Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №208/6171/26 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 208/6171/26

Провадження № 2/211/5113/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 жовтня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.,

секретаря судового засідання Андрійченко А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені та в інтересах яких діє адвокат Ільїна Вікторія Юріївна, до Очеретинської селищної військової адміністрації про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2026 року представник повивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – адвокат Ільїна В.Ю. через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернулася до Заводського районного суду міста Кам`янського з позовною заявою до Очеретинської селищної військової адміністрації, в якій просила суд: визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,6 кв.м., житловою площею 26,6 кв.м.; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,6 кв.м., житловою площею 26,6 кв.м.; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,6 кв.м., житловою площею 26,6 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивачів зазначила, що 09 червня 1998 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, посвідченого Донецьким інститутом агропромислового виробництва, стали власниками квартири на праві приватної спільної сумісної власності житловою площею 26,6 кв.м, загальною площею 50,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначене свідоцтво про право власності на житло було зареєстровано 17.07.1998 року бюро технічної інвентаризації міста Донецька за номером 282. Після початку повномасштабного вторгнення військами країни-агресора через тимчасову окупацію селища Піски Донецької області позивачі були вимушені евакуюватись із зазначеного населеного пункту. Після смерті співвласника зазначеної квартири ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , дочка померлого, ОСОБА_2 , прийняла у спадщину частку квартири, а ОСОБА_1 відмовилася від належного їй спадкового майна на користь ОСОБА_2 , яка з метою отримання свідоцтва про право власності на спадщину за законом на 1/3 квартири звернулася до державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Тітової О. В. Проте постановою від 08.01.2026 року №131/02-31 ОСОБА_2 було відмовлено у зв`язку із тим, що БТІ знаходиться на непідконтрольній території, тому за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутня можливість перевірити факт виникнення права власності та наявність паперового підтвердження, а саме інформаційну довідку про підтвердження права власності на нерухоме майно за померлою особою. З метою подальшої реалізації права власника щодо звернення за відшкодуванням шкоди завданої країною-агресором позивачі звернулися до державного реєстратора за внесенням відомостей про право власності на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Проте рішенням державного реєстратора №84265994 від 13.04.2026 року було відмовлено в державній реєстрації прав на нерухоме майно через те, що всі архівні інвентаризаційні справи на об`єкти нерухомості Донецької БТІ розташовані в місті Ясинувата та з 2014 року по теперішній час знаходяться на тимчасово окупованій території, тому наразі немає можливості надавати інформацію про реєстрацію права власності на нерухоме майно станом на 01.01.2013 року, оскільки місто поки що перебуває в окупації.

Ухвалою Заводського районного суду міста Кам`янського від 28.05.2026 року цивільну справу було передано за територіальною підсудністю до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 23 червня 2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якого постановлено проводити в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 03 вересня 2026 року підготовче судове засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник – адвокат Ільїна В.Ю. правом на участь у судовому засіданні не скористалися. Представник позивачів через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подала заяву, в якій просила позовні вимоги задовольнити, справу розглянути за її з позивачами відсутності.

Представник відповідача – Очеретинської селищної військової адміністрації Покровського району Донецької області правом на участь у судовому засіданні не скористався, на електронну пошту суду направив заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності, за наявними у справі матеріалами. При ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши та оцінивши наявні у справі письмові докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, встановивши фактичні обставини справи, дійшов до такого висновку.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 50,6 кв.м. на підставі свідоцтва про право власності від 09 червня 1998 року, посвідченого начальником Донецького бюро технічної інвентаризації, зареєстрованого в реєстровій книзі №7 за реєстровим номером 282, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . (а.с. 17).

Згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , складеного 07.09.2005 року начальником БТІ м. Донецька, квартира розташована на 1 поверсі двоповерхового будинку і складається з двох кімнат житловою площею 26,6 кв.м., у тому числі: 1-ша кімната площею 17,5 кв.м., 2-га кімната площею 9,1 кв.м., кухня площею 9 кв.м., вбиральні площею 1 кв.м., ванної кімнати площею 2,2 кв.м., коридору площею 4,2 кв.м., передпокою площею 4,2 кв.м. Також квартира обладнана лоджією площею 3,40 кв.м. Загальна площа квартири складає 50,6 кв.м., висота приміщень 2,50 кв.м. (а.с. 18-19).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 23.01.1983 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали шлюб 23.01.1983 року, про що зроблено відповідний актовий запис №4 (а.с. 14-зі звороту).

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 23.04.1983 року, від шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_4 , про що зроблено відповідний актовий запис №18 (а.с. 13-зі звороту).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 31.07.2004 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 одружилися, про що зроблено відповідний актовий запис №514 (а.с. 14).

Копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого на ОСОБА_1 підтверджується, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 7-9).

Копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого на ОСОБА_4 підтверджується, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10-зі звороту-12).

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 20.06.2025 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16-зі звороту).

Відповідно до постанови державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Тітової О.В. від 08.01.2026 року, ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , в зв`язку з неможливістю перевірити чи відбулася державна реєстрація на спадкове майно у відповідності до вимог ст.ст. 182, 210 ЦК України, оскільки в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня інформація про реєстрацію права власності на вказану квартиру, та відсутністю паперового підтвердження, а саме інформаційної довідки про підтвердження права власності на нерухоме майно за померлою особою документів з відповідного бюро технічної інвентаризації, яке знаходиться на непідконтрольній території України (а.с. 19-зі звороту-20).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Бусигіної О.М. №84263994 від 13.04.2026 року відмовлено у проведенні реєстраційних дій у зв`язку із тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: отримана державним реєстратором відповідь щодо наявності архівних даних оформлених та/або зареєстрованих прав власності, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року або про їх відсутність на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , не містить відомостей, необхідних для проведення державної реєстрації прав на заявлений об`єкт (а.с. 20-зі звороту-21).

Суд, надаючи оцінку доводам позивачів та перевіряючи обґрунтованість заявлених ним вимог, виходить з такого.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи, триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 (у редакції станом на час подачі позову), селище Піски Ясинуватського району віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Зі змісту рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій вбачається, що державним реєстратором не встановлено наявності зареєстрованого права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Зробити запит до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, про надання інформації (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідної для такої реєстрації у державного реєстратора немає можливості, оскільки селище Піски є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України(аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №920/615/16, від 05 вересня 2019 року у справі №907/310/18).

Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц.

Отже, розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто положення статті 392 ЦК України спрямовані на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція викладена у пункті 13 постанови Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №910/1016/17, пункті 12 постанови від 17 квітня 2018 року у справі №914/1521/17).

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2015 року у справі №6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

За встановлених у справі обставин, наявне рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо належного позивачам на праві власності нерухомого майна безумовно свідчить про те, що їх право власності не визнається, а тому воно підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 2/3 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Позивачами право власності набуте у 1998 році. Надані суду свідоцтво про право власності, технічний паспорт на квартиру, видані та зареєстровані органом, що здійснював реєстрацію права власності на той час, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації права власності на квартиру.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») (заява №29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, пункт 120, ЕСНR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява №48939/99, пункт 128, ЕСНR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.I. проти Молдови», заява №21151/04, пункт 72, від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі», заява №10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», пункт 128, «Беєлер проти Італії», пункт 119).

У пункті 71 рішення у справі ЄСПЛ «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») зазначив, що принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

На підставі викладеного, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання права власності на 2/3 квартири за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки позивачами було доведено належними та допустимими доказами їх право власності на свої частки квартири, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дані відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивачів на квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (Очеретинська селищна територіальна громада) на теперішній час неможливо, позивачі не можуть розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує їх право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке підлягаю захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України, у зв`язку з чим, заявлені ними позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/3 частки квартири в порядку спадкування суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків спадкоємців (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями статті 1261 Цивільного кодексу України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як вже встановлено судом, позивач ОСОБА_2 є дочкою померлого ОСОБА_3 , тобто відноситься до першої черги права на спадкування за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається після смерті особи.

Частиною першою статті 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Положеннями статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Частиною першою статті 1273 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з ч. 2 ст. 1274 ЦК України, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Право спадкування тісно пов`язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших способів набуття права власності і відповідно є захистом цього права. Фактично спадкування це правонаступництво, за яким відбувається перехід прав та обов`язків від особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), визначених або самим спадкоємцем за життя (заповіт), або які стали такими за законом.

Відтак, за наявності перешкод для нотаріального оформлення спадкового права, спадкоємець може звернутися до суду з вимогою про визнання права власності на спадкове майно.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судове визнання права власності в порядку спадкування є винятковим способом захисту, що застосовується за наявності перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Водночас, такий позов має бути підтверджений належними доказами того, що позивач є спадкоємцем, прийняв спадщину у встановленому законом порядку та має право саме на ту частку, яку просить визнати.

Представник позивачів в позовній заяві зазначила, що ОСОБА_2 прийняла у спадщину частку квартири, а ОСОБА_1 відмовилася від належного їй спадкового майна на користь ОСОБА_2 , що підтверджується постановою державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Тітової О.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08.01.2026 року.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови, нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 року № 296/5, в умовах воєнного або надзвичайного стану спадкова справа заводиться за зверненням заявника будь-яким нотаріусом України, незалежно від місця відкриття спадщини.

Спадкова справа підлягає обов`язковій реєстрації у книзі обліку і реєстрації спадкових справ, Алфавітній книзі обліку спадкових справ та у Спадковому реєстрі.

В умовах воєнного або надзвичайного стану за відсутності доступу до Спадкового реєстру нотаріус заводить спадкову справу без використання цього реєстру та перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту протягом п`яти робочих днів з дня відновлення такого доступу.

Якщо за результатами перевірки відомостей Спадкового реєстру встановлено наявність раніше заведеної спадкової справи, заведена без використання Спадкового реєстру спадкова справа передається до нотаріуса, яким раніше заведено спадкову справу, в порядку, передбаченому підпунктом 2.7 цього пункту. Якщо наявність такої справи не встановлено, здійснюється реєстрація спадкової справи в Спадковому реєстрі.

Згідно з п. 4.14 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку №296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Відповідно до п. 4.18 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку №29 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Досліджуючи питання належності спірного майна спадкодавцеві на момент його смерті, суд встановив, що відмова нотаріусу ґрунтувалася не на порушенні строків чи неналежності спадкоємця, а виключно на неможливості підтвердити право власності спадкодавця на майно, що зумовлено відсутністю доступу до архівів БТІ на тимчасово окупованій території. Така відмова є перешкодою для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку у розумінні ст. 1296 ЦК України.

Судовим розглядом також встановлено, що частка ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру, виходячи з рівності часток співвласників, становила 1/3 і після відкриття спадщини увійшла до її складу. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 . Інших осіб, які заявили б про свої права на спадщину, з матеріалів справи не вбачається. З огляду на відмову ОСОБА_1 від прийняття належної їй частки спадщини на користь ОСОБА_2 , до останньої в порядку спадкування перейшла вся 1/3 частка ОСОБА_3 у праві власності на квартиру.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Клопотань про витребування додаткових доказів, зокрема копії спадкової справи, учасниками справи не заявлялося, а наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності достатньо для вирішення спору по суті. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/3 частку квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте, з огляду на те, що відповідач не порушував прав позивачів, а звернення до суду зумовлене відсутністю доступу до архівів БТІ на тимчасово окупованій території, судові витрати слід покласти на позивачів.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 328, 368, 370, 392, 1216, 1218, 1261, 1268–1270, 1273, 1274, 1296 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені та в інтересах яких діє адвокат Ільїна Вікторія Юріївна, до Очеретинської селищної військової адміністрації про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,6 кв.м., житловою площею 26,6 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,6 кв.м., житловою площею 26,6 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,6 кв.м., житловою площею 26,6 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати покласти на позивачів.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2

Відповідач: Очеретинська селищна військова адміністрація Покровського району Донецької області, код ЄДРПОУ 44333891, юридична адреса: Донецька область, селище Очеретине, вул. Незалежності, 12

Суддя І.О.Юзефович