Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №757/2113/23-ц — Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/2113/23-ц

Пр. № 2-1745/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Соколова О.М.,

при секретарі судових засідань: Ляшенко А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 757/2113/23-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та додаткових витрат на дитину, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та додаткових витрат на дитину.

В обґрунтування позову вказує, що 14 червня 2016 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, від якого народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу син проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні, тоді як відповідач ухиляється від надання коштів на його утримання. Зазначає, що дитина має вроджену двобічну клишоногість і потребує тривалого лікування, у зв`язку з чим позивачкою понесено додаткові витрати в розмірі 105 951 грн. Посилаючись на вжиття заходів для отримання аліментів, які не дали результату, просить стягнути з відповідача аліменти за минулий період, починаючи з 01 березня 2021 року, у розмірі 7 000 грн щомісячно, а також додаткові витрати на лікування дитини в розмірі 52 975,50 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.01.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та додаткових витрат на дитину, залишено без руху.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.02.2023 року у справі відкрито провадження за правилами позовного (спрощеного) провадження.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.02.2025 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, та позивачу роз`яснено право протягом десяти днів з дня отримання ухвали усунути виявлені недоліки, шляхом подання заяви з додержанням вимог, встановлених ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.10.2025 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, повернуто заявнику.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.10.2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення зустрічного позову, повернуто заявнику.

У судове засідання позивач не з`явилися, до суду подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, а тому, в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав, проте подав заяву про доручення доказів, в якій зазначив, що має на своєму утриманні двоє неповнолітніх дітей.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 14 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що Солом`янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в м. Києві складено актовий запис № 1123.

Від шлюбу сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року у справі № 940/732/22 шлюб між сторонами розірвано.

Згідно з доводами позовної заяви, після розірвання шлюбу малолітній син проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні, тоді як відповідач коштів на його утримання не надає. Позивачка зазначає, що дитина має діагноз - двобічна вроджена клишоногість, у зв`язку з чим потребує медичних обстежень, лікування, лікарських засобів, ортопедичного взуття та реабілітаційних заходів.

На підтвердження понесених витрат на лікування дитини позивачкою надано копію договору № 43250 про надання медичних послуг від 18 листопада 2021 року, історію оплачених послуг ТОВ «Медичний центр «Добробут-Поліклініка», консультативний висновок лікаря-педіатра від 18 листопада 2021 року, виписку із медичної картки стаціонарного хворого № 7101, квитанції про оплату логопедичних занять та акт надання послуг № 1 від 09 січня 2023 року.

З матеріалів долучених в обґрунтування позовних вимог, загальний розмір понесених позивачкою витрат на лікування дитини становить 105 951 грн, половину яких, а саме 52 975,50 грн, вона просить стягнути з відповідача як додаткові витрати на дитину.

Крім того, позивачка посилається на вжиття заходів для отримання від відповідача коштів на утримання сина, на підтвердження чого надала скриншоти листування між сторонами в соціальній мережі. З наявної інформації, відповідач відмовлявся надавати кошти, посилаючись на відсутність такої можливості.

Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У відповідності зі ст.ст. 11, 15 вказаного Закону, кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У відповідності до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За приписами ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. До того ж, обов`язок утримувати дитину у рівній мірі покладається як на матір, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.

Чинним законодавством України встановлено, що діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей та повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. Зобов`язання з утримання дітей виникає за наявності сукупності таких умов: родинного зв`язку між батьками й дитиною (кровний зв`язок між батьками та дитиною або зв`язок між усиновлювачем і усиновленою дитиною); неповноліття дитини; навчання повнолітньої дитини; відсутність підстав для звільнення батьків від сплати аліментів; можливість батьків надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27.02.1991 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Згідно з частинами 1, 2 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

У відповідності до ст. 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, наявність у платника аліментів рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; докази про витрати платника аліментів, що перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, а також наявність інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) батька дитини визначається судом.

Частиною 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону (ч.2 ст. 184 СК України).

У відповідності до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27.02.1991 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Згідно з частинами 1, 2 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Так, на підтвердження того, що позивачем вживалися заходи щодо одержання аліментів з відповідача, остання вказує, на неодноразові звернення до відповідача з проханням надавати кошти на утримання сина, що підтверджується скриншотами листування між сторонами в соціальній мережі Instagram, під час якого відповідач повідомляв про відсутність коштів та можливості їх надання.

Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано, заперечень щодо заявленого розміру аліментів та додаткових витрат на лікування дитини, власного розрахунку належних до сплати сум не надано. Також відсутні докази на підтвердження надання відповідачем коштів на утримання сина за період, за який позивачка просить стягнути аліменти, зокрема з 01 березня 2021 року до звернення до суду з позовом у 2023 році. Натомість відповідачем надано копії двох свідоцтв про народження дітей, що підтверджують наявність у нього інших дітей, однак самі по собі не свідчать про виконання ним обов`язку щодо утримання ОСОБА_3 .

Згідно з ч. 4 ст. 194 СК України, заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

Так, порушуючи питання про визначення розміру аліментів до стягнення, сторона позивача керувалась, потребою забезпечення мінімальних потреб дитини на життя.

За таких обставин суд бере до уваги надані позивачкою докази вжиття заходів щодо одержання аліментів, відсутність доказів надання відповідачем коштів на утримання сина за відповідний період та доходить висновку про наявність підстав для стягнення аліментів за минулий час, починаючи з 01 березня 2021 року.

До того ж, ані заявлений період стягнення аліментів, ані визначений позивачкою їх розмір відповідачем не оспорюються, відповідних заперечень чи контррозрахунку суду не надано.

Відповідно до статті 185 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, зумовлених особливими обставинами, зокрема її хворобою або каліцтвом. Розмір участі кожного з батьків у таких витратах у разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення додаткових витрат на дитину, позивачка посилається на стан здоров`я сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому встановлено діагноз - двобічна вроджена клишоногість, що, за її твердженням, зумовлює необхідність тривалого лікування та відповідних матеріальних витрат.

На підтвердження понесених витрат позивачкою надано копію договору № 43250 про надання медичних послуг від 18 листопада 2021 року, історію оплачених послуг ТОВ «Медичний центр «Добробут-Поліклініка», консультативний висновок лікаря-педіатра від 18 листопада 2021 року, виписку з медичної картки стаціонарного хворого № 7101, квитанції про оплату логопедичних занять та акт надання послуг № 1 від 09 січня 2023 року.

Зазначені документи подані на підтвердження витрат, пов`язаних із медичним обстеженням і лікуванням дитини, перебуванням у медичному закладі та оплатою логопедичних занять. За розрахунком позивачки, загальна сума понесених нею витрат становить 105 951 грн, половину яких, а саме 52 975,50 грн, вона просить стягнути з відповідача як його частку участі в додаткових витратах на лікування сина.

У постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 Верховний Суд зазначив, що додаткові витрати на дитину присуджуються за наявності особливих обставин, які зумовлюють необхідність таких витрат, зокрема у зв`язку з хворобою та лікуванням дитини. Обов`язок доведення наявності таких витрат покладається на особу, яка заявляє відповідну вимогу.

У цій справі наданими позивачкою медичними документами підтверджується наявність у ОСОБА_3 двобічної вродженої клишоногості. Договір про надання медичних послуг, історія оплачених послуг, медичні висновки, виписка зі стаціонару, квитанції про оплату логопедичних занять та акт надання послуг подані на підтвердження понесених витрат, пов`язаних із лікуванням дитини та наданням їй відповідних послуг.

Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, суд ураховує, що витрати, зумовлені захворюванням дитини та необхідністю її лікування, за наявності належного документального підтвердження можуть бути віднесені до додаткових витрат у розумінні статті 185 СК України. При цьому обов`язок обох батьків брати участь у таких витратах не залежить від того, з ким із них проживає дитина.

З огляду на встановлені обставини, характер захворювання дитини, надані документи на підтвердження понесених витрат та відсутність доказів участі відповідача в їх відшкодуванні, суд доходить висновку про наявність підстав для покладення на нього обов`язку компенсувати частину додаткових витрат на лікування сина. Враховуючи заявлену позивачкою частку участі відповідача, суд вважає за можливе стягнути з останнього на користь позивачки 52 975,50 грн, що становить половину заявлених нею витрат. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Таким чином, ураховуючи встановлені обставини справи, характер спірних правовідносин, надані сторонами докази та положення статей 180-185, 191 Сімейного кодексу України, суд доходить висновку, що відповідач як батько малолітньої дитини зобов`язаний брати участь у її матеріальному забезпеченні та додаткових витратах, зумовлених станом її здоров`я. Зважаючи на те, що позивачкою підтверджено вжиття заходів для отримання аліментів, відсутність їх надходження за заявлений період, а також понесення додаткових витрат на лікування сина, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, зі стягненням з відповідача аліментів за минулий час, починаючи з 01 березня 2021 року, у розмірі 7 000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, а також додаткових витрат на лікування дитини в розмірі 52 975,50 грн.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 2 147,20 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 180-184 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 274, 275, 279, 280-283, ст.ст.352, 354,430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та додаткових витрат на дитину - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 березня 2021 року у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на лікування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 52 975 (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот сімдесят п`ять) гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Печерського районного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Київського апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 05.08.2026 року.

Суддя О.М. Соколов