Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №734/2563/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/2563/26

Головуючий у першій інстанції – Домашенко Ю. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2194/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Стельмаха А.П.,

суддів: Супруна О.П., Шарапової О. Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

УСТАНОВИВ:

У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 73 465,44 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 09 червня 2025 року № 1561-8376.

Позивач зазначав, що на виконання електронного кредитного договору перерахував відповідачу 09 червня 2025 року 12 000 грн, а на підставі додаткової угоди від 17 червня 2025 року – ще 4 800 грн. Відповідач не виконав грошових зобов`язань, унаслідок чого станом на 10 квітня 2026 року утворилася заборгованість: 16 800 грн основного боргу, 45 745,44 грн договірних процентів, 8 400 грн процентів як відповідальності за статтею 625 ЦК України та 2 520 грн комісії за видачу кредиту. Також позивач просив відшкодувати 2 662,40 грн судового збору.

У відзиві на позов відповідач не заперечував отримання кредитних коштів та обов`язку повернути 16 800 грн основного боргу, однак не погоджувався зі стягненням усієї суми процентів, 8 400 грн відповідальності за статтею 625 ЦК України та комісії. Посилався, зокрема, на неспівмірність процентів, захист споживача як слабшої сторони договору, відсутність окремої послуги, за яку стягується комісія, та особливі положення законодавства на період воєнного стану. Представник відповідача у суді першої інстанції визнав позов у частині основного боргу і 8 400 грн договірних процентів.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2026 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 65 065,44 грн заборгованості та 2 357,98 грн судового збору. У решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із доведеності укладення договору, одержання відповідачем 16 800 грн та нарахування передбачених договором процентів за користування кредитом у сумі 45 745,44 грн. Суд визнав законною комісію за видачу кредиту у сумі 2 520 грн, пославшись на частину другу статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». У стягненні 8 400 грн за статтею 625 ЦК України відмовлено з огляду на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Судовий збір розподілено пропорційно задоволеним вимогам.

В апеляційній скарзі, поданій представником відповідача – адвокатом Дідиком В. В., Бойко Д. Р. просить скасувати рішення в частині стягнення договірних процентів понад 8 400 грн, комісії 2 520 грн та розподілу судових витрат і ухвалити у цій частині нове рішення. Сторона відповідача не оспорює стягнення 16 800 грн основного боргу та 8 400 грн договірних процентів. Частина рішення про відмову у стягненні 8 400 грн відповідальності за статтею 625 ЦК України не оскаржується.

Апелянт вважає, що проценти у розмірі 45 745,44 грн є надмірними порівняно із сумою кредиту, а нарахування їх після прострочення платежів фактично має компенсаційний характер. На його думку, сума таких нарахувань має бути обмежена 50 % суми наданого кредиту відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та загальних засад добросовісності, розумності й справедливості. Посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 і постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Стосовно комісії апелянт зазначає, що пункт 4.11 договору та пункт 2.6 додаткової угоди передбачають плату за сам факт видачі коштів, який є виконанням основного обов`язку кредитодавця, а не наданням окремої додаткової чи супутньої послуги. Включення такої комісії до загальних витрат за споживчим кредитом саме по собі не підтверджує правомірності її стягнення.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у відзиві від 13 жовтня 2026 року просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що умови щодо процентів і одноразової комісії були доведені до споживача та погоджені в електронній формі. На думку позивача, проценти нараховувалися протягом строку кредитування на залишок кредиту за погодженими фіксованими ставками; стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» допускає комісійні платежі та включає їх до загальної вартості кредиту. Також позивач наголошує на відмінності одноразової комісії за видачу коштів від щомісячної плати за інформаційне обслуговування.

У відповіді на відзив від 18 жовтня 2026 року представник Бойка Д. Р. підтримав апеляційну скаргу. Наголосив, що в жодному з договірних документів не визначено конкретної додаткової послуги, яка надається за комісію 15 % від суми кожного траншу, а положення договору про таку плату є нікчемними. Окремо зазначив про можливість незастосування судом нікчемної умови незалежно від пред`явлення вимоги про визнання її недійсною.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

За частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Враховуючи зміст скарги та заперечення сторін, предметом перегляду є стягнення договірних процентів понад 8 400 грн, комісії 2 520 грн і похідний розподіл судового збору. Висновки щодо основного боргу та відмови у стягненні відповідальності за статтею 625 ЦК України в апеляційному порядку сторонами не оспорюються.

З матеріалів справи вбачається, що 09 червня 2025 року сторони уклали в електронній формі договір про відкриття кредитної лінії № 1561-8376 продукту «MiniKasa». Згідно з пунктом 4.1 договору сума кредиту становила 12 000 грн; відповідно до пункту 4.8 базовий період сплати процентів – 30 календарних днів. Пунктом 4.10 передбачено нарахування на залишок неповерненого кредиту 1,00 % за день протягом перших 180 календарних днів, а з 181-го дня – 0,74 % за день до закінчення строку кредитування або фактичного повернення кредиту, залежно від того, яка подія настане раніше. Пунктом 4.11 визначено одноразову комісію за видачу кредиту – 15 % від виданої суми.

17 червня 2025 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до якої позичальнику надано ще 4 800 грн, загальний залишок основного боргу визначено у сумі 16 800 грн, а строк кредитування подовжено до 365 днів з дати укладення додаткової угоди (загалом 373 дні від укладення первісного договору). За пунктом 2.8 додаткової угоди з цієї дати на загальний залишок кредиту поширюються ті ж ставки: 1,00 % за день протягом перших 180 календарних днів дії додаткової угоди і 0,74 % – надалі. Пунктом 2.6 додаткової угоди встановлено комісію 15 % від додаткового траншу.

Виконання кредитодавцем зобов`язань щодо видачі коштів підтверджується листами ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий Дім» від 14 квітня 2026 року щодо успішного виконання платіжних операцій та довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про переказ 12 000 грн 09 червня 2025 року і 4 800 грн 17 червня 2025 року. Сам відповідач факту одержання 16 800 грн не заперечує.

За розрахунком кредитодавця станом на 10 квітня 2026 року залишок основного боргу становить 16 800 грн, договірних процентів – 45 745,44 грн, комісій – 2 520 грн. Із щоденного розрахунку вбачається, що проценти нараховано на неповернену суму кредиту, а не на несплачені проценти: 960 грн за 09–16 червня 2025 року (8 днів х 120 грн), 30 240 грн за 17 червня – 13 грудня 2025 року (180 днів х 168 грн) і 14 545,44 грн за 14 грудня 2025 року – 09 квітня 2026 року (117 днів х 124,32 грн). Сума цих нарахувань становить 45 745,44 грн; платежів на погашення цієї заборгованості в наведеному розрахунку не зазначено.

Пунктом 4.17 первісного договору зазначено денну процентну ставку, розраховану для цілей Закону України «Про споживче кредитування», – 0,918 %. Після укладення додаткової угоди у її пункті 4 зазначено орієнтовні загальні витрати за кредитом 57 233,84 грн за залишкові 365 днів, у тому числі несплачені платежі, та денну процентну ставку 0,933 %. Обидва значення містять врахування загальної вартості кредиту за відповідними розрахунковими припущеннями, а не лише номінального процента за день.

23 квітня 2026 року позивач склав вимогу про дострокове повернення кредиту, пославшись на прострочення понад місяць. До матеріалів, наданих на підтвердження відправлення, належить список рекомендованих листів. Водночас заявлений у позові розрахунок договірних процентів обмежено 09 квітня 2026 року, тобто датою до складення цієї вимоги. Тому направлення та одержання вимоги не визначають правомірність нарахувань за зазначений попередній період. Питання про дострокову вимогу не впливає на неоспорювану в цьому перегляді частину рішення щодо повернення тіла кредиту.

За частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати кредит у визначених договором розмірі та на умовах, а позичальник – повернути кредит і сплатити проценти. Частини перша та друга статті 1056-1 ЦК України передбачають погодження у договорі фіксованої або змінюваної процентної ставки, її розміру та порядку сплати. Згідно зі статтями 526, 629 ЦК України зобов`язання підлягають належному виконанню, а договір є обов`язковим для сторін.

Водночас свобода договору реалізується з урахуванням обов`язкових приписів законодавства про споживче кредитування. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, включаючи проценти, комісії та інші обов`язкові платежі. Абзац четвертий частини другої статті 8 цього Закону прямо відносить до загальних витрат за споживчим кредитом комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. За частиною п`ятою статті 8 Закону максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право безоплатно одержувати визначену законом інформацію щодо кредитної заборгованості у передбачених цією статтею випадках. За частиною п`ятою статті 12 Закону нікчемними є умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно із правами, встановленими цим Законом. За статтями 204 та 215 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, а недійсність нікчемної умови має прямо випливати із закону. Наявність у договорі узгодженої комісії не звільняє суд від перевірки її природи, змісту та відповідності імперативним приписам.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено засади захисту від несправедливих умов договору; пункт 5 частини третьої цієї статті стосується непропорційно великої суми компенсації, яка має сплачуватися споживачем у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Статті 3, 6, 509, 627 ЦК України вимагають додержання засад добросовісності, справедливості та розумності, однак самі по собі не встановлюють числової межі звичайних договірних процентів, яка дорівнює 50 % основної суми кредиту.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених Кодексом. За частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частина тринадцята статті 141 ЦПК України передбачає зміну розподілу судових витрат апеляційним судом, якщо він змінює рішення чи ухвалює нове, не передаючи справи на новий розгляд.

Правова природа процентів за користування кредитом і процентів як відповідальності за порушення грошового зобов`язання є різною. Періодичне нарахування договірних процентів на залишок кредиту в межах погодженого строку кредитування є платою за користування наданими коштами. Сам факт несплати чергового платежу не перетворює проценти, які надалі продовжують нараховуватися на неповернений кредит у межах строку кредитування, на відповідальність за статтею 625 ЦК України.

Надані договір і додаткова угода передбачають 1,00 % та 0,74 % на день залежно від періоду користування кредитом. Перевірка щоденного розрахунку підтверджує суму 45 745,44 грн як результат нарахування саме на основну суму кредиту до 09 квітня 2026 року. У ньому не встановлено капіталізації раніше нарахованих процентів або додавання процентів до суми, на яку обчислюється плата за кредит. Тому довід апелянта про «каскадне» збільшення процентів на несплачені проценти не підтверджується розрахунком.

Законодавче обмеження денної процентної ставки поширюється на відносини за договором від 09 червня 2025 року та додатковою угодою від 17 червня 2025 року. Перевіряти відповідність йому лише шляхом зіставлення номінальної ставки 1 % за день із законодавчим максимумом було б недостатньо, оскільки денна процентна ставка за Законом враховує загальні витрати за кредитом. Проте договірні документи містять розрахунки саме цієї ставки у значеннях 0,918 % на дату основного договору та 0,933 % після додаткової угоди, тобто в межах 1 %. Апелянт не навів конкретної арифметичної помилки в цих показниках або даних про інші обов`язкові витрати, які змінювали б їх понад встановлену законом межу.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 виснувала, що суд не вправі за відсутності самостійної вимоги про зміну або оспорення умови договору та без установленої законом нікчемності такої умови довільно визначати інший, на його погляд справедливий, розмір договірних процентів. У цій постанові здійснено відступ від попереднього підходу, відображеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23. При цьому невизначені або неоднозначні умови договору мають тлумачитися на користь споживача. У цій справі розмір і період застосування договірних процентів сформульовані визначено, а суперечності щодо їх обчислення не встановлено.

Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 не змінює цього висновку, оскільки там розглядалося питання можливості зменшення надмірної відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не встановлення судом замість погодженої сторонами нової ціни користування кредитом протягом строку кредитування. Так само пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не встановлює загальної верхньої межі звичайної плати за користування кредитом у 50 % від його основної суми.

Оскільки матеріали підтверджують нарахування процентів за визначеними сторонами ставками протягом погодженого строку, а підстав для зменшення їх суми до 8 400 грн за наведеними в апеляційній скарзі доводами не встановлено, рішення суду першої інстанції в цій частині належить залишити без змін.

Пунктом 4.11 договору про відкриття кредитної лінії від 09 червня 2025 року № 1561-8376 визначено одноразову комісію за видачу кредиту в розмірі 15 % суми наданих коштів. При наданні 12 000 грн вона становила 1 800 грн. Пункт 2.6 додаткової угоди від 17 червня 2025 року так само передбачає комісію за видачу додаткових кредитних коштів у розмірі 15 % від 4 800 грн, тобто 720 грн. Загальна сума комісії – 2 520 грн. За умовами цих документів комісія виникає одноразово у зв`язку з видачею відповідного траншу, а не нараховується щомісяця за подальше обслуговування або надання інформації щодо стану заборгованості.

Абзац четвертий частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» включає до загальних витрат споживача, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані саме з наданням кредиту. Сам по собі цей припис регламентує склад загальних витрат та порядок визначення вартості кредиту, тому не створює безумовної підстави для будь-якої комісії незалежно від умов договору. Однак у взаємозв`язку зі статтями 6, 627, 628, 629 ЦК України він не виключає погодження сторонами окремої складової ціни кредитування – одноразової комісії за операцію з видачі коштів – за умови її належного розкриття споживачеві, визначеності суми та відсутності порушення прямо встановлених законом прав. У цій справі зазначена комісія передбачена в індивідуальних умовах договору та додаткової угоди, а її розмір можна встановити простим арифметичним розрахунком.

Найближчим за характером спірної умови є висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23. У цій справі Верховний Суд перевіряв правомірність умови кредитного договору про одноразову комісію в розмірі 2,5 % від суми кредиту за здійснення операції з видачі кредитних коштів і вказав, що включення такої комісії до загальних витрат за споживчим кредитом передбачено частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»; сам по собі факт установлення одноразової комісії не свідчить про нікчемність умови. Верховний Суд також наголосив на необхідності оцінювати сукупну вартість кредиту, а не ізольовано один її складник, і перевіряти наявність конкретного порушення прав споживача. Відмінність у статусі кредитодавця (банк у тій справі та фінансова компанія в цій) не усуває застосовності загальних положень Закону до відповідних кредитодавців, хоча відмінність ставок і сукупної вартості кредиту потребує самостійної оцінки.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 не спростовують такого висновку. У цих рішеннях предметом перевірки була, зокрема, щомісячна плата за обслуговування кредиту без конкретизації належних платних послуг та з урахуванням гарантованого статтею 11 Закону права на безоплатну інформацію про заборгованість. Натомість у цій справі позивач не заявляє комісію за щомісячне інформування чи за невизначені періодичні дії: заявлена плата прямо та одноразово пов`язана з фактично здійсненими операціями з видачі двох траншів, факт яких підтверджено платіжними документами. Відсутні підстави без додаткової оцінки ототожнювати ці різні за природою платежі.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у справі № 903/1156/25 визнано нікчемною комісію, названу платою за надання кредиту, але розраховану залежно від кількості місяців та стягувану щомісяця впродовж строку кредитування за відсутності конкретних платних супровідних послуг. Верховний Суд спеціально зауважив, що відповідний платіж не був одноразовою комісією на момент видачі кредиту. Отже, вирішальні обставини тієї справи – періодичність платежів і відсутність самостійного предмета щомісячного обслуговування – відрізняються від обставин цього спору. Застереження щодо недопустимості прихованої плати за невизначені послуги при цьому враховуються, проте не дають підстав автоматично визнавати нікчемною чітко погоджену разову комісію за операцію видачі кредиту.

Позичальник не заперечує укладення договору й отримання коштів за обома траншами. Комісію визначено в індивідуальних договірних документах як 15 % від кожної фактично виданої суми; за розрахунком кредитодавця платежі з її погашення не здійснювались. Вартість комісії відображена у кредитній документації та включена до показника денної процентної ставки: після укладення додаткової угоди він становить 0,933 %, що не перевищує законодавчої межі 1 %. Скаржником не встановлено ані порушення конкретної гарантії, передбаченої статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», ані невідповідності арифметики нарахування комісії договірним положенням, ані перевищення максимальної денної процентної ставки. За встановлених обставин сама відсутність у договорі окремого переліку додаткових інформаційних чи супровідних послуг не дає підстав кваліфікувати цю одноразову комісію за операцію видачі кредиту як нікчемну відповідно до частини п`ятої статті 12 названого Закону. Тому висновок суду першої інстанції про стягнення 2 520 грн комісії є правильним; доводи апеляційної скарги цієї частини рішення не спростовують.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зміни або скасування рішення в оскарженій частині. Договірні проценти у сумі 45 745,44 грн підтверджені погодженими умовами кредитування та розрахунком, а одноразова комісія у сумі 2 520 грн передбачена договором і додатковою угодою та відповідає застосовному нормативному регулюванню. Враховуючи неоспорювані 16 800 грн основного боргу, загальна присуджена сума залишається 65 065,44 грн. Відмова суду першої інстанції у стягненні 8 400 грн відповідальності за статтею 625 ЦК України в межах цієї апеляційної скарги не переглядається.

Із заявлених 73 465,44 грн позовних вимог судом першої інстанції задоволено 65 065,44 грн. Пропорційна цьому розмірові частина сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2 357,98 грн із 2 662,40 грн (2 662,40 х 65 065,44 / 73 465,44). Оскільки результат вирішення спору залишається незмінним, відсутні правові підстави для перерозподілу витрат, здійсненого судом першої інстанції.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 , відповідно до повідомлених даних про оплату, сплатив 3 993,60 грн судового збору. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення – без змін, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України ці витрати слід залишити за апелянтом без стягнення з позивача будь-якої їх частини.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 374 та статтею 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Підстави для застосування статті 376 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2026 року у справі № 734/2563/26 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 993 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три) грн 60 коп. покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: