Суд: Придніпровський районний суд м. Черкас
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 08 жовтня 2026 р.
Справа: №643/15901/25
Суддя: Скляренко В. М.
Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 643/15901/25
Провадження № 2/711/249/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого-судді Скляренко В.М.
при секретарі: Овезова Ю.В., Півень С.А.
за участі:
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, –
в с т а н о в и в:
ОСОБА_5 звернулась до Салтівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на нерухоме майно та стягнення компенсації вартості частки у спільному майні подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони з 04.09.2014 по 14.05.2025 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Салтівського районного суду м. Харкова, яке набрало законної сили 15.06.2025 (справа №643/5119/25). Від даного шлюбу сторони мають малолітнього сина – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із позивачкою та перебуває на її матеріальному утриманні. Відповідач аліменти не сплачує, внаслідок чого має заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини.
Також позивачка вказує, що в період шлюбу подружжям за спільні кошти було придбано рухоме майно, а саме у 2020 автомобіль Kia Sportage, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, універсал, VIN НОМЕР_2 , який було зареєстровано на відповідача та у 2024 VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 , який також було зареєстровано на відповідача.
В подальшому, з інформації про транспортні засоби, отриманої 03.09.2025, позивачці стало відомо, що 30.07.2024 транспортний засіб Kia Sportage, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, універсал, VIN НОМЕР_2 був перереєстрований в ТСЦ 6350 на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . При цьому, позивач вказує, що грошову компенсацію вартості частки відчуженого автомобіля відповідачем на її користь не сплачено, що в свою чергу призвело до спорів про грошову компенсацію. В той же час, транспортний засіб VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 перебуває в користуванні та розпорядженні відповідача.
З урахуванням уточнень позовних вимог позивачка просила суд:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 397 148,50грн. в рахунок компенсації половини вартості автомобіля марки Kia, модель Sportage, білого кольору, 2020 року випуску VIN НОМЕР_2 ;
- припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN НОМЕР_3 ;
- залишити автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN НОМЕР_3 у власності ОСОБА_2 та стягнути з нього на користь позивачки грошові кошти у розмірі 554 688грн. в рахунок компенсації половини вартості такого автомобіля;
- стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати.
08.10.2025р. ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 23.09.2025р. направлено цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на нерухоме майно та стягнення компенсації вартості частки у спільному майні подружжя до Придніпровського районного суду м. Черкаси за підсудністю.
13.10.2025р. дана цивільна справа надійшла до Придніпровського районного суду м. Черкаси та згідно автоматизованого розподілу передана судді Скляренко В.М.
Ухвалою судді Придніпровського районного суду м. Черкаси Скляренко В.М. від 20.10.2026р. відкрито провадження у справі та визначено розгляд проводити за правилами загального позовного провадження. Відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.
05.11.2025р. відповідачем, в особі представника – адвоката Хмельницької Л.М., до суду подано відзив на позовну заяву (надійшов 11.11.2025р., а.с. 52-114 том 1). Із змісту вказаного відзиву вбачається, що відповідач позовні вимоги визнає частково, з огляду на те, що в період шлюбу, а саме 30.07.2024 було відчужено транспортний засіб Kia Sportage, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, універсал, VIN НОМЕР_2 за 49 000грн. і рішення щодо продажу вказаного автомобіля було прийнято подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за взаємною згодою. Кошти, отримані від продажу вказаного транспортного засобу були використанні подружжям на побутові потреби та потреби кожного із членів сім`ї, включаючи потреби їх спільного малолітнього сина. З урахуванням зазначеного, позовна вимога про виділення вказаного транспортного засобу у власність відповідача та стягнення із нього частки вартості цього автомобіля на користь позивачки не підлягає до задоволення. Щодо придбання подружжям другого автомобіля, то відповідач вказує наступне. Наприкінці 2023 року подружжям було прийнято рішення про купівлю автомобіля VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 , однак на той час в них не було достатньо коштів на його придбання, тому 06.11.2023 батько ОСОБА_2 – ОСОБА_8 дав у борг своєму сину (відповідачу ОСОБА_2 ) кошти у сумі 17 000 доларів США (що станом на 06.11.2023 за курсом НБУ становить 614 898,50 грн.), які ОСОБА_2 зобов`язався повернути у повному обсязі не пізніше 07.11.2029 року, про що була складена відповідна розписка. Решта коштів (12 000 доларів США, які в гривневому еквіваленті становлять 434 046 грн.), які були інвестовані у купівлю вказаного автомобіля були спільними коштами подружжя. Враховуючи, що кошти у сумі 614 898,50 грн. (17 000 доларів США) мають статус «боргові кошти», зобов`язання по поверненню яких ОСОБА_2 виконує до теперішнього часу, тому він вважає, що частка у праві спільної сумісної власності на вказаний автомобіль становить 222 097,25 грн., яка розрахована з огляду на висновок експерта №145 за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню ринкової вартості автомобіля VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 і на дату складання висновку (22.10.2025) його вартість ринкова становить 1 059 029 грн., за наступним розрахунком: 1 059 029грн. /ринкова вартість автомобіля/ – 614 898,50 грн. /боргові кошти/ : 2 = 222 097,25грн. Отже, з урахуванням викладеного вище, відповідач просив позовні вимоги задовольнити частково, а саме: визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на автомобіль VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 та виділи у власність ОСОБА_2 спільне сумісне майно – автомобіль VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 , стягнувши із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 222 097,25 грн. в рахунок компенсації вартості частки в праві спільної сумісної власності на рухоме майно - автомобіль VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_5 відмовити. Стягнути з ОСОБА_5 на його користь судові витрати по проведенню експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню ринкової вартості автомобіля у сумі 2 500 грн. та витрати на правову допомогу.
В ході підготовчого розгляду справи судом було задоволено клопотання позивача про забезпечення позову та ухвалою суду від 08.12.2026р. накладено арешт на автомобіль марки Volkswagen, модель ID.6, 2023 року випуску, білого кольору, VIN ТЗ: НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 .
24.12.2025р. представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог /а.с. 164-200 т. 1/, згідно якої остання просила:
- стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) грошові кошти у розмірі 397 148, 50 грн. в рахунок компенсації частини вартості автомобіля марки Kia, модель Sportage, білого кольору, 2020 року випуску VIN T3: НОМЕР_2 ;
- припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 . Залишити автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 у власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ). Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) грошові кошти у розмірі 623 957,50 грн. в рахунок компенсації частини вартості автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 . Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати понесені позивачкою.
Також в ході підготовчого судового розгляду було задоволено клопотання сторони позивача та ухвалою суду від 29.01.2026 року у даній справі було призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої було доручено судовому експерту Старинець М.В.. На час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.
Ухвалою суду від 26 березня 2026 року провадження у даній справі поновлено, у зв`язку із надходженням 25.03.2026 року на адресу суду висновку експерта №23 від 23.03.2026р., тобто у зв`язку із виконанням ухвали суду від 29.01.2026 року.
13.04.2026р. представником позивача до суду подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 73-78 том 2), в якій позовні вимоги викладені в редакції, яка стала предметом розгляду по суті. В зазначеній заяві позивачка ОСОБА_5 просить:
- стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) грошові кошти у розмірі 397 148,50 грн. в рахунок компенсації частини вартості автомобіля марки Kia, модель Sportage, білого кольору, 2020 року випуску VIN T3: НОМЕР_2 ;
- припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 ;
- залишити автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 у власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 );
- стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) грошові кошти у розмірі 554 688 грн. в рахунок компенсації частини вартості автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, VIN T3: НОМЕР_3 ;
- стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати понесені позивачкою.
06.04.2026 року на адресу суду представником відповідача подано зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_9 про визнання правочину удаваним, визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, в якій позивач за зустрічним позовом просив визнати причину пропуску строку звернення до суду із зустрічним позовом поважною, поновити такий строк та прийняти зустрічний позов до розгляду об`єднавши його в одне провадження із основним позовом.
Ухвалою суду від 14.05.2026р. відмовлено у поновлені строків для подання зустрічної позовної заяви та відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2
14.05.2026р. судом закрито підготовче провадження у справі, а справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги викладені у редакції від 10.04.2026р. (надійшла до суду 13.04.2026р.) та наполягав на їх задоволенні з підстав, визначених у позові та доданих до нього доказів. Додатково представник позивача зауважив, що відповідачем автомобіль КІА було продано без згоди позивача, оскільки на той час подружжя вже не проживали спільно та перебували у стадії розлучення, а отже він був відчужений відповідачем не в інтересах сім`ї і не за суму, зазначену у договорі-купівлі продажу.
Відповідач та його представники в судовому засіданні частково заперечили проти позову з підстав, викладених у відзиві. Представник відповідача ОСОБА_3 зазначила, що 30.07.2024 було відчужено автомобіль КІА в інтересах сім`ї за 49 000грн. На момент відчуження вказаного автомобіля, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і вказані кошти були використані їх родиною на побутові потреби. Зауважила, що факт подання позовної заяви про розірвання шлюбу не свідчить про припинення шлюбних відносин. Тим паче, що потім позов був залишений без розгляду, бо сім`я існувала. Судом не надавалась оцінка обставинам викладеним у позовній заяві і не встановлювалось факту з якого часу сім`я припинила своє існування. Відповідач проживав у м. Черкаси вимушено, бо його перевели по роботі в м. Черкаси. Отже, враховуючи, що автомобіль КІА було продано в інтересах сім`ї за 49 000грн, і відсутній висновок експертизи щодо ринкової ціни автомобіля на момент його продажу, то представник відповідача просила відмовити в задоволенні вказаної позовної вимоги. Щодо автомобіля Фольксваген, то представник відповідача зазначила, що дану позовну вимогу вони визнають частково, а саме в частині компенсації позивачці частки вартості вказаного автомобіля в розмірі 247 238,75грн., тому що значну частину коштів (17 000 доларів США) на придбання цього автомобіля ОСОБА_2 було надано у борг його батьком ОСОБА_8 і вказане боргове зобов`язання відповідач ОСОБА_2 виконує по теперішній час, а решта коштів на придбання цього автомобіля була спільними коштами подружжя. Згідно висновку експерта ринкова вартість автомобіля становить 1 109 376грн, але від цієї суми слід відняти кошти, які відповідач отримав у борг від батька, тобто 614 898,50грн. (еквівалент 17000 доларів США за курсом НБУ на момент їх отримання) і решта становить 494 497,50грн., що є спільним майном подружжя. Таким чином, відповідач не заперечує проти відшкодування позивачці половини спільних коштів подружжя витрачених на придбання автомобіля Фольксваген, що становить 247 238,75грн. Також просили відшкодувати понесені відповідачем судові витрати у розмірі 2500грн. за проведення автотоварознавчої експертизи та витрати на правничу допомогу, які відповідачем будуть подані у відповідності до положень п. 8 ст. 141 ЦПК України.
Представник відповідача ОСОБА_10 підтримав позицію відповідача та представника відповідача ОСОБА_3 . Також зауважив, що окреме проживання подружжя не свідчить про припинення шлюбних відносин.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані суду докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 04.09.2014р., який розірваний рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 14.05.2025 №643/5119/25, що набрало законної сили 15.06.2025 /а.с. 13 т. 1/.
Від даного шлюбу сторони мають малолітнього сина – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 /а.с. 10/.
У зв`язку з розірванням шлюбу сторони стали проживати окремо і їх син проживає разом з позивачкою. Відповідно до акту від 24.09.2025р., посвідченого секретарем виконавчого комітету Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, позивачка разом з сином проживають з 15.07.2024р. за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 14 т. 1/.
В період шлюбу сторонами було набуто у власність два автомобілі: 1) марки Kia, модель Sportage, білого кольору, 2020 року випуску, VIN: НОМЕР_2 (далі – автомобіль КІА); 2) марки VOLKSWAGEN, модель ID.6, 2023 року випуску, VIN: НОМЕР_3 (далі – Вольксваген). Автомобіль КІА був придбаний 27.04.2020р., а автомобіль Вольксваген – 02.02.2024р. Обидва автомобілі були зареєстровані на ім`я відповідача.
Згідно копії договору купівлі-продажу 6350/2024/2791263, укладеного 30.07.2024р. у ТСЦ 6350 між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_7 , як покупцем, легковий автомобіль КІА був відчужений продавцем на користь покупця за ціною 49 000грн. /а.с. 60 т. 1/.
Автомобіль Вольксваген дотепер перебуває у фактичному володінні та користуванні відповідача.
Відповідно до висновку експерта №145, складеного 22.10.2025р. експертом ОСОБА_11 за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню ринкової вартості легкового автомобіля, встановлено, що станом на 22.10.2025р. ринкова вартість автомобіля Вольксваген складає 1 059 093грн. /т. 1 а.с. 103-111/.
В той же час згідно висновку експерта №23, складеного 23.03.2026р. судовим експертом Старинцем М.В. за результатом проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи на підставі ухвали суду від 29.01.2026р., дійсна ринкова вартість автомобіля Вольксваген станом на момент проведення експертизи складає 1 109 376грн. /т. 1 а.с. 213-222/.
Після розірвання шлюбу сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, внаслідок чого позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Тож між сторонами існує спір щодо майнових прав подружжя на майно, набуте у шлюбі, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК), Сімейного кодексу України (далі – СК) та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 9 ст. 7 СК сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормами СК на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 61 СК об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК).
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст.364 ЦК).
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та статтею 372 ЦК.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що конструкція статті 60 СК передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростовано й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанови ВС від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, від 22.02.2021 у справі №264/2232/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17).
Співвідношення положень п. 3 ч. 1 ст. 57 та ст. 60 СК дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуте подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим із подружжя, який її спростовує.
В цьому контексті суд звертає увагу, що згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ч.1, 2 ст.77 ЦПК України).
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 14.09.2021р. у справі №910/14452/20 зазначив, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц.
Таким чином, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Отже слід виснувати, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
В даному випадку об`єктом спору між сторонами є два автомобілі, які були придбані під час перебування сторін у шлюбі, а відтак відносяться до об`єктів спільної сумісної власності подружжя і можуть бути об`єктом поділу між сторонами. Натомість автомобіль КІА був відчужений, внаслідок чого об`єктом поділу можуть бути лише грошові кошти, що отримані за продаж такого автомобіля. Сутність спору між сторонами щодо цього питання полягає у тому, що позивачка заперечує наявність її згоди на продаж автомобіля КІА і стверджує, що такий продаж був не в інтересах сім`ї і гроші від продажу відповідач використав в особистих цілях.
Надаючи оцінку доводам сторін в аспекті висловлених ними аргументів суд звертає увагу, що оцінка обставин поведінки подружжя при реалізації ними майнових прав щодо спільного майна має здійснюватися крізь призму принципу добросовісності
У постанові Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі № 910/1873/17 вказується, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В разі порушення особою зазначеної вимоги закону суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ч. 3 ст. 16 ЦК).
Положення ч. 3 ст. 16 ЦК є домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав (п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021).
Отже слід виснувати, що суперечлива поведінка особи є порушенням засад добросовісності, а відтак може бути підставою для відмови у захисті цивільних прав та інтересів такої особи.
Варто звернути увагу, що права подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачені статтею 65 СК.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Частиною четвертою статті 65 СК передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
У відповідності до ч. 3 ст. 61 СК, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном.
Отже, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя вартість частки спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя, не в інтересах сім`ї чи не на її потреби. Лише у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.06.2022р. у справі №644/2842/17.
За матеріалами справи судом встановлено, що автомобіль КІА був проданий 30.07.2024р. відповідно до договору купівлі-продажу №6350/2024/4791263 за ціною 49 000грн.
Суд бере до уваги, що така ціна очевидно значно відрізняється від звичайної ринкової на подібний автомобіль у відповідний момент часу. Проте зазначена обставина не дає підстави стверджувати, що вказана у договорі ціна умисно занижена його сторонами чи не відповідає дійсній ціні продажу. В цьому контексті суд зауважує, що з огляду на презумпцію правомірності правочинів, то саме на особу, яка оспорює дійсний зміст правочину посилаючись на особливі обставини, покладається тягар доказування існування таких обставин. Натомість всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України суду не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що у договорі купівлі-продажу №6350/2024/4791263 від 30.07.2024р. вказано ціну продажу, яка не відповідає дійсній.
Також суду не надано жодних доказів на підтвердження реальної ринкової вартості автомобіля КІА чи подібного йому автомобілю станом на 30.07.2024р. В цьому контексті суд звертає увагу, що посилання сторони позивача на загальновідому інформацію з веб-ресурсу (автосайт з продажу автівок) може слугувати орієнтиром наявних ринкових цін, проте не може бути прийнято судом, як належний та допустимий доказ реальної ринкової вартості конкретного автомобіля.
Сторонами визнається та обставина, що позивачка не надавала письмової згоди на укладання договору купівлі-продажу щодо автомобіля КІА. Натомість сама по собі відсутність її згоди у письмовій формі свідчить про порушення порядку укладання договору, але не є беззаперечним доказом того, що автомобіль був проданий всупереч волі позивачки чи без її відома.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що через непорозуміння та конфліктну ситуацію в особистих стосунках сторони з 15 липня 2024 року стали проживати окремо. В той же час лише у 2025 році кожна із сторін виступила ініціатором припинення шлюбних відносин, оскільки кожен з них звертався до суду з заявою про розірвання шлюбу. До того ж 01.04.2025р. ОСОБА_5 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу на стягнення аліментів з ОСОБА_2 , в якій вказувала що до лютого 2025 року між сторонами не було суперечностей щодо порядку утримання їх дитини, оскільки ОСОБА_2 здійснював щомісячні перерахування по 10 000грн. в якості аліментних платежів.
Аналіз відповідних обставин дає підстави стверджувати, що незважаючи на роздільне проживання, починаючи з 15.07.2024р., між сторонами до початку 2025 року зберігалось взаєморозуміння і вони підтримували зв`язок. До того ж суд бере до уваги, що в такий проміжок часу сторони неодноразово намагалися примиритися, про що вони зазначали у своїх позовах про розірвання шлюбу /т. 1 а.с. 172-173, 181/. Зазначене свідчить про наявність узгодженості у діях сторін в цей проміжок часу, зокрема в питаннях, що стосуються спільних сімейних інтересів, в тому числі і у вирішенні майнових питань.
Також суд звертає увагу, що відповідач є суб`єктом декларування відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», внаслідок чого подавав щорічні декларації про доходи й видатки. Аналіз змісту відомостей щорічних декларацій відповідача за 2023 та 2024 роки свідчить, що станом на 31.12.2024р. майновий стан відповідача не покращився, порівняно з 31.12.2023р. в частині фінансових заощаджень, навіть з врахуванням доходу від продажу автомобіля КІА (сума готівкових збережень зменшилася порівняно з попереднім періодом).
Отже, надаючи оцінку доводам сторін на засадах змагальності та в контексті добросовісності, суд доходить висновку, що в даному випадку стороною позивача не доведено того, що автомобіль КІА був проданий проти її волі та не в інтересах сім`ї, а отримані від продажу автомобіля грошові кошти були використані відповідачем не в інтересах сім`ї. За таких обставин суд відхиляє доводи позивачки про те, що до обсягу спільного майна, яке підлягає поділу між сторонами внаслідок розірвання шлюбу, слід включити середньоринкову вартість автомобіля КІА.
Стосовно автомобіля Вольксваген, то суд зауважує, що такий автомобіль був придбаний в період шлюбу, а відтак є об`єктом спільного майна сторін і підлягає поділу між ними. Натомість суд критично оцінює доводи відповідача щодо того, що частина такого автомобіля була придбана ним за особисті кошти, оскільки всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України стороною відповідача не надано суду належних та допустимих доказів, які, з точки зору їх достовірності та достатності, свідчили б про обґрунтованість та об`єктивність відповідного твердження.
В цьому контексті доводи відповідача про те, що автомобіль Вольксваген був придбаний за рахунок коштів, отриманих ним у позику, яку він зобов`язаний повернути, суд не приймає, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів існування таких обставин. Надану стороною відповідача копію розписки, складеної 06.11.2023р., суд оцінює критично. В цьому контексті суд звертає увагу, що оцінка будь-якого доказу здійснюється комплексно у поєднанні з іншими доказами у справі. Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач посилався на зміст відомостей, які зазначались ним у деклараціях за 2023 та 2024 роки, що наявні у Єдиному державному реєстрі декларацій. Натомість жодна з таких декларацій не містить відомостей про наявність у відповідача фінансових зобов`язань перед іншими особами за договорами позики, тоді як відповідні зобов`язання підлягають обов`язковому декларуванню, якщо їх розмір перевищує 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного року. Отже доводи відповідача про наявність в нього перед батьком дійсного актуального фінансового зобов`язання з відшкодування коштів, позичених для придбання автомобіля Вольксваген, є суперечливими.
До того ж слід зауважити, що позика, отримана одним з подружжя і використана в інтересах сім`ї, зокрема для придбання майна, не нівелює правового режиму такого майна, як об`єкту спільної сумісної власності подружжя, а створює солідарний обов`язок для подружжя щодо виконання позикового грошового зобов`язання. Зазначене обумовлюється тим, що під час поділу майна подружжя враховуються, як доходи, так і фінансові зобов`язання подружжя.
Таким чином, суд доходить висновку, що об`єктом спільної сумісної власності, що підлягає поділу між сторонами, в контексті обставин даної справи, є автомобіль Вольксваген.
Судом встановлено, що сторони не заперечують спосіб поділу такого автомобіля шляхом виділу його у власність відповідача та стягнення з нього на користь позивачки грошової компенсації вартості її частки. В той же час враховуючи засади рівності часток подружжя у спільному майні, то позивачці підлягає виплаті грошова компенсація у розмірі половини дійсної ринкової вартості такого автомобіля.
В матеріалах справи наявні два експертні висновки щодо дійсної ринкової вартості автомобіля Вольксваген, один з яких складений на замовлення відповідача (№145 від 22.10.2025), а інший за судовим дорученням (№23 від 23.03.2026). Натомість при вирішенні спору суд керується змістом висновку експерта №23 від 23.03.2026р., як такого що є більш актуальним, оскільки складений пізніше і відображає дійсну реальну ринкову вартість спірного майна станом на момент вирішення справи. До того ж сторони не заперечували при оцінці спірного автомобілю використання саме висновку №23 від 23.03.2026р.
Згідно висновку експерта №23 від 23.03.2026р. вартість автомобіля Вольксваген складає 1 109 376грн, а відтак вартість частки автомобіля – 554 688грн.
Беручи до уваги позицію сторін щодо способу поділу автомобілю Вольксваген між ними в натурі, то вимоги про виділ такого майна у власність позивача та стягнення з нього на користь відповідачки половини вартості такого майна, є цілком обґрунтованими та правомірними.
В той же час суд звертає увагу на ефективності способу захисту, який заявлений позивачкою у своїх вимогах. В частині вирішення питання про поділ автомобіля Вольксваген позовні вимоги були викладені наступним чином: 1) припинити право спільної сумісної власності сторін на автомобіль; 2) залишити автомобіль у власності відповідача; 3) стягнути з відповідача на користь позивачки компенсацію половини грошової вартості такого автомобіля.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022р. у справі №806/5244/15 було роз`яснено, що :
«Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.»
Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.01.2024р. у справі № 523/14489/15-ц зазначила, що «при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Задоволення вимоги про поділ однієї з квартир як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та відповідачкою права власності на її частину за кожним саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт. Тому в судів попередніх інстанцій не було підстав зазначати в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо спірних квартир. Крім того, Велика Палата Верховного Суду раніше вже виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.
Таким чином, оцінюючи відповідність обраного сторонами способів захисту їх прав та інтересів критеріям ефективності суд звертає увагу, що предметом спору є поділ майна подружжя, а результатом його вирішення є врегулювання майнових суперечок сторін та визначення їх правового становища щодо майна, яке є об`єктом поділу. У випадку виділення спірного майна у власність одному та присудження грошової компенсації вартості частки у такому майні іншому з подружжя, ефективність вирішення спору досягається шляхом визначення остаточного правового становища спірного майна, оскільки право спільної сумісної власності у такому випадку припиняється. Обставини, яким обґрунтовується здійснення поділу майна (належність майна до об`єктів спільної сумісної власності), мають значення лише для обґрунтування та мотивування судового рішення».
За обставинами даної справи судом встановлено, що автомобіль Вольксваген є об`єктом спільної сумісної власності сторін, але право власності на такий автомобіль зареєстровано за відповідачем на праві особистої приватної власності. Поділ спірного майна між сторонами здійснюється шляхом виділу такого автомобіля у власність відповідача. Внаслідок такого поділу попередній правовий режим такого майна, як об`єкта спільної сумісної власності сторін, припиняється, а належність автомобіля визначається відповідно до визначеного судом способу його поділу.
Отже, беручи до уваги сутність спору та зміст спірних правовідносин, а також результат розгляду спору, то позовна вимога «припинити право спільної сумісної власності» не відповідає критеріям ефективності способів захисту, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що обидві сторони понесли судові витрати, які складаються з судового збору та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи (витрати на правову допомогу; витрати, пов`язані із наданням доказів).
В той же час суд враховує, що сторонами заявлялись клопотання про подання доказів їх витрат після ухвалення рішення в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України. За таких обставин, зважаючи на принцип пропорційності та положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, то питання про розподіл всіх судових витрат сторін доцільно розглянути шляхом ухвалення додаткового судового рішення після спливу строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 82, 83, 89, 139, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
в и р і ш и в:
Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_2 (дата народження – ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) автомобіль марки Volkswagen, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, vin - НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження – ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 (дата народження – ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) грошову компенсацію частини вартості автомобілю Volkswagen, модель ID.6, білого кольору, електро, 2023 року випуску, vin - НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 , в розмірі 554 688грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: В.М. Скляренко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua