції сторони за взаємною згодою уточнили його призначення, про що свідчить листуванням між ТОВ "Мліїв Агро" і СТОВ "Симиренківське" від 16.01.2021 та 19.01.2021, а також актом звірення взаємних розрахунків від 28.01.2021, у зв`язку з чим спірний платіж у сумі 1 903 500,00 грн. був погоджено сторонами та зарахований в рахунок виконання відповідних договірних зобов`язань, в тому числі і за договором купівлі-продажу комплексу будівель, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Гарасютою О.В. 19.11.2020 за №288 на суму 684811,20 грн.
При цьому, скаржником не надано жодних належних та достатніх доказів, які б спростовували факт досягнення сторонами згоди щодо уточнення призначення спірного платежу та його зарахування в рахунок відповідних договірних зобов`язань, ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані в ході апеляційного перегляду.
Доводи скаржника про те, що показання свідка не можуть встановлювати факт вчинення правочину, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не спростовують встановлених у справі обставин, оскільки у даному випадку показаннями свідка підтверджується не факт вчинення правочину чи визначення його умов, а конкретні фактичні обставини, а саме отримання директором позивача листа відповідача №2/1 від 16.01.2021 щодо уточнення призначення платежу, а також складання та підписання від імені позивача відповідних документів.
Крім того, судова колегія погоджується з правомірними висновками суду про відсутність підстав для визнання вказаних вище доказів недопустимими, адже відповідачем подано письмові докази в оригіналі та належним чином засвідченій копії згідно вимог ст.92 ГПК України, заява свідка ОСОБА_2 посвідчена нотаріально Приватним нотаріусом КМНО Бібік С.В. Будь-яких сумнівів у достовірності таких доказів не доведено та судом не встановлено.
Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити наступне.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
У визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Таку правову позицію висловив Верховний Суду у постанові від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt").
Вищенаведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у своїй постанові від 30.11.2021 року по справі №910/21182/15(910/16832/19).
За ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як зазначалося вище, на підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення коштів позивачем надано лише копію договору купівлі-продажу комплексу будівель від 19.11.2020 та складений ним розрахунок заборгованості, при цьому належних і достатніх доказів того, що сплачені відповідачем за платіжною інструкцією №87 від 23.12.2020 кошти в сумі 1 903 500,00 грн. були зараховані в рахунок виконання зобов`язань за іншим договором, скаржником не надано, як і не надано доказів повернення зазначених коштів відповідачу, як помилково перерахованих.
Натомість, як вірно вказав суд першої інстанції, відповідачем надано сукупність належних, допустимих та вірогідних доказів на підтвердження того, що спірні кошти були перераховані на рахунок позивача саме в рахунок виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу комплексу будівель за №288 від 19.11.2020 року.
Враховуючи вищенаведене, переглянувши в апеляційному порядку законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів за своїм внутрішнім переконанням вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, що надані позивачем та наявні у справі докази у їх сукупності на підтвердження заявлених позовних вимог є менш вірогідними, ніж докази на підтвердження протилежних доводів відповідача щодо необґрунтованості таких вимог, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог.
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В силу положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги СТОВ "Симиренківське" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Крім того, відкриваючи апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою, судом в ухвалі від 08.09.2026 відстрочено СТОВ "Симиренківське" сплату судового збору у розмірі 22 996,58 грн. до прийняття Північним апеляційним господарським судом судового рішення у справі №910/14337/23 (910/4039/26), а оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, судова колегія дійшла висновку про стягнення зі скаржника вказаної суми в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Симиренківське" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у справі №910/14337/23(910/4039/26) залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 року у справі №910/14337/23(910/4039/26) залишити без змін.
3.Стягнути із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Симиренківське" в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA668999980313121206082026001; код класифікації доходів бюджету - 22030101) 22 996,58 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
4.Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.
5.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
6.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 23.10.2026 року.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді В.П. Іванов
Б.В. Отрюх
Оригінал: reyestr.court.gov.ua