Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №444/2318/26 — Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/2318/26

Провадження № 2/444/1812/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

30 вересня 2026 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Олещук М. М.,

секретаря судового засідання Мачіха Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради Львівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Гавінська Мирослава Іванівна, про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно за законом. В позові посилається на те, що її батько ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті її батьків відкрилась спадщина на все належне їм майно.

Мати позивачки склала в користь позивачки заповіт. Внаслідок чого позивачка частково оформила спадщину на 1/2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, та госсподарських будівель і споруд на 0,2500 га. та на 1/2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, та господарських будівель і споруд на 0,2500 га. Дані земельні ділянки розташовані в АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці, яку позивач прийняла у спадщину, розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 72,9 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м., разом із господарськими спорудами.

У зв`язку з чим, позивач звернулась до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Гавінської М.І. для отримання свідоцтва про права на спадщину за законом.

Однак, 28.01.2026 року приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Гавінська М.І. видала їй постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті її батька ОСОБА_2 . Підставою відмови зазначено недотримання п.2 ст.49 Закону України "Про нотаріат", а саме через те, що не подані правовстановлюючі документи на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами.

Позивач зазначає, що їй не відомо чому батько не зареєстрував права власності на цей будинок.

Позивач вказує, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відносився до робітничої суспільної групи господарств, де станом на 30.06.1990 р. головою двору був ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою.

Право власності двору було фактично зареєстровано в погосподарській книзі селищної ради, які на той час свідчили про реєстрацію власності на будинок.

Позивач зазначає, що вона є спадкоємцем за законом першої черги після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спадкоємцем за заповітом після смерті її матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Осіб, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині, і прийняли таку внаслідок звернення до нотаріуса чи внаслідок спільного постійного проживання зі спадкодавцем не має. Так як ОСОБА_2 належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами як голові робітничого типу двору, однак правовстановлюючий документ на будинок відсутній, оскільки право власності на будинок зареєстроване не було, через що нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину, однак належність будинку спадкодавцю як голові робітничого типу двору підтверджується записами в погосподарській книзі, позивач вважає, що має право на спадкування даного майна і таке підлягає захисту в судовому порядку, як наслідок вважає, що є всі підстави для визнання за нею права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку із зазначеним вище, позивач звернулась до суду та просить позов задоволити.

Ухвалою судді від 15.06.2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Витребувано від приватного нотаріуса належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

03.09.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце проведення такого була повідомлена належним чином, однак в позовній заяві просить розгляд справи проводити у її відсутності.

Представник відповідача - Львівської міської ради Львівського району Львівської області в судове засідання не з`явився, однак на адресу суду направлено листа в якому зазначено, що відповідач просить розгляд справи проводити у відсутності їх представника за наявними матеріалами справи.

Приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Гавінська Мирослава Іванівна в судове засідання не прибула, просила розгляд справи проводити за її відсутності. На ухвалу суду надіслано належно засвідчену копію спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

А тому, судом вирішено розгляд справи проводити за відсутності учасників справи та на підставі поданих до суду доказів.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 34 (арк. спр.15).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , актовий запис № 24 (арк. спр.16).

Відповідно до копії свідоцтва про народження позивача, серії НОМЕР_3 , матір’ю позивача є ОСОБА_3 , батьком ОСОБА_2 (арк.спр.13).

Після смерті матері та батька позивачка звернулася до нотаріуса та частково спадщину прийняла, а саме на 1/2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та госсподарських будівель і споруд, та на 1/2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд. Дані земельні ділянки розташовані в АДРЕСА_1 , що стверджується витягами з Державного реєстру речових прав кадастровий №4622784100:01:003:0059 та кадастровий №4622784100:01:003:0059 (арк.спр.20-21)

Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , позивачу ОСОБА_1 відмовлено з причини неподання заявником необхідних правовстановлюючих документів на спадкове майно, яке підлягає реєстрації, що встановлено із постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії за №24/02-31 від 28.01.2026 року (арк. спр.22-23).

Із виписки з погосподарської книги виданої виконкомом Зашківської сільської ради Жовківського району Львівської області встановлено, що згідно даних погосподарської книги станом на 1996-2000 роки за особовим рахунком № НОМЕР_4 житловий будинок по АДРЕСА_1 числився за ОСОБА_2 , головою двору був ОСОБА_2 , члени домогосподарства: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Домогосподарство належало до суспільної групи - робітничий. Рік побудови 1936 року. Під домоволодінням за ОСОБА_2 закріплена земельна ділянка площею 0,95 га. (спадкова справа).

Таким чином, право власності робітничого двору було зареєстроване згідно з вимогами чинного на той час законодавства.

Відповідно до довідки виданої ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" за №1/2406 від 17.11.2025 року, станом на 29.12.2012 року житловий будинок літ."А-1", загальною площею 72.9 кв.м., житловою площею 37.6 кв.м, будинок АДРЕСА_1 не зареєстрований. До будинку належать такі господарські будівлі та споруди: літня кухня Б, сарай В, сарай Г, дроварня Д, вбиральня У, колодязь К, ворота №1, огорожа №2, огорожа №3 (спадкова справа арк. спр. 23).

Відповідно до технічного паспорта, будинок садибного типу складається з житлового будинку, господарських будівель та споруд, знаходиться за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 , житловий будинок, загальна площа якого становить 72,9 кв.м, житлова 37,6 кв.м, допоміжна площа 35,3 кв.м., з такою ж частиною господарських будівель та споруд (літня кухня Б, сарай В, сарай Г, дровітня Д, вбиральня У, погріб, колодязь К, ворота №1, огорожа №2, огрожа №3)(арк.спр.25-36).

Тобто, з вищенаведеного встановлено, що право власності на будинок АДРЕСА_1 , хоча належним чином не зареєстроване, проте фактично належало спадкодавцю – ОСОБА_2 , як голові робітничого двору вцілому.

Оскільки заповіт від імені ОСОБА_2 не посвідчувався, суд дійшов висновку, що спадкування після його смерті відбувається за законом.

Згідно з ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкоємця, у тому числі зачаті за життя спадкоємця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

А тому, позивач, як дочка померлого ОСОБА_2 , є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері.

До спадкового майна, серед іншого, відноситься житловий будинок АДРЕСА_1 , що відносився до суспільної групи «робітничий двір».

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-ІV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованим в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. Дані погосподарських книг були звітом про житлові будинки, що знаходяться на праві власності громадян.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто, з вищенаведеного встановлено, що записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною 1 статті 1218 цього Кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною 5 статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

З огляду на зазначене, спадкове майно, а саме будинок АДРЕСА_1 , який залишився після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається таким, що належить позивачеві як спадкоємцю за законом з моменту відкриття спадщини.

Згідно з статтею 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 після смерті батька – ОСОБА_2 звернулася із заявою до приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Гавінської Мирослави Іванівни про прийняття спадщини, на підставі якої було відкрито спадкову справу, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , їй було відмовлено з підстави ненадання заявником необхідних правовстановлюючих документів на спадкове майно, яке підлягає реєстрації.

Отже, з вищенаведеного випливає, що позивач є спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак свідоцтва про право на спадщину за законом отримати не може, оскільки у неї відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства України, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок.

Відповідно до п. 4.18 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом МЮ України від 22.02.12 № 296/5 за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку, що стало причиною звернення позивача до суду.

Оскільки спадкодавець – ОСОБА_2 за час свого життя не оформив правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_1 , тому на даний час позивач як спадкоємець за законом звернулася з даним позовом до суду.

Згідно з ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або законність набуття такого права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Ураховуючи наведене, оцінивши належним чином зібрані у справі докази та встановивши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 7, 12, 76, 77, 81, ст. ст. 258-259, 263, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа якого становить 72,9 кв.м, житлова 37,6 кв.м, допоміжна площа 35,3 кв.м., з такою ж частиною господарських будівель та споруд (літня кухня Б, сарай В, сарай Г, дровітня Д, вбиральня У, погріб, колодязь К, ворота №1, огорожа №2, огрожа №3) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 09.10.2026 року.

Суддя: Олещук М. М.