Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №177/1646/26 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/1646/26

Провадження № 2/177/1416/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 жовтня 2026 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача,

адвоката Макаренка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Новопільської територіальної громади в особі Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Шостої криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області Деркач Яна Володимирівна, ОСОБА_2 , про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Крикун П.А., 18.05.2026 звернувся до суду з указаним позовом та просив встановити факти постійного проживання позивача ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем, його рідною бабою, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельні ділянки, із кадастровим номером 1221883500:01:063:0003, цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва, площею 5,9567 га, розташованої на території Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області та з кадастровим номером 1221883500:01:063:0004, цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва, площею 6,1856 га, розташованої на території Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була рідною бабою позивача та за життя склала заповіт від 26.11.2008, яким заповіла йому все належне їй майно. Представник зазначав, що ОСОБА_1 постійно проживав разом із бабою за місцем її проживання без реєстрації, за адресою: АДРЕСА_1 , допомагав їй у веденні господарства, здійснював догляд, а після смерті організував її поховання. Від спадщини не відмовлявся, тому відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину. ОСОБА_1 16.03.2026 звернувся до нотаріуса для оформлення спадкових прав, однак отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через неподання заяви про прийняття спадщини у шестимісячний строк та відсутність документального підтвердження постійного проживання зі спадкодавицею на час відкриття спадщини. Посилаючись на неможливість позивачем оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, представник просив задовольнити позов.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав і мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача, Новопільської територіальної громади в особі Новопільської сільської ради в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Треті особи: державний нотаріус Шостої криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області та ОСОБА_2 правом участі у судовому розгляді не скористалися, участі представників не забезпечили. Про день, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, заяв та клопотань із процесуальних питань, зокрема про відкладення судового розгляду з поважних причин, а також пояснення по суті позовних вимог, не подали.

За таких обставин, із урахуванням наявних у справі відомостей про повідомлення відповідача та третіх осіб, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися, що не суперечить вимогам ст. 223 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення позивача, його представника та показання свідків, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.25), що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_1 (а.с.19) та повним витягом з Державного реєстру цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (а.с.61-62).

Матір`ю ОСОБА_2 є ОСОБА_3 (а.с.24,60-61), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років (а.с.21), отже остання є рідною бабою позивача ОСОБА_1

ОСОБА_3 26.11.2008 склала заповіт, посвідчений секретарем Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Бортнік Л.Г., зареєстровано в реєстрі за № 560 (а.с.53-54), яким заповіла ОСОБА_1 належний їй житловий будинок із господарськими будівлями, а також усе інше належне їй майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, усі майнові права та обов`язки, у тому числі ті, які належатимуть їй на день смерті.

Таким чином, зміст заповіту охоплює все майно, яке належало спадкодавиці на час відкриття спадщини, зокрема спірні земельні ділянки.

Згідно з державними актами на право власності на земельні ділянки серії ДП № 064644 від 02.08.2004 та серії ЯА № 188425 від 13.07.2005, а також відомостями Державного земельного кадастру (а.с.26-33), ОСОБА_3 на праві приватної власності належали дві земельні ділянки: площею 5,9567 га, із кадастровим номером 1221883500:01:063:0003 та площею 6,1856 га, із кадастровим номером 1221883500:01:063:0004, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кожна, розташованих на території Красінської (нині Новопільської) сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Відповідно до довідки Красівскього старостинського округу Новопільської сільської ради Дніпропетровської області від 15.04.2026 № 53, ОСОБА_1 проживав без реєстрації разом із ОСОБА_3 за адресою її місця проживання: АДРЕСА_1 до дня смерті останньої, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з відмітки в паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_1 (а.с.13), останній має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили, що позивач ОСОБА_1 ще з 2008 року почав проживати разом зі своєю бабою, ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Допомагав їй у веденні домашнього господарства, здійснював догляд, а після її смерті організував поховання.

Показання свідків є послідовними, узгоджуються між собою та з письмовими доказами, зокрема довідкою старостинського округу. Обставин, які б ставили під сумнів достовірність цих показань, під час судового розгляду не встановлено.

Суд також установив, що син ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , який відповідно до ст. 1261 ЦК України, належить до спадкоємців першої черги, ще у 2000-х роках виїхав до Російської Федерації, на час смерті матері разом із нею не проживав, із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк не звертався. На час відкриття спадщини ОСОБА_2 було 54 роки, він був працездатним. Тобто, ОСОБА_2 не є особою, яка на підставі ст. 1241 ЦК України, має право на обов`язкову частку в спадщині, що перед судом не спростовано.

Із матеріалів спадкової справи № 620/2015 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с.49-69) вбачається, що заяви інших осіб, окрім позивача ОСОБА_1 про прийняття спадщини відсутні, свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 не видавалися.

Представник позивача за довіреністю, ОСОБА_7 , 16.03.2026 звернувся до державного нотаріуса із заявою про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , проте постановою державного нотаріуса від 16.03.2026 у вчиненні нотаріальної дії відмовлено з мотивів пропуску шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини та відсутності доказів постійного проживання позивача зі спадкодавицею на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб — спадкоємців. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1 ст. 1221 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За змістом ст. ст. 1233, 1235 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, а заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин.

Судом установлено, що спадкодавиця ОСОБА_3 реалізувала право на розпорядження належним їй майном на випадок смерті, склавши заповіт на користь свого онука ОСОБА_1 .

Відомостей про скасування або зміну цього заповіту, визнання його недійсним чи наявність іншого заповіту, який змінює порядок спадкування спірного майна, судом не встановлено.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, закон передбачає два самостійні способи прийняття спадщини: шляхом подання відповідної заяви нотаріусу та шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, за умови відсутності заяви про відмову від неї.

Для застосування ч. 3 ст. 1268 ЦК України визначальним є встановлення саме факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

При цьому закон не пов`язує прийняття спадщини зазначеним способом із реєстрацією місця проживання спадкоємця за адресою спадкодавця.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 09.10.2024 у справі № 644/4646/23, відповідно до яких відсутність реєстрації спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не спростовує факту їх постійного спільного проживання, якщо ця обставина підтверджена іншими належними та допустимими доказами.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21 зроблено висновок, що ч. 3 ст. 1268 ЦК України передбачає можливість прийняття спадщини шляхом постійного проживання зі спадкодавцем для будь-яких спадкоємців, незалежно від підстав спадкування.

Оцінюючи надані сторонами докази відповідно до ст. ст. 76–81, 89 ЦПК України, суд бере до уваги, що факт постійного проживання позивача ОСОБА_1 зі спадкодавицею ОСОБА_3 на час відкриття спадщини підтверджується сукупністю взаємопов`язаних доказів.

Зокрема, довідка старостинського округу від 15.04.2026 № 53 підтверджує проживання позивача ОСОБА_1 без реєстрації разом зі спадкодавицею ОСОБА_3 до дня її смерті.

Зазначені відомості узгоджуються з показаннями свідків, які підтвердили тривале спільне проживання позивача зі спадкодавицею починаючи з 2008 року, ведення спільного побуту, надання допомоги та здійснення догляду за нею.

Суд ураховує, що допомога у веденні господарства, догляд за спадкодавицею та організація її поховання самі по собі не є передбаченими законом способами прийняття спадщини. Водночас, у сукупності з іншими доказами вони характеризують фактичні відносини між позивачем і спадкодавицею та підтверджують сталість їх спільного проживання.

Доказів, які б спростовували встановлені обставини або свідчили про те, що на час смерті ОСОБА_3 позивач постійно проживав в іншому місці, матеріали справи не містять.

Відтак суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав разом зі спадкодавицею ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , а тому відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину після її смерті.

За таких обставин неподання позивачем у шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини не свідчить про її неприйняття, оскільки спадщину ним прийнято в силу прямої вказівки закону.

Тривалий проміжок часу між відкриттям спадщини (26.03.2014) та зверненням позивача до нотаріуса (16.03.2026) також не спростовує факту її прийняття. Закон не встановлює строку, протягом якого спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов`язаний одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Щодо наявності інших спадкоємців суд зазначає таке.

За змістом ч. 1 ст. 1241 ЦК України, право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Судом установлено, що син спадкодавці ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на час її смерті досяг 54-річного віку та був працездатним, а отже, не належав до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Крім того, ОСОБА_2 заповітом спадкоємцем не визначений, зі спадкодавицею на час відкриття спадщини не проживав, заяви про прийняття спадщини у визначені законом строки не подавав.

Таким чином, наявність у спадкодавиці сина за встановлених судом обставин не перешкоджає спадкуванню позивачем майна, охопленого заповітом.

Інших осіб, які прийняли спадщину або мають право на обов`язкову частку, за результатами дослідження матеріалів спадкової справи не встановлено.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту є визнання права.

За змістом ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту цивільних прав, який застосовується за наявності перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Установивши, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , постійно проживав разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини, а отже, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, суд доходить висновку про наявність у нього спадкових прав на спірні земельні ділянки.

При цьому постановою державного нотаріуса позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини та відсутності документального підтвердження його постійного проживання зі спадкодавицею на час відкриття спадщини.

Оскільки судом установлено обставини, які відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України свідчать про прийняття позивачем спадщини, наведені нотаріусом підстави відмови не спростовують набуття позивачем спадкових прав.

За таких обставин, ураховуючи неможливість оформлення позивачем спадкових прав у нотаріальному порядку, наявність чинного заповіту, відсутність інших спадкоємців, які прийняли спадщину, та належність спірних земельних ділянок спадкодавиці на праві приватної власності, суд доходить висновку, що вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначене нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Водночас факт постійного проживання позивача зі спадкодавицею на час відкриття спадщини є обставиною, що входить до предмета доказування у спорі про визнання права власності на спадкове майно, оскільки має значення для встановлення факту прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11.09.2024 у справі № 642/4502/17 (провадження № 61-14982св23) та від 09.10.2024 у справі № 522/21808/18 (провадження № 61-17920св23), згідно з якими обставини постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та прийняття спадщини підлягають установленню й правовій оцінці під час вирішення спору про спадкові права, а не шляхом задоволення окремих позовних вимог про встановлення відповідних юридичних фактів.

Отже, враховуючи, що позивачем одночасно заявлено вимогу про визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту його постійного проживання зі спадкодавицею не є самостійним ефективним способом захисту порушеного права, а відповідні обставини підлягають встановленню в мотивувальній частині судового рішення, що не перешкоджає задоволенню вимоги про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.

Керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 76, 81, 258-259, 263-265, 315-319 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Новопільської територіальної громади в особі Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Шостої криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області Деркач Яна Володимирівна, ОСОБА_2 , про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) у порядку спадкування за заповітом, після смерті баби, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1221883500:01:063:0003, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,9567 га, розташованої на території Красінської (нині Новопільської) сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 188425, виданого Криворізькою райдержадміністрацією 13.07.2005, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010512101622 та на земельну ділянку з кадастровим номером 1221883500:01:063:0004, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,1856 га, розташованої на території Красінської (нині Новопільської) сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 064644, виданого Криворізькою райдержадміністрацією 02.08.2004, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010412103384.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 23.10.2026

Суддя: