Суд: Роменський міськрайонний суд Сумської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 13 жовтня 2026 р.
Справа: №585/3664/26
Суддя: Машина І. М.
Справа № 585/3664/26
Номер провадження 2/585/2259/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючої судді - Машини І.М.,
при секретарі судового засідання – Безручко О.П.,
сторін по справі:
представника позивача – ОСОБА_1 ,
представника відповідача – ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду м. Ромни матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_3 , представник ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , про визнання права власності за набувальною давністю,-
встановив:
ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , про визнання права власності за набувальною давністю.
Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовані наступним.
Позивач постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 . До 2002 року власниками квартири були батьки позивача. В 2002 році вони подарували вказану квартиру відповідачу (що підтверджується договором дарування квартири). Однак, відповідач подарованим майном не користується, в квартирі жодного дня не проживав, ремонтних робіт (чи косметичного ремонту) не проводив, так як постійно проживає за кордоном (має там постійне місце проживання, роботу та родину), тому у позивача залишився єдиний можливий спосіб оформлення права власності - це звернення до суду із позовною заявою про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.
Позивач підтверджує, що володіє майном добросовісно, відкрито та безперервно. І це можуть підтвердити свідки в судовому засіданні.
Користуючись правом пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю, звертаюсь до норм статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим позивач вважає, що у нього є всі законні підстави бути визнаним власником майна за набувальною давністю.
Позивач підтверджує про те, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Ухвалою суду від 03.09.2026 року справа призначена до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 29.09.2026 року справа призначена до розгляду по суті.
Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_5 до суду не з`явилась, в заяві до суду просила проводити розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно договору дарування квартири 21.05.2002 року гр. ОСОБА_6 ОСОБА_7 подарували гр. ОСОБА_5 квартиру за номером АДРЕСА_2 .
Представником позивача надані платіжні квитанції про оплату комунальних платежів з 2012 по 2026 рік за користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , де платником вказаний ОСОБА_6 .
В судовому засіданні також були допитані в якості свідків ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 , жителі м. Ромни, які кожна зокрема підтвержили факт проживання ОСОБА_3 в квартирі за адресою АДРЕСА_3 , протягом тривалого періоду.
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.
Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.
Вказані правові висновки також викладені постановах Верховного Суду від15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 23 грудня 2025 року у справі
№ 535/885/23.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.
У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23 зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначила про те, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на підставі 344 ЦК України позивач стверджує, що має право на визнання за ним права власності за набувальною давністю на квартиру, яка належить ОСОБА_5 на праві власності, яка наразі проживає в іншій країні.
За таких обставин, оскільки позивач користувався квартирою гр. ОСОБА_5 за її волею, і завжди знав хто є її власником, то він не може заявляти позов про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
Сам по собі факт користування ОСОБА_10 квартирою, утримання її, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не може бути підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю (постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 337/4725/18).
З огляду на зазначене, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 259, 268 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 , представник ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , про визнання права власності за набувальною давністю, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 26.10.2026 року.
СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ І. М. Машина
Оригінал: reyestr.court.gov.ua