Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №554/5912/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Суд: Шевченківський районний суд міста Полтави

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №554/5912/26

Суддя: Чуванова А. М.

Дата документу 21.10.2026Справа № 554/5912/26

Провадження № 2/554/3571/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року м.Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Єсліковської О.А.,

за участю учасників справи:

представник відповідача: адвокат Лисенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФК Єврокредит» у квітні 2026 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором №44-207-850-2-18-Г в сумі 18 648,35 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 28.03.2018 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 44-207-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «Мегабанк», розміщені на сайті АТ «Мегабанк»: www.megabank.ua, та індивідуальної частини договору, якою є вказаний Кредитний договір.

Вищевказані документи у сукупності складають договірну основу, яка закріплює домовленості банка і позичальника щодо регулювання правовідносин, які виникли між ними, і відповідно до приписів ст. 634 ЦК України та умов п. 1.2 Кредитного договору є за своєю суттю договором приєднання, що укладений шляхом прийняття позичальником пропозиції Банку згідно ст. ст. 641, 644 ЦК України.

За умовами п. 7.1 Кредитного договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 27.03.2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань за ним.

Відповідно до п. 7.2 Кредитного договору, закінчення строку Договору не звільняє позичальника від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Кредитного договору.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, кредитодавець надав позичальнику кредитні кошти, в сумі та на умовах визначених Договором, які позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі згідно з додатками до цього Договору.

Кредит надавався на споживчі цілі шляхом видачі грошових коштів з каси банку готівкою (п.1.2. Кредитного договору). Для обліку кредиту та нарахованих процентів за Кредитом Кредитодавець відкрив відповідні рахунки (п. п. 3.1.1., 3.1.2. Кредитного договору).

Позичальник зобов`язувався: повернути одержаний Кредит у повному обсязі до 27.03.2020. Графік платежів наведений в додатку №1 до Кредитного договору; своєчасно та в повній сумі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за Договором на передбачених Договором умовах (п. 3.2.3 Кредитного договору).

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК Єврокредит» за кредитним договором №44-207-850-2-18-Г ,у розмірі 18 648,35 грн., з яких 9 224,84 грн. - сума заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена); 509,83 грн. - сума заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена); заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена) 8 913,68 грн.

Відповідно до п. 3.3.4 Кредитного договору, кредитодавець має право без згоди Позичальника повністю або частково передати (відступити) свої права та зобов`язання по Кредитному договору, а також по правочинам, пов`язаним із забезпеченням виконання зобов`язань за Кредитним договором.

03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між Акціонерним товариством «Мегабанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Мустанг Фінанс» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

Таким чином, новий кредитор ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» набув право вимоги до боржників за основними договорами, серед яких і право вимоги до відповідача – боржника за Кредитним договором № 44-207-850-2-18-Г від 28.03.2018 року.

Пунктом 2 Договору № GL1N426240 передбачено, що після набуття новим кредитором Прав вимоги, новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі Права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Користуючись даним правом Товариство з обмеженою відповідальністю ФК «Мустанг Фінанс (Первісний кредитор) 27.12.2024 року уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

Відповідно до Додатку №1 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору про відступлення прав вимоги серед інших, до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло і право вимоги до відповідача – боржника за Кредитним договором № 44-207-850-2-18-Г від 28.03.2018 року.

Згідно з розрахунком заборгованість відповідача за Кредитним договором № 44-207-850-2-18-Г від 28.03.2018 року, сформована АТ «Мегабанк» станом на 03.09.2024 року, становить: 18 648,35 грн., з яких 9 224,84 грн. - сума заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена); 509,83 грн. - сума заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена); заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена) 8 913,68 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором та судові витрати по справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави (суддя Блажко І.О.) від 24.04.2026 року відкрито провадження по справі.

Згідно розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду міста Полтави №701 від 20.07.2026 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 23.06.2026 року «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Шевченківського районного суду міста Полтави у зв`язку з поданням заяви про відставку».

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим у справі визначено суддю Чуванову А.М.

18.05.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Журавльова С.Г. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування відзиву зазначив, що відповідач кредитний договір з «Акціонерним товариством «Мега банк» уклав 28.02.2018 року. Даний договір він укладав як військовий, який на той час мав посвідчення УБД, оскільки брав участь а АТО.

Позиція відповідача по справі полягає в тому, що він вважає, що договір є виконаним, заборгованість він сплатив вчасно, всі інші штрафи, пені, прострочене тіло, комісії є незаконними по відношенню до нього, так як на момент укладання договору він був військовий і на сьогоднішній день є військовим. Жодних стосунків з ТОВ «ФК Єврокредит» в нього не має. Про будь-які заміни його не повідомляли, ні письмово ні усно. Так, відповідно до квитанції 28.03.2018 року відповідач отримав 16 163,79 грн., однак в подальшому він їх сплатив. Позивачем жодним доказом не доведено, що він належним чином повідомив відповідача про зміну сторони кредитодавця та надав банківські реквізити. Відповідно до ст. 516 ЦК України, боржник має бути письмово повідомлений про заміну кредитора. У разі відсутності такого повідомлення виконання зобов?язання первісному кредитору вважається належним - дана вимога не дотримана, просить відмовити в повному обсязі. У разі якщо суд прийде до інших висновків, просить врахувати, що відповідач є військовим і нарахування процентів і комісій щодо нього суперечить закону, а заборгованість є погашеною.

З приводу судових витрат просить їх зменшити або ж навіть відмовити, врахувавши вищезазначене, а саме те, що відповідач є учасником бойових дій, адже згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору при розгляді справ у всіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій (УБД), постраждалі учасники Революції Гідності та Герої України — у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Щодо витрат на правову допомогу відповідач категорично не погоджується із заявленою сумою та вважає її необґрунтованою, оскільки справа є незначної складності (а.с.90-95).

27.05.2026 року від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» надійшла відповідь на відзив, в якій представник просить позов задовольнити у повному обсязі.

Зазначив, що відповідно до наданої копії Військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 27.06.1989 року, можна встановити наступне: 06.07.1989 року ОСОБА_1 був призваний на військову Службу; 03.06.1991 року ОСОБА_1 був звільнений в запас; 26.01.2000 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу; 30.12.2004 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас у зв`язку зі скороченням штатів; 04.05.2006 року ОСОБА_1 був зарахований до складу ВЧ НОМЕР_2 на посаду старшого інструктора водіння; 22.12.2017 року ОСОБА_1 був звільнений зі Збройних Сил України за станом здоров`я; 20.11.2025 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу. Тобто, ОСОБА_1 перебував на військовій службі з 06.07.1989 року по 03.06.1991 року; з 26.01.2000 року по 30.12.2004 року; з 04.05.2006 року по 22.12.2017 року; з 20.11.2025 року по теперішній час.

Крім того, до позовної заяви було додано копію Заяви № 79072 на отримання кредиту на споживчі цілі у ПАТ «Мегабанк», яка підписана відповідачем. У вказаній Заяві є окрема графа «Трудова діяльність», де відповідач зазначив наступну інформацію: Роботодавець: пенсіонер; Вид діяльності: державна служба; Посада: пенсіонер; Загальний стаж: 30 років; Стаж на останньому місці роботи: 0,6 років. Тобто, відповідач самостійно вказав, що на момент підписання кредитного договору він не мав статусу військовослужбовця та був пенсіонером. Отже, робить висновок, що на момент укладення Кредитного договору № 44-207-850-2-18-Г від 28.03.2018 року відповідач не перебував на військовій службі, про що вказує інформація у Військовому квитку та у заяві № НОМЕР_3 на отримання кредиту на споживчі цілі у ПАТ «Мегабанк». Тому, відсутні підстави вважати, що на відповідача поширюються пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в тому числі щодо відсутності обов`язку щодо сплати процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та пені за невиконані зобов`язання.

Крім того, як було зазначено у позовній заяві, усі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс», а в подальшому – ТОВ «ФК Єврокредит», права грошової вимоги, здійснювались безпосередньо AT «Мегабанк» станом на день відступлення права вимоги – 03.09.2024 року. У свою чергу, ні ТОВ ФК «Мустанг Фінанс», ні ТОВ «ФК Єврокредит» не здійснювало жодних додаткових нарахувань, умови Кредитного договору в односторонньому порядку не змінювало. Відтак, після призову відповідача на військову службу 20.11.2025 року вже не проводились будь-які нарахування. Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, позивач не має правових підстав для застосування відповідних пільг до відповідача у вигляді скасування нарахованих за кредитом відсотків.

Позивачем для підтвердження переходу прав вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором були надані належні та допустимі докази, зокрема протокол аукціону, договори про відступлення прав вимоги, витяги з реєстрів договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників/Дебіторів за такими договорами, платіжні інструкції, та додатково Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, Витяги із Державного реєстру фінансових установ про видачу ліцензії для здійснення діяльності з надання фінансових послуг. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що, начебто, кредитори повинні були повідомити ОСОБА_1 про відступлення прав вимог за основним договором. Заявник не володіє інформацією щодо неповідомлення боржника про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, проте вважає за необхідне наголосити, що навіть за наявності - факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання жодному з кредиторів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву не погоджується із розміром заявлених позивачем судових витрат, вказуючи, що вони, на його думку, є неспівмірними та завищеними. На цій підставі він просить суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн. Усі доводи представника відповідача на обґрунтування такого клопотання зводяться до того, що така сума, начебто, є неспівмірною зі складністю справи та обсягом роботи адвоката. Проте, із такими запереченнями неможливо погодитися, вони є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами (а.с.120-126).

19.06.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Лисенко С.С. надійшли заперечення на відповідь на відзив. Обґрунтовуючи подану заяву, представник зазначає, що на момент укладення спірного договору відповідач мав статус військовослужбовця та учасника бойових дій. Посилаючись на положення пункту 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», сторона відповідача зауважує, що він звільнений від нарахування штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом. Оскільки договір не підпадає під законодавчі винятки щодо кредитування об`єктів житлового фонду чи транспортних засобів, представник відповідача просить врахувати зазначені обставини при вирішенні справи. Позивач не мав правових підстав нараховувати відсотки та комісії за користування кредитом. На підтвердження того що відповідач є військовим надавався військовий квиток № НОМЕР_4 , посвідчення УБД (а.с.137-140).

Ухвалою суду від 27.07.2026 року справу прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Суд, у відповідності до положень ст.211 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача.

Представник відповідача – адвокат Лисенко С.С. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам по справі, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Із змісту ст.12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Судом встановлено, що 28.03.2018 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 44-207-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «Мегабанк», розміщені на сайті АТ «Мегабанк»: www.megabank.ua, та індивідуальної частини договору, якою є вказаний Кредитний договір.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Згідно з положеннями статей 1077, 1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до нього права вимоги за Кредитним договором № 44-207-850-2-18-Г від 28.03.2018 року позивач надав суду: протокол № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, яким оформлено результати відкритих торгів (аукціону); Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги від 03.09.2024 року, укладений між Акціонерним товариством «Мегабанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс»; Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит», а також Додаток № 1 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору № 1/12 від 27.12.2024 року..

Оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК Єврокредит» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору, що узгоджується з приписами статті 204 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оцінюючи доводи представника відповідача, викладені у відзиві та додаткових поясненнях, щодо наявності у ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та поширення на нього пільг щодо звільнення від сплати відсотків, суд зазначає наступне.

Посилання захисту на пункт 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» суд визнає безпідставними, оскільки зазначений Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життя, проте не містить норм, які б регулювали питання звільнення цивільних осіб (ветеранів) від виконання зобов`язань за кредитними договорами, укладеними ними після звільнення зі служби (п. 19 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Стосовно застосування пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд наголошує, що законодавець пов`язує звільнення від нарахування процентів та штрафних санкцій виключно з наявністю у особи діючого (активного) статусу військовослужбовця, який перебуває на службі під час особливого періоду.

Як встановлено судом на підставі записів Військового квитка серії НОМЕР_1 , відповідач ОСОБА_1 22.12.2017 року був звільнений зі Збройних Сил України в запас за станом здоров`я. Кредитний договір № 44-207-850-2-18-Г укладено сторонами 28.03.2018 року, тобто в період, коли відповідач не перебував на військовій службі, що також підтверджується його особистим підписом у Заяві № НОМЕР_3 на отримання кредиту, де в графі «Трудова діяльність» ним самостійно зазначено статус — «пенсіонер». Наступний призов відповідача на військову службу відбувся лише 20.11.2025 року.

Оскільки заборгованість за тілом кредиту та відсотками була повністю сформована первісним кредитором станом на 03.09.2024 року, тобто в період, коли відповідач був цивільною особою (пенсіонером) і не проходив військову службу, правові підстави для звільнення його від сплати відсотків за цей період на підставі пункту 15 статті 14 Закону України № 2011-XII відсутні. Подальший призов відповідача у листопаді 2025 року не має зворотної дії в часі та не скасовує правомірність нарахувань, проведених АТ «Мегабанк» у 2018–2020 роках. За таких обставин, вимоги про стягнення тіла кредиту та відсотків є обґрунтованими.

Таким чином, у період виникнення та фіксації боргу відповідач не був військовослужбовцем, тому відсотки на загальну суму 509,83 грн та тіло кредиту в розмірі 9 224,84 грн нараховані правомірно та підлягають стягненню.

Отже із ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по кредитному договору в сумі 9 734,67 грн.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення комісії (заборгованості по комісії 8 913,68 грн.), суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2023 року № 204/224/21.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимог в частині стягнення заборгованості за комісією.

Отже, суд вважає доводи позивача обґрунтованими, з відповідача ОСОБА_1 належить стягнути на користь ТОВ «ФК Єврокредит» заборгованість за кредитним договором № 44-207-850-2-18-Г від 28.03.2018 у розмірі 9 734,67 грн.

Щодо заперечень представника відповідача про те, що боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що чинне законодавство не пов`язує легітимність відступлення права вимоги та чинність договору цесії з обов`язковим попереднім чи наступним повідомленням боржника. Неповідомлення позичальника про заміну кредитора не припиняє його грошового зобов`язання і не звільняє від обов`язку повернення коштів, а лише захищає боржника у випадку, якщо він здійснив платіж на користь старого кредитора.

Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач ОСОБА_1 виконав свій обов`язок із повернення кредиту первісному кредитору (АТ «Мегабанк»), його зобов`язання не є припиненим і має бути виконане на користь нового кредитора — ТОВ «ФК Єврокредит». За таких обставин, сам по собі факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги не є підставою для відмови в позові.

Суд відхиляє твердження представника відповідача про звільнення його від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Зазначена норма звільняє учасників бойових дій від сплати судового збору виключно у справах, пов`язаних із порушенням їхніх безпосередніх прав як військовослужбовців. Цей спір є цивільно-правовим, виникає з кредитних відносин, де відповідач виступає споживачем фінансових послуг, а тому загальні цивільні обов`язки щодо відшкодування судових витрат покладаються на нього на загальних підставах.

У відповідності до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Положеннями ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із диспозиції ч. 1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з матеріалів справи, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом даної справи, підтверджуються наданими копіями: договору про надання правничої допомоги № 1/07 від 01.07.2025 року, довідкою про вартість послуг, актом приймання –передачі послуг з правничої допомоги.

Вирішуючи питання обґрунтованості щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 11 200 грн., суд приймає до уваги наступне.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 2 статті 141 ЦПК України, відповідно до якого інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із цим, у частині 3 статті 137 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Виходячи з визначених у частині 3 статті 137 ЦПК України критеріїв, суд зазначає, що розмір гонорару адвоката позивача свідчить про необґрунтованість та непропорційність цих витрат до предмета спору.

Отже, суд при розподілі витрат на професійну правничу допомогу враховує, що справа є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому вважає за необхідне зменшити суму стягнення з відповідача на користь позивача до 2000 грн. витрат на правничу допомогу. Саме такий розмір витрат є об`єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 18 648,35 грн. Судом стягнуто 9 734,67 грн., тобто позовні вимоги задоволені на 52,20%. За таких підстав, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 389,77 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.526, 527, 530, 625 ЦК України, ст.ст.141,263-265,354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» (адреса місцезнаходження: пров. Ушинського, 1, оф. 105, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 40932411), заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 734,67 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» (адреса місцезнаходження: пров. Ушинського, 1, оф. 105, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 40932411), судовий збір у розмірі 1 389,77 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст судового рішення складено 26.10.2026 року.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит», місцезнаходження: пров. Ушинського, 1, оф. 105, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 40932411;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Суддя А.М.Чуванова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua