Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №751/6026/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/6026/24

Головуючий у першій інстанції – Лібстер А. С.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1257/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Любчика О.В.,

суддів Луговця О.А., Онищенко О.І.,

з участю секретарів Хілик М.О., Шкарупи Ю.В.,

сторони:

позивачі заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області,

відповідачі Чернігівська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду,

В С Т А Н О В И В:

у липні 2024 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури (далі за текстом прокурор) у порядку ст.131-1 Конституції України і ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області звернувся з позовом до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив усунути територіальній громаді м. Чернігова перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617, площею 0,0600 га, шляхом:

- визнання незаконним та скасування п. 2.2 рішення Чернігівської міської ради від 27.01.2022 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, передачу земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального садівництва, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та громадянам учасникам АТО/ООС, учасникам бойових дій, ветеранам війни та членам сімей загиблих учасників АТО/ООС для індивідуального садівництва», яким затверджено проєкт відведення та передано у власність безоплатно ОСОБА_2 вказану ділянку для індивідуального садівництва, розташовану біля садівничого товариства «Енергетик»;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу тієї ділянки від 26.08.2023, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- визнання недійсним договору міни тієї ж ділянки від 14.09.2023, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 63278156 від 07.02.2022 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на ту ж ділянку;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 69303753 від 15.09.2023 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі цю ж ділянку;

- скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної ділянки з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї;

А також здійснити розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на території м. Чернігова розташоване заповідне урочище місцевого значення «Святе» (далі за текстом - урочище «Святе») площею 44,0 га, створене на підставі рішення Чернігівського облвиконкому від 08.09.1958 № 861, відповідальним за збереження якого згідно з охоронним зобов`язанням від 30.07.2020 № 23/23-548 визначено Чернігівську міську раду. Положення про урочище «Святе» затверджено наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 30.07.2020 № 49, відповідно до якого воно входить до складу природно-заповідного фонду України, встановлено особливий режим його охорони і використання його природних ресурсів. Земельна ділянка, оголошена урочищем, являє собою старовинне лісове урочище на краю борової тераси річки Десни і має історичне значення як місце хрещення жителів м. Чернігова в озері Святе. За змістом п. 1.8 вказаного Положення, територія урочища не вилучається із земель землекористувача у відповідності до Конституції України, Лісового, Земельного та Водного кодексу України, законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», інших законодавчих і нормативних актів та цього Положення. Рішенням сесії Чернігівської міської ради від 27.01.2022 передано безоплатну у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 для індивідуального садівництва, розташовану у м. Чернігові біля садівничого товариства «Енергетик». 22.09.2022 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу цієї ділянки. Власником цієї земельної ділянки є ОСОБА_1 відповідно до договору міни, укладеного ним із ОСОБА_3 14.09.2023. Ця ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі 25.08.2021 та відведена у приватну власність з порушенням вимог Земельного кодексу України, Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки вона потрапляє в межі урочища «Святе» та зони озеленення загального користування. Так, на офіційному веб-порталі Держгеокадастру України, де розміщена Публічна кадастрова карта, за посиланням https://map.land.gov.ua, з урахуванням шару «Природно-заповідний фонд», земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 накладається на територію урочища «Святе». Крім того, відповідно до інформації Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» та графічних схем, складених сертифікованим інженером-землевпорядником ПП «Елітзем» ОСОБА_4 , спірна земельна ділянка потрапляє в межі цього Урочища та у межі зони зелених насаджень загального користування й територій вулиць місцевого руху, позначену на Плані зонування території міста Чернігова відповідно до Генерального плану м. Чернігова, затвердженого рішенням Чернігівської міської ради від 25.12.2003. Ці висновки зроблені з урахуванням поворотних точок спірної земельної ділянки та генерального плану м. Чернігова від 2002 року, чинного як на час передачі земельної ділянки у приватну власність, так і на цей час. Земельна ділянка із кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 наразі зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , проте згідно з обмеженнями, встановленими законодавством, вона не може перебувати у приватній власності. Тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо неї підлягають захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути цю ділянку територіальній громаді міста. Надання земель природно-заповідного фонду у приватну власність для ведення садівництва суперечить чинному законодавству та меті створення урочища «Святе». Чернігівською міською радою незаконно вилучено спірну земельну ділянку із земель природно-заповідного фонду та передано у приватну власність громадянина. Тож наявні підстави для скасування п. 2.2 рішення Чернігівської міської ради від 27.01.2022 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, передачу земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального садівництва, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та громадянам учасникам АТО/ООС, учасникам бойових дій, ветеранам війни та членам сімей загиблих учасників АТО/ООС для індивідуального садівництва», яким затверджено проект відведення та передано у власність безоплатно ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 для індивідуального садівництва, розташовану біля садівничого товариства «Енергетик». Ні проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в м. Чернігові, ні рішення сесії Чернігівської міської ради від 27.01.2022 не містять інформації про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із «землі рекреаційного призначення» на «землі сільськогосподарського призначення». З огляду на те, що оспорюване рішення Чернігівської міської ради від 27.01.2022 є незаконним, та що воно слугувало підставою для подальшого укладення перелічених вище договорів купівлі-продажу й міни, ці правочини підлягають визнанню недійсними. З метою поновлення прав держави на землі природно-заповідного фонду державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 підлягає скасуванню з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 травня 2025 року апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2024 року без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 жовтня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури про визнання незаконним та скасування пункту рішення Чернігівської міської ради, визнання недійсними договорів, скасування рішень про державну реєстрацію з одночасним припиненням права приватної власності змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 травня 2025 року в частині вирішення позовних вимог керівника Чернігівської обласної прокуратури про повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить оскаржуване рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду є незаконним.

Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що судом безпідставно не прийнято до уваги графічну схему, складену сертифікованим інженером-землевпорядником ПП «Елітзем» ОСОБА_4 , згідно з якою земельна ділянка 7410100000:01:043:0617 знаходиться у межах урочища «Святе». Сам факт розташування цієї ділянки у межах природно-заповідного фонду автоматично відносить її до земель природно-заповідного фонду.

Вказує, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Тобто факт існування об`єкта природно-заповідного фонду пов`язується виключно з прийняттям уповноваженим органом відповідного рішення про створення такого об`єкта. При цьому невиготовлення документації із землеустрою не впливає на існування такого об`єкта, а її відсутність не спростовує його існування. Суд не врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах: від 26.02.2020 у справі № 911/3315/17, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19 і від 15.02.2023 у справі № 734/1560/20, згідно з якими до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неоформлення земельної ділянки не змінює її цільове призначення як такої, що віднесена до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Вважає, що у приватну власність спірну земельну ділянку передано протиправно, так як її сформовано за рахунок земель зелених насаджень загального користування та територій вулиць місцевого руху, щодо яких законодавством встановлено обмеження і у справі відсутні докази зміни цільового призначення цієї ділянки, а саме виключення її з переліку територій зеленої зони, вулиць місцевого руху чи земель природно-заповідного фонду.

Крім того зазначає, що задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у державну власність не є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на неї за відповідачем. Тому слід визнати недійсним також і вищевказане рішення Чернігівської міської ради від 27.01.2022. Необхідність скасування у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію речових прав на нерухоме майно за суб`єктами, які незаконно отримали у приватну власність земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, зокрема, природно-заповідного, водного чи лісового фондів, підтверджується правовими позиціями, наведеними у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 05.04.2023 у справі № 357/10226/19 тощо. Для забезпечення реальної можливості держави реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки вимоги про скасування всіх рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо цієї ділянки та державної реєстрації на їх підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прав власності за громадянами на цю ділянку підлягають задоволенню.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України не надходив.

Прокурор Юзвак Л.Б. у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, рішення суду скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник Чернігівської міської ради – Манжула Н.Л. у судовому засіданні просила в задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури відмовити, рішення суду залишити без змін.

Представник Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, відповідач ОСОБА_3 у судове засіданні не з`явились, повідомлені належним чином про час, місце та дату розгляду справи (а.с.68, 72 т.3).

Відповідач ОСОБА_1 вважається повідомленим належним чином про час, місце та дату розгляду справи, в порядку положень ч.5 ст.130 ЦПК України (а.с.69 т.3).

Від відповідача ОСОБА_2 повернулась неврученою судова повістка з відміткою поштового відділення АТ «Укрпошта» про причину невручення – «Адресат відсутній». Крім того, відповідач виклився до суду через «Оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме» (а.с.66 т.38).

З урахуванням положень частиною 11 статті 128 ЦПК України та судової практики (зокрема, див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18), відповідач ОСОБА_2 вважається належним чином повідомлений про час, місце та дату судового розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З досліджених матеріалів встановлено, що Протоколом № 6 засідання Виконкому обласної (промислової) ради депутатів трудящих від 28.03.1964 затверджено та взято на облік список ботанічних садів, парків-пам`ятників садово-паркової архітектури та інші пам`ятники природи, що знаходяться на території міст Чернігівської області, серед яких «Пролетарський гай» (південна околиця міста, біля автотраси Київ-Ленінград). Старовинний заповідний лісопарк з соснових, березових і дубових насаджень віком від 50 до 150 років, місце відпочинку (п. 4) (т.1 а.с.32-39).

Рішенням Виконкому Чернігівської обласної ради депутатів трудящих № 303 від 10.06.1972 «Про віднесення пам`яток природи до певних категорій» згідно з новою класифікацією заповідних та інших територій вирішено віднести до парків-пам`яток і пам`яток природи місцевого значення природні об`єкти, серед яких в пункті 57 Списку парків-пам`яток садово-паркового мистецтва і лісопарків місцевого значення по районах Чернігівської області (додаток до цього рішення) зазначено «лісопарк «Пролетарський гай», старовинний лісопарк з соснових, дубових і березових насаджень віком 50-150 років, місце відпочинку трудящих» (т.1 а.с.40-44).

Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 27.12.1984 № 454 «Про мережу територій та об`єктів природно-заповідного фонду області» затверджено мережі територій та об`єктів природно-заповідного фонду області. У п. 56 Переліку державних пам`яток природи місцевого значення (додатку до вказаного рішення) зазначено таке: «Паркові дуби, м. Чернігів, Пролетарський гай, південна частина» (т.1 а.с.45-52). Рішенням цього ж Комітету від 28.08.1989 № 164 вказане рішення скасовано (т.1 а.с.53-55).

Наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 30.07.2020 затверджено положення про заповідне урочище місцевого значення «Святе» (т.1 а.с.56-57). Відповідно до копії охоронного зобов`язання, виданого Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 30.07.2020 № 23/23-548, відповідальним за збереження зазначеного заповідного об`єкту визначено Чернігівську міську раду (т.1 а.с.58-59).

11.05.2021 ОСОБА_2 звернувся до Чернігівського міського голови із заявою про надання йому дозволу як учаснику АТО на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території Чернігівської міської ради біля садівничого товариства «Енергетик» (т.1 а.с.149).

У витягу НВ-6315843002021 від 25.08.2021 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який видано на запит ОСОБА_2 , маються такі відомості щодо земельної ділянки 7410100000:01:043:0617: м. Чернігів, розташована біля садівничого товариства «Енергетик», цільове призначення - для індивідуального садівництва, категорія землі сільськогосподарського призначення (т.1 а.с. 98-100). У витягу з містобудівної документації від 03.12.2021 № 01-08/733 Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради зазначено, що земельна ділянка, щодо якої складено проєкт землеустрою щодо відведення її у власність ОСОБА_2 , розташована на території існуючих колективних садів (садівничих товариств) з перспективою їх реконструкцій під садибно-житлову забудову. Відповідно до плану дії обмежень за екологічними умовами, ця ділянка не належить до жодної з санітарно-захисних чи водоохоронних зон. Щодо плану дії обмежень за умовами охорони культурної спадщини, то вона входить до меж підзон ландшафту, що охороняється (т.1 а.с.96 зворот - 97).

Рішенням сесії Чернігівської міської ради від 27.01.2022 № 16/VIII-13 передано безоплатну у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617, розташовану у м. Чернігові біля садівничого товариства «Енергетик», за результатами його звернення, на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та на виконання рішення Чернігівської міської ради від 01.12.2020 № 2/VIII-26 «Про програму підтримки учасників АТО/ООС, членів їх сімей та сімей загиблих (померлих) учасників АТО/ООС мешканців м. Чернігова на 2021-2023 роки», підп. 4.3 п. 4 рішення від 24.06.2021 № 9/VIII-17; яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки біля садівничого товариства «Енергетик» орієнтовною площею 0,0600 га та, відповідно, на розроблення проекту землеустрою. Ці обставини підтверджено копією проєкту землеустрою, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , і згаданого рішення від 27.01.2022 № 16/VIII-13 (т.1 а.с.80-100, 101).

26.08.2023 ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки 7410100000:01:043:0617, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю.В. (т.1 а.с.102-104).

14.09.2023 між ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувач) укладено договір міни вказаної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю.В. і відповідно до якого земельна ділянка 7410100000:01:043:0617 по цей час належить ОСОБА_1 (т.1 а.с.105-107).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого мана щодо об`єкту нерухомого майна від 06.05.2024 № 377340482, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 площею 0,0600 га з 14.09.2023 зареєстроване за ОСОБА_1 (т.1 а.с.60-62). У інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку зазначено, що згадана земельна ділянка з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, вид використання для індивідуального садівництва, площа 0,06 га, розташована в м. Чернігів біля садівничого товариства «Енергетик», власником якої є ОСОБА_1 (т.1 а.с.63). Паперова копія поземельної книги містить аналогічну інформацію, яка наведена вище (т.1 а.с.69-79).

На запит Чернігівської обласної прокуратури від 19.04.2024 № 55-77-3662ВИХ-24 (т.1 а.с.64-65) Чернігівська міська рада 19.04.2024 надала відповідь за № 55-77-3662 (т.1 а.с.66-68), про те, що надати викопіювання з співставленням території Генерального плану м. Чернігова відносно території земельної ділянки 7410100000:01:043:0617 управління архітектури та містобудування немає можливості, оскільки графічні матеріали Генерального плану м. Чернігова як електронний документ виконано без прив`язки до відповідних систем координат (а.с.66-67, 68 т.1).

Згідно з інформацією Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 01.05.2024 № 5-346, земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 нанесено на матеріали Генерального плану м. Чернігова орієнтовно, відповідно до відкритих даних земельного кадастру. З урахуванням вказаного ця ділянка, відповідно до Генерального плану м. Чернігова, за функціональним призначенням потрапляє в межі територій вулиць місцевого руху та земельних насаджень загального користування; території вулиць місцевого руху призначені для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів, території земельних насаджень загального користування призначаються для повсякденного відпочинку населення і включають парки, сквери, сади, бульвари, міські ліси, лугопарки та інші спеціалізовані парки; будь-яке інше функціональне використання таких територій не передбачено (т.1 а.с.110, 111).

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 29.04.2024 № 10-25-0.2-2565/2-24, наданою у відповідь на запит Чернігівської окружної прокуратури від 19.04.2024 № 55-77-3665ВИХ-24, до кадастрового плану, який є складовою частиною документації із землеустрою, що була підставою для реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:01:043:0617, зазначено, що вона віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення (т.1 а.с.113).

Виконавчий комітет Чернігівської міської ради 21.02.2024 звернувся до Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації з приводу розроблення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а також внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному ст.43, 79, 79-1, 185 ЗК України, ст. 25, 47 Закону України «Про землеустрій» та Закону України «Про державний земельний кадастр» (т.1 а.с.152-153). Відповідь на це звернення у справі відсутня.

На схемах розташування земельної ділянки, виконаної інженером-землевпорядником ОСОБА_4 , земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 розташована на території урочища «Святе» (т.1 а.с.114-116).

Крім того, Чернігівською міською радою апеляційному суду надано акт обстеження спірної земельної ділянки від 04.04.2025, відповідно до якого огляд ділянки проведено візуально, винос її меж в натурі (на місцевості) не здійснювався. Територія цієї ділянки перебуває у вільному доступі, не огороджена; розміщення ділянки не обмежує суміжних землекористувачів використовувати їх власність, доступ забезпечено; на земельній ділянці дороги (проїзди) відсутні; відсутні тимчасові або капітальні споруди, відсутнє розпочате або закінчене будівництво (т.2 а.с.34-36).

У листі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 18.04.2025 № 02/1159 зазначено, що за опрацюванням шарів Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України земельні ділянки, серед яких і спірна, повністю розташовані в межах об`єкта природно-заповідного фонду України заповідне урочище місцевого значення «Святе», у північно-західній його частині. Проте, за опрацюванням кейсів Національного геопорталу НІГД вказані земельні ділянки частково розташовані в межах об`єкта природно-заповідного фонду України Заповідне урочище місцевого значення «Святе», у північно-західній його частині. Картографічні матеріали, які були складовими проекту створення урочища, в інспекції відсутні (т.2 а.с.60).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

У абзаці другому частини другої статті 178 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Відповідно до частини першою статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з частинами 3, 4, 7 статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами). При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, – з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

У статті 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51–53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина перша статті 81 ЗК України).

Згідно з п. «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. «г» частини першої, частини другої статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення. Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пункті «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Системний аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності було можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України (постанова Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі №190/998/21 (провадження №61-8127св25).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

У статті 391 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23) зробила висновки, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. У випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 621/989/20, на які посилався заявник у касаційній скарзі, зробив висновки, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає частині 1 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», при цьому неоформлення земель під об`єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), на яку посилається апелянт, вказано, що:

«7.21. Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

7.52. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143)). Однак, беручи до уваги те, що оскаржені рішення органів місцевого самоврядування не стосуються ОСОБА_2 як останньої набувачки земельної ділянки, вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, на підставі яких земельну ділянку було оформлено за ОСОБА_1, не призводять відновлення порушеного права територіальної громади міста Полтави. За таких обставин у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

7.53. Не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 517556 від 05 червня 2009 року, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід також відмовити (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21 пункт 151).

8.6. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказати, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання прокурора на те, що апеляційний суд мав урахувати висновки щодо застосування положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц і від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц.

9.8. Відповідно до абзацу третього преамбули до закону № 2456-ХІІ, природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Тому на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (частина третя статті 7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)».

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2026 року постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 травня 2025 року скасовано в частині вирішення позовних вимог керівника Чернігівської обласної прокуратури про повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 жовтня 2024 року переглядається саме в скасованій його частині.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що проект землеустрою щодо організації меж території Заповідного урочища місцевого значення «Святе» не розроблений та не затверджений і в судовому засіданні відповідно достовірно неможливо встановити, чи дійсно спірна земельна ділянка знаходиться в оспорюваних межах. Як на час виділення відповідачу ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки, на час укладення останнім договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки з відповідачем ОСОБА_3 , так і на теперішній час її перебування у власності відповідача ОСОБА_1 , не надані відомості будь-яких обмежень чи обтяження щодо спірної земельної ділянки. Позивачем також не надано суду доказів того, що на теперішній час змінено цільове призначення спірної земельної ділянки та внесено до відповідних державних реєстрів відомості про те, що ця земельна ділянка належить до категорії земель природно-заповідного фонду. Достеменно встановити факт розташування спірної земельної ділянки у межах Заповідного урочища місцевого значення «Святе» та належність її до земель природно-заповідного фонду на підставі наявних у справі матеріалів неможливо.

Суд також зазначив, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку у передбачений законом спосіб, судом не встановлено підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування про виділення цієї земельної ділянки, то відповідно відповідач ОСОБА_3 став добросовісним набувачем цієї земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки від 26.08.2023, на момент укладення якого не було наявних у відповідних державних реєстрах будь-яких обмежень, обтяжень, заборон щодо спірної земельної ділянки. Крім того, відповідачем ОСОБА_3 укладений договір міни від 14.09.2024 з відповідачем ОСОБА_1 і на момент укладення якого також не було наявних у відповідних державних реєстрах будь-яких обмежень, обтяжень, заборон щодо спірної земельної ділянки.

Перекладення на відповідачів обов`язку з перевірки дотримання органом місцевого самоврядування законодавства при отриманні земельної ділянки у приватну власність (розумна обачність), як про те вказував позивач, є надмірним тягарем, що покладається на приватну особу у правовідносинах з органом, наділеним владними повноваженнями, який має відповідні інструменти і зобов`язаний діяти відповідно до вимог закону.

Апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора в частині, що переглядається, з огляду на таке.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, проєкт землеустрою щодо організації меж території заповідного урочища місцевого значення «Святе» з урахуванням вимог чинного законодавства не розроблений та не затверджений.

Також у Державному земельному кадастрі та поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617, площею 0,0600, відкритої 25.08.2021 (а.с.69 т.1), відсутні відомості про зареєстровані обмеження чи обтяження у використанні даної земельної ділянки.

Вказані обставини також не оспорюються ніким із учасників справи.

Однак, посилаючись на ці обставини, як неможливість достовірно встановити факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель природно-заповідного фонду, місцевий суд не врахував, що відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» факт існування території чи об`єкта природно-заповідного фонду пов`язується лише з прийняттям уповноваженим органом рішення про його створення, а відсутність документації із землеустрою щодо встановлення меж такого об`єкта в натурі не змінює його правового статусу та не припиняє режиму особливої охорони земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі №910/8413/21 (провадження №12-9гс23) зробила висновки, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. У випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №910/2323/18, зазначив, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі №911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі №752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі №734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі №621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі №621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі №910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі №621/989/20, зробив висновки, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», при цьому неоформлення земель під об`єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2025 року у справі №743/1087/23 (провадження № 61-11115св24) зазначив, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований регіональний ландшафтний парк, та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності.

Таким чином, відсутність встановлених у натурі меж заповідного урочища «Святе» не може ототожнюватися з відсутністю самого об`єкта природно-заповідного фонду та не виключає можливості доведення розташування спірної земельної ділянки в його межах з урахуванням інших доказів у справі.

Наведене стосується і питання щодо визначення цільового призначення спірної земельної ділянки, позаяк сам факт розташування її у межах території природного-заповідного фонду автоматично відносить цю ділянку до земель-природно-заповідного фонду.

При цьому, як слушно вказує прокурор, висновок експерта є лише одним із доказів у справі (п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК України), він не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України (ст. 110 ЦПК України).

До того ж, відсутність розробленого та затвердженого проєкту землеустрою щодо організації меж території заповідного урочища місцевого значення «Святе» фактично унеможливлює проведення експертизи для визначення розташування спірної земельної ділянки в межах земель цього об`єкта природно-заповідного фонду, чого не заперечують учасники справи.

В цьому аспекті змістовними є акцентування уваги прокурором на бездіяльність відповідача Чернігівської міської ради, яка відповідно до законодавства зобов`язана забезпечити виготовлення відповідної технічної документації із землеустрою щодо об`єкта природно-заповідного фонду - урочища «Святе», що підтверджено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі №620/6997/24, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2025 року (за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень).

При цьому, саме Чернігівській міській раді за охоронним зобов`язанням передано під охорону та дотримання встановленого режиму територія заповідного урочища «Святе».

На підтвердження позовних вимог прокурором надано графічні схеми, виконані ПП «Елітзем», згідно яких земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 знаходиться біля садівничого товариства «Енергетик» у межах території природно-заповідного фонду урочища «Святе». Ці документи складені сертифікованим інженером-землевпорядником, а тому відповідають критеріям належності й допустимості доказів у справі, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області інформацією від 18.04.2025 з доданими схемами також підтвердила, що за опрацюванням шарів Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 повністю розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду України заповідного урочища «Святе», у північно-західній його частині. Проте, за опрацюванням кейсів Національного геопорталу ЕІГД земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 частково розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду України заповідного урочища «Святе», у північно-західній його частині.

Крім того, за довідкою ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 01.05.2024 за №5-346 земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 хоча й нанесена на матеріали генерального плану орієнтовно, проте за функціональним призначенням потрапляє в межі територій вулиць місцевого руху та зелених насаджень загального користування, що відображено на доданому фрагменті генерального плану м. Чернігів.

Графічною схемою ПП «Елітзем», матеріалами Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО», актом обстеження земельної ділянки №2 від 04.04.2025, складеним прокурором Чернігівської окружної прокуратури Тишкевич Л.В., заступником начальника управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради Носком С.В., начальником відділу правового регулювання земельних відносин управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради Манжулою Н.Л. у присутності ОСОБА_1 , та доданими до нього викопіюванням топографічної аерофотозйомки й фотокопіями доведено розташування спірної земельної ділянки у межах природно-заповідного фонду. Зокрема, на фотокопіях візуально спостерігається наявність на спірній земельній ділянці та поряд з нею зелених насаджень загального користування та проїзного шляху, а сама ділянка розташована поблизу житлових забудов.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, яку передано у приватну власність, виключення її з переліку територій зеленої зони, вулиць місцевого руху чи земель природно-заповідного фонду, що не відповідає вимогам статті 20 ЗК України.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 17.06.2020 №711-ІХ (Закон набрав чинність 24.07.2021, крім абзаців другого - четвертого підпункту 12 пункту 8 розділу I та пункту 4 цього розділу, які набирали чинності з дня опублікування Закону 24.07.2020) передбачено, що містобудівна документація на місцевому рівні, затверджена до набрання чинності цим Законом, зберігає чинні плани зонування територій, затверджені до набрання чинності цим Законом, та вважається невід`ємною складовою генеральних планів населених пунктів. У населених пунктах, у яких не затверджені плани зонування територій станом на день набрання чинності цим Законом, можуть затверджуватися плани зонування територій шляхом внесення змін до генеральних планів населених пунктів.

Отже, з 24.07.2021 набрали чинності зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 17.06.2020 №711-ІХ, якими встановлено, що обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.

Водночас, слід зазначити, що невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і не виключає перебування спірної земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду.

До того ж, у розділі 2 «Експлікація земельних угідь» вказаної Поземельної книги міститься інформація про наявність на спірній земельній ділянці багаторічних насаджень.

Крім того, згідно п. 1.8, 1.9 Положення про заповідне урочище місцевого значення «Святе», територія, оголошена урочищем, не вилучається у землекористувача (Чернігівська міська рада), який здійснює на ній свою діяльність у відповідності до Конституції України, Лісового, Земельного та Водного кодексів України, Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», інших нормативно-правових актів та цього Положення.

При цьому апеляційний суд враховує, що відповідачі всупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надали переконливих доказів, підготовлених незацікавленою у спорі особою, на спростування вимог позивача та поданих ним доказів щодо належності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі №755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Відмовивши ж у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем перебування спірної земельної ділянки в межах території та об`єктів природно-заповідного фонду, суд першої інстанції всупереч вимог статті 89 ЦПК України надав оцінку лише окремим доказам, без достатності та взаємного зв`язку всіх доказів у сукупності.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено належними, достатніми й достовірними доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617, яка знаходиться біля садівничого товариства «Енергетик», перебуває у межах території природно-заповідного фонду урочища «Святе», що свідчить про обгрунтованість аргументів апеляційної скарги та помилковість висновку суду першої інстанції щодо цих обставини.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2).

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Враховуючи, що Верховна Рада України не погоджувала вилучення спірної земельної ділянки на території заповідного урочища «Святе» із комунальної власності, право держави в особі місцевої територіальної громади на цю земельну ділянку не припинилося і до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , не перейшло.

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику на підставі статті 391 ЦК України в її редакції на час спірних правовідносин є негаторний позов, який і пред`явлено прокурором і з такою вимогою позивача погоджується апеляційний суд.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (див. рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України»), напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до заповідного урочища місцевого значення «Святе».

У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.

Як було зазначено вище, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду.

При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 141, ч. 1ст. 50 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, п.п. «а», «б» ч. 1 ст. 91, пункти «а», «б» ч. 1 ст. 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (див. постанови від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (п. 127), від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц (п. 90), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (п. 148), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (п. 53), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (п. 117), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (п. 9.75)).

Надання земельної ділянки для індивідуального садівництва на території заповідного урочища місцевого значення «Святе» суперечить як статусу цього об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на ведення певної діяльності, зокрема індивідуального садівництва, на відповідних землях.

Право територіальної громади повернути земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передання на користь фізичної особи, передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

Тому за змістом наведених вище положень закону, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і орган місцевогосамоврядування, і ОСОБА_1 , і наступні власники, знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передачі й отримання у приватну власність спірної земельної ділянки на території заповідного урочища місцевого значення «Святе» для вищевказаної мети.

Отже, втручання судом у право власності набувачів спірної земельної ділянки, мирно володіти цією ділянкою відповідає закону.

Одночасно колегія суддів суд констатує, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах території заповідного урочища місцевого значення «Святе» понад шістдесят років до виникнення спірних правовідносин і належить до земель природно-заповідного фонду.

Тому, апеляційний суд вважає слушними аргументи прокурора, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , будучи мешканцями м. Чернігів, не могли не знати про розташування спірної земельної ділянки у межах заповідного урочища місцевого значення «Святе», яке знаходиться у цьому місті. У силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки (місце розташування, наявність багаторічних дерев та інших загальних зелених насаджень), проявивши розумну обачність, всі власники земельної ділянки могли і повинні були знати про те, що спірна земельна ділянка розташована на території об`єкта природно-заповідного фонду, створеного ще у 1958 році. За півтора року з часу оформлення права власності на спірну земельну ділянку первісним набувачем її було двічі відчужено й ОСОБА_1 став останнім власником. У зв`язку з цим, у даному випадку немає підстав вважати, що мали місце недобросовісні дії лише з боку органу місцевого самоврядування.

Придбаваючи земельну ділянку та діючи розумно, кожен із набувачів, зокрема й ОСОБА_1 , не могли не перевірити місцезнаходження ділянки, а отже, повинні були достовірно пересвідчитись у тому, що ця земельна ділянка знаходиться поза межами заповідного урочища місцевого значення «Святе».

При цьому, відповідачами не доведено, що у них були перешкоди самостійно чи із залученням відповідних фахівців, зокрема й у галузі права, ознайомитися із земельною документацією та нормами чинного законодавства, зробивши відповідні висновки щодо цільового призначення та режиму використання спірної земельної ділянки.

Таким чином, усунення перешкод територіальній громаді м. Чернігова з боку ОСОБА_1 у користуванні спірною земельною ділянкою, розташованої у межах заповідного урочища місцевого значення «Святе», відповідатиме легітимній меті, такий захід втручання у право власності ОСОБА_1 буде пропорційним цій меті й не становитиме надмірний тягар для відповідача, якого не можна вважати добросовісним набувачем.

За таких обставин вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути її державі є обгрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування її державної реєстрації, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно частитни четвертої статті 334 ЦК України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до пунтку 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Одними із засад державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У частині третій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Наведена норма кореспондується з положенням пунтку 9 частини першої статті 27 цього Закону, згідно якої державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Оскільки позовною вимогою прокурора є повернення спірної земельної ділянки, то задоволення апеляційним судом даної вимоги в силу зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_1 , як кінцевим власником цього нерухомого майна.

Отже, при задоволенні негаторного позову прокурора, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 з одночасним припиненням його права приватної власності на дану земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави, а тому також підлягає задоволенню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.10.2023 у справі №734/1560/20 за схожих правовідносин.

Крім того, на думку апеляційного суду наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.

Законодавцем установлено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися лише у певних цілях з дотриманням умов та вимог, визначених статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до частин 1, 3 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні системи, меліоративні мережі та інші складові частини меліоративної системи, складові частини меліоративних мереж.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними (частина перша статті 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (частина першо статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень) (частина 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Дана норма також кореспондується з частиною 13 статті 79-1 ЗК України, згідно якої земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням, яке суперечить дозволеним видам використання земель на заповідних територіях, передання її у приватну власність та використання для таких цілей порушує вимоги закону.

При цьому, правові режими земельних ділянок сільськогосподарського та природоохоронного призначення є повністю відмінними.

Тому, доки в Державному земельному кадастрі існуватиме інформація про спірну земельну ділянку з діючим цільовим призначенням (землі сільськогосподарського призначення, 01.05 для індивідуального садівництва) (а.с.63 т.1), яке суперечить дійсному (землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), такі офіційні дані позбавляють державу в особі місцевої територіальної громади можливості реалізувати всі правомочності власника цієї земельної ділянки.

Відтак, з метою поновлення прав держави на землі природно-заповідного фонду державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617 підлягає скасуванню в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.

Підсумовуючи викладені обставини, апеляційна скарга в частині позовних вимог прокурора про усунення перешкод та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, направлених Верховним Судом на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог прокурора про усунення перешкод та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову у цій частині з огляду на наведені підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких також належать витрати, пов`язані із залученням спеціаліста.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі №530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) зробив висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У випадку, якщо суд касаційної інстанції скасовує судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2026 року у справі, яка переглядається, зазначив, що судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Касаційною інстанцією та апеляційним судом відповідні скарги прокурора та його позовні вимоги задоволено частково лише щодо повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації, що становить 2/8 від заявлених вимог.

Чернігівською обласною прокуратурою були понесені витрати по сплаті судового збору: 1) в суді першої інстанції за подачу позовної заяви – 21196, 00 грн (т.1 а.с.26); 2) за апеляційний перегляд справи – 31794, 00 грн (т.1 а.с.251); за касаційний розгляд справи – 42392, 00 грн (т.2 а.с.111), а також на залучення спеціаліста – 2500, 00 грн (т.3 а.с.61).

Тому, з огляду на часткове задоволення позову, з ОСОБА_1 , як кінцевого власника спірної земельної ділянки, на користь Чернігівської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору: за розгляд справи судом першої інстанції – 5299 грн, за апеляційний розгляд справи – 7948, 50 грн, за касаційний розгляд справи – 10598 грн, також, витрати на залучення спеціаліста – 625 грн, а всього – 24470, 50 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ч. 1, п. 3, 4, 381-384, 389-390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області - задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2024 року - в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права розпорядження та користування земельною ділянкою, зобов`язавши ОСОБА_1 повернути державі в особі Чернігівської міської ради земельну ділянку природно-заповідного фонду з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617, площею 0,0600 га, розташовану у місті Чернігові біля садівничого товариства «Енергетик».

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, дата державної реєстрації 14.09.2023, індексний номер 69303753 від 15.09.2023, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617, площею 0,0600 га, з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на дану земельну ділянку.

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0617, площею 0,0600 га, з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені нею судові витрати по сплаті судового збору: за розгляд справи судом першої інстанції – 5299 грн, за апеляційний розгляд справи – 7948, 50 грн, за касаційний розгляд справи – 10598 грн, також витрати на залучення спеціаліста - 625 грн, а всього – 24470, 50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23.10.2026 року.

Головуючий: Судді: