Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №750/6213/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/6213/26

Головуючий у першій інстанції – Кузнєцова О. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2147/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Стельмаха А.П.,

суддів: Супруна О.П., Шарапової О. Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 серпня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії,

УСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 12 серпня 2025 року № 1587-8573 в загальній сумі 40 621,20 грн, з яких 10 100 грн – основний борг, 24 051,20 грн – проценти за користування кредитом, 5 050 грн – проценти як міра відповідальності за статтею 625 ЦК України, 1 420 грн – комісія за видачу кредиту. Просило вирішити питання судових витрат.

Позивач посилався на укладення сторонами кредитного договору в електронній формі 12 серпня 2025 року, надання відповідачці 7 100 грн, укладення додаткової угоди 16 серпня 2025 року та надання ще 3 000 грн, а також невиконання відповідачкою зобов`язань із повернення кредиту і сплати передбачених договором платежів.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 серпня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 35 571,20 грн заборгованості, зокрема 10 100 грн основного боргу, 24 051,20 грн процентів та 1 420 грн комісії, а також 2 331,46 грн судового збору. У стягненні 5 050 грн процентів за статтею 625 ЦК України відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із доведеності укладення електронного договору, перерахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальниці та наявності передбачених договором процентів і разової комісії. Відмовляючи в частині вимоги за статтею 625 ЦК України, суд застосував пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності за прострочення кредитного зобов`язання у період воєнного стану.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині стягнення 35 571,20 грн і 2 331,46 грн судового збору, ухвалити нове рішення про відмову у стягненні процентів і комісії, а за неможливості такої відмови – перерахувати заборгованість та здійснити новий розподіл судових витрат.

Апелянтка зазначає, що суд першої інстанції не перевірив розрахунок процентів у сумі 24 051,20 грн, не встановив конкретних періодів їх нарахування та дотримання обмеження денної процентної ставки, передбаченого Законом України «Про споживче кредитування». На її думку, сума процентів є надмірною порівняно з розміром отриманого кредиту, а нарахування комісії 1 420 грн не підтверджене наданням окремої послуги. Посилається також на те, що позов подано до закінчення строку кредитування. Відмову суду у стягненні 5 050 грн за статтею 625 ЦК України апелянтка розцінює як ознаку недостовірності всього розрахунку. На обґрунтування необхідності перевірки доказів посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Апелянтка заявила клопотання про витребування від позивача помісячного або поденного розрахунку заборгованості із зазначенням руху коштів, залишку кредиту, застосованих ставок і складових комісії.

Відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 12 серпня 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі договір про відкриття кредитної лінії № 1587-8573 продукту «НА ВСЕ». Згідно з пунктами 4.1, 4.2, 4.6, 4.7 договору сума первісного кредиту становила 7 100 грн, кредит підлягав безготівковому перерахуванню на зазначені позичальницею реквізити, стандартна фіксована ставка – 1 % за кожний день користування коштами, а одноразова комісія за видачу кредиту – 20 % від суми кредиту. Пунктом 10.2 передбачено знижену ставку 0,90 % за день за визначених договором умов.

Додатковою угодою від 16 серпня 2025 року сторони погодили збільшення неповерненої суми кредиту на 3 000 грн – до 10 100 грн, а також строк користування кредитом тривалістю 300 календарних днів, починаючи з дня укладення цієї угоди. Пункт 2.6 додаткової угоди встановлює комісію за видачу додаткових 3 000 грн у розмірі 0 %. Отже, нової комісії за цей транш кредитодавець не нарахував.

Факт видачі 7 100 грн 12 серпня 2025 року та 3 000 грн 16 серпня 2025 року підтверджується не лише довідкою самого кредитодавця, а й двома повідомленнями ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» про успішне виконання платіжних операцій № 1655971621 та № 1658255158 на зазначений у договорі картковий рахунок. Відомостей про повернення цих сум у матеріалах, поданих для перегляду, немає.

Договором і додатковою угодою визначено погоджені сторонами процентні ставки та графіки платежів. Розрахунок заборгованості станом на 10 квітня 2026 року містить датовані записи про щоденні нарахування, зміну ставки, залишок непогашеного кредиту, нараховану комісію та платежі. За даними розрахунку, після надання додаткових коштів відповідачка не здійснила жодного платежу, а відтак залишок основного боргу становив 10 100 грн.

Перевіривши арифметику розрахунку за кожним періодом, колегія суддів установила: за 12–15 серпня 2025 року на 7 100 грн за ставкою 0,90 % на день нараховано 255,60 грн (63,90 грн х 4 дні); за 16–29 серпня 2025 року на 10 100 грн за ставкою 0,90 % на день – 1 272,60 грн (90,90 грн х 14 днів); за 30 серпня 2025 року – 09 квітня 2026 року на 10 100 грн за ставкою 1 % на день – 22 523 грн (101 грн х 223 дні). Загалом сума процентів становить 24 051,20 грн.

Застосування стандартної ставки з 30 серпня 2025 року узгоджується з погодженими умовами щодо втрати права на знижений розмір ставки при невнесенні чергового платежу у встановлений строк. У розрахунку відсутні записи про погашення, які вимагали б зменшення залишку основної суми для наступних нарахувань. Натомість доказів конкретних платежів, помилкових дат або арифметичних похибок апелянтка не навела.

Окремим записом кредитодавець нарахував 1 420 грн комісії 12 серпня 2025 року, тобто 20 % х 7 100 грн. Ані 16 серпня 2025 року, ані протягом наступних днів повторного нарахування комісії в розрахунку немає.

Матеріали також містять складену позивачем 23 квітня 2026 року вимогу про дострокове повернення кредиту та список рекомендованих поштових відправлень. Водночас із цього списку неможливо встановити дату фактичного одержання вимоги відповідачкою. Ця обставина враховується при оцінці наслідків дострокової вимоги, але не змінює факт нарахування оспорюваних договірних процентів за період, який закінчився ще 09 квітня 2026 року.

Відповідно до статей 12, 13, частини першої статті 81 та статті 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу, достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Частина перша статті 367 ЦПК України обмежує перевірку апеляційним судом доводами й вимогами апеляційної скарги, якщо немає встановлених законом підстав для виходу за ці межі.

За частиною першою статті 1054, частиною першою статті 1048, статтями 525, 526, 530 ЦК України кредитодавець надає кредит, а позичальник зобов`язаний повернути його та сплатити передбачені договором проценти у встановлені строки. Частина друга статті 1050 ЦК України визначає умови вимоги про дострокове повернення залишку позики при простроченні чергового платежу.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за кредитом належать проценти та комісії кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Частини третя – п`ята цієї статті встановлюють правила розрахунку денної процентної ставки виходячи із загальних витрат за кредитом, суми кредиту та тривалості кредитування і визначають її максимальний розмір – 1 %. Водночас відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 цього Закону не допускається встановлення платежів, що порушують гарантовані законом права споживача, зокрема право на безоплатне одержання інформації про кредит не частіше ніж один раз на місяць.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, підписаний передбаченим законом способом, у тому числі одноразовим ідентифікатором, є належною письмовою формою правочину. Правові наслідки підписання та фактичної видачі кредиту підлягають оцінці в сукупності.

Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі виникнення передбачених договором підстав для дострокового повернення кредиту строк виконання відповідної вимоги становить 30 календарних днів від одержання повідомлення споживачем; належне підтвердження самого лише відправлення не ототожнюється із доказом одержання. Оцінка такого доказу є необхідною, якщо саме від дострокової вимоги залежить виникнення строку виконання зобов`язання.

Доводи скарги про відсутність детального розрахунку процентів спростовуються розрахунком, доданим до позову. На відміну від наведеного апелянткою припущення, цей документ містить не загальну підсумкову суму, а поденні записи, які дають змогу перевірити дату, базу і ставку кожного нарахування. Перерахунок, здійснений апеляційним судом, підтвердив підсумкову суму 24 051,20 грн. Отже, передбачених статтями 81, 84 ЦПК України підстав повторно витребувати від позивача вже наявний деталізований розрахунок немає.

Саме співвідношення суми нарахованих процентів і розміру кредиту не доводить порушення законодавчого обмеження денної процентної ставки. Частина четверта статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначає розрахунковий показник, який охоплює всі загальні витрати за кредитом за погодженого строку і графіка належного виконання зобов`язань, а не лише номінальну процентну ставку, зазначену в договорі. Первісний договір містить розрахунок денної ставки 0,946 % за формулою (20 340,70 грн / 7 100 грн) / 300 днів х 100 %, а додаткова угода – 0,921 % за формулою (27 907,30 грн / 10 100 грн) / 300 днів х 100 %. Ці значення менші за визначений частиною п`ятою статті 8 Закону максимальний показник 1 %.

Розрахунок цього показника виконано з урахуванням графіка платежів, передбаченого договором і додатковою угодою, та припущення належного виконання зобов`язань, як того вимагає частина третя статті 8 Закону. Той факт, що внаслідок невнесення передбачених графіком платежів фактичні суми процентів збільшилися, сам по собі не означає, що умова кредитування була встановлена з порушенням граничної денної ставки. У справі не встановлено застосування ставки понад 1 % на день до непогашеної суми кредиту.

Апеляційний суд не приймає довід про безумовну нікчемність комісії. Пункт 4.7 договору, погоджений при його укладенні, прямо визначає разову плату за видачу коштів у фіксованому розмірі 20 % від початкової суми кредиту. Цей платіж є одноразовим складником вартості кредиту, був відображений у договорі, паспорті кредиту та розрахунку його загальних витрат і не є щомісячною платою за надання інформації про стан заборгованості або за обслуговування рахунку. Тому висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, що стосуються плати за передбачену законом безоплатну інформацію про кредит, не свідчать про нікчемність саме спірної разової комісії. При цьому включення комісії до загальних витрат відповідно до статті 8 Закону саме собою не усуває обов`язку перевіряти її зміст і правомірність, що колегія суддів і здійснила.

Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 також не змінює оцінки. У тій справі предметом перевірки була, зокрема, доведеність погодження позичальником конкретної редакції банківських умов і тарифів, на підставі яких нараховано проценти. У цій справі процентна ставка, сума первісного кредиту, разова комісія і порядок зміни ставки відображені в індивідуальному електронному договорі та додатковій угоді, підписання яких відповідачка не спростувала; надання коштів підтверджене документами платіжної установи. Отже, фактичні підстави спорів істотно різняться.

Щодо строку кредитування колегія суддів зазначає, що після укладення додаткової угоди від 16 серпня 2025 року строк користування кредитом становив 300 календарних днів, а його останній день за умовою про зарахування дня укладення угоди як першого дня користування припадав на 11 червня 2026 року. Позов дійсно подано 04 червня 2026 року. Однак оспорювані проценти обчислено тільки по 09 квітня 2026 року, тобто за час фактичного користування кредитом у межах погодженого строку. До дати ухвалення оскарженого рішення 17 серпня 2026 року також сплив остаточний строк повернення кредиту. Крім того, апеляційна скарга за своїм змістом не містить вимоги відмовити у стягненні фактично отриманих 10 100 грн основної суми кредиту, а спрямована на скасування нарахованих процентів, комісії та перегляд судових витрат.

Надана кредитодавцем вимога від 23 квітня 2026 року не може сама собою підтверджувати настання дострокового строку повернення всього кредиту за відсутності доказу її одержання споживачем. Разом з тим у цій справі правомірність уже нарахованих за період до 10 квітня 2026 року договірних процентів не залежить від подальшого пред`явлення та вручення цієї вимоги. Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, про неможливість нарахування передбачених договором процентів після закінчення строку кредитування або після належної зміни строку виконання зобов`язання на підставі дострокової вимоги, не спростовує право на проценти за більш ранній період.

Відмова суду першої інстанції у стягненні 5 050 грн процентів, заявлених за статтею 625 ЦК України, ґрунтувалася не на арифметичній помилці в розрахунку процентів за користування кредитом, а на окремій імперативній нормі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про звільнення позичальника від відповідальності в період воєнного стану. Ототожнення двох різних за правовою природою видів нарахувань є помилковим. Відмова в частині вимоги за статтею 625 ЦК України позивачем не оскаржена та предметом перегляду з підстав, зазначених в апеляційній скарзі відповідачки, не є.

Отже, апеляційна скарга не спростовує обставин отримання кредиту та наявності боргу за договірними процентами і разовою комісією. Наявні у матеріалах справи докази у сукупності підтверджують підстави стягнення 35 571,20 грн. Підстави для скасування або зміни рішення у цій частині, передбачені статтею 376 ЦПК України, відсутні.

При зверненні до суду з позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатило 2 662,40 грн судового збору. Суд першої інстанції розподілив витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам та стягнув з відповідачки 2 331,46 грн. Підстав для нового розподілу судових витрат у зв`язку із заявленими апелянткою вимогами не встановлено.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 3 993,60 грн судового збору. Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, понесені апелянткою витрати на її подання не підлягають відшкодуванню іншою стороною.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 та статтею 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 141, 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 серпня 2026 року у справі № 750/6213/26 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993,60 грн залишити за ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: