Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №523/15813/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 28 вересня 2026 р.

Справа: №523/15813/25

Суддя: Погорєлова С. О.

Номер провадження: 22-ц/813/4785/26

Справа № 523/15813/25

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на рішення Пересипського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Малиновського О.М. 17 грудня 2025 року у м. Одеса, -

встановила:

У серпні 2025 року ТОВ «ФК «Юніт Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначало, що 23.03.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою було укладено кредитний договір №775183664, за умовами якого останній було надано кредит на суму 22000,00 грн.

28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №290 від 25.06.2024 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором №775183664.

19.12.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 19/1224-01, предметом якого з урахуванням додаткових угод є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 19.12.2024 року до договору факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.

04.06.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу №04/06/25-Ю відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №775183664.

Посилаючись на те, що до позивача перейшло право вимоги за укладеним кредитним договором, та на те, що відповідач не виконує прийняті на себе зобов`язання, ТОВ «Юніт Капітал» просило стягнути суму боргу в розмірі 103492,52 грн., судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 2422,40 грн., та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 17.12.2025 року позов ТОВ «Юніт Капітал» було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 103492,52 грн., судовий збір в розмірі 2422,40 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 38500 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що апелянт не погоджується із розрахунком заборгованості позивача в частині простроченої заборгованості за процентами, оскільки строк кредитування за кредитним договором становить 30 днів, і саме за цей період позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом.

Крім того, у Довідці щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі позивачем також зазначений строк кредитування 30 днів з процентною ставкою 2,50% в день, а у Заявці на отримання грошових коштів в кредит від 24.03.2024 року аналогічно зазначений строк кредитування 30 днів.

Даних, що відповідач у добровільному порядку сплатив нараховану заборгованість за кредитним договором чи здійснив пролонгацію кредитного договору, матеріали справи не містять.

Відтак, стягнення з відповідача процентів за користування грошима за період після визначеного сторонами договору строку повернення позики — дня закінчення строку договору, є необґрунтованим.

Сторони про розгляд справи на 29.09.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Враховуючи, що оскільки в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, то колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , в електронній формі, було укладено договір кредитної лінії №775183664, який відповідачем підписаний електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатору.

За умовами кредитного договору відповідачці наданий кредит у розмірі 22000,00 грн., строком користування 30 днів, дата повернення - 23.03.2024 року, зі сплатою процентів

Кредитні грошові кошти в розмірі 22000,00 грн. були перераховані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на платіжну карту № НОМЕР_1 , зазначену відповідачем у кредитному договорі, що підтверджується платіжним дорученням від 23.03.2023 року.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №290 від 25.06.2024 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором №775183664.

19.12.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 19/1224-01, предметом якого з урахуванням додаткових угод є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 19.12.2024 року до договору факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.

04.06.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу №04/06/25-Ю відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №775183664.

Позивач зазначав, що умови кредитного договору відповідачем не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 103492,52 грн., з яких: 22000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 81493,12 грн. - заборгованість за відсотками.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а відтак, колегія суддів доходить висновку про те, що, акцептуючи пропозицію ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» - Поменчук І.О. електронним цифровим підписом, відтвореним за допомогою одноразового ідентифікатора у договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.03.2024 року, приєдналась до Правил надання коштів у позику, визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання грошових коштів.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем ОСОБА_1 та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18 та інших.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що зазначений вище кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронним підписом первісного кредитора підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що позичальник ОСОБА_1 всі умови договору цілком розуміла та своїм підписом письмово підтвердила та погодилась із тим, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні такого договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

За таких обставин, на підставі вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 22000 грн. підлягали задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.

Щодо стягнення з відповідача 81493,12 грн. заборгованості за процентами.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

З розрахунку заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №775183664 від 23.03.2024 року вбачається, що відповідач станом на дату подачі позову мала прострочену заборгованість, яка складалась із тіла кредиту у розмірі 22000,00 грн., та нарахованих процентів у розмірі 81493,12 грн.

ОСОБА_1 не спростовано факт отримання кредитних коштів, а також факт неналежного виконання зобов`язань перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Однак, колегія суддів приймає до уваги, що згідно правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31.10.2018 року (провадження №14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну сплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України

Оскільки договором позики № 775183664 від 23.03.2024 року визначено, що строк позики/строк договору складає 30 днів, то строк дії договору закінчився 23.04.2024 року, а тому кредитодавець мав право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами лише до 23.04.2024 року включно.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-ІХ (який набрав чинності 24.12.2023 року) внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 8 цього Закону доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Частиною 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у договорі позики № 775183664 від 23.03.2024 року денна процентна ставка установлена на рівні 2, 5%, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» і набрання ними чинності, установлення в умовах кредитного договору умов, які передбачають денну процентну ставку вище 1% на день, суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки максимальний розмір денної процентної ставки, не може перевищувати 1% відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Вказаний Закон прийнятий 22.11.2023 року та набрав чинності 24.12.2023 року, а договір позики № 775183664 укладено 23.03.2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням встановленого, колегія суддів вважає, що відсоткова ставка, встановлена цим договором у розмірі 2,5% не відповідає вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, оскільки договір позики № 775183664 від 23.03.2024 року укладено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а відтак, положення цього Закону підлягають застосуванню до цього договору, на підставі якого з відповідача стягується заборгованість.

Отже, за користування коштами за договором позики № 775183664 від 23.03.2024 року у позичальника виник обов`язок зі сплати процентів в розмірі 1 % на день, що становить 6600,00 грн. (220 (1% від тіла кредиту у розмірі 22000)х30 днів=6600).

Відповідно, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал», становить 28600 грн. (22000+6600=28600).

Щодо витрат на правничу допомогу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч. 3 ст. 141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем було надано суду першої інстанції копію Договору про надання правової допомоги 05.06.2025р., укладеного між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал», додаткову угоду № 25770841502 від 05.06.2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг про надані послуги з правничої допомоги на 7000,00 грн., зокрема вивчення матеріалів справи, складання позовної заяви, підготовка адвокатського запиту, подача клопотань.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням ціни позову, а також розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами у апеляційному порядку не оскаржувалось.

Щодо судових витрат.

Крім того, ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У даному випадку, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 28600 грн. 00 коп., що становить 27,6% від ціни позову в сумі 103492,52 грн.(28600х100/103 492,52=27,6%).

У зв`язку із викладеним, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір у сумі 668,58 грн. (2422,40 грн.х27,6%).

У той же час, за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 3633,60 грн., та відповідно, з позивача на користь апелянта підлягає стягненню судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в сумі 1002,87 грн. (3633,60 грн. х 27,6%).

Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи викладене, з ТОВ «Юніт Капітал» має бути стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений останньою при подачі апеляційної скарги судовий збір в сумі 334,29 грн. (1002,87-668,58=334,29), а ОСОБА_1 звільняється від обов`язку платити на користь позивача суму судового збору за подачу позову у розмірі 668,58 грн.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не у повному обсязі визначився з характером спірних правовідносин, у зв`язку із чим мотивувальна та резолютивна частина рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року підлягає зміні шляхом її викладення у редакції цієї постанови.

Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Мотивувальну частину рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року змінити, викласти її у редакції цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 викласти у наступній редакції:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: вул. Рогнідинська, 4А, оф. 10, м. Київ 01024) заборгованість за кредитним договором №775183664 від 23 березня 2024 року в загальному розмірі 28600 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: вул. Рогнідинська, 4А, оф. 10, м. Київ 01024) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 334,29 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 23 жовтня 2026 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе

Оригінал: reyestr.court.gov.ua