Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №947/214/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/214/26

Провадження № 2/947/1218/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Гниличенко М.В.

при секретарі – Тіщенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова Олена Володимирівна про визнання права на завершення розпочатої процедури приватизації в порядку спадкування за законом, суд –

ВСТАНОВИВ:

02.01.2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради, третя особа державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова Олена Володимирівна про визнання права на завершення розпочатої процедури приватизації в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2026 року вказану справу передано судді Гниличенко М.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Одеси від 28.01.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова Олена Володимирівна про визнання права на завершення розпочатої процедури приватизації в порядку спадкування за законом. Розгляд цивільної справи призначено у порядку загального позовного провадження.

Вказану ухвалу суду було направлено до відповідача та третьої особи для надання відзиву на позов або письмових пояснень, проте учасники процесу не скористались процесуальним правом на подання відзиву та письмових пояснень щодо позовних вимог.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 08.06.2026 року підготовче судове засідання було закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у порядку ст.128, 131 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, через канцелярію суду надала заяву, якою просила розглянути справу за її відсутністю, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, зазначивши, що вона з дня народження по даний час проживає у спірній квартирі, несе витрати по сплаті комунальних послуг, вказане житло є її єдиним місцем проживання, ніколи не була заміжня, дітей не має, просить надати право на приватизацію квартири після смерті матері.

Представник відповідача Одеської міської ради Кріцька Д.Є. до судового засідання не з`явилась, належним чином повідомлялась, шляхом направлення судової повістки через електронний кабінет, причини неявки суду невідомі.

Третя особа державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова О.В. у судове засідання не з`явилась, належним чином повідомлялась, письмово повідомила розглянути справу за її відсутності та ухвалити рішення на розсуд суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, належним чином повідомлених.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та відповідні правовідносини, суд приходить до наступного.

Позов про визнання права на завершення приватизації — це судовий спосіб захисту прав спадкоємця, коли спадкодавець розпочав процедуру, але помер до завершення реєстрації права власності. Спадкоємець стає правонаступником у процесі приватизації. Спадкоємець приймає спадщину, що включає не лише майно, а й права та обов`язки, зокрема право завершити приватизацію, розпочату за життя спадкодавця.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилась у м.Одесі, що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , актовий запис № 923.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачки ОСОБА_2 , що вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , актовий запис № 12521.

Позивач зазначає, що вона з дня народження і по день смерті матері проживала разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , та на даний час продовжує проживати за даною адресою, яка є її єдиним житлом, іншого місця проживання немає.

На підтвердження доводів позивача суду було надано Акт № 27, складений керівником ОСОН КМ «10ст.В.Ф.» Л.Т.Чиж та секретарем Зірчук О.Ф., з якого вбачається, що громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 24.07.1974 року. Фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом з дочкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до дня смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та вела з нею спільне господарство. Актом зазначено, що особи, які підписали цей акт беруть на себе відповідальність про правдивість наданої інформації.

Крім того, в матеріалах справи є Довідка № 52 від 13.01.2018 року, видана ОСОН «10 ст.В.Фонтана», з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована в будинку АДРЕСА_2 дорога з 11.06.2007 року, її мати ОСОБА_2 зареєстрована з 24.07.1974 року, 08.10.2002 року даному адресу присвоєно номер – АДРЕСА_1 .

Також, в матеріалах справи є інформація ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з якої вбачається, що на побутового споживача ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що позивачка є єдиним спадкоємцем за законом, яка своєчасно у встановлений законом строк, звернулась з заявою про прийняття спадщини до Київської державної нотаріальної контори, внаслідок чого після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , було заведено спадкову справу, що вбачається із витягу № 47897975 про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 30.05.2017 року.

Наявність інших спадкоємців судом не встановлено.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на право завершити розпочату спадкодавцем процедуру приватизації квартири АДРЕСА_3 .

Відповідно технічного паспорту на ім`я ОСОБА_2 , виконаного ОМБТІ та РОН від 08.10.2000 року вбачається, що квартира АДРЕСА_4 розташована на 1 поверсі одноповерхового будинку, має загальну площу 28,4 кв.м., житлову 10,7 кв.м., окрему кухню 9,7 кв.м., коридори 4,8 кв.м. та 3.2 кв.м.

Відповідно відповіді КП «БТІ» ОМР на адресу нотаріуса від 02.06.2017 року вбачається, що станом на 31.12.2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_4 не зареєстровано.

Відповідно інформації КП «БТІ» Одеської міської ради від 14.05.2026 року щодо підстав первинної реєстрації квартир, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається, що зареєстрованими є квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 на підставі рішень суду або свідоцтв про право власності на житло, проте в реєстраційних документах КП «БТІ» ОМР станом на 2012 рік відсутня реєстрація квартири АДРЕСА_10 по вказаному адресу.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 09.07.2026 року право власності на кв. АДРЕСА_4 не зареєстровано.

Відповідно постанови державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори Баранової О.В. від 12.08.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_4 , оскільки право власності на вказану квартиру не зареєстровано та рекомендовано звернутись до суду.

Крім того, 30.03.2023 року позивач зверталась до Київської районної адміністрації Одеської міської ради стосовно укладення договору найму на спірну квартиру, однак листом від 26.04.2023 року її було відмовлено та зазначено, що питання необхідно вирішувати у судовому порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц зроблено висновок про те, що якщо спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації, а не права власності.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 знаходилась в трудових відносинах з ОСОБА_3 для лікування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » у період з 24.01.1972 року по 30.06.1998 рік, та була звільнена за власним бажанням по ст.38 КЗпП України, що вбачається із копії трудової книжки, яка знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно Довідки № 61 від 05.07.2000 року, виданої пансіонатом «Маяк» Одеського дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України на ім`я ОСОБА_2 , вбачається, що відповідно розпорядження Одеської облради по управлінню курортами профспілок № 46 від 14.03.1988р. на підставі здійснено об`єднання пансіонату «Маяк» та пансіонату «Енергетик», у подальшому у 1994-1995 роки пансіонат « ІНФОРМАЦІЯ_5 » було реорганізовано у філіал Одеського відділення Акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця».

Із позову вбачається, що мати позивачки ОСОБА_2 була зареєстрована, постійно проживала та була наймачем квартири АДРЕСА_4 , вказана квартира належала будинку відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».

Станом на 1999 рік в Україні діяло Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56. Цей нормативно-правовий акт регулював практичну процедуру приватизації державного житлового фонду протягом 17 років. Зокрема, норма безоплатної передачі житла становила 21 кв.м. загальної площі на кожного члена сім`ї, включаючи наймача, та додатково 10кв.м. на усю сім`ю. В даному випадку, як встановлено технічним паспортом, виготовленим на кв. АДРЕСА_4 загальна площа квартира складає 28,4 кв.м., що не перевищувало норму безоплатної передачі житла та надавало можливість приватизувати квартиру.

Вищеказане Положення № 56 від 15.09.1992 року діяло до прийняття нового Положення, затвердженого Наказом Міністерства з питань ЖКГ України № 396 від 16.12.2009 року.

Представник відповідача Одеської міської ради, заперечуючи проти позову, у своїх письмових поясненнях звертає увагу суду на лист КП «Міське агентство з приватизації житла» від 04.06.2026 року, яким зазначено, що ОСОБА_2 або інші особи у період 17.09.1999 року з заявами про приватизацію квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 до КП «Міське агентство з приватизації житла» не звертались, що вбачається із комп`ютерної бази. При цьому в обґрунтування заперечень, посилається на Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009 року, який не підлягає застосуванню до вказаних правовідносин, оскільки предметом спору є здійснення приватизації у 1999 році, коли діяло Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56.

Що стосується відповіді КП «Міське агентство з приватизації житла» від 04.06.2026 року, суд зазначає, що вказане комунальне підприємство у 1999 році мало повноваження займатися приватизацією виключно державного та комунального житлового фонду, тоді як відомче житло та житло, що перебувало на балансі профспілкових організацій чи підприємств типу ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», належало профспілкам, а не державному чи комунальному житловому фонду. Муніціпальні органи приватизації не мали законних підстав оформлювати приватизацію майна профспілок за процедурою державного житлового фонду, якщо це житло не було в установленому порядку передане до комунальної власності міста.

Відповідно до п.18 Положення 56 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру, звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію.

Пунктом 20 Положення 56 при оформленні заяви на приватизацію квартиру громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення. (додатки 4,5).

Керуючись пунктами 23 та 24 Положення 56 оформлена заява на приватизацію квартири з доданими до неї довідкою про склад сім`ї та займаним приміщенням, а також документом, що підтверджує пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державному підприємству, організації, установи, де вони реєструються.

Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані в залежності від складу сім`ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки (додатки 6,7) та видає розпорядження (додаток 8).

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції від 17.12.1997 року) 17.09.1999 року ОСОБА_2 , як наймачем квартири, що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , було подано керівнику органу приватизації заяву про безоплатну передачу в приватну спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_4 , яку вона займала разом з донькою ОСОБА_1 , як членом сім`ї, яка є позивачем по справі. До речі ОСОБА_1 , 1991 року народження, на час подання заяви була неповнолітня, виповнилось 8 років, тому її права як малолітньої дитини на житло теж підлягали захисту.

В заяві зазначено, що до неї додано довідку № 120 від 17.09.1999 року про склад сім`ї, виданої пансіонатом «Маяк» Одеського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та документ підтверджуючий право на пільгові умови приватизації, зокрема ОСОБА_2 відпрацювала на підприємстві більш 26 років безперервного стажу.

Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до ст.5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органа приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

У зв`язку з тим, що пансіонат «Маяк» Одеського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» не мало відповідної ліцензії, його керівником було направлено лист № 119 від 17.09.1999 року до керівника управління житлово-комунального господарства Одеського міськвиконкому про оформлення документів та видачу свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , як основному квартиронаймачу.

Відповідно до п.28 Положення 56 відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на квартиру передаються один раз в квартал органом приватизації до бюро технічної інвентаризації. Свідоцтво про право власності на квартиру (будинок) підлягає обов`язковій реєстрації в органах технічної інвентаризації.

Враховуючи, що пансіонат «Маяк» Одеського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» направив лист до управління житлово-комунального господарства Одеського міськвиконкому про оформлення документів та видачу свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , також було оформлено технічний паспорт ОМБТІ та РОН, де власником квартири зазначено ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_2 здійснила наступні дії – подала заяву на приватизацію квартири з необхідними документами, орган приватизації підготував паспорт на квартиру, тобто рішення розпорядження, що сприяло розробленню паспорту на квартиру.

Обов`язковою умовою переходу права вимоги у порядку спадкування до спадкоємців про визнання за ними права власності на квартиру, в якій проживали спадкодавці, але померли до вирішення питання відповідним державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою.

Встановивши, що ОСОБА_2 за свого життя (17.09.1999 року) висловила волю на приватизацію займаної нею з 1974 року вищевказаної квартири, але юридично не завершено процедура приватизації, не видано свідоцтво про право власності, по невідомим позивачу причинам, то позивач, як єдиний спадкоємець, має право на завершення приватизації квартири, що є належним способом захисту її житлових прав.

Крім того, суд зауважує про те, що позивачем у судовому засіданні було надано оригінали документів – заяви ОСОБА_2 , поданої керівнику органа приватизації, від 17.09.1999 року, довідку про склад сім`ї від 17.09.1999 року, лист начальнику УЖКГ Одеського виконкому від 17.09.1999 року, Довідку пансіонат «Маяк» Одеського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 05.07.2000 року, технічний паспорт ОМБТІ та РОН від 08.10.2000 року, на яких відображено підписи, штампи та печатки, та які відповідають копіям, які є в матеріалах справи.

Суд також звертає увагу на той факт, що ОСОБА_1 для підтвердження та встановлення обставин справи було надіслано запит до Правління ПРаТ «Укрпрофоздоровниця», ЄДРПОУ 02583780, м.Київ, вул..Шота Руставелі, буд.39/41, з проханням надати інформацію та документи з приводу оформлення приватизації ОСОБА_2 , проте у відповідь було повідомлено, що архів Одеського ДП ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» переданий до санаторію «Лермонтовський», а ПРаТ «Укрпрофоздоровниця» на даний час не має доступу на територію цього санаторія.

При цьому, вказаним листом ПРаТ «Укрпрофоздоровниця`від 08.05.2026 року було зазначено наступне.

Надання права проживання у відомчому житлофонді в Україні регулюється Житловим кодексом та спеціальним положенням до нього, а житло у відомчому житлофонді надавалось за рішенням органу, що мав на це право. В системі Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок (зараз ПРаТ «Укрпрофоздоровниця») право на проживання надавалось за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету санаторію/будинку відпочинку, а рішення зберігались в закладі. На підставі рішення видавався спеціальний ордер, який був єдиною підставою для вселення.

Федерацією профспілок України листом № 07-28101 від 27.01.2000 року було надано роз`яснення, що Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не поширюється на відомчий житловий фонд акціонерного товариства.

У подальшому у зв`язку із збитковістю утримання житлофонду та на підставі постанови КМУ № 222 від 19.02.1996 року поетапно почали передавати в комунальну власність об`єкти соціальної інфраструктури, що належали суб`єктам підприємницької діяльності, та зокрема зборами ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» було дозволено передати у комунальну власність міста Одеси три збиткові оздоровниці, серед яких був будинок відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_5 », внаслідок чого було оформлено акти-приймання передачі в комунальну власність міста Одеси житловий фонд та оздоровниці, але в переліку переданого майна житловий будинок АДРЕСА_2 відсутній, що підтверджується рішенням Одеської міської ради від 03.12.1999 року.

Судом встановлено, що мати позивача ОСОБА_2 саме у вересні 1999 року зверталась з заявою на приватизацію, у період лютого-грудня 1999 року, йшла реорганізація та передача соціальної інфраструктури ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», вказане могло стати причиною не оформлення належним чином та своєчасно питання щодо приватизації спірної квартири.

На ухвалу суду про витребування доказів від 08.06.2026 року від ДП «Клінічний санаторій «Лермонтовський», зокрема архівних документів, переданих на зберігання ПРаТ «Укрпрофоздоровниця», відповіді не надійшло, відповідно інформації вказаний санаторій було передано до сфери управління Міністерства оборони України, тому доступ до архівних матеріалів відсутній.

Внаслідок чого, можливо зробити висновок, що у зв`язку з тривалою реорганізацією ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», відсутністю доступу до архіву, військовим станом, з об`єктивних причин, неможливо встановити усі обставини справи, але суд вважає, що докази, які є в матеріалах справи є достатніми для підтвердження права позивача на завершення розпочатої приватизації у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 .

Вирішуючи вимоги за даним позовом суд виходить також з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст. 1217,1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст.345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Порядок передачі квартир, які використовуються громадянами на умова найма, визначений Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що у разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, якщо спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації, а не права власності.

Таким чином, обов`язковою умовою переходу права вимоги у порядку спадкування до спадкоємців про визнання за ними права власності на квартиру, в якій проживали спадкодавці, але померли до вирішення питання відповідним державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою.

Для вирішення питання про наявність права вимагати визнання за спадкоємцем права власності на квартиру вирішальне значення може мати встановлення обставин, чи була розглянута в установлений строк заява про приватизацію квартири, чи була відмова відповідного органу приватизації у задоволенні заяви правомірною (чи були наявні заборони для передачі квартири наймачеві).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності наданих сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходить з того, що за життя спадкодавець ОСОБА_2 розпочала процес приватизації квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки звернулась з відповідною заявою до органу приватизації. Орган приватизації рішення про передачу чи про відмову у передачі квартири у власність громадянина, у строк встановлений законом з приводу вказаної заяви, не прийняв.

При цьому позивач належить до спадкоємців першої черги за законом після смерті мати, спадщину у встановленому законом порядку прийняла, інші спадкоємці, які би прийняли спадщину відсутні, а тому до спадкоємця в порядку спадкування за законом переходить право на завершення процесу приватизації вказаної квартири.

Разом з тим, суд зауважує, що орган приватизації не позбавлений можливості додатково витребувати від заявника документи, яких не вистачало для прийняття рішення щодо завершення процедури приватизації спірної квартири. (такий правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19, від 02 лютого 2022 року у справі № 524/3501/20, від 09 серпня 2023 року у справі № 523/20890/21).

Правовідносини у сфері приватизації, як такі що допускають правонаступництво, не можуть припинятися зі смертю громадянина, який скористався своїм правом на приватизацію державного житлового фонду, виявивши тим самим свій намір приватизувати певне житло. Процес приватизації не може зупинитись у зв`язку зі смертю такої особи, оскільки смерть не означає відмову від наміру приватизації, не змінюючи первісно висловленого волевиявлення поданого до відповідного органу приватизації шляхом оформлення заяви з усіма необхідними документами, передбаченими чинним законодавством України.

Враховуючи факт постійного проживання ОСОБА_2 в спірній квартирі як наймача на момент звернення до органу приватизації з 1974 року, факт своєчасного подання ОСОБА_2 належним чином оформленої заяви про приватизацію, відсутність перешкод та заборон для оформлення приватизації, про що свідчать належним чином оформлена заява та документи на приватизацію, відсутність факту відмови у приватизації та факт набуття позивачем як спадкоємцем усіх прав та обов`язків спадкодавця, що її належали на момент смерті, в т.ч. права на завершення процедури приватизації квартири, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому порядку та не завершив її у зв`язку зі смертю, позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 81, 89, 141, 259, 263-265,354 ЦПК України, статтями 1216, 1218, 1222, 1261, 1268 Цивільного кодексу України , суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова Олена Володимирівна про визнання права на завершення розпочатої процедури приватизації в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Визнати право на завершення процедури приватизації та отримання правовстановлюючого документу на квартиру АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , приватизація якої розпочата її матір`ю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 26.10.2026 року.

Суддя М. В. Гниличенко