Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №149/853/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 149/853/26

Провадження № 22-ц/801/2306/2026

Провадження № 22-ц/801/2307/2026

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 149/853/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство «Б.І.М.»,

відповідачі – ОСОБА_1 , Приватне акціонерне товариство «Зернопродукт МХП»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Б.І.М.» на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня 2026 року та на додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 липня 2026 року, ухвалені у складі судді Олійника І. В. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У березні 2026 року ФГ «Б.І.М.» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 , ПрАТ «Зернопродукт МХП» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником земельної ділянки кадастровий номер 0524883300:04:001:0139 площею 4,3659 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Уланівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області.

Вказана земельна ділянка була набута позивачем внаслідок його перемоги в земельних торгах по продажу вказаної земельної ділянки під час здійснення зведеного виконавчого провадження № 60151978 про стягнення з відповідача ОСОБА_1 коштів, що підтверджується протоколом про результати земельних торгів NLAP001-UA-20250407-12458 від 12 травня 2025 року, договором купівлі-продажу земельної ділянки, що укладається за результатами земельних торгів, від 18 червня 2025 року, витягом Державного реєстру речових прав № 431920301 від 18 червня 2025 року.

Зазначена земельна ділянка з грудня 2014 року перебуває в користуванні відповідача ПрАТ «Зернопродукт МХП» на умовах оренди на підставі договору оренди землі № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року, який був укладений між відповідачами.

Під час оформлення права власності на земельну ділянку позивачу стало відомо, що вказаний договір оренди землі діє до 28 грудня 2036 року відповідно до додаткової угоди № 168 від 20 лютого 2023 року до договору оренди земельної ділянки № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 431921748 від 18 червня 2025 року, договором оренди землі № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року, додатковою угодою № 168 від 20 лютого 2023 року.

Позивач вважає, що додаткова угода № 168 від 20 лютого 2023 року до договору оренди земельної ділянки № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року є недійсною та порушує його права власника земельної ділянки.

Так, земельна ділянка кадастровий номер 0524883300:04:001:0139 належала на праві власності відповідачці ОСОБА_1 на підставі державного акту серії ЯЗ № 333585, виданого відділом Держкомзему у Хмільницькому районі Вінницької області 20 жовтня 2009 року за № 010905400073, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 464583738 від 17 лютого 2026 року.

У грудні 2014 року відповідачі уклали між собою договір оренди землі № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року, згідно якого відповідачу ПрАТ «Зернопродукт МХП» у володіння та користування на умовах оренди було передано вказану земельну ділянку.

Відповідно до пункту 8 договору оренди землі він був укладений терміном на 5 років.

Згідно з пунктом 44 договору оренди землі він набирав чинності після його підписання сторонами.

Таким чином, договір оренди землі набрав чинності 28 грудня 2014 року та діяв до 28 грудня 2019 року.

Право оренди відповідача ПрАТ «Зернопродукт МХП» на вказану земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 липня 2015 року, що підтверджується договором оренди землі № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 464583738 від 17 лютого 2026 року.

У квітні 2019 року відповідачі уклали додаткову угоду № 168 від 25 квітня 2019 року до договору оренди землі № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року, якою було затверджено нову редакцію договору оренди землі.

Відповідно до пункту 8 договору оренди землі (у редакції від 25 квітня 2019 року) договір було укладено на 12 років та він діє до 27 грудня 2026 року.

Згідно з пунктом 41 договору оренди землі (у редакції від 25 квітня 2019 року) він набирав чинності після його підписання сторонами.

Вказані зміни до договору оренди землі були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 травня 2019 року, що підтверджується додатковою угодою № 168 від 25 квітня 2019 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 464583738 від 17 лютого 2026 року.

03 вересня 2019 року головним державним виконавцем Замостянського відділу ДВС міста Вінниці було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 59933788 від 3 вересня 2019 року щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 9 жовтня 2013 року у справі № 127/10734/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в сумі 39 598,20 доларів США.

Також було винесено постанову про арешт майна боржника від 03 вересня 2019 року, якою було накладено арешт на все майно, що належало ОСОБА_1 . Відомості про арешт майна ОСОБА_1 були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 березня 2021 року.

Таким чином, на вказану земельну ділянку було накладено арешт із 03 вересня 2019 року, що підтверджується виконавчим листом від 9 жовтня 2013 року у справі № 127/10734/13-ц, постановою про відкриття виконавчого провадження № 59933788 від 03 вересня 2019 року, постановою про арешт майна боржника від 3 вересня 2019 року ВП № 59933788, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 420974436 від 3 квітня 2025 року.

Надалі постановою від 25 вересня 2019 року виконавче провадження № 59933788 було об`єднано з виконавчим провадженням № 60141541 у зведене виконавче провадження № 60151978. 22 січня 2020 року головним державним виконавцем Замостянського відділу ДВС міста Вінниці було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 61035775 від 22 січня 2020 року щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 19 травня 2014 року у справі № 127/4882/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Партнер» 5 543,60 грн.

Державним виконавцем у виконавчому провадженні № 61035775 було прийнято постанову про арешт майна боржника від 22 січня 2020 року, якою було накладено арешт на все майно, що належало ОСОБА_1 .

Таким чином, на вказану земельну ділянку також було накладено арешт із 22 січня 2020 року.

Постановою від 7 лютого 2023 року виконавче провадження № 61035775 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 60151978, що підтверджується виконавчим листом від 19 травня 2014 року у справі № 127/4882/14-ц, постановою про відкриття виконавчого провадження № 61035775 від 22 січня 2020 року, постановою про арешт майна боржника від 22 січня 2020 року ВП № 61035775, постановою від 7 лютого 2023 року ВП № 61035775.

Арешт майна є обтяженням нерухомого майна, що полягає в забороні чи обмеженні власника розпоряджатися чи користуватися майном та застосовується уповноваженою на це посадовою особою чи органом.

Відповідно, з моменту накладення арешту на земельну ділянку відповідачка ОСОБА_1 була обмежена в можливості вчиняти дії, спрямовані на визначення юридичної долі вказаного майна.

Проте відповідачка не дотримала вказаної заборони щодо розпорядження земельною ділянкою, уклавши 20 лютого 2023 року із ПрАТ «Зернопродукт МХП» додаткову угоду № 168 до договору оренди землі № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року, якою було затверджено нову редакцію договору оренди землі.

Відповідно до пункту 8 договору оренди землі (у редакції від 20 березня 2023 року) договір було укладено на 22 роки та він діє до 28 грудня 2036 року.

Згідно з пунктом 13.1 договору оренди землі (у редакції від 20 березня 2023 року) він набирав чинності з моменту його підписання сторонами. Вказані зміни до договору оренди землі були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 березня 2023 року, що підтверджується додатковою угодою № 168 від 20 лютого 2023 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 464583738 від 17 лютого 2026 року.

Таким чином, відповідачі уклали додаткову угоду № 168 від 20 лютого 2023 року в період дії заборони на розпорядження земельною ділянкою, яка була встановлена постановами державного виконавця про арешт майна від 03 вересня 2019 року ВП № 59933788 та від 22 січня 2020 року ВП № 61035775.

Порушення прав позивача такими діями відповідачів полягають у тому, що згідно з пунктом 8 договору оренди землі № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року (у редакції додаткової угоди № 168 від 25 квітня 2019 року), який був укладений до накладення арешту на земельну ділянку державним виконавцем, договір укладено на 12 (дванадцять) років – до 27 грудня 2026 року.

Проте оскаржуваною додатковою угодою від 20 лютого 2023 року було протиправно змінено строк дії договору оренди землі, шляхом його продовження на 10 років, що позбавляє позивача можливості використовувати земельну ділянку у своїй діяльності до 28 грудня 2036 року.

З огляду на викладене, у заявленому позові ФГ «Б.І.М.» просило суд визнати недійсною додаткову угоду № 168 від 20 лютого 2023 року до договору оренди землі № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року, сторонами якої є ОСОБА_1 та ПрАТ «Зернопродукт МХП», щодо оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524883300:04:001:0139 площею 4,3659 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Уланівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області, та право оренди на підставі якої зареєстровано за Приватним акціонерним товариством «Зернопродукт МХП» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 10691763.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня 2026 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

У рішенні суд зазначив, що у постановах державних виконавця про арешт від 03 вересня 2019 року та від 22 січня 2020 року зазначено формулювання про накладення арешту на все майно боржника і хоча й не конкретизовано на яке саме, однак з урахуванням витягів з Державного реєстру речових прав видно, що арешт накладений на земельну ділянку 0524883300:04:001:0139 площею 4,3659 га.

Водночас у постановах про накладення арешту не зазначено про обмеження права власника користування цим майном.

ОСОБА_1 28 грудня 2014 року як власник скористалася своїм правом розпорядження земельною ділянкою та передала її в оренду уклавши з ПрАТ «Зернопродукт МХП» відповідний договір, який неодноразово продовжувала, у тому числі у період дії арешту.

Проте, такі дії ОСОБА_1 не вплинули на мету накладення арешту – забезпечення реального виконання рішення суду.

Як видно з досліджених матеріалів державним виконавцем земельну ділянку ОСОБА_1 реалізовано 12 травня 2025 року на земельних торгах, і продовження дії оренди не перешкоджало цьому. Доказів того, що ОСОБА_1 у період арешту здійснювала дії щодо відчуження земельної ділянки чи зменшення її вартості, погіршення її властивостей, суду не надано.

Відтак, ОСОБА_1 укладаючи додаткові угоди, у тому числі і оскаржувану угоду, не порушила арешту накладеного державним виконавцем.

Окрім цього, позивачем не доведено порушення його прав відповідачами, оскільки на момент проведення торгів позивач мав можливість ознайомитися з наявними обмеженнями у вигляді права оренди ПрАТ «Зернопродукт МХП» на вказану земельну ділянку до 28 грудня 2036 року, оскільки така інформація була відображена у Державному реєстрі речових прав.

Також суд зазначив, що у договорі оренди землі №401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року його сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання.

Отже, на підставі ч. 1 ст. 148-1 ЗК України, ч. 6 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» з моменту набуття права власності на земельну ділянку до позивача перейшли права та обов`язки попереднього власника за чинним договором оренди №401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року та додаткових угод до нього.

При цьому додаткова угода, яку позивач просить визнати недійсною була укладена задовго до набуття позивачем права власності на земельну ділянку.

Таким чином, місцевим судом не було встановлено порушень умов договору відповідачами, норм земельного законодавства та цивільного законодавства, що регулюють укладення та зміну договорів, а тому відсутні підстави для визнання недійсною додаткової угоди від 20 лютого 2023 року.

Додатковим рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 липня 2026 року з ФГ «Б.І.М.» на користь ПАТ «Зернопродукт МХП» було стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі 16 800 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із такими судовими рішеннями, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на неповно з`ясовані обставини справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Береговий О. Ю., Панасюк О. С.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2026 року строк розгляду справи було продовжено, справу призначено до розгляду на 22 жовтня 2026 року о 10 год 50 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.

Також позивач зазначає, що стягнута судом сума витрат на правничу допомогу є невиправдано завищеною та є неспівмірною зі складністю справи, часом, необхідним для надання відповідної правничої допомоги, обсягом наданої допомоги та значенням для відповідача.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ «Зернопродукт МХП» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.

Представник ТОВ «Зернопродукт МХП» (раніше ПАТ «Зернопродукт МХП») в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причин неявки не повідомила, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

09 жовтня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області було видано виконавчий лис на виконання рішення суду від 12 червня 2013 року у справі № 127/10734/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 39 598,20 доларів США (а. с. 24).

28 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Зернопродукт МХП» було укладено договір оренди належної на той час ОСОБА_1 земельної ділянки №401-К-Х-В кадастровий номер 0524883300:04:001:0139 площею 4,3659 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Уланівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області. Строк дії договору 5 років (а. с. 14).

25 квітня 2019 року додатковою угодою № 168 строк дії договору від 28 грудня 2014 року №401-К-Х-В було змінено з 5 на 12 років із закінченням права оренди 27 грудня 2026 року (а. с. 16-17).

19 травня 2014 року Вінницьким міським судом Вінницької області було видано виконавчий лис на виконання рішення суду від 26 квітня 2014 року у справі № 127/4882/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 5 300 грн (а. с. 31).

03 вересня 2019 року на підставі виконавчого листа № 127/10734/13-ц від 09 жовтня 2013 року було відкрито виконавче провадження № 59933788 (а. с. 25-26).

03 вересня 2019 року постановою державного виконавця у межах виконавчого провадження № 59933788 було накладено арешт на усе майно ОСОБА_1 (а. с. 27).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №420974436 від 03 квітня 2025 року державна реєстрація накладення обтяження за вказаною постановою була здійснена 23 березня 2021 року (а. с. 28-29).

22 січня 2020 року на підставі виконавчого листа № 127/4882/14-ц від 26 квітня 2014 року було відкрито виконавче провадження № 61035775 (відомості до реєстру не внесені) (а. с. 32).

22 січня 2020 року постановою державного виконавця у межах виконавчого провадження № 61035775 було накладено арешт на усе майно ОСОБА_1 (а. с. 33).

20 лютого 2023 року додатковою угодою № 168 строк дії договору від 28 грудня 2014 року №401-К-Х-В було змінено з 12 на 22 років із закінченням права оренди 28 грудня 2036 року (а. с. 18-19).

Відповідно до протоколу про результати земельних торгів LAP001-UA-20250407-12458 від 12 травня 2025 року ФГ «Б. І. М.» визнано переможцем земельних торгів по лоту № 60151978/8 – земельна ділянка загальною площею 4,3659 га з кадастровим номером 0524883300:04:001:0139, цільове призначення для товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 7-8).

18 червня 2025 року між організатором земельних торгів та позивачем укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки (а. с. 9-11).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 431920301 від 18 червня 2025 року право власності на земельну ділянку зареєстровано за позивачем 18 червня 2025 року (а. с. 12).

Як видно із витягу Державного реєстру речових прав від 18 червня 2025 року право оренди на вказану земельну ділянку зареєстровано за ПАТ «Зернопродукт МХП» на підставі договору оренди землі № 401-К-Х-В від 28 грудня 2014 року, укладеного з відповідачем 1, а також додаткових угод від 25 квітня 2019 року та № 168 від 20 лютого 2023 року, строк оренди 22 роки, дата закінчення 28 грудня 2036 року (а. с. 13).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами ст. 1 ЗУ «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (частина перша, друга статті 761 ЦК України).

Відповідно до частини першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

У постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц зроблено висновок про те, що, визнаючи недійсним договір, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює цей договір.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17).

Згідно з вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України).

Як визначено ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись в суд із цим позовом, ФГ «Б.І.М.» як новий власник земельної ділянки із кадастровим номером 0524883300:04:001:0139, площею 4,3659 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Уланівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області, просило суд визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди вказаної земельної ділянки, укладеного між тодішньою власницею ОСОБА_1 землі та ПАТ «Зернопродукт МХП», якою було збільшено строк оренди, у зв`язку із тим, що така угода була укладена між сторонами правочину під час дії арешту на майно орендодавця ОСОБА_1 у межах виконавчих проваджень.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюється виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення; матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартири), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.

Відповідно до абзацу 7 пункту 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно – це один об`єкт. Адже наведені вище положення статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.

Як вбачається з викладених статей Закону України «Про виконавче провадження» Законом надано право приватному виконавцю накладати арешт на майнові права боржника. При цьому арешт накладається з метою виконання рішення суду. Тобто за рахунок майнових прав здійснюється повне або часткове погашення боргу боржника перед стягувачем.

З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що для виконання рішення суду, арешту підлягають лише ті майнові права, що належать боржнику, які можливо реалізувати (продати, передати) за визначеною відповідно до законодавства ціною, а кошти направити на погашення заборгованості.

У пунктах 6.13 - 6.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 904/968/1 зазначено, що відповідно до абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно – це один об`єкт. Адже наведені вище положення статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.

Так само не вбачається однозначно й право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у пункті 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення «майно (майнові права) боржника».

У ході розгляду справи було встановлено, що у межах виконавчих проваджень зі стягнення заборгованості з відповідачки ОСОБА_1 державними виконавцями було накладено арешт на «усе майно» боржниці.

Таким чином, колегія суддів, з урахуванням викладених норм та позиції Верховного Суду, вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав вважати неправомірними дії ОСОБА_1 та ПАТ «Зернопродукт МХП» під час укладення оскаржуваної додаткової угоди, адже такі дії не вплинули на мету накладення арешту – забезпечення реального виконання рішення суду зі стягнення заборгованості.

Місцевий суд правильно зауважив на тому, що під час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки позивачу було достеменно відомо про перебування її в оренді ПАТ «Зернопродукт МХП» у строк до 28 грудня 2036 року.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає порушення прав ФГ «Б.І.М.», яке набуло право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 0524883300:04:001:0139 18 червня 2025 року, укладенням додаткової угоди від 20 лютого 2023 року до договору оренди землі від 28 грудня 2014 року.

При цьому позивач як сторона договору на даний час не позбавлений можливості внесення змін до її умов.

Також суд відхиляє доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду про стягнення судових витрат на правничу допомогу, адже з урахуванням заперечень позивача їх розмір було зменшено із 30 400 грн до 16 800 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin And Others V. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін як законні та обґрунтовані.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені позивачем судові витрати у суді апеляційної інстанції слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Б.І.М.» залишити без задоволення.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня 2026 року та додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 липня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені Фермерським господарством «Б.І.М.» у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк