Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №489/10823/25 — Миколаївський апеляційний суд

21.10.26

22-ц/812/1707/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа №489/10823/25

провадження №22-ц/812/1707/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання – Колосовою О. М.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 01 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Кокорєва В. В. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який обґрунтовував наступним.

Позивач вказував, що з 2009 до 2012 року проживав з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 18 серпня 2012 року вони зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

Сімейне життя у сторін не склалося з самого початку, тому що відповідачка не дбала про сім`ю, не приділяла належної уваги розвитку та вихованню сина, не цікавилася його проблемами та потребами.

Навесні 2025 року відповідачка залишила сім`ю, дитину. З цього часу він виховує та утримує сина самостійно.

В червні 2025 року ОСОБА_2 виїхала за кордон та з тих пір інколи спілкувалася з сином, телефонувала йому, надсилала незначні кошти (3000,00 грн). Свій виїзд за кордон відповідачка не погоджувала ні з позивачем, ні з сином, не пропонувала дитині поїхати за кордон разом з нею, хоча вона розуміла, що позивача у будь-який час можуть мобілізувати до лав Збройних Сил України і дитина може залишитися без батьківської опіки. В телефонному режимі відповідачка повідомила, що не повернеться до України, а якщо і повернеться, то тільки за дитиною.

Позивач зазначав, що у липні 2025 року шлюб сторін було розірвано.

05 січня 2026 року він був мобілізований до лав Збройний Сил України та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач вказував, що оскільки він самостійно виховує та утримує сина, він має право на звільнення з військової служби у відповідності до ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

За такого, встановлення факту самостійного виховання та утримання сина має для нього юридичне значення.

Під час перебування його на військовій службі догляд за дитиною здійснює його матір, яка має похилий вік.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив встановити факт самостійного виховання та матеріального утримання ним його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 01 червня 2026 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що позивачем не доведено заявлених позовних вимог. Суд зазначив, що за встановлених у справі обставин, а саме, що пройшов незначний час, як відповідачка переїхала проживати за кордон (влітку 2025 року), виявляла бажання переїзду сина до неї, однак він відмовився, спілкувалася з сином по телефону, надсилала йому періодично кошти, не можна стверджувати, що позивач самостійно виховував та утримував сина, а відповідачка усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначав, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення його позову.

Позивач вказував, що саме він опікувався та опікується вихованням та утриманням сина. Відповідачка жодним чином не виконує свої батьківські обов`язки. Після її переїзду за кордон влітку 2025 року вона нерегулярно дзвонила сину та іноді відправляла гроші. Спілкування сина з матір`ю припинилося через те, що вона дзвонила йому у нетверезому стані. Відповідачка, знаючи про те, що він мобілізований до лав ЗСУ, не вжила дієвих заходів щодо повернення до України для забезпечення малолітнього сина безпечними умовами для життя у прифронтовому місті.

На теперішній час син проживає разом із бабусею – матір`ю позивача, якій в силу свого віку (72 роки) важко забезпечувати усі потреби дитини. Матеріально він продовжує утримувати дитину, постійно спілкується з нею та при найменшій нагоді приїздить до сина.

На думку позивача, він надав достатньо доказів, що дитина знаходиться на його повному утриманні та вихованні, а відповідачка навпаки самоусунулась від виконання свого обов`язку щодо виховання дитини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 серпня 2012 року, який рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 31 липня 2025 року розірвано.

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 02.02.2013 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його батьками записано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З трудової книжки та довідки ТОВ «СЦ «Металург» від 06.10.2025 випливає, що ОСОБА_1 працює у цьому товаристві на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування з 03.08.2010. Згідно з наказом від 15.07.2022 з 18.07.2022 з ним призупинено дію трудового договору до відновлення можливості надати і виконувати роботу або до припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

Із довідки Миколаївської гімназії №30 від 29 вересня 2025 року №84 вбачається, що ОСОБА_5 навчається у 7-а класі вказаної гімназії.

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики учня 7-а класу Миколаївської гімназії №30 ОСОБА_5 . ОСОБА_6 характеризується спокійним та урівноваженим, має позитивний емоційний фон, до навчання відноситься з цікавістю. Батько ОСОБА_6 постійно цікавиться навчанням дитини, завжди готовий до діалогу. ОСОБА_7 приділяє увагу вихованню сина, забезпечує належні умови для навчання і розвитку дитини. Матір ОСОБА_2 гімназію не відвідує, з класним керівником зв`язок не підтримує.

Згідно з соціально-психологічним висновком Миколаївського міського центру соціальних служб від 04.05.2026 ОСОБА_3 як свою сім`ю сприймає себе та батька. По відношенню до матері відчуває злість та образу через те, що вона покинула його та погрожувала батькові. ОСОБА_6 не бажає спілкуватися та бачитися з нею, не відчуває з її боку любові, підтримки та піклування. ОСОБА_6 має прихильність до батька. З його боку відчуває любов, захист та піклування.

01 жовтня 2025 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 укладено з лікарем-педіатром дільничним декларацію №0001-1830-9H10. У цій декларації довіреною особою пацієнта для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом вказана його мати – ОСОБА_2 .

З акту обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_1 від 03 листопада 2025 року, складеного співробітниками служби у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, вбачається, що родина позивача: батько ОСОБА_1 та син ОСОБА_5 проживає у належній його дядьку квартирі АДРЕСА_1 . В родині панують доброзичливі стосунки, дитина почуває себе комфортно. Для дитини створені належні умови для проживання та навчання.

Згідно з квитанціями за 2024-2025 рр. ОСОБА_1 сплачував комунальні послуги за вказану квартиру.

З скріншотів переписки сторін вбачається, що відповідачка повідомила позивача, що перебуває за кордоном та в Україну не повернеться, а якщо і повернеться, то тільки за сином, бо хоче забрати його заради безпеки. Позивач їй відповів на це, що син вже не маленький і сам обирає з ким йому краще жити.

29 липня 2025 року ОСОБА_2 перерахувала сину 169,72 грн, 27 вересня 2025 року – 2143,62 грн, 28 жовтня 2025 року – 1036,35 грн, 04 листопада 2025 року – 100 грн.

Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №29 від 05 січня 2026 року ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 30 січня 2026 року ОСОБА_8 виїхала за межі України 22 червня 2025 року.

Судовим наказом Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2026 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04 березня 2026 року до досягнення дитиною повноліття.

На виконання вказаного судового наказу Інгульським ВДВС м.Миколаєва відкрито виконавче провадження №80815680.

За розрахунком головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Т. Ширко заборгованість боржниці ОСОБА_2 за виконавчим провадженням №80815680 станом на 23 червня 2026 року становить 13 739,81 грн.

Згідно з поясненнями свідка ОСОБА_9 , яка є матір`ю позивача, позивач займається вихованням та утриманням сина, бо відповідачка самоусунулася від цього. Вона виїхала за кордон, не попередивши свого сина. Згодом захотіла його забрати, але онук не погодився. Наразі він не бажає з нею спілкуватися. Він заблокував її номер. Вона пояснювала онуку, що з матір`ю треба спілкуватися, однак він відповів, що не хоче.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_10 він знає позивача з 2023 року у зв`язку з роботою. Позивач відвозив і забирав сина зі школи. Син чекав батька на роботі до закінчення робочого часу. Позивач сам виховував сина, бо, з його слів, дружина їх покинула.

Син сторін ОСОБА_3 суду пояснив, що проживав разом з батьком до його мобілізації до ЗСУ. Мати проживала з ними до травня 2025 року, потім переїхала за кордон. Про переїзд вона його не повідомляла. Хоча потім сказала, що хоче забрати його до себе, однак він відмовився до неї їхати. З червня 2025 року він спілкувався з нею у соціальних мережах десь двічі на тиждень. У листопаді він перестав їй відповідати. Вони через це посварилися, тому він її заблокував. Останній раз спілкувався з матір`ю у грудні 2025 року. Під час спілкування з матір`ю вона іноді надсилала йому гроші на його картку. До 2022 року його відносини з матір`ю були нормальними. Однак, коли почалася війна мати почала зловживати спиртними напоями. З цього часу батько став опікуватися ним. Саме він займався його вихованням, робив з ним уроки та готував їжу. Це було і під час проживання батьків разом і після цього.

Згідно з заочним рішенням Інгульського районного суду м.Миколаєва від 23 липня 2026 року у справі №489/1866/26 ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

У СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 зазначила, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання та утримання сина, який необхідний йому для звільнення з лав ЗСУ на підставі ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Відповідно до ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» під час дії воєнного стану з військової служби звільняються військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно з ст.76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено заявлених позовних вимог. Суд зазначив, що за встановлених у справі обставин, а саме, що пройшов незначний час, як відповідачка переїхала проживати за кордон (влітку 2025 року), виявляла бажання переїзду сина до неї, однак він відмовився, спілкувалася з сином по телефону, надсилала йому періодично кошти, не можна стверджувати, що позивач самостійно виховував та утримував сина, а відповідачка усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Встановивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, врахувавши, що проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, а також зважаючи на те, що відповідачка періодично спілкувалася з дитиною до того часу, як він сам відмовився це робити, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи спір, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка змінила місце проживання, самоусунулась від виховання і утримання сина, а позивач самостійно забезпечує його виховання і утримання не підтверджують факт ухилення матері від батьківських обов`язків, а свідчать лише про обставини проживання дитини разом з батьком.

Що стосується подання позивачем до суду апеляційної інстанції заочного рішення Інгульського районного суду м.Миколаєва від 23.07.2026 про позбавлення відповідачку батьківських прав, то колегія суддів констатує, що вказане рішення не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки, по-перше, його ще не було ухвалено на час прийняття оскаржуваного рішення суду, а по-друге, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (пункт 74) вказала, що оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Отже, за наявності заочного рішення Інгульського районного суду м.Миколаєва від 23.07.2026, яке містить посилання на те, що воно набрало законної сили 29 серпня 2026 року, відсутня потреба додатково підтверджувати те, що один із батьків самостійно виконує батьківські обов`язки.

До того ж позивач звертався до суду для встановлення факту виховання та утримання сина для звільнення з військової служби на підставі ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Відповідно до ч.12 вказаної статті Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» під час дії воєнного стану з військової служби звільняються військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини позбавлений батьківських прав.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 01 червня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

О. О. Ямкова

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2026 року.