Вирок від 21 жовтня 2026 р. у справі №591/7948/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/7948/26Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/1200/26Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 252

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2026 р. колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

Судді-доповідача - ОСОБА_3 ,

суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

за участі:

секретаря судового засідання – ОСОБА_6 ,

прокурора – ОСОБА_7 ,

захисника – ОСОБА_8 ,

обвинуваченого – ОСОБА_9

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 28 липня 2026 року, стосовно

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 28 липня 2026 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 307 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, крім житла.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат, запобіжного заходу, арешту майна та речових доказів у провадженні.

Не погодившись із вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати вирок від 28 липня 2026 року стосовно ОСОБА_9 у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість. Прокурор просив ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а в іншій частині вирок залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначив, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення статей 69 та 75 КК України. Вказував, що суд не навів обґрунтованих мотивів існування кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Наголошував, що факт наявності постійного місця проживання є лише характеристикою особи та не може розцінюватися як пом`якшуюча обставина. Поза увагою суду залишилися корисливий мотив вчинення злочинів, їх системність, а також підвищена суспільна небезпечність дій, пов`язаних із незаконним обігом особливо небезпечних психотропних речовин. Крім того, рішення суду не містить мотивів незастосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна при звільненні від відбування покарання з випробуванням.

11 вересня 2026 року захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_8 подала заперечення на апеляційну скаргу прокурора, у яких просила вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на його законність та справедливість.

Інші учасники судового провадження вирок суду не оскаржували.

Вироком суду першої інстанції встановлено:

30 квітня 2026 року у невстановлений під час досудового розслідування час ОСОБА_9 на відкритій ділянці місцевості в м. Сумах неподалік вулиці Сонячної, діючи умисно, повторно, з метою збуту, розмістив у схованці («закладці») за координатами (50.94892, 34.73563) зіп-пакет із особливо небезпечною психотропною речовиною PVP масою 0,6603 г, після чого сфотографував місце схованки для подальшого збуту. 09 травня 2026 року під час огляду місцевості вказаний зіп-пакет було виявлено та вилучено працівниками поліції.

Цього ж дня, 30 квітня 2026 року, ОСОБА_9 у тому ж місці за координатами (50.94883, 34.73590), діючи повторно та з метою збуту, розмістив у схованці другий зіп-пакет із психотропною речовиною PVP масою 1,4307 г, який також було виявлено та вилучено 09 травня 2026 року.

Крім того, 05 травня 2026 року о 15:05 год у м. Сумах на вулиці Миколи Сумцова неподалік будинку № 12 ОСОБА_9 був зупинений працівниками поліції, де під час затримання в порядку ст. 208 КПК України та особистого обшуку у його наплічній сумці було виявлено та вилучено 10 полімерних зіп-пакетів з особливо небезпечною психотропною речовиною PVP загальною масою 1,9382 г, які він зберігав із метою збуту.

Дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч. 2 ст. 307 КК України як незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини, вчинений повторно.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_7 , яка вимоги апеляційної скарги підтримала, пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 , які проти задоволення скарги заперечували, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Фактичні обставини кримінального провадження, доведеність винуватості ОСОБА_9 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 307 КК України судом першої інстанції досліджені в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, учасниками процесу не оспорюються та в апеляційній скарзі прокурором не оскаржуються.

Згідно зі статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За приписами статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання новим злочинам. Визначений вид і міра покарання повинні відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину, даним про особу винного та обставинам, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 414 КПК України покарання визнається таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, якщо воно є явно несправедливим через м`якість.

Під час апеляційного розгляду за клопотанням прокурора та за згодою сторони захисту, в порядку частини 3 статті 404 КПК України, колегією суддів було повторно досліджено письмові матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_9 , а саме:

відомості ТЦК та СП (а. с. 66);

довідку від лікаря-психіатра (а. с. 63);

вимогу про відсутність судимостей (а. с. 62);

лист про надання інформації щодо звернень до лікаря-психіатра (а. с. 64);

відомості про місце проживання (а. с. 65);

довідку-характеристику, згідно з якою ОСОБА_9 на обліку в Сумському РУП не перебуває (а. с. 67);

паспортні дані обвинуваченого (а. с. 68);

висновок судово-психіатричного експерта № 252 від 23 червня 2026 року (а. с. 71–73);

довідку про склад сім`ї (а. с. 74);

направлення на госпіталізацію до психіатричної лікарні від 18 травня 2026 року № 425 (а. с. 75).

Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, апеляційний суд зазначає, що за результатами судово-психіатричної експертизи № 252 від 23 червня 2026 року ОСОБА_9 під час вчинення інкримінованих йому дій хронічним психічним захворюванням або тимчасовим розладом психічної діяльності не страждав, усвідомлював свої дії та міг керувати ними, тобто є осудним.

Наявність у ОСОБА_9 психічних та поведінкових розладів унаслідок вживання декількох психотропних речовин (синдром залежності) та направлення його на стаціонарне лікування засвідчують наявність наркотичної залежності, однак не є обставиною, яка виключає протиправність діяння чи істотно зменшує його суспільну небезпечність.

Інші досліджені документи (відомості про відсутність судимостей, проживання за постійною адресою, склад сім`ї, задовільна характеристика) свідчать лише про соціально-побутовий статус та характеристики особи ОСОБА_9 , однак не підтверджують існування обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчинених злочинів у розумінні статті 69 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_9 суд першої інстанції наведених норм закону та встановлених обставин повною мірою не врахував.

Застосовуючи відносно ОСОБА_9 положення статті 69 КК України та призначаючи основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією частини 2 статті 307 КК України, а також звільняючи його від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України, суд першої інстанції обмежився лише формальним переліком обставин, які розцінив як пом`якшуючі (щире каяття, повне визнання вини, молодий вік обвинуваченого, наявність постійного місця проживання та задовільну характеристику).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за змістом частини 1 статті 69 КК України призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, допускається лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання, та за обов`язкової умови, що одна або їх сукупність істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції у своєму рішення не вказав, які саме з перерахованих обставин і яким чином істотно вплинули на суспільну небезпечність вчиненого злочину та знизили ступінь його тяжкості до рівня, що давав би правові підстави для виходу за межі мінімальної санкції закону про кримінальну відповідальність.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема у постанові від 12 березня 2025 року у справі № 585/1973/23), підставою для застосування ст. 69 КК України є не будь-які пом`якшуючі обставини, а лише ті, які перебувають у безпосередньому зв`язку з мотивами, метою та характером вчинених дій і свідчать про значне зниження суспільної небезпечності самого злочину.

Вчинене ОСОБА_9 кримінальне правопорушення відповідно до статті 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів. Злочини проти здоров`я населення, пов`язані з незаконним обігом психотропних речовин, характеризуються підвищеною суспільною небезпечністю, оскільки створюють реальну загрозу фізичному та психічному здоров`ю невизначеного кола осіб, руйнують морально-етичні засади суспільства та сприяють поширенню наркотизації, насамперед серед молоді. Оцінюючи характер та зміст протиправних дій обвинуваченого, колегія суддів зважає на спосіб їх вчинення, системність та повторюваність: ОСОБА_9 вчиняв послідовні умисні дії, спрямовані на розміщення в прихованих схованках («закладках») з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини PVP, обіг якої в Україні повністю заборонено. Предмет злочинного посягання за своїми фізико-хімічними властивостями належить до речовин із високим рівнем токсичності та швидким формуванням залежності, що істотно підвищує ступінь суспільної небезпечності вчиненого.

Визнання вини в умовах очевидності зібраних доказів, наявність постійного місця проживання чи молодий вік не є обставинами, які істотно зменшують суспільну небезпеку систематичного збуту психотропних речовин. За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування статті 69 КК України є безпідставним та суперечить вимогам закону України про кримінальну відповідальність.

Ураховуючи відсутність процесуальних і матеріально-правових підстав для застосування положень статті 69 КК України, покарання ОСОБА_9 підлягає призначенню в межах санкції частини 2 статті 307 КК України, яка передбачає основне покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років. У свою чергу, положення частини 1 статті 75 КК України імперативно обмежують можливість звільнення особи від відбування покарання з випробуванням лише випадками призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років. Встановлення розміру основного покарання у межах санкції ч. 2 ст. 307 КК України (що становить мінімум шість років позбавлення волі) виключає правову можливість застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України

Крім того, рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням є мотивованим формально. Звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення тяжкого злочину у сфері незаконного обігу психотропних речовин за відсутності переконливих даних про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства створює у свідомості винного та інших осіб уявлення про безкарність за вчинення аналогічних правопорушень, що суперечить меті покарання, визначеній статтею 50 КК України.

З огляду на викладене, призначене судом першої інстанції покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України є явно несправедливим через м`якість, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 414 КПК України є підставою для скасування вироку в частині покарання.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш сувого покарання.

Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, предмет злочинного посягання (особливо небезпечна психотропна речовина PVP), корисливий мотив, дані про особу обвинуваченого, досліджені в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги прокурора, скасування вироку в частині покарання та ухвалення нового вироку з призначенням ОСОБА_9 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, крім житла.

Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України період перебування ОСОБА_9 під цілодобовим домашнім арештом з 07 червня 2026 року по 28 вересня 2026 року включно підлягає зарахуванню в строк покарання з розрахунку: три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 409, 414, 420 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 , задовольнити частково.

Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 28 липня 2026 року стосовно ОСОБА_9 в частині призначення покарання скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України призначити покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла,

На підставі ч.7 ст.72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_9 строк цілодобового домашнього арешту з 07 червня 2026 року до 28 вересня 2026 року включно з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_9 на виконання вироку суду.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5