Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №748/1187/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/1187/26

Головуючий у першій інстанції – Домашенко Ю. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2232/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Скрипки А.А., Стельмаха А.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області у складі судді Домашенка Ю.М. від 20.08.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

20.04.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернулося до Чернігівського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит № 25700268 від 02.01.2025 у розмірі 22 582,78 грн, а також судових витрат на сплату судового збору в сумі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Позов мотивовано тим, що 02.01.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 500,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших передбачених договором платежів. Позивач зазначав, що свої зобов`язання виконав у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на картковий рахунок відповідача, однак остання належним чином договірних зобов`язань не виконувала, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 22 582,78 грн, з яких: 4 500,00 грн – заборгованість за основною сумою кредиту, 15 157,78 грн – заборгованість за процентами, 675,00 грн – заборгованість за комісією за видачу кредиту та 2 250,00 грн – заборгованість за штрафами. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору та безрезультатність досудового врегулювання спору, позивач просив стягнути зазначену заборгованість, а також понесені судові витрати.

Суддя Чернігівського районного суду Чернігівської області Майборода С.М. ухвалою від 27.04.2026 цивільну справу № 748/1187/26 передала за підсудністю для розгляду Козелецькому районному суду Чернігівської області.

Козелецький районний суд Чернігівської області своїм рішенням від 20.08.2026 відмовив у позові ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс».

Додатковим рішенням від 02.09.2026 Козелецький районний суд Чернігівської області задовольнив заяву представника відповідача, адвоката Слізяк М.М., та стягнув із позивача на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн.

18.09.2026 до Чернігівського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс», у якій апелянт просить скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 20.08.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Також апелянт просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки доказам у їхній сукупності та дійшов помилкового висновку про недоведеність надання відповідачу кредитних коштів. Скаржник зазначає, що укладення кредитного договору від 02.01.2025 № 25700268 підтверджується його підписанням відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, проходженням процедури реєстрації та верифікації, використанням її персональних даних, номера телефону й електронної адреси, а також витягом погодинних дій користувача. Перерахування кредитних коштів здійснювалося через платіжний сервіс EasyPay за участю ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», а тому, на думку скаржника, відсутність виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 сама собою не спростовує факту надання кредиту.

Окрім того, скаржник указує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про судові витрати, оскільки представник позивача, за його твердженням, не отримав копії відзиву відповідача та був позбавлений можливості подати заперечення щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу. Уважає стягнуті з нього витрати на правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг. Також зазначає, що подані позивачем письмові докази були належним чином засвідчені та надіслані відповідачу, а тому підстав для неврахування таких доказів не було. Просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги, а також порушує питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористалася.

Відповідно до частини третьої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Мотивуючи відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту надання відповідачу кредитних коштів за Договором про споживчий кредит № 25700268 від 02.01.2025. Суд зазначив, що надана позивачем довідка ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий Дім» від 16.02.2026 про успішність платіжної операції на суму 4 500,00 грн не містить відомостей, які б дозволяли ідентифікувати відповідача як отримувача коштів, зокрема даних про перерахування коштів на платіжну картку, зазначену в кредитному договорі, та посилання на номер цього договору. При цьому матеріали справи не містять виписки з карткового рахунку відповідача або відповідної платіжної інструкції, які б підтверджували зарахування кредитних коштів, а позивач не заявляв клопотання про витребування від банку-емітента відомостей про рух коштів за відповідним платіжним засобом. Із огляду на те, що обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, покладається на неї, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд дійшов висновку про недоведеність виконання позивачем зобов`язання з надання кредиту, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач стверджував, що 02.01.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 25700268 (далі – Договір), який відповідач підписала шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором А8MLRoFY (а.с. 5-15).

За умовами вказаного Договору кредитодавець зобов`язався на умовах визначених цим Договором, на строк визначений пунктом 1.3 Договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у пункті 1.2 Договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів. Сплатити комісію (за наявності) та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника. Типом кредиту є кредит (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 1.2 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 4 500,00 грн у валюті: українська гривня.

Згідно з пунктом 1.3 Договору кредит надається/видається 2025 року загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником Графіку платежів, з 02.01.2025. Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється Графіком платежів.

Дата надання кредиту: 02.01.2025 (підпункт 1.3.1 пункту 1.3 Договору).

Пунктом 1.4 Договору встановлено, що повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом та сплата комісії має здійснюватися позичальником відповідно до Графіку платежів. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, плати процентів за користування кредитом та комісії (за умови дотримання Графіку платежів): 28.12.2025. Згідно підпункту 1.4.1 пункту 1.4 позичальник зобов`язаний здійснити оплату комісії до 01.02.2025 та повернути суму кредиту в останній день строку кредитування, яка є датою остаточного повернення кредиту, а саме: 28.12.2025.

За умовами підпункту 1.5.1 пункту 1.5 Договору пільгова процента ставка за користування кредитом становить: 0,7 % в день. Особливості нарахування пільгової процентної ставки визначені підпунктами 2.2.2, 2.2.3 цього Договору, за змістом яких нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за день користування з урахуванням особливостей передбачених пунктом 2.2.3. База для нарахування процентів: 4 500,00 грн.

Пункт 2.2.3 передбачає нарахування процентів за користування кредитом за наступними умовами:

-пільгова процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,7 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується лише протягом пільгового періоду користування кредитом. Після закінчення строку пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка;

-стандартна процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,96 % за 1 день користування кредитом (визначена також пунктом 1.6, як 350,4 % річних), яка застосовується з першого дня стандартного періоду.

Строк пільгового періоду становить 30 календарних днів з 02.01.2025 по 01.02.2025 , стандартний період триває з 02.02.2025 по 28.12.2025 (330 днів) (таблиця до підпункту 2.2.3 пункту 2.3Договору).

Згідно підпункту 1.5.2 пункту 1.5 Договору кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту, що складає: 675,00 грн, яку позичальник зобов`язаний сплатити на умовах визначених пунктом 1.4.1 цього Договору, тобто до 01.02.2025.

Кредитні кошти надаються позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки): № НОМЕР_1 (пункт 2.1 Договору).

Пунктом 2.3 Договору передбачено можливість зміни (продовження) строку кредитування, терміну повернення кредиту, установлених Договором, шляхом укладання між сторонами додаткового договору/угоди до цього Договору, виключно із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації позичальником права на зміну (продовження) строку кредитування (підпункт 2.3.5).

Зі змісту пункту 5.1 Договору вбачається, що до його укладення позичальник отримала від кредитодавця інформацію, вимоги якої передбачені законодавством України, отримала проєкт цього кредитного Договору разом із додатками, ознайомилася з усіма його умовами та Правилами надання коштів та банківських металів у кредит, що розміщені на вебсайті кредитодавця та є невід`ємною частиною цього Договору, а також підтверджує, що умови Договору їй зрозумілі та Договір адаптовано до її потреб і фінансового стану.

У Графіку платежів за Договором про споживчий кредит № 25700268 від 02.01.2025 відображено загальну вартість кредиту – 20 376,00 грн (чиста сума кредиту), яка містить у собі: 4 500,00 грн – сума кредиту, 15 201,00 грн – проценти за користування кредитом, 675,00 грн – комісія за надання кредиту (а.с. 16).

У матеріалах справи також наявна копія Паспорта споживчого кредиту до Договору (а.с. 17-18), умови якого є тотожними умовам Договору. При цьому зазначена редакція Паспорта споживчого кредиту вважається чинною до 01.02.2025.

На підтвердження перерахування кредитних коштів позивачем надано копію повідомлення ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 16.02.2026 № 143744-1535988004-16022026 про успішність операції з перерахування коштів. У цьому повідомлені міститься наступна інформація щодо здійснення платіжної операції: номер транзакції: 1535988004; сума операції: 4 500,00 грн; валюта: UAH; дата виконання: 02.01.2025; номер замовлення: 0194260c-ed85-73ba-b6f0-a27eb1d85313; статус: виконано. При цьому, колонка «Номер картки» не містить жодних відомостей, а розділ призначення платежу мітить текст: «Видача кредитних коштів» (а.с. 19 зв.).

Установивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів перерахування відповідачу кредитних коштів за Договором про споживчий кредит № 25700268 від 02.01.2025, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність виконання позивачем зобов`язань за договором та відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладення електронних договорів визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з частиною шостою цієї статті відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За змістом статті 12 цього Закону моментом підписання електронного правочину може бути використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, законодавство допускає укладення кредитного договору в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, а належним чином підписаний у такий спосіб договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Наявні в матеріалах справи докази, зокрема копія Договору про споживчий кредит № 25700268 від 02.01.2025, що містить підпис відповідача із використанням одноразового ідентифікатора, дають підстави вважати, що між сторонами було укладено кредитний договір в електронній формі.

Водночас, у цій справі визначальним для вирішення спору є питання про доведеність факту виконання кредитодавцем свого зобов`язання щодо надання кредитних коштів позичальнику.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Саме по собі укладення кредитного договору не є достатнім підтвердженням фактичного надання позичальнику кредитних коштів. Для вирішення питання про стягнення заборгованості необхідно встановити, чи виконав кредитодавець свій обов`язок за договором, зокрема чи перерахував передбачену ним суму кредиту на рахунок позичальника.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що кредитні кошти надаються позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц указано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Банківська виписка (облікова) з рахунків позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, та повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 у справі № 209/3046/20, від 09.11.2018 у справі №910/1580/18; від 23.09.2019 у справі №910/10254/18.

Із наведеного вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких установлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивач стверджує, що на виконання Договору ним 02.01.2025 через оператора платіжних та фінансових сервісів EasyPay було здійснено надання кредитних коштів відповідачу в сумі 4 500,00 грн.

Разом із тим, надана на підтвердження цієї обставини довідка ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий Дім» від 16.02.2026 містить інформацію про суму, дату та статус платіжної операції, однак не містить відомостей про номер платіжної картки, на яку перераховано кошти, та даних, які б дозволяли ідентифікувати їх отримувача. Зокрема, у довідці відсутня інформація про перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , зазначену в пункті 2.1 Договору, а також посилання на номер відповідного кредитного договору.

При цьому, матеріали справи не містять інших доказів, які б підтверджували зарахування кредитних коштів саме на рахунок відповідача, зокрема виписки за відповідним картковим рахунком або платіжної інструкції з належними реквізитами. Клопотання про витребування в банку-емітента інформації щодо руху коштів за вказаним платіжним засобом позивач не заявляв.

Отже, сама лише довідка про успішність платіжної операції за відсутності інших доказів не дає змоги достовірно встановити, що кошти в сумі 4 500,00 грн були перераховані саме на вказану відповідачем в кредитному договорі картку, а відтак і встановити належне виконання позивачем умов укладеного сторонами Договору.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту надання відповідачу кредитних коштів, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Доводи апелянта про ненадсилання йому копії відзиву відповідача та позбавлення можливості подати заперечення щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу спростовуються матеріалами справи.

Так, відзив на позовну заяву було доставлено до електронного кабінету позивача 08.06.2026, того самого дня його подано до суду першої інстанції. У відзиві представник відповідача зазначила попередній розрахунок судових витрат та повідомила про намір вимагати їхнього відшкодування, указавши, що докази на підтвердження понесених витрат будуть подані в строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

24.08.2026 відповідач подала до суду клопотання про долучення доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та їх стягнення з позивача в розмірі 10 500,00 грн. Копію цього клопотання також було надіслано позивачеві.

Отже, матеріали справи підтверджують, що позивач мав можливість ознайомитися як із відзивом, так і з вимогами щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та подати відповідні заперечення. Тому доводи про позбавлення його такої можливості не знайшли свого підтвердження.

Саме по собі збільшення остаточного розміру заявлених до відшкодування витрат порівняно з попереднім розрахунком, наведеним у відзиві, не свідчить про їхню необґрунтованість, оскільки попередній розрахунок не обмежує сторону в поданні доказів фактично понесених витрат у встановлений законом строк.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції врахував подані відповідачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. Апелянт натомість не навів обставин, які б свідчили про відсутність належного документального підтвердження цих витрат або неправильне застосування судом критеріїв їхньої співмірності.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та не дають підстав для висновку про незаконність додаткового рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України).

За правилом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з викладеного вище, апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» належить залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 20.08.2026 – без змін.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс», а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 20.08.2026 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, окрім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: А.А. Скрипка

А.П. Стельмах