Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №950/2991/26 — Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2991/26

Номер провадження 3/950/1234/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року м.Лебедин

Суддя Лебединського районного суду Сумської області Бакланов Р. В.,

розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, пенсіонера, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 227582 від 21 вересня 2026 року, ОСОБА_1 21 вересня 2026 року близько 09 год. 30 хв., перебуваючи за місцем свого проживання у с. Рябушки Сумського району Сумської області, вчинив домашнє насильство психологічного характеру стосовно своєї дружини ОСОБА_2 , що виразилося у висловлюванні на її адресу словесних образ та погроз фізичною розправою, чим, на думку працівника поліції, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, працівник поліції виходив із того, що постановою Лебединського районного суду Сумської області від 16 квітня 2026 року останнього вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з недоведеністю в діях ОСОБА_1 усіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, з таких підстав.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною першою ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру, зокрема погроз, образ чи переслідування, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Частина третя ст. 173-2 КУпАП встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Отже, для встановлення в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, необхідно довести не лише наявність попереднього притягнення до адміністративної відповідальності, а насамперед факт вчинення нового протиправного діяння, яке відповідає всім ознакам домашнього насильства, визначеним законом.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Системний аналіз наведених положень законодавства свідчить, що для кваліфікації дій особи як домашнього насильства психологічного характеру необхідно встановити факт вчинення відповідних умисних дій, їх протиправний характер, наявність передбачених законом негативних наслідків для потерпілої особи, а також причинний зв`язок між відповідними діями та такими наслідками.

При цьому суд враховує, що домашнє насильство психологічного характеру може виявлятися не лише в діях, які спричинили документально підтверджене погіршення стану здоров`я, але й у поведінці, яка викликала у потерпілої особи обґрунтоване побоювання за свою безпеку, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе чи інші негативні наслідки, передбачені законодавством.

Водночас наявність таких наслідків повинна встановлюватися на підставі досліджених доказів, а не припускатися лише з огляду на факт виникнення сімейного конфлікту.

Сам по собі факт сварки між подружжям, навіть якщо вона супроводжувалася взаємними образами, не є безумовною підставою для висновку про вчинення домашнього насильства. Проте висловлені під час такого конфлікту погрози можуть становити психологічне насильство за наявності сукупності передбачених законом ознак.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 надано протокол про адміністративне правопорушення серії ВБА № 227582 від 21 вересня 2026 року, рапорт працівника поліції, заяву ОСОБА_2 , письмові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також копію постанови Лебединського районного суду Сумської області від 16 квітня 2026 року.

Оцінюючи протокол про адміністративне правопорушення серії ВБА № 227582, суд зазначає, що в ньому працівником поліції викладено обставини нібито вчиненого ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру шляхом висловлювання образ та погроз фізичною розправою на адресу дружини.

Водночас протокол не містить достатньої конкретизації фактичних обставин, які б дозволяли встановити характер та зміст висловлених погроз, обставини, за яких вони були висловлені, поведінку ОСОБА_1 , яка могла свідчити про реальність таких погроз, а також характер їх впливу на психічний стан потерпілої.

Зокрема, у протоколі не зазначено, чи викликали відповідні дії у ОСОБА_2 побоювання за власну безпеку, емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або інші негативні наслідки, необхідні для встановлення складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Наведене має істотне значення, оскільки саме наявність передбачених законом наслідків відрізняє адміністративно каране психологічне домашнє насильство від інших форм конфліктної поведінки, які самі по собі не обов`язково утворюють склад адміністративного правопорушення.

Суд також дослідив рапорт працівника поліції від 21 вересня 2026 року, відповідно до якого до поліції надійшло повідомлення про домашнє насильство за адресою: АДРЕСА_2 .

У зазначеному рапорті відображено відомості про звернення ОСОБА_2 з приводу поведінки її чоловіка, який, за повідомленням заявниці, перебував у стані алкогольного сп`яніння та погрожував їй фізичною розправою.

Суд враховує, що зазначений рапорт підтверджує факт надходження відповідного повідомлення до правоохоронного органу та реагування поліції на звернення потерпілої.

Разом із тим відомості, викладені в рапорті, переважно відтворюють зміст отриманого повідомлення про подію та самі по собі не підтверджують настання передбачених законом негативних наслідків для психічного здоров`я потерпілої.

Даних про безпосереднє спостереження працівником поліції відповідних дій ОСОБА_1 або про встановлення ним конкретних обставин, що свідчили б про спричинення шкоди психічному здоров`ю потерпілої, рапорт не містить.

Із письмової заяви ОСОБА_2 від 21 вересня 2026 року встановлено, що вона звернулася до поліції з проханням провести перевірку та вжити заходів щодо її чоловіка ОСОБА_1 , який 21 вересня 2026 року близько 09 год. 30 хв., за її повідомленням, вчинив стосовно неї домашнє насильство психологічного характеру, а саме словесно погрожував фізичною розправою, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння.

Суд бере до уваги, що зазначена заява є самостійним джерелом доказової інформації та підтверджує факт звернення потерпілої до правоохоронного органу у зв`язку з поведінкою чоловіка.

Водночас у заяві не конкретизовано, у чому саме полягали висловлені погрози, якими діями вони супроводжувалися, чи сприймала потерпіла ці погрози як реальну небезпеку для себе, а також чи настали внаслідок відповідної поведінки чоловіка негативні наслідки, передбачені ст. 173-2 КУпАП та Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Саме по собі прохання потерпілої притягнути чоловіка до відповідальності не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність усіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення.

Оцінюючи письмові пояснення ОСОБА_2 , суд зазначає, що вони підтверджують повідомлені нею обставини виникнення сімейного конфлікту 21 вересня 2026 року.

Однак ці пояснення не містять достатньої конкретизації поведінки ОСОБА_1 , характеру висловлених погроз та наслідків такої поведінки для потерпілої.

Зокрема, у матеріалах справи відсутні конкретні пояснення потерпілої щодо того, чи виникло в неї побоювання за власну безпеку, чи спричинили відповідні дії емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або інші прояви негативного впливу на її психічне здоров`я.

При цьому суд зазначає, що відсутність медичного документа, висновку психолога або інших спеціальних досліджень сама по собі не виключає можливості доведення психологічного насильства.

Відповідні обставини можуть бути встановлені на підставі показань самої потерпілої, свідків, відомостей про її поведінку після події та інших належних і допустимих доказів.

Однак у цій справі навіть з урахуванням письмових пояснень потерпілої неможливо достовірно встановити настання передбачених законом негативних наслідків та причинний зв`язок між ними і поведінкою ОСОБА_1 .

Судом також досліджено письмові пояснення ОСОБА_1 від 21 вересня 2026 року.

Із їх змісту вбачається, що ОСОБА_1 повідомив про виникнення між ним та дружиною сімейного конфлікту, під час якого він висловлювався на її адресу та погрожував фізичною розправою.

Зазначені пояснення узгоджуються з відомостями, викладеними у заяві потерпілої, у частині факту виникнення між подружжям словесного конфлікту.

Разом із тим суд зазначає, що визнання особою певних фактичних обставин, зокрема висловлювання погроз або образливих слів, не означає автоматичного визнання доведеним юридичного складу адміністративного правопорушення.

Установлення факту вчинення окремих дій та їх правова кваліфікація є різними питаннями, вирішення яких потребує оцінки всіх наявних доказів у сукупності.

Саме по собі використання ОСОБА_1 у власних поясненнях формулювання про вчинення домашнього насильства не є достатньою підставою для визнання його винним, оскільки правова кваліфікація поведінки особи належить до компетенції суду та повинна ґрунтуватися на встановленні всіх обов`язкових ознак правопорушення.

Письмові пояснення ОСОБА_1 не містять відомостей, які б дозволяли встановити конкретні негативні наслідки його дій для психічного здоров`я потерпілої.

Суд також враховує, що зазначення у матеріалах справи відомостей про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння не є самостійним доказом вчинення домашнього насильства.

Наявність такого стану, навіть за умови його підтвердження, не звільняє орган, який склав протокол, від обов`язку довести всі передбачені законом ознаки інкримінованого адміністративного правопорушення.

Оцінюючи матеріали справи в цілому, суд звертає увагу, що наявні в них відомості про сімейний конфлікт переважно ґрунтуються на поясненнях його безпосередніх учасників.

Належних додаткових доказів, які б дозволяли встановити конкретний характер висловлених погроз, їх сприйняття потерпілою, її стан під час та після конфлікту, а також обставини, що підтверджували б спричинення шкоди психічному здоров`ю, суду не надано.

Разом із тим суд не заперечує самого факту конфлікту та не вважає, що відсутність сторонніх очевидців сама по собі є підставою для відмови у притягненні особи до адміністративної відповідальності.

Визначальним є те, чи дозволяє сукупність наявних доказів встановити всі обов`язкові ознаки складу правопорушення.

Судом також досліджено копію постанови Лебединського районного суду Сумської області від 16 квітня 2026 року у справі № 950/755/26, провадження № 3/950/416/26, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Зазначена постанова має доказове значення для вирішення питання щодо повторності вчинення правопорушення, передбаченої ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Однак суд наголошує, що попереднє притягнення особи до адміністративної відповідальності не створює презумпції її винуватості у вчиненні будь-якого наступного правопорушення, навіть якщо воно пов`язане з аналогічними обставинами та стосується тієї самої потерпілої особи.

Наявність попередньої постанови суду може підтверджувати відповідну кваліфікуючу ознаку повторності, проте не замінює доказування нового протиправного діяння.

Для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП необхідно насамперед встановити, що його поведінка 21 вересня 2026 року містила ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Лише після встановлення відповідного факту може вирішуватися питання про кваліфікацію дій особи за ознакою повторності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що надані матеріали підтверджують факт виникнення 21 вересня 2026 року між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 сімейного конфлікту, під час якого мали місце словесні погрози та образливі висловлювання.

Водночас доказів, які б у своїй сукупності дозволяли встановити, що внаслідок зазначених дій потерпілій було завдано шкоди психічному здоров`ю, зокрема шляхом спричинення побоювань за власну безпеку, емоційної невпевненості, нездатності захистити себе або інших передбачених законом негативних наслідків, матеріали справи не містять.

При цьому суд враховує, що наявність таких наслідків не може презюмуватися лише з огляду на факт висловлювання погроз, без урахування конкретного змісту таких погроз, обстановки їх висловлення, характеру поведінки особи та фактичного впливу на потерпілу.

Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначений обов`язок передбачає необхідність встановлення всіх юридично значущих ознак складу адміністративного правопорушення на підставі належних і допустимих доказів.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначена конституційна гарантія поширюється і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, які за своєю правовою природою мають каральний характер.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основоположних гарантій такого розгляду є презумпція невинуватості.

Отже, висновок про винуватість особи не може ґрунтуватися виключно на припущеннях про настання певних наслідків від її поведінки, а всі обов`язкові ознаки інкримінованого адміністративного правопорушення повинні бути доведені належними доказами.

Суд також виходить із того, що обов`язок збирання доказів відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Відтак саме орган, який склав протокол, повинен надати достатні докази на підтвердження обставин, що утворюють склад інкримінованого правопорушення.

Суд не вправі самостійно доповнювати фабулу адміністративного обвинувачення обставинами, які не були належним чином встановлені та відображені у матеріалах справи, або усувати недоліки доказування шляхом припущень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що хоча матеріали справи містять відомості про конфліктну поведінку ОСОБА_1 стосовно своєї дружини 21 вересня 2026 року, вони не дають достатніх підстав для висновку про доведеність усіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Зокрема, не встановлено з необхідним ступенем переконливості настання передбачених законом негативних наслідків психологічного насильства, а також причинного зв`язку між відповідною поведінкою ОСОБА_1 та такими наслідками.

За таких обставин сумніви щодо доведеності складу адміністративного правопорушення підлягають тлумаченню на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Суд зазначає, що встановлення факту сімейного конфлікту не виключає можливості закриття провадження, якщо під час розгляду справи не доведено всі обов`язкові ознаки складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, підставою для закриття цього провадження є не відсутність будь-якого конфлікту між подружжям, а недоведеність сукупності обставин, необхідних для встановлення в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Оскільки провадження у справі підлягає закриттю, підстави для стягнення з ОСОБА_1 судового збору відповідно до ст. 40-1 КУпАП відсутні.

Керуючись статтями 7, 9, 173-2, п. 1 ч. 1 ст. 247, статтями 251, 252, 280, 283, 284, 285, 287, 294 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Роман БАКЛАНОВ